01 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3411/24
1. Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата), перевіривши наявність підстав щодо прийняття для розгляду Об'єднаною палатою справи за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі за позовом ТОВ "ВВК" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт", Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов'язання вчинити дії, вирішив повернути справу відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. Ключовими аргументами, якими Об'єднана палата аргументувала повернення справи стало наступне:
"Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 у справі №910/5506/23 не сформулював правового висновку щодо застосування ч.4 ст.353 ЦК та ч.3 ст.8 Закону "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" саме у контексті визначення неналежності способу захисту порушеного права.
…
"зміст постанови Верховного Суду від 26.03.2025 у справі №910/5506/23 свідчить, що суд лише погодився з висновками судів попередніх інстанцій у контексті конкретних обставин, не визначивши загальних правил застосування зазначених норм, водночас висновки про "передчасність позову" та "неналежний спосіб захисту" мають оціночний характер, спрямований на оцінку дій позивача, а не тлумачення змісту і способу застосування норм права, яке є ознакою правового висновку у розумінні ст.302 ГПК".
4. Вважаю, що у постанові у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі №910/5506/23 містився правовий висновок щодо застосування ч.4 ст.353 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.8 Закону "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Зокрема, у цій постанові вказано:
"4.22 Отже, особа, в якої на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено частиною 3 статті 8 цього Закону, а також частиною 4 статті 353 ЦК України.
4.23 Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про передчасність оскарження оцінки реквізованого майна з огляду на те, що позивачу ще не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою як того вимагає вищенаведене законодавство.
4.24 Посилання скаржника на те, що жодний правовий акт у спірних правовідносинах не містить положень, які б передбачали право провести та подати для виплати компенсації альтернативну оцінку, чи інші документи, які б встановлювали дійсну вартість майна на момент примусового відчуження, не позбавляє позивача у судовому порядку після відшкодування вартості примусово відчуженого майна у порядку, визначеному постановою КМУ від 31.10.2012 № 998, пред'являти позов про відшкодування його вартості, в якому з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною. Тому колегія суддів погоджується з висновками судів про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, а акт про примусове відчуження майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію (п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23)".
5. Для будь-якої розумної людини, навіть без юридичної освіти, зрозуміло, що Верховний Суд у цій постанові, ухвалюючи рішення, виходив із трьох ключових правових висновків:
- позивач, незгодний з оцінкою примусово відчуженого майна, може звернутися з позовом лише після відшкодування йому вартості (тобто, до виплати відшкодування такий позов є передчасним);
- оскаржувати окремо звіт про оцінку (тобто оскаржувати оцінку майна) не потрібно, це неналежний спосіб захисту;
- належним способом захисту є позов про відшкодування вартості примусово вилученого майна, в якому, з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог, позивач може надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною.
6. Верховний Суд ухвалою від 15.07.2025 передав цю справу №910/3411/24 на розгляд Об'єднаної палати, колегія суддів вважала, що спосіб захисту, обраний позивачем, є належним, оскільки встановлений положеннями як загального, так і спеціального закону. Також колегія суддів вважала, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.10.2024 у справі №712/3525/23, на яку здійснено посилання в постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі №910/5506/23, зроблений за неподібних обставин, а, отже, не вважала за потрібне ним керуватися при розгляді цієї справи.
7. Вважаю, що повернувши справу колегії суддів, Об'єднана палата по суті ухилилася від виконання своїх обов'язків, визначених ст.302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Такі дії Об'єднаної палати можуть призвести до одного з двох небажаних результатів:
1) колегія суддів, якій повернули справу, буде змушена керуватися при вирішенні справи висновками, що містяться у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі №910/5506/23; бо вважає, що такі висновки наявні, а Об'єднана палата без належних підстав відмовилася розглядати аргументи колегії на відступ, створивши бар'єр для застосування передбаченого ГПК механізму для відступу від існуючих правових висновків;
2) колегія суддів ухвалить судове рішення, виходячи із власної аргументації про належність такого способі захисту як оскарження оцінки (керуючись думкою Об'єднаної палати про відсутність правових висновків, від яких колегія хотіла відступити); а відтак існуватимуть дві постанови Верховного Суду в майже ідентичних справах з абсолютно протилежними правовими висновками щодо способу захисту, що призведе до стану правової невизначеності - адже в усіх подібних справах ані сторони, ані суди інших інстанцій, ані судді самого Верховного Суду не розумітимуть, якою ж позицією їм керуватися (адже висновки, що містяться в ухвалі Об'єднаної палати про повернення справи, не є обов'язковими для врахування).
8. Вважаю, що таке безпідставне повернення справ (а по суті системне блокування передачі справ колегіями суддів на розгляд Об'єднаної палати для відступу від правових висновків) призводить до вкрай негативних наслідків у вигляді існування кардинально протилежних позицій щодо застосування одних тих самих норм права при розгляді подібних справ на рівні Верховного Суду.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко