Справа № 350/424/22
Номер провадження 2-др/350/3/25
30 липня 2025 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі :
головуючого судді Бейка А.М.,
секретаря судового засідання Маєвської С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали клопотання відповідачки ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат,
з участю:
відповідачки ОСОБА_1 ,
суд,-
22.07.2025 року до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області надійшло клопотання відповідачки ОСОБА_1 , про компенсацію судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до Рожнятівської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради, у якій просила вирішити питання про розподіл судових витрат, які пов'язані з явкою до суду шляхом компенсації за рахунок позивачки.
В обґрунтування клопотання відповідачка зазначила, що ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08.07.2025 року позов позивачки залишено без розгляду. На думку відповідачки ОСОБА_1 позов залишено без розгляду з процесуальних підстав, пов'язаних з поведінкою позивачки, а саме її недобросовісною процесуальною поведінкою, тому судові витрати, які пов'язані з явкою до суду слід стягнути з позивачки на користь ОСОБА_1 .
Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, причин неявки суд не повідомила, хоча була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку
Представник Рожнятівської селищної ради у судове засідання також не прибув, однак направив до суду заяву про розгляд справи без участі представника, у якій також зазначив, що при вирішенні питань щодо компенсації судових витрат покладається на розсуд суду.
Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні клопотання підтримала у повному обсязі, просила його задоволити та стягути з ОСОБА_2 понесені нею витрати, які пов'язанні з явкою до суду в сумі 14000 грн.
Вирішуючи вимоги клопотання відповідачки ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат, суд зазначає таке.
Позивачка 26.04.2022 року звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із вищезазначеним позовом про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06.05.2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2022 року закрито підготовче провадження у справі.
Однак, ухвалою суду від 08.07.2025 року позов ОСОБА_2 до Рожнятівської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради залишено без розгляду на підставі п.3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
22.07.2025 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про компенсацію судових витрат.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи заявленого клопотання, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У відповідності до ч. 6 ст.142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Частиною 9 статті 141 ЦПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Системний аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що у разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.
Тобто, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55, ст. 124 Конституції України, пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від обґрунтованості позову.
Разом з тим, відповідно до положень частини 1статті 44 ЦПК України, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій позивача.
Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Сам по собі факт залишення позову без розгляду не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат.
Жодних доказів, які б вказували на необґрунтованість дій позивачки ОСОБА_2 , відповідачкою не надано.
При цьому суд звертає увагу на те, що приписи ч. 5 ст.142 ЦПК України в даному випадку є спеціальними, і регулюють право відповідача отримати компенсацію витрат, понесених внаслідок доведеного зловживання, допущеного позивачем. Загальні норми, що регулюють розподіл судових витрат при залишенні позову без розгляду (ч. 3 ст.257 ЦПК України), в даному випадку є похідними, і підлягають застосуванню при доведенні в установленому порядку такого факту зловживання.
На підтвердження понесених витрат відповідачкою до клопотання додано наступні документи: звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 1, 2 від 30.06.2022 року, № 3, 4 від 18.07.2022 року, № 5, 6 від 16.09.2022 року, № 7, 8 від 04.10.2022 року, № 9, 10 від 25.10.2022 року, № 11, 12 від 04.11.2022 року, № 13, 14 від 24.11.2022 року, № 15, 16 від 20.12.2022 року, № 17 від 08.04.2025 року, № 18 від 15.05.2025 року, № 19 від 06.06.2025 року, № 20 від 27.06.2025 року, № 21 від 08.07.2025 року.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд повинен урахувати наступні обставини, а саме: 1) складність справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Статтею 141 ЦПК передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про наданні правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц(постанова від 19.02.2020).
Так, до клопотання про стягнення судових витрат не долучено жодних підтверджуючих документів.
Документи, які додані відповідачкою до клопотання на підтвердження понесених витрат є неналежними доказами, оскільки немає підтверджуючих документів на що саме були витрачені кошти.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у - зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі доданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які необхідні для компенсації витрат на правничу допомогу: «На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги,(договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку(квитанція до прибуткового касового ордера,платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року. «Гімайдуліна і інші проти України» (пункт 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року та інші. У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Згідно п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином підстав для задоволення клопотання про компенсацію судових витрат суд не вбачає, оскільки відповідачка не надала належні докази на підтвердження понесених витрат, а також її посилання на недобросовісну процесуальну поведінку ОСОБА_2 є необґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_1 , про компенсацію судових витрат слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,142, 270 ЦПК України, суд,
У задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.М. Бейко