Справа № 643/10948/25
Провадження № 2-о/643/362/25
01.08.2025 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши
заяву ОСОБА_1
про встановлення факту реєстрації народження,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою про встановлення факту реєстрації народження сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розглянувши подану ОСОБА_1 заяву, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), враховуючи наступне.
Тлумачення положень ч. ч. 1, 2 ст. 2 та ч. 1 ст. 11 ЦПК України свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - Постанова Пленуму), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму, у кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
У даному випадку, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації народження сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.
Тобто, реєстрація народження дитини провадиться консулом з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.
Як вбачається з поданої заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у Сток-он-Трент, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, що підтверджується випискою з реєстру відповідно до Акту про реєстрацію актів народження та смерті від 1953 року серії НОМЕР_1 від 15.04.2025 року, апостилем № 570/4-1028 від 13.05.2025 року та Довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 306 від 23.05.2025 року.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Тобто, якщо народження дитини було зареєстровано в місцевих органах влади Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, офіційний документ про народження, виданий іноземним уповноваженим органом, визнається в Україні за умови його засвідчення апостилем чи легалізації, якщо це передбачено законодавством.
Відтак, факт народження дитини зареєстрований уповноваженим органом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Офіційний документ про народження дитини, виданий іноземним уповноваженим органом, який є аналогом українського свідоцтва про народження визнається дійсним в Україні за умови засвідчення апостилем або легалізації (якщо це передбачено законодавством).
Крім того, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується Довідкою № 306 від 23.05.2025 року, відповідно до змісту якої останній, згідно з рішенням Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії від 23.05.2025 року набув громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», що само по собі виключає можливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
При цьому встановлення факту реєстрації народження неможливе на підставі п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, оскільки цей пункт стосується випадку народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Суд звертає увагу, що факт народження особи в певний час та факт реєстрації народження не є тотожними поняттями, оскільки в першому випадку підтвердженню підлягає факт того, що особа народилась в певний час, а в другому - що реєстрація народження відбулась, проте відповідний актовий запис не зберігся.
Відповідно до п. 1, 2 розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 №52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) (далі - Правила) державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва та консульські установи України. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та інших актів законодавства. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.
Пунктом 5 розділу І Правил передбачено, що дипломатичні представництва і консульські установи України проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті щодо громадян України, приймають і розглядають заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії.
У Пункті 6 розділу IV Правил встановлено, що громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з п.п. 1.3., 2.1., 2.2., 4.3. Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 №113, легалізація в установленому порядку документа надає йому право на існування в міжнародному обігу. До компетенції Департаменту консульської служби МЗС України, а також Представництв МЗС на території України входять здійснення консульської легалізації офіційних документів, які виходять від офіційних органів України та іноземних держав, справляння консульських зборів за вчинення консульської легалізації, взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування України та дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні з питань консульської легалізації, а також надання інформації щодо питань консульської легалізації. Консульська легалізація здійснюється уповноваженим працівником Департаменту консульської служби МЗС України, Представництв МЗС на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України. Департамент консульської служби МЗС України також приймає на легалізацію: офіційні документи, крім документів комерційного характеру, складені і засвідчені на території іноземних держав органами державної влади, які уповноважені підтверджувати їх дійсність, і призначені для використання в Україні за умови їх засвідчення в МЗС країни походження документа та її дипломатичного представництва в Україні в установленому порядку.
Таким чином, законодавство передбачає позасудову процедуру підтвердження в Україні факту реєстрації народження, і в такому випадку перебирання судом функцій інших органів суперечило б вимогам закону та створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури визнання дійсними в Україні актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав.
При цьому суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, а також ОП КЦС ВС від 20.01.2025 в справі № 296/12456/23.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 186, 260 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації народження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Відповідно до ст. 261 ЦПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Суддя Н.В. Новіченко