04 серпня 2025 року Справа № 280/1213/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,
19 лютого 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 № 083950024171 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 07.01.2025;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 07.01.2025 у зв'язку із досягненням пенсійного віку та наявністю необхідного страхового стажу та стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, вона звернулася за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 № 083950024171 у призначенні пенсії позивачу було відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV). Водночас, відповідачем визнано страховий стаж позивача у розмірі 23 роки 05 місяців 26 днів, з них пільговий стаж за Списком № 2 - 8 років 5 місяців 23 днів. Рішення про відмову у призначенні пенсії позивач вважає протиправним, оскільки вона суперечить чинному законодавству та не узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Позивач просить визнати рішення протиправним та його скасувати та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію.
24.02.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/1213/25 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Заперечення відповідача проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 19.03.2025 вхідний номер 12803. В обґрунтування правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії відповідач вказує на те, що норми статті 13 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 не можуть застосовуватись, оскільки, починаючи з 11.10.2017 спірні відносини врегульовані виключно нормами закону № 1058-IV, положення якого неконституційними не визнавалися. Тому, призначити пенсію на пільгових умовах можливо з урахуванням всіх необхідних складових відповідно саме до вимог Закону № 1058-ІV. Оскільки позивач не має 25 років страхового стажу, рішення про відмову в призначення пенсії прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України. З огляду на викладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 07.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.
Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 14.01.2025 № 083950024171.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 № 083950024171 вмотивоване таким.
Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. Вік заявниці 56 років.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз.1 ч.1 ст. 26 Закону № 1058, зокрема, жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Необхідний страховий стаж пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить не менше 25 років. Страховий стаж позивача враховано у розмірі 23 роки 05 місяців 26 днів.
Пільговий стаж позивача за списком № 2 враховано відповідачем у розмірі 08 років 05 місяців 23 дні.
За наданими документами до о страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Пільговий стаж враховано повністю з урахуванням наданих наказів про атестацію робочих місць та даних, які містяться в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Особа має право на зниження пенсійного віку на 4 роки.
Не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до таких висновків.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі “Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та кількості необхідного страхового стажу. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років та необхідний страховий стаж у розмірі 20 років, тоді як другий пенсійний вік у 55 років. А страховий стаж 25 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІ із урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, згідно із якими а пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Страховий стаж позивача відповідачем визнано у розмірі 23 роки 05 місяців 26 днів (по 30.09.2024), зних пільговий стаж - 08 років 05 місяців 23 дні, про що вказано у рішенні від 14.01.2025 № 083950024171, чого достатньо для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 4 роки згідно із п. “б» 13 Закону № 1788-XII.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 56-річного віку, мала страховий стаж роботи 23 роки 05 місяців 26 днів, у тому числі на роботах за списком № 2 - 08 років 05 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність 25років страхового стажу визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною, у зв'язку із чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 № 083950024171 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах підлягає скасуванню.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
У справі № 580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень».
В силу викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 07.01.2025.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп., згідно із квитанцією від 18.02.2025 № 1845-0035-7285-6462.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись статтями 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 № 083950024171 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 07.01.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 04 серпня 2025 року.
Суддя Сацький Р.В.