Доманівський районний суд Миколаївської області
вул.Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400
e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua
Справа № 486/2036/24
Іменем України
04.08.2025смт. Доманівка
Суддя Доманівського районного суду Миколаївської області у складі:
головуючої судді Кривенко О.В.,
за участю секретаря судового засідання Маташнюк О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
представника з/особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференціїї цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Південноукраїнської міської ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав щодо своєї матері ОСОБА_4 .
Позов мотивований тим, його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в пераод з 2009 року по 2021 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач ОСОБА_1 , де у свідоцтві про народження батькомо записано ОСОБА_5 , а матір'ю ОСОБА_4 .
У 2012 році матір позивача залишила його у батька а сама покинула його , весь цей час він проживав з батьком та бабусею - ОСОБА_6 .
Мати позивача ОСОБА_4 проживає в м. Південноукраїнську, проте жодного разу не відвідувала позивача, ніякої матеріальної допомоги не надавала та не надає, не цікавиться життям позивача, не приймає участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікавиться станом його здоров'я, не спілкується та не виявляє до нього ніякого інтересу, тобто ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Вихованням позивача займається батько та бабуся.
У зв'язку з цим, на переконання позивача, вказані обставини є прямими підставами, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, як матір, яка ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання свого сина.
Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області області від 24.02.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою Доманівського районного суду Миколаїївської області від 22.05.2025 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
19.05.2025 року до суду від виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради надійшов висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 ..
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносного свого сина ОСОБА_1 . Пояснили суду, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, самоусунулася від участі у вихованні та утриманні сину - позивача.
Позивач просив також стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь аліменти.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася засобами поштового зв'язку, за адресою її зареєстрованого місця проживання, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзиву на позовну заяву чи інших заяв з процесуальних питань від відповідача не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Представник органу опіки та Південноукраїнської міської ради в судовому засіданні просила суд прийняти рішення з урахуванням висновку органу опіки та піклування, позовні вимоги підтримує.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до стаття 165. право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , батьками якого є батько - ОСОБА_5 , матір ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Таким чином встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином відповідача ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначається, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Оцінюючи доводи сторони позивача, в тому числі поведінку матері до і після подання позову про позбавлення її батьківських справ, судом встановлено таке.
Згідно характеристики виданої класним керівником Южноукраїнського ліцею №3 Южноукраїнської міської ради Миколаївської області ОСОБА_1 навчається у данному закладі з першого классу та на даний час є учнем 9-А класу.
Батько ОСОБА_5 , на даний час перебуває на службі в ЗСУ, дитина більш емоційно прив'язана до батька, який приділяв увагу вихованню сина.
Мати ОСОБА_4 із дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере. Жодного разу з класним керівником на зв'язок не виходила, на батьківські збори ніколи не з'являлася.
Дитина проживає з бабусею ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 .
З метою вирішення цього спору судом також отримано висновок органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради № 222 від 14.05.2025 року. Відповідно до цього висновку встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Батьки неповнолітнього ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували. ІІісля припинення фактичних шлюбних відносин між батьками, дитина ОСОБА_10 залишився проживати разом із батьком - ОСОБА_5 за АДРЕСА_1 .
Службою у справах дітей Південноукраїнської міської ради обстежено умови проживання родини за вищевказаною адресою, про що складено акт обстеженняумов проживання, під час обстеження умов проживання, батько ОСОБА_5 , повідомив, що матір ОСОБА_11 , ОСОБА_4 самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків, вихованням дитини він займається самостійно, але так як він зараз проходить службу в лавах ЗСУ, вихованням сина займається, його матір (баба ОСОБА_11 ) ОСОБА_6 ;
Зі слів ОСОБА_6 з'ясовано, що матір ОСОБА_11 - ОСОБА_4 залишила сина та пішла з сім'ї ще в ранньому дитинстві ОСОБА_11 і до цього часу жодним чином себе як матір не проявляє, хлопцем не цікавиться, жодних зав'язків не підтримує, грошової допомоги на утримання дитини не надає. Причини такої поведінки вона не знає, де живе та чим остання займається вона не знає, після того як ОСОБА_4 відмовила внуку ОСОБА_11 у наданні згоди на реєстрацію місця його проживання, а також небажання допомогти дитині отримати паспорт, підтримує ОСОБА_11 у бажання позбавити матір батьківських прав.
З метою з'ясування думки ОСОБА_4 , щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_11 , причину її самоусунення від виконання батьківських обов'язків, службою у справах дітей Південноукраїнської міської ради, останню було запрошено на бесіду шляхом направлення листів через застосунок «Viber» на номер НОМЕР_3 , але жодного разу матір не відреагувала, до служби так і не з'явилась, жодних пояснень не надала,
ОСОБА_4 не зверталась ні до служби у справах дітей Південноукраїнської міської ради, ні до органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради щодо врегулювання питання її участі у вихованні сина ОСОБА_9 та/або чинення їй перешкод у вихованні та спілкуванні із сином.
Незацікавленість матері ОСОБА_4 здоров'ям сина підтверджується інформацією наданою некомерційним комунальним підприємством «Південноукраїнський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 18.03.2025 р. №01-18/500,відповідно до якої, догляд за дитиною, лікування, контакти з лікарем здійснює бабуся дитини по батьковій лінії відомостей про матір ОСОБА_4 , контактів з нею не має протягом багатьох років.
Питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 двічі розглянуто комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради, засідання якої відбулись 15.04.2025 та 09.05.2025 р.
Матір ОСОБА_4 двічі запрошено на засідання Комісії, шляхом направлення відповідних листів через за стосунок «УіЬег» на номер НОМЕР_3 , але остання на засідання не з'явилась, причин своєї неявки не повідомила.
Враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Південноукраїнської міської ради від 09.05.2025 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючись ст.ст, 19, 164 Сімейного кодексу України» Законом України «Про охорону дитинства», орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суд, вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Аналізуючи зміст висновку органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради № 222 від 14.05.2025 року судом встановлено, що такий є обґрунтований, повністю відповідає інтересам неповнолітньої дитини, містить відомості щодо наявності виключних обставин, які підтверджені відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір'ю своїм обов'язком і є законними підставами для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересу дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).
З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи обгрунованість висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з чим слід позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Так, силу вимог ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Згідно з ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У ч.ч. 1, 2 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. При цьому, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, в ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 27 Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХII), держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Керуючись вимогами ст. 182 СК України та п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне положення дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших утриманців, інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином судом встановлено, що саме батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дітей, а батько в свою чергу своїх обов'язків щодо утримання дитини не виконує.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд враховує матеріальне становище відповідача, яка є працездатною та не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, а тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Саме такий розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дитини, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме загальним засадам сімейних відносин справедливості, розумності та моральності.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Пунктом 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Крім того, оскільки позов задоволено повністю, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати, а саме 1 211,20 судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 282, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 150, 164, 165, 182-184 СК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Південноукраїнської міської ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити громадянку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягувати щомісячно з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої АДРЕСА_2 на користь осіб чи установ, де буде перебувати дитина на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.12.2024 року і до його повноліття.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_6 - 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на сплату судового збору.
Рішення щодо стягнення аліментів допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення набирає законної сили через 30 днів з дня його ухвалення, якщо протягом цього строку не буде подана заява про його перегляд відповідачем або апеляційна скарга позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у 30-денний строк: позивачем з дня проголошення рішення; відповідачем у той же строк з дати постановляння ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду після набрання ним законної сили направити до Південноукраїнського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) .
Суддя Доманівського районного суду Миколаївської області О. В. Кривенко