04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 296/2433/25
провадження № 61-9109ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана
його представником - адвокатом Бородіним Дмитром Вікторовичем, на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 15 квітня 2025 року
та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2025 року у справі
за заявою ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Вернісаж»
про зобов'язання передати майно,
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бородін Д. В., звернувся до суду із позовом до Виробничого кооперативу «Вернісаж» про зобов'язання передати майно.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 15 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2025 року, у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1
до Виробничого кооперативу «Вернісаж» про зобов'язання передати майно відмовлено.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Бородіним Д. В., на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 15 квітня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2025 року. У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу
для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції помилково послався на ту обставину, що позивач є засновником (учасником) Виробничого кооперативу «Вернісаж», та зробив висновки, що спір є корпоративним спором, для вирішення якого необхідно звернутися до господарського суду. Однак, такий висновок не відповідає обставинам справи, оскільки у справі відсутній спір з приводу створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, виробничого кооперативу «Вернісаж». Суть спору -виконання цивільно-правових зобов'язань, які виникли внаслідок укладання договору поставки від 08 липня 2024 року № 19.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позов у справі заявлено ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Вернісаж» щодо зобов'язання передати майно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є засновником (учасником) Виробничого кооперативу «Вернісаж», а позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються його корпоративних прав, як учасника Виробничого кооперативу «Вернісаж», а також його участі у діяльності кооперативу.
Договір поставки від 08 липня 2024 року № 19 був укладений між Виробничим кооперативом «Вернісаж» («Продавець») та ФОП ОСОБА_1 («Покупець»).
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції вказав, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Оскільки спірні правовідносини (між ОСОБА_1 та Виробничим кооперативом «Вернісаж») стосуються захисту прав, пов'язаних із діяльністю юридичної особи, спір слід вважати таким що пов'язаний з корпоративними відносинами
та має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Апеляційний суд, підтримуючи позицію суду першої інстанції, вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються його корпоративних прав як учасника Виробничого кооперативу «Вернісаж», а також його участі у діяльності кооперативу, тому правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, а відтак спір підлягає розгляду за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору.
Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-- підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.
Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).
Частиною першою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 юрисдикція справ, що виникають між господарським товариством та керівником або членом його виконавчого органу, має вирішуватися у порядку господарського судочинства.
Заявник звернувся до суду з позовом, який стосується діяльності юридичної особи.
Судами встановлено, що позов заявлено до виробничого кооперативу щодо повернення майна, переданого кооперативу для здійснення господарської діяльності на підставі договору поставки № 19 від 08 липня 2024 року (на підставі договору виникло зобов'язання передати майно).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Відповідно, члени виробничого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Отже, як позивачами, так і відповідачами у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути, у тому числі, й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у статті 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.
Відтак встановивши, що позивач є засновником (учасником) Виробничого кооперативу «Вернісаж», а цей спір пов'язаний з діяльністю кооперативу (передачі майна, необхідного для функціонування кооперативу), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір є підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Оскільки ознакою належності спору до господарських правовідносин є корпоративний характер відносин між учасником (членом) юридичної особи та юридичною особою, пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, отже, зазначений спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Крім того апеляційний суд правильно зазначив, що як убачається з договору поставки від 08 липня 2024 року № 19, він був укладеним між Виробничим кооперативом «Вернісаж» (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець). Отже правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, а відтак спір підлягає розгляду за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
Зазначені у касаційній скарзі доводи Верховний Суд вважає необґрунтованими та суб'єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на мотивований зміст оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Бородіним Дмитром Вікторовичем, на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира
від 15 квітня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Вернісаж» про зобов'язання передати майно відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник