Справа № 636/5715/23 Провадження№ 2/636/1244/25
17 липня 2025 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого - судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання - Кисловської О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут Національної академії аграрних наук України, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені та середнього заробітку за період затримки розрахунку,
встановив:
Позивач, звернулась до суду із позовом про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі в сумі 86585,72 гривень та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з дня наступного за днем звільнення, а саме з 01 вересня 2023 року та по день постановлення рішення суду.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідно до наказу ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту Національної академії аграрних наук України № 21-к/р від 26.02.2020, її було прийнято на посаду бригадира МТФ відділення «Грофінтерн», а згідно наказу № 255-к від 01.09.2023 позивачку було звільнено з господарства за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книзі. З початком війни, господарство виплачувало заробітну плату нерегулярно, внаслідок чого утворилась заборгованість по заробітній платі. Згідно розрахункового листка за вересень 2023 року борг за підприємством по нарахованій та невиплаченій заробітній платі становить 86 585 грн. 72 коп та просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованність по нарахованій та невиплаченій заробітній платі в сумі 86585,72 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
У судовому засіданні позивачка не з'явилась, надавши заяву, в якій свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві, а розгляд справи провести за її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіславши до суду відзив в якому зазначив, що вина відповідача перед позивачем відсутня оскільки, відповідно до ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який 24 березня 2022 року набрав чинності та відповідно до якого роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Разом з тим, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від самого обов'язку виплати зарплати. Тобто, за першої ж нагоди, як тільки підприємство відновить свою діяльність, роботодавець повинен виплатити працівникам усі суми невиплаченої своєчасно зарплати. Отже, якщо у роботодавця немає об'єктивної можливості вчасно виплачувати працівникам заробітну плату через війну, то такого роботодавця не буде притягнуто за це до відповідальності. При цьому невиплата зарплати не допускається, можливе лише відтермінування її виплати через форс-мажор. Можливість застосування форс-мажору у трудових відносинах підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6 2159цс15. У даній справі суд дійшов висновку, що затримка проведення розрахунків по оплаті праці відбулася не з вини роботодавця, а через настання обставин непереборної сили в зоні АТО, що підтверджувалось висновком Торгово-промислової палати.
Окремо представник відповідача звернув увагу суду на наявність форс мажорних обставин та наявності підстав для звільнення від відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільнені, з огляду на те, що населений пункт, с. Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було окуповане з 24.02.2022 року. Підприємство перебувало на території зазначеного населеного пункту та територіально розташоване поблизу державного кордону України та Російської Федерації. Село Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було звільнено ЗСУ 12 вересня 2022 року. З 12.09.2022 року, територія с. Гонтарівка (яка входить до Старосалтівської селищної територіальної громади) включена Наказом Мінреінтеграції від 20 лютого 2023 року № 56 до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих. З 10.05.2024 - Вовчанська міська територіальна громада включена до Переліку територій активних бойових дій, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту Національної академії аграрних наук України № 21-к/р від 26.02.2020 позивачу ОСОБА_1 було прийнято на посаду бригадира МТФ відділення «Грофінтерн».
Згідно наказу № 255-к від 01.09.2023 позивачку було звільнено з господарства за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, що окремо підтверджується відповідними записами в трудовій книзі.
Згідно розрахункового листка за вересень 2023 року борг за підприємством по нарахованій та невиплаченій заробітній платі становить 86 585 грн. 72 коп
Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату. А саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
Відповідно до ч.1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5 статті ст.97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
У відповідності до вимог ч. 1 ст.115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ця ж норма пролонгована змістом частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки позивачці не виплачувалася.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).
Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до вимог статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 27.06.2023 року № 651, з 01 липня 2023 року в Україні завершено карантин та режим надзвичайної ситуації у зв'язку з пандемією коронавірусу в Україні. До суду позивач звернулася 20.09.2023 року, при цьому на її звернення та звернення її адвоката письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні позивач не отримувала. Тому, суд вважає, що строки звернення до суду не пропущені.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Враховуючи вимоги ст. 12, 81 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, суд погоджується із доводами позивача щодо наявності заборгованості та вважає доведеним позивачем розмір нарахованої суми, враховуючи у якості доказу наявності заборгованості надані позивачем розрахункові листи за період з січня 2022 року по квітень 2023 року, із облікованою заборгованості перед позивачем, тому вимоги позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню на загальну суму 86585,72 грн.
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд приймає до уваги доводи позивача в частині того, що остаточний розрахунок при звільненні проведений не був, а тому вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Але суд не погоджується із наведеним позивачем розміром середньомісячної заробітної плати та розміром середнього заробітку, що підлягає стягненню. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідний розрахунок судом проводиться з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); Тобто, судом використовується заробітна плата за березень та квітень 2023 року для розрахунку середньої заробітної плати, без врахування компенсації за невикористану відпустку та доплати за інтенсивність.
Постановою ВП ВС від 18.03.2020 № 711/4010/13-ц (14-429цс19) зазначено на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Разом з тим суд звертає увагу на наявність форс мажорних обставин та наявності підстав для звільнення від відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільнені, з огляду на таке.
Так, 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці лише якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Тож у разі перевірки чи виникнення судового спору роботодавцю потрібно буде доводити, що причиною порушення строків виплати зарплати була саме непереборна сила.
Разом з тим форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від самого обов'язку виплати зарплати. Тобто, за першої ж нагоди, як тільки підприємство відновить свою діяльність, роботодавець повинен виплатити працівникам усі суми невиплаченої своєчасно зарплати.
Отже, якщо у роботодавця немає об'єктивної можливості вчасно виплачувати працівникам заробітну плату через війну, то такого роботодавця не буде притягнуто за це до відповідальності. При цьому невиплата зарплати не допускається, можливе лише відтермінування її виплати через форс-мажор.
Можливість застосування форс-мажору у трудових відносинах підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15. У даній справі суд дійшов висновку, що затримка проведення розрахунків по оплаті праці відбулася не з вини роботодавця, а через настання обставин непереборної сили в зоні АТО, що підтверджувалось висновком Торгово-промислової палати.
При цьому, важливо, що сам по собі факт засвідчення ТПП України форс-мажору автоматично не звільняє роботодавця від відповідальності за невиплату зарплати.
Населений пункт, с. Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було окуповане з 24.02.2022 року. Підприємство перебуває на території зазначеного населеного пункту та територіально розташоване поблизу державного кордону України та Російської Федерації.
Село Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було звільнено ЗСУ 12 вересня 2022 року.
Наразі територія с. Гонтарівка (яка входить до Старосалтівської селищної територіальної громади) з 12.09.2022 року включена Наказом Мінреінтеграції від 20 лютого 2023 року № 56 до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 13.08.2023 основним видом діяльності Відповідача є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Таким чином, здійснення господарської діяльності для відповідача з 24.02.2022 року є неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин, а саме військової агресії російської федерації та її наслідків у вигляді замінованих сільськогосподарських угідь, а також постійних ракетних (і не тільки) обстрілів як території Харківської області в цілому, так і території Старосалтівської селищної громади Чугуївського (колишнього Вовчанського) району.
Згідно загально відомих відомостей та наявної на сайті Харківської обласної військової адміністрації інформації, населені пункти які перебували в окупації, та розташовані в них земельні ділянки можуть бути заміновані (близько 500000 га землі).
Оскільки основним видом діяльності відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових і насіння олійних культур, судова колегія вбачає наявність форс мажорних обставин, які призвели до неможливості здійснювати діяльність та своєчасно виплачувати заробітну плату.
Таким чином підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні, оскільки відсутня вина відповідача.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню в повному обсязі, а вимоги щодо стягнення середнього заробітку частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, а також, враховуючи часткове задоволення вимог про стягнення середнього заробітку, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно від задоволених вимог.
Відповідно доч.ч.1,2,п.1ч.3ст.133 ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно доч.ч.1,2,8ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позовуна відповідача; у разі відмови в позовіна позивача; у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору, установленого за звернення позивача до суду з такою вимогою, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 12, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264-265,280 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут Національної академії аграрних наук України, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені та середнього заробітку за період затримки розрахунку- задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 01203834, адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 нараховану, але не виплачену суму заробітної плати у розмірі 86585(вісімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) 72 коп.
Стягнути з державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 01203834, адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102) на користь держави судовий збір у розмірі 676 грн (шістсот сімдесят шість) грн. 73 коп.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Рішення в частині стягнення заробітної плати у межах виплати за один місяць допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Ю.М. Гніздилов