30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 761/1004/20
провадження № 61-7826св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А, Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК «112-ТВ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів:Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» (далі - ТОВ «ТРК «112-ТВ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» (далі - ТОВ «ТРК «Україна») про захист особистих немайнових прав та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року МВС України під час прямої трансляції на загальнонаціональних телеканалах (в тому числі на телеканалі «112 Україна»), за присутності Президента України та Генерального прокурора України, провело терміновий брифінг для журналістів, під час якого службові особи МВС України оприлюднили інформацію про причетність до вбивства журналіста ОСОБА_4 громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також про причетність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області, який відбувся влітку 2018 року.
Під час брифінгу були продемонстровані фотозображення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , названі їхні прізвища, імена, наведені біографічні дані кожного з них. Слайд з фото та прізвищами цих осіб супроводжений пояснювальними написами та коментарями службових осіб МВС України, які вказували на затриманих, як на виконавців злочинів. Серед іншого, продемонстрована підбірка слайдів містила такі написи: «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_8».
Згідно з записом публічного заходу, проведеного ІНФОРМАЦІЯ_6 року, розповсюдженого ТОВ «ТРК «112-ТВ» та ТОВ ТРК «Україна», оприлюднення такої інформації супроводжувалось висловлюваннями високопосадовців МВС України та Національної поліції України, які переконливо стверджували про доведення вини у вбивстві ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і у замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Службовими особами МВС України серед іншого було повідомлено таку недостовірну, негативну інформацію про позивачів: «ІНФОРМАЦІЯ_9 »; «ІНФОРМАЦІЯ_10 ».
Глядачу також були продемонстровані докази нібито причетності затриманих осіб до згаданих злочинів: зображення речових доказів, матеріали прослуховування розмов затриманих, цитувались висновки експертів тощо. Це за задумом посадовців МВС України мало б переконати стороннього глядача у правдивості тверджень МВС України.
Відеозапис цього брифінгу був розміщений і розповсюджується дотепер МВС України з власної сторінки (каналу) у відеосервісі «YouTube». Телевізійна відеотрансляція зазначеного брифінгу МВС України здійснювалась, у тому числі, ТОВ «ТРК «112-ТВ» на телеканалі «112 Україна». Повний відеозапис цієї події в подальшому розміщений і розповсюджується з сайту каналу.
ІНФОРМАЦІЯ_11 року під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12», яке транслювалось ТРК «Україна» та запис якого розміщено і розповсюджується на каналі у відеосервісі «YouTube», оприлюднено недостовірну інформацію, аналогічну за змістом до розповсюдженої МВС України ІНФОРМАЦІЯ_1 . Продемонстровано фотозображення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Названо їхні прізвища, імена, по батькові, наведено біографічні дані кожного з них. Слайди з фото та прізвищами цих осіб супроводжено пояснювальними написами та усними закадровими коментарями, які вказували на затриманих, як на виконавців зазначених злочинів. Продемонстрована підбірка слайдів містила такі написи: «ІНФОРМАЦІЯ_13».
Демонстрацію фото позивачів супроводжено усними закадровими коментарями: « ІНФОРМАЦІЯ_14 »; «ІНФОРМАЦІЯ_15».
Під час обговорення вбивства ОСОБА_4 учасники ток-шоу, в тому числі Міністр МВС України ОСОБА_16 , неодноразово називали прізвища ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як осіб, причетних до вбивства ОСОБА_4 . Одночасно зазначено про причетність позивачів до замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області в 2018 році. Обґрунтовуючи причетність позивачів до вбивства журналіста ОСОБА_4, Міністр МВС України ОСОБА_16 зазначив: « ІНФОРМАЦІЯ_16 ».
Титульна заставка відеозапису випуску телепередачі від ІНФОРМАЦІЯ_11 року містить напис-питання, який анонсує зміст цієї передачі: «ІНФОРМАЦІЯ_17», яким глядачу нав'язується хибна думка, що затримані особи, про яких йдеться в передачі, причетні до вбивства журналіста.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:
1) визнати недостовірною та такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, порочить честь і гідність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію про причетність позивачів до вбивства ОСОБА_4 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року та виготовлення вибухових пристроїв, у тому числі, що містилась на слайдах з фото та прізвищами позивачів, демонстрація яких супроводжувалась написами: «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_13»; «ІНФОРМАЦІЯ_18 »; «ІНФОРМАЦІЯ_19 », що була розповсюджена МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_6 року, який транслювався телевізійним каналом ТОВ «ТРК «112-ТВ» і запис якого розповсюджується МВС України в мережі інтернет на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_20, розповсюджується ТОВ «ТРК «112-ТВ» в мережі інтернет на сайті каналу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2
2) визнати недостовірною та такою, шо порушує принцип презумпції невинуватості, порочить честь і гідність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію про причетність позивачів до вбивства ОСОБА_4 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року та виготовлення вибухових пристроїв, у тому числі, що містилася на слайдах з фото та прізвищами позивачів, які супроводжувалися написами: «ІНФОРМАЦІЯ_21», що була розповсюджена ТОВ ТРК «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12» на ТРК «Україна», запис якого розповсюджується на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_22» відеосервісу «YouTube» за адресою:
ІНФОРМАЦІЯ_3 ) визнати таким, що порушує немайнове право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на використання імені, оприлюднення прізвища, імені, по батькові позивачів, що здійснено службовими особами МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 , який транслювався ТОВ «ТРК «112-ТВ», запис якого розповсюджується МВС України в мережі Інтернет на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 розповсюджується ТОВ «ТРК «112-ТВ» в мережі Інтернет на сайті каналу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 а також оприлюднення прізвища, імені, по батькові позивачів, здійснене ТОВ «ТРК «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12» на ТРК «Україна», запис якого розповсюджується каналі «ІНФОРМАЦІЯ_22» відеосервісу «YouTube» за адресою:
ІНФОРМАЦІЯ_3 ) визнати такою, що порушує інтереси ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як осіб, що зображені на фотографіях, демонстрацію (розповсюдження) їх фотографій, здійснену службовими особами МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 , який транслювався ТОВ «ТРК «112-ТВ», запис якого розповсюджується МВС України в мережі Інтернет на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 розповсюджується ТОВ «ТРК «112-ТВ» в мережі Інтернет на сайті каналу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та також демонстрацію ТОВ «ТРК «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12» на ТРК «Україна», запис якого розповсюджується на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_22» відеосервісу «YouTube» за адресою:
ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зобов'язати відповідачів протягом 10 днів з моменту набрання чинності рішенням суду у спосіб, в який вона була поширена, спростувати інформацію про причетність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до вбивства ОСОБА_4 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року та виготовлення вибухових пристроїв, розповсюджена службовими особами МВС на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 , який транслювався ТОВ «ТРК «112-ТВ», запис якого розповсюджується МВС України в мережі Інтернет на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 розповсюджується ТОВ «ТРК «112-ТВ» в мережі Інтернет на сайті каналу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та також розповсюджену ТОВ ТРК «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12» на ТРК «Україна», запис якого розповсюджується на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_22» відеосервісу «YouTube» за адресою:
ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зобов'язати відповідачів негайно видалити всю інформацію (в тому числі фотозображення та прізвище, ім'я, по батькові, позивні позивачів) про причетність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до вбивства ОСОБА_4 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року та виготовлення вибухових пристроїв, яка була розповсюджена службовими особами МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 , який транслювався ТОВ «ТРК «112-ТВ», запис якого розповсюджується МВС України в мережі Інтернет на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_20, розповсюджується ТОВ «ТРК «112-ТВ» в мережі Інтернет на сайті каналу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на відеосервісі «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та також розповсюджену ТОВ ТРК «Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12» на ТРК «Україна», запис якого розповсюджується на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_22» відеосервісу «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3
стягнути з відповідачів судові витрати, понесені позивачами.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, в у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Суди виходили з того, що інформація, яку позивачі просять визнати недостовірною та спростувати, взята з контексту конференції, в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість позивачів у вчиненні кримінальних правопорушень, тому відповідач і не порушив принцип презумпції невинуватості. Представники МВС України не повідомляли інформацію, що стосується позивачів, а лише відповідали на запитання представників засобів масової інформації.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 до МВС України, ТОВ «ТРК «112-ТВ», ТОВ ТРК «Україна» про захист особистих немайнових прав та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна інформація, поширена службовою особою МВС України, згідно зі статтею 62 Конституції України не може вплинути на право ОСОБА_2 вважатися невинуватою, доти її вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Захист честі і гідності в такому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад у спосіб реалізації права на відповідь.
Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції не розглянув усі аргументи ОСОБА_2 , тому не можна стверджувати, що суд застосував стандарти, що відповідали процесуальним принципам, закріпленим у статтях 6, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, зазначив, що суд апеляційної інстанції має належним чином оцінити, чи у прямій трансляції на загальнонаціональних телеканалах (в тому числі і на телеканалі «112 Україна») поширена щодо ОСОБА_2 інформація, на яку вона посилалася у позовній заяві, порушує презумпцію невинуватості, чи є порушенням закону використання її імені та демонстрація її фото до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, чи є зроблені заяви МВС України розсудливими та обачливими, чи є вони очевидною заявою про винуватість ОСОБА_2 .
Верховний Суд також вказав, що суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати і викласти мотиви, чи порушено кримінальну справу за епізодами, які згадані на прес-конференції, чи були вручені ОСОБА_2 підозри у вчинені кримінальних правопорушень на час поширення відповідної інформації.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 - без змін.
Апеляційний суд не вбачав підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка передана апеляційному суду на новий розгляд Верховним Судом.
Суд вказав, що інформація, яку просили спростувати позивачі, в тому числі і ОСОБА_2 , була доведена в ході брифінгу для журналістів МВС України за присутності Президента України та Генерального прокурора України, з приводу результатів розслідування по факту вбивства журналіста ОСОБА_4 , під час якого службові особи МВС України повідомили про поточні результати досудового розслідування та відповідали на запитання представників ЗМІ, під час якого було наведено дані щодо особи позивачів, зокрема, і ОСОБА_2 . При цьому справа про вбивство журналіста ОСОБА_4 мала значний суспільний резонанс. Телевізійна відеотрансляція зазначеного брифінгу МВС України здійснювалась, в тому числі, ТОВ «ТРК «112-ТВ» на телеканалі «112 Україна».
У доведеній службовими особами МВС України інформації йшлося лише про проміжні результати розслідування, з наведенням про конкретні факти з демонстрацією доказів, але, не стверджувалося про винуватість позивачів, в тому числі і ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, тобто, по суті мало місце інформування службовими особами МВС України про хід досудового розслідування.
Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що оспорюваною інформацією порушено принцип презумпції невинуватості.
Крім того, Інформація повідомлена ІНФОРМАЦІЯ_6 року на брифінгу є правовою інформацією та ґрунтується виключно на відомостях з кримінального провадження № 12016100000001206. Дозвіл на розповсюдження озвученої на брифінгу інформації відповідно до вимоги статті 222 КПК України було надано органами досудового розслідування, що підтверджується листом Головного слідчого управління Національної поліції України від 22 січня 2020 року № 222324/2/1-2020.
Отже, проведення МВС України ІНФОРМАЦІЯ_6 року брифінгу відбулось в рамках звітування керівників правоохоронних органів про деякі аспекти розслідування резонансного вбивства журналіста ОСОБА_4 , на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та законами України, із метою інформування громадськості про резонансну кримінальну справу. Інформування службовими особами МВС України про хід досудового розслідування кримінального провадження, причетність до якого позивачів, в тому числі і ОСОБА_2 , не суперечить вимогам законодавства України.
Під час доведення інформації щодо розслідування резонансного вбивства журналіста ОСОБА_4 , було обнародуване ім'я позивачки ОСОБА_2 та її фото. Такі дії не відповідають вимогам вказаних норм та порушують правила поширення конфіденційної інформації, яка містить особисті дані особи. Проте обнародування імені та фото ОСОБА_2 не може бути підставою для застосування таких наслідків, як визнання недостовірною та спростування поширеної інформації, що застосовується у разі поширення недостовірної інформації про факти.
Вчинення таких дій як обнародування імені та фото без належних правових підстав передбачає інший вид цивільно-правової відповідальності та спосіб захисту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 грудня 2023 року в цій справі;
позивачі наполягали на застосуванні до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 296, статті 308 ЦК України, посилались на фактичні обставини, а саме на факт оприлюднення відповідачами імен позивачів як осіб, затриманих за вчинення злочинів, без чинного обвинувального вироку і на факт оприлюднення фотозображень позивачів без їхнього дозволу. Ці факти підтверджено доказами під час судового розгляду справи. Проте суд першої інстанції без наведення жодних мотивів не застосував до спірних правовідносин норми права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах. Крім того, в рішенні суду першої інстанції відсутнє будь-яке обґрунтування щодо відмови в задоволенні позовних вимог про: визнання таким, що порушує немайнове право ОСОБА_19 , ОСОБА_2 на використання імені, оприлюднення їхніх прізвищ, імені, по батькові позивачів; визнання такою, що порушує інтереси ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як осіб, що зображені на фотографіях, демонстрацію (розповсюдження) їх фотографій. Тобто поданий позов мав на меті, в тому числі, захист вказаних особистих немайнових прав позивачів. За обставинами справи було неправомірно обнародувано їхні імена до набрання законної сили обвинувальним вироком суду та без згоди позивачів продемонстровано їхні фотозображення, але суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування відхилення позовних вимог в цій частині;
апеляційний суд констатував порушення відповідачами прав позивачів, закріплених у частині четвертій статті 296, статі 308 ЦК України. Проте апеляційний суд не виправив допущену місцевим судом помилку та не вирішив позовні вимоги в частині захисту особистих майнових прав ОСОБА_2 , закріплених частиною четвертою статті 296, статтею 308 ЦК України. Більше того, визнавши порушення таких прав ОСОБА_2 , суд ухилився від вирішення (оцінки, розгляду) певних позовних вимог. Суд вказав, що вчинення таких дій як обнародування імені та фото без належних правових підстав передбачає інший вид цивільно-правової відповідальності та спосіб захисту. Водночас який саме вид цивільно-правової відповідальності та спосіб захисту від порушення зазначених прав ОСОБА_2 мав на увазі апеляційний суд, він не зазначив, як і не вказав чи відносяться позовні вимоги про визнання факту порушення таких прав та видалення інформації з іменами та фотозображеннями ОСОБА_2 до належних способів захисту порушених прав;
спосіб захисту прав відповідача передбачений статтею 278 ЦК України, яка передбачає, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення. Такий спосіб захисту обрано позивачами шляхом викладення позовної вимоги про зобов'язання відповідачів негайно видалити всю інформацію (в тому числі фотозображення та прізвище, ім'я, по батькові, позивні позивачів) про причетність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до вбивства ОСОБА_4 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року та виготовлення вибухових пристроїв, яка була розповсюджена службовими особами МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_6 року, який транслювався ТОВ «ТРК «112-ТВ», запис якого розповсюджується відповідачами в мережі Інтернет на відеосервісі «YouTube»;
судові рішення очевидно порушують конвенційне право позивачів на справедливий суд;
суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми статей 29, 30 Закону України «Про інформацію» (в редакції закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) та звільнив відповідачів від цивільно-правової відповідальності за розповсюдження спірної інформації про позивачів;
апеляційний суд послався на частину четверту статті 30 Закону України «Про інформацію», але процитував положення частини третьої цієї статті. З огляду на відсутність в тексті постанови посилань суду на положення законів України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та інших, особа, яка подала касаційну скаргу, припускає, що посилання суду на частину четверту статті 30 Закону України «Про інформацію» є опискою. Тому в касаційній скарзі ОСОБА_2 виходитиме з невірного застосування судом частини третьої статті 30 Закону України «Про інформацію». Суди безпідставно застосували вказані норми матеріального права, адже: поширена про позивачів інформація не є предметом суспільного інтересу згідно з критеріями, визначеними частиною другою статті 29 Закону України «Про інформацію»; право громадськості знати розповсюджену про позивачів інформацію не переважає потенційну шкоду від її поширення. Крім того, посилаючись на «важливість інформування суспільства», відповідачі не конкретизували в чому саме полягав суспільний інтерес розповсюдження інформації про позивачів;
оприлюднена інформація про позивачів стосувалася двох різних кримінальних розслідувань, які не пов'язані між собою: перше кримінальне провадження (№ 12016100000001206) стосувалося вбивства відомого журналіста ОСОБА_4; друге кримінальне провадження (№12018090190000285) стосувалося замаху на вбивство мешканця Івано-Франківської області. Проте суди не розмежували інформацію щодо однієї кримінальної справи від іншої. Крім того, в розрізі застосування норм статті 29 Закону України «Про інформацію» суди не розмежували розповсюджену про ОСОБА_2 інформацію, яка поділялась на: 1) інформацію про її зображення; 2) інформацію про прізвище, ім'я та по батькові; 3) інформацію про її причетність до вбивства ОСОБА_4 ; 4) інформацію про причетність ОСОБА_2 до замаху на вбивство бізнесмена в Івано- Франківській області влітку 2018 року;
суди також не встановили та не навели обґрунтувань в чому саме полягав суспільний інтерес розповсюдження про позивачів: 1) інформації щодо їх зображення; 2) інформації щодо їх прізвищ, імен та по батькові; 3) інформації про причетність позивачів до вбивства ОСОБА_4 ; 4) інформації про причетність позивачів до замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року. Водночас суди не навели жодних міркувань щодо того чи право громадськості знати зазначені 4 види інформації про ОСОБА_2 переважає потенційну шкоду від її поширення для неї, не встановили зазначену «перевагу»;
суди проігнорували доводи ОСОБА_2 про те, що ніщо не заважало відповідачам з повагою поставитись до прав позивачів, і проінформувавши суспільство про перебіг розслідувань у вказаних кримінальних справах, приховавши особисті дані та обличчя позивачів, тобто забезпечити «інформування суспільства» з дотриманням вимог частини четвертої статті 296, статті 308 ЦК України. Саме грубе порушення службовими особами МВС України вказаних норм й призвело до ініціювання цього судового процесу, який вже триває понад 4 роки;
наведені судом положення статей 1, 2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобам масової інформації», пункту 4 Положення про МВС України, не звільняють відповідачів він обов'язку не порушувати особисті немайнові права позивачів, як і від відповідальності за таке порушення. Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
суди проігнорували висновки Європейського суду з прав людини про необхідність дотримання відповідачами належної виваженості, обачності та обережності при повідомлені громадськості про обставини кримінальних розслідувань. Особливо цинічним виглядає обґрунтування апеляційного суду про відмову в задоволені скарги, з одночасним цитуванням рішень Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У липні 2024 року від МВС України надійшов відзив, в якому воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
під час виступу на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_6 року Міністр МВС України не поширював інформацію щодо ОСОБА_2 . При цьому МВС України не відповідає за дії інших осіб, зокрема тих, хто виступав на брифінгу, але не перебував із Міністерством у трудових (службових) відносинах;
виступ Міністра МВС України у телерадіопрограмі «ІНФОРМАЦІЯ_12» ІНФОРМАЦІЯ_11 року є його оціночним судженням про ситуацію, яка склалась під час досудового розслідування відповідного кримінального провадження;
метою виступу Міністра МВС України як на брифінгу, так і у телерадіопрограмі «ІНФОРМАЦІЯ_12» було не звинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, а виключно інформування громадськості про хід досудового розслідування відповідного кримінального провадження;
на теперішній час сторінки відеосервісу «YouTube» недоступні, отже відсутня обов'язкова складова правопорушення - поширення інформації, внаслідок чого відсутній предмет спору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 30 травня 2024 року указані недоліки було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/1004/20 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2024 року матеріали справи № 761/1004/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії суддів у кількості п'яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/10624/21, від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18, від 15 листопада 2023 року у справі 757/30830/18-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України)
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року МВС України у прямій трансляції на загальнонаціональних телеканалах (в тому числі і на телеканалі «112 Україна»), за присутності Президента України та Генерального прокурора України, провело терміновий брифінг для журналістів, під час якого службові особи МВС України оприлюднили інформацію про причетність до вбивства журналіста ОСОБА_4 таких громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також про причетність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області влітку 2018 року.
Під час брифінгу було продемонстровано: фотозображення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Названо їх прізвища, ім'я, наведено біографічні дані кожного з них.
Слайд із фото та прізвищами цих осіб супроводжено пояснювальними написами та коментарями службових осіб МВС України, які вказували на затриманих, як на виконавців злочинів. Серед іншого, продемонстрована підбірка слайдів містила такі написи: «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_23».
Згідно із записом публічного заходу, проведеного МВС України ІНФОРМАЦІЯ_6 року, розповсюдженого ТОВ «ТРК «112-ТВ» і ТОВ «ТРК «Україна», оприлюднення такої інформації супроводжувалось висловлюваннями високопосадовців МВС України та Національної поліції України, які стверджували про доведення вини у вбивстві ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і у замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Службовими особами МВС України, серед іншого, повідомлено таку інформацію про позивачів: «Як підозрюваних у вчинені цього замаху було встановлено сімейне подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 »; «ІНФОРМАЦІЯ_19 ».
Телевізійна відеотрансляція зазначеного брифінгу МВС України здійснювалась, зокрема, ТОВ «ТРК «112-ТВ» на телеканалі «112 Україна».
ІНФОРМАЦІЯ_11 року під час соціально-політичного ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_12», яке транслювалось ТРК «Україна», оприлюднено інформацію, аналогічну за змістом до розповсюдженої МВС України на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Продемонстровано фотозображення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Названо їх прізвища, імена, по батькові, наведено біографічні дані кожного з них.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (пункт сьомий частини першої Розділу ХІІІ «Перехідна положення» ЦПК України).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:
«Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання).
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».
Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні. Суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/16924/18 (провадження № 61-14643св19)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі
№ 757/30830/18-ц (провадження № 61-17649св19) вказано, що
«у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
У статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
У частині четвертій статті 296 ЦК України передбачено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Тлумачення частини четвертої статті 296 ЦК України дає підстави для висновку, що в цій нормі передбачено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу,
а саме на обнародування імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї. При цьому частина сьома статті 296 ЦК України передбачає можливість використання початкової літери прізвища
у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України)».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування наявності в діях позивачів ознак кримінального правопорушення, наявності у них статусу підозрюваних чи обвинувачених та спростування факту причетності до скоєння злочину, передбаченого нормами КК України.
Разом з цим у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17 зазначено, що:
«суди встановили, що 14 вересня 2015 року на телеканалі «112 Україна» у прямому ефірі відбувся брифінг за участю ОСОБА_4, у виступі якого йшлося про трагічні події, які сталися ІНФОРМАЦІЯ_24 року біля Верховної Ради України. Своїм виступом ОСОБА_4 поширив інформацію, яка стосується ОСОБА_1, а саме висловлювання «ІНФОРМАЦІЯ_25».
Зазначений брифінг транслювався телеканалом ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», а також був розміщений на веб-сайті ТОВ «ІА «112 Україна» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1.
При цьому, відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 20 квітня 2016 року за статистичними даними про роботу слідчих Головного слідчого управління та Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, досудове слідство у яких здійснювалось або здійснюється слідчим Головного слідчого управління, повідомлення про підозру ОСОБА_1 у період з 27 лютого 2014 року по 17 лютого 2016 року не оголошувалась.
Крім того, у листі Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України від 20 квітня 2016 року зазначено, що за обліками цього Департаменту ОСОБА_1 у період з ІНФОРМАЦІЯ_24 року по 19 квітня 2016 року до кримінальної відповідальності не притягувався та не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. ОСОБА_1 повідомлення про підозру в період з ІНФОРМАЦІЯ_24 року по 19 квітня 2016 року не пред'являлися.
Суд першої інстанції, ураховуючи характер та спосіб поширення інформації, яку ОСОБА_1 просив визнати недостовірною, а також те, що оскаржуваний вислів «ІНФОРМАЦІЯ_25» є уривком із виступу ОСОБА_4, який містив критику дій ОСОБА_1 на посаді Міністра внутрішніх справ України, дійшов висновку, з яким погодився і суд касаційної інстанції, що вказане судження є оціночним, тому в задоволенні позову відмовив…
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.
Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено ( пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
Таким чином, оскільки поширена ОСОБА_4 інформація «ІНФОРМАЦІЯ_25» є фактичним твердженням, то суд касаційної інстанцій, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, не взяв до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості та помилково вважав указане висловлювання ОСОБА_4 оціночним судженням.
Однак, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, правильно застосував указані норми права щодо презумпції невинуватості та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову, оскільки зазначена інформація є фактичним твердженням, а ОСОБА_4 не надав доказів її достовірності.
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статті 62 Конституції України, статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, ухваленої в цій справі, із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції».
Таким чином, Верховний Суд України розглянув по суті справу у подібних правовідносинах, вважаючи, що такі правовідносини можуть бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати справу № 761/1004/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі
№ 6-639цс17 та формулювання такого висновку: «не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування наявності в діях позивачів ознак кримінального правопорушення, відсутності або наявності у них статусу підозрюваних чи обвинувачених та спростування факту причетності до скоєння злочину, передбаченого нормами КК України, та ініціювання позовного провадження із такою метою. Такий позов не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 761/1004/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат
П. І. Пархоменко