Справа № 369/19588/23
Провадження № 2/369/1238/25
Іменем України
04.08.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/19588/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Спаська Марина Олександрівна про визнання шлюбного договору частково недійсним, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 13 жовтня 2021 року шлюбний договір.
У п. 10 шлюбного договору встановлено, що на вимогу одного з подружжя, договір може бути розірваний у судовому порядку.
Вказаний договір ставить позивача у невигідне положення.
Позивач вкладав кошти в придбання та облаштування квартири.
Так, у відповідності до п. 3 шлюбного договору, спірна квартира була придбана на підставі попереднього договору № СП 6/КО26/1, посвідченого Топілко О.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.09.20217 року за реєстровим № 1490, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
На час укладення шлюбного договору, позивач не усвідомлював, що умови шлюбного договору грубо порушують його права та інтереси, ставлять його у вкрай невигідне положення та суперечать вимогами чинного законодавства, зокрема положенням Сімейного кодексу України.
До того ж, позивач витратив кошти на придбання квартири та здійснення ремонтних робіт там, про що свідчать документи (розписки, акт, кошторис), що надаються до позову.
Загалом такий договір носить дискримінаційний характер відносно позивача, якого він ставить у вкрай невигідне становище. Позивач за укладеним договором не отримав нічого окрім непомірних обов'язків.
На підставі наведеного, позивач просив суд визнати шлюбний договір, укладений 13.10.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в частині п. 3, п. 4, п. 5 стосовно майна, що придбане в шлюбі, недійсним.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 28.11.2023 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання.
Відповідачем було подано суду відзив, згідно якого остання заперечила проти задоволення позову, оскільки при оформленні 13.10.2021 р. та підписанні між відповідачем та позивачем Шлюбного договору нотаріусом ОСОБА_3 були дотримані в повному обсязі вимоги чинного законодавства України, зокрема:
- положення ст.ст. 11-14 ЦК України, що визначають підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також їх здійснення та виконання;
- положення ст.ст. 202-214 ЦК України, що визначають поняття, види та умови угод та регулюють порядок їх укладання;
- положення ст.ст. 626-654 ЦК України, що визначають поняття та умови договору та регулюють порядок укладання, зміни та розірвання договорів;
- положення ст.ст. 92-103 Сімейного кодексу України, які регулюють усі відносини, пов'язані зі шлюбним договором;
- положення ст.ст. 41-59 Закону України «Про нотаріат», що встановлюють загальні правила вчинення нотаріальних дій та посвідчення угод.
Крім того, третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Спаської М.О., при оформленні 13.10.2021 р. шлюбного договору між відповідачем та позивачем було дотримано всіх необхідних вимог, встановлених та перерахованих у розділах 1-16 Розділу I, а також у розділах 1,5 Розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затв. Наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 р. за № 296/5, у тому числі вимоги п.2 глави 5 Розділу II зазначеного Порядку, що безпосередньо належать до посвідчення шлюбного договору.
Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. № 1016 від 16.09.2024 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/19588/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Янченко А.В.) від 17.09.2024 року прийнято до розгляду цивільну справу № 369/19588/23 та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання 10.06.2025 року не з'явилися, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Враховуючи неявку учасників справи та наявність всіх матеріалів справи, необхідних для розгляду справи, суд вирішив розглянути справу без участі сторін та третьої особи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 13 жовтня 2021 року шлюбний договір. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 951.
У п. 10 шлюбного договору встановлено, що на вимогу одного з подружжя, договір може бути розірваний у судовому порядку.
У відповідності до п. 3 шлюбного договору, особистою приватною власністю дружини є грошові кошти, що сплачені дружиною за попереднім договором № СП 6/К026/1, посвідченим Топілко О.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.09.2017 за реєстровим № 1490, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Сторони домовилися, що на ці сплачені грошові кошти не буде поширюватися режим спільної сумісної власності подружжя, передбачений ст. 60 Сімейного кодексу України.
Вищезазначена квартира АДРЕСА_1 , яка набута дружиною за вищевказаним попереднім договором буде особистою приватною власністю дружини (п. 4 договору).
Згідно п. 5 договору грошові кошти та квартира, що вказані в пунктах 3, 4 цього договору, не можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя, і при відчуженні (продаж, міна, дарування, здачі в оренду, переданні в іпотеку тощо) згода другого з подружжя не потрібна.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України, також встановлено свободу договору, з посиланням на ст. 6 зазначеного Кодексу із зазначенням того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 64 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою всіх договорів, не заборонених законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зокрема, до таких договорів належить і шлюбний договір, право на укладання якого прямо передбачено ч. 1 ст. 92 СК України.
Суд погоджується з відповідачем, що укладений 13.10.2021 р. між відповідачем та позивачем шлюбний договір, оформлений та засвідчений Спаською М.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, повністю відповідає всім вимогам, встановленим у ст.ст. 92-103 СК України
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено що оспорюваний договір шлюбний договір від 13 жовтня 2021 року, посвідчені нотаріусом Спаською М.О. у присутності сторін із роз'ясненням значення і умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін.
Позивачем не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження того що На час укладення шлюбного договору, позивач не усвідомлював, що умови шлюбного договору грубо порушують його права та інтереси, ставлять його у вкрай невигідне положення та суперечать вимогами чинного законодавства, зокрема положенням Сімейного кодексу України.
Крім того, позивачем також не надано будь-яких доказів того, що 13.10.2021 р., у момент укладання та підписання між сторонами шлюбного договору, відповідач або страждав на психічний розлад або захворювання, яке істотно впливало на його здатність розуміти значення своїх дій і або) керувати ними, або він знаходився в іншому стані (алкогольному чи наркотичному, чи іншому), що не дозволяло йому усвідомлювати значення вчинених їм у цей день юридично значимих дій, до позову не додано.
Усі інші доводи сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.
Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача, які викладені останніми у позовній заяві, відзиві на позов, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Спаська Марина Олександрівна про визнання шлюбного договору частково недійсним - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 04.08.2025 року.
Суддя А.В. Янченко