30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 677/976/23
провадження № 61-5916св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Сенс банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області
від 21 листопада 2024 року у складі судді Вознюка Р. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2023 року акціонерне товариство «Сенс банк» (далі - АТ «Сенс банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
2. Позов обґрунтовано тим, що 28 липня 2008 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 962/52-РКМ36, згідно умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 49 800 доларів США з відсотковою ставкою 15,5 % річних.
3. У зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року.
4. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 січня 2014 року у справі № 390/14 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 1 479 650 грн та 15 196,50 грн.
5. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року у справі № 755/25515/14-ц видано АТ «Укрсоцбанк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків № 390/14 від 01 квітня 2014 року.
6. Станом на дату подання даного позову рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист № 755/25515/14-ц, позичальником не виконано, заборгованість за кредитним договором № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року не погашена.
7. Позивач вказував, що оскільки рішення третейського суду не виконане, тому з відповідача відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних.
8. 10 вересня 2019 року AT «Укрсоцбанк» приєднано до АТ «Альфа-Банк», 12 серпня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінено назву на АТ «Сенс банк».
9. Враховуючи викладене банк просив суд стягнути з відповідача на його користь 1 061 582,97 грн, з яких 220 001,74 грн - 3 % річних, 841 581,23 грн - інфляційні втрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року, позов задоволено частково.
11. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс банк» заборгованість в розмірі 317 589,19 грн, яка складається з 72 909,26 грн - трьох процентів річних, та 244 679,93 грн - інфляційних втрат.
12. В іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
13. Ухвалюючи судові рішення, суди виходили із того, що правовідносини,
в яких у зв'язку із винесенням Третейським судом рішення про задоволення позовних вимог банку у відповідача виникло зобов'язання сплатити банку заборгованість за кредитним договором, є грошовими зобов'язаннями, а тому, відповідно, на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі статті 625 цього Кодексу.
14. Таким чином, суди, врахувавши подану представником відповідача заяву про застосування строку позовної давності та положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дійшли висновку, що позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період 05 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
18. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 липня 2025 року справу передано судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Осіян О. М., Синельников Є. В., Шипович В. В.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
20. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2015 року в справі № 6-64цс15, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-2074цс15, від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1716цс15, від 18 листопада 2015 року в справі № 6-187цс15, від 27 січня 2016 року в справі № 6-2712цс15, у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 522/19653/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 755/11648/15-ц, від 09 лютого 2021 року в справі № 520/17342/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що судами під час розгляду справи не враховані положення Закону України «Про захист прав споживачів».
22. Заявник також посилається на те, що додані до позовної заяви копії документів належним чином не засвідчені, а тому не є доказами в розумінні статті 95 ЦПК України.
23. При цьому у позовній заяві позивач посилався на пункт 10 розділу 1 кредитного договору, проте у доданій до позовної заяви копії кредитного договору такий розділ і пункт відсутні.
24. Вказує, що безспірність пред'явленої суми у розмірі 1 479 650,55 грн не доведена належними доказами, тоді як зазначена обставина має вирішальне значення для застосування статті 625 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У травні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від АТ «Сенс банк», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. 28 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 962/52-РКМ36, згідно умов якого відповідач отримав кредит на суму 49 800 доларів США зі сплатою 15,5% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 05 липня 2011 року.
27. Відповідно до пункту 6.2 вищевказаного кредитного договору сторонами погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів спір розглядається одноособово третейським суддею Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків Ярошовцем В. М.
28. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 квітня 2014 року по справі № 390/14 позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитними договорами № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 та № 962/58-РКМ41 від 29 квітня 2008 в сумі 1 479 650,55 грн та 15 196,50 грн третейського збору. А саме, заборгованість за кредитним договором № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року склала 721 857,26 грн, заборгованість за кредитним договором № 962/58-РКМ41 від 29 серпня 2008 року склала 757 793,29 грн.
29. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року у справі № 755/25515/14-ц видано АТ «Укрсоцбанк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків № 390/14 від 01 квітня 2014 року.
30. Згідно відповіді Красилівського районного відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) до відділу тричі надходив виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва № 755/5815/14-ц від 24 жовтня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 1 479 650,55 грн, третейського збору 15 196,50 грн та судового збору 243,60 грн, що разом становить 1 495 090,95 грн. Відділом тричі виносились постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Станом на 13 грудня 2023 року виконавчий документ повторно до примусового виконання не пред'являвся.
Позиція Верховного Суду
31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
32. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Вивчивши матеріали справи, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
37. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
38. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
39. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
40. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
41. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
42. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
43. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
44. Судами встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 квітня 2014 року по справі № 390/14 позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитними договорами № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 та № 962/58-РКМ41 від 29 квітня 2008 в сумі 1 479 650,55 грн та 15 196,50 грн третейського збору. А саме, заборгованість за кредитним договором № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року склала 721 857,26 грн, заборгованість за кредитним договором № 962/58-РКМ41 від 29 серпня 2008 року склала 757 793,29 грн.
45. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
46. Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
47. У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
48. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
49. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
50. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
51. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитних договорів № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року та № 962/58-РКМ41 від 29 серпня 2008 року, що, як вказувалось вище, підтверджується рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 квітня 2014 року по справі №390/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитними договорами № 962/52-РКМ36 від 28 липня 2008 року та № 962/58-РКМ41 від 29 серпня 2008 в сумі 1 479 650,55 грн.
52. Таким чином, суди дійшли правомірного висновку, що зазначеним судовим рішенням від 01 квітня 2014 року по справі № 390/14, на виконання якого ухвалою Дніпровського районного суду від 06 жовтня 2014 року у справі №755/25515/14-ц видано АТ «Укрсоцбанк» виконавчий лист, підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 1 479 650,55 грн, та його порушення, яке виникло на підставі кредитних договорів.
53. Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
54. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що судами не підтверджено безспірність заборгованості у розмірі 1 479 650,55 грн належними та допустимими доказами. При цьому під час розгляду справи відповідач не надав доказів на спростування визначеного позивачем розміру заборгованості, свого розрахунку на противагу не надав.
55. Крім того, вказаний розмір заборгованості підтверджено ухвалою Дніпровського районного суду від 06 жовтня 2014 року у справі № 755/25515/14-ц, яка набрала законної сили, а тому посилання заявника на відсутність підстав для врахування судами рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 квітня 2014 року по справі №390/14 є безпідставними.
56. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
57. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
58. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 01 квітня 2014 року по справі №390/14.
59. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.
60. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суди, врахувавши подану представником відповідача заяву про застосування строку позовної давності та положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період 05 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року. При цьому відповідачем вказаний період не оспорювався.
61. Посилання заявника на те, що судами не було враховано положення Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки кредитор відповідно до вимог статті 625 ЦК України реалізував своє право на стягнення 3 % та інфляційних втрат, при цьому ОСОБА_1 у цивільному процесі визначений відповідачем.
62. Доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, які зазначені у касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які посилається заявник.
63. Водночас знайшли підтвердження доводи касаційної скарги щодо неналежного засвідчення доказів, доданих позивачем до позовної заяви, разом із тим, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
64. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
65. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
66. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: Р. А. Лідовець
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович