вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" серпня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1185/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» (08200, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Теліги Олени, буд. 2-Д, 49)
про стягнення 31938,89 грн. заборгованості, у тому числі - 26669,66 грн. пені, 3443,84 грн. 3% річних, 1825,75 грн. інфляційних втрат,
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» (далі - ТОВ «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ», відповідач) про стягнення 31938,89 грн. заборгованості за договором № 3492-ПСО(ТКЕ)-17 постачання природного газу від 13.09.2022 р., у тому числі - 26669,66 грн. пені, 3443,84 грн. 3% річних, 1825,75 грн. інфляційних втрат.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3492-ПСО(ТКЕ)-17 постачання природного газу від 13.09.2022 р., згідно з яким у період з листопада 2022 року по березень 2023 року відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 988762,94 грн., який було оплачено з порушенням строку, визначеного договором, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 26669,66 грн. пені, 3443,84 грн. 3% річних, 1825,75 грн. інфляційних втрат і судові витрати покласти на відповідача.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» позовною заявою до ТОВ "ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ" про стягнення 31938,89 грн. заборгованості підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Вказану ухвалу було отримано позивачем 09.04.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
Крім того, ухвалу було отримано відповідачем 02.05.2025 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0601133858818.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
14.04.2025 р. до Господарського суду Київської області від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 14.04.2025 р. (вх. № 5010/25 від 14.04.2025 р.), за змістом якого відповідач підтвердив періоди прострочення з оплати за поставлений природний газ, які вказав позивач у позовній заяві, та просив зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем, на 51%.
21.04.2025 р. до Господарського суду Київської області від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив б/н від 18.04.2025 р. (вх. № 5317/25 від 21.04.2025 р.), за змістом якої позивач заперечував проти зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, адже вони не можуть бути зменшені, бо не є штрафними санкціями, а щодо зменшення пені позивач зазначив, що відповідач був обізнаний з умовами договору та строками оплати, а також що за порушення господарського зобов'язання боржник не звільняється від відповідальності.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
13.09.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» (споживач) було укладено договір № 3492-ПСО(ТКЕ)-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 року до березень 2023 року (включно), в кількості 247,95 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: на вересень 2022 року - 0,00 тис. куб. метрів, на жовтень 2022 року - 5,85 тис. куб. метрів, на листопад 2022 року - 36,00 тис. куб. метрів, на грудень 2022 року 53,1 тис. куб. метрів, на січень 2023 року - 62,1 тис. куб. метрів, на лютий 2023 р. - 54,0 тис. куб. метрів, на березень 2023 року - 36,9 тис. куб. метрів.
Відповідно до пункту 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.4 п. 3.5 договору.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 договору, споживач зобов'язаний сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
На виконання договору постачальник передав, а споживач отримав природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 988762,94 грн., у тому числі - від 30.11.2022 р. на суму 158942,72 грн., від 31.12.2022 р. на суму 182937,40 грн., від 31.01.2023 р. на суму 191207,54 грн., від 28.02.2023 р. на суму 201004,86 грн., від 31.03.2023 р. на суму 254670,42 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечений.
Відповідачем було повністю оплачено поставлений ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» газ в сумі 988762,94 грн., що підтверджується Інформацією щодо надходження коштів на поточний рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», відкритий у АТ «Ощадбанк», від контрагента ТОВ «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» за період з 27.12.2022 р. до 23.01.2025 р.
Однак розрахунок проводився із простроченням остаточного розрахунку, що призвело до нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних відповідно до п. 7.2 договору, у зв'язку з чим ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» і звернулось з даним позовом до суду
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі з огляду на таке.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів здійснення оплати отриманого від позивача природного газу у встановлений договором строк, натомість у відзиві відповідач визнав зазначені у позові періоди прострочення остаточної оплати.
Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не заперечений.
Слід зазначити, що порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 26669,66 грн., нарахованої за період з 01.07.2023 р. по 27.10.2023 р. на підставі п. 7.2 договору, який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3327,93 грн. 3% річних та 1825,75 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 3327,93 грн., нарахованих за період з 17.01.2023 р. по 15.01.2024 р., який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1825,75 грн., нарахованих: на суму заборгованості 203670,42 грн. за період з 01.06.2023 р. по 31.06.2023 р., на суму заборгованості 191740,42 грн. за період з 01.07.2023 р. по 31.07.2023 р., на суму заборгованості 182170,42 грн. за період з 01.08.2023 р. по 31.08.2023 р., на суму заборгованості 159770,42 грн. за період з 01.09.2023 р. по 30.09.2023 р., на суму заборгованості 153770,42 грн. за період з 01.10.2023 р. по 31.12.2023 р., на суму заборгованості 126234,03 грн. за період з 01.01.2024 р. по 31.01.2024 р.
Слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19.
За розрахунком суду, здійсненим за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга:Закон", вірний розмір інфляційних втрат у даному випадку становить 5663,84 грн., з яких: 1553,36 грн., нарахованих на суму заборгованості 194170,42 грн. за період з 01.06.2023 р. по 30.06.2023 р., 379,02 грн., нарахованих на суму заборгованості 183170,42 грн. за період з 01.07.2023 р. по 31.07.2023 р., 341,93 грн., нарахованих на суму заборгованості 175170,42 грн. за період з 01.08.2023 р. по 31.08.2023 р., 307,97 грн., нарахованих на суму заборгованості 157770,42 грн. за період з 01.09.2023 р. по 30.09.2023 р., 3081,56 грн., нарахованих на суму заборгованості 153770,42 грн. за період з 01.10.2023 р. по 31.12.2023 р.
Поряд з цим, відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, позовна вимога про стягнення розміру інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі 1825,75 грн., в межах заявлених позовних вимог.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру 3% річних, інфляційних втрат та пені на 51%, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу (ст. 230 Господарського кодексу України).
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Поряд з цим, як зазначалося вище, згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18).
Таким чином, 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, а їх розмір, заявлений до стягнення, не може бути зменшений судом на підставі приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.
Окрім цього, як зазначалося вище, у відзиві відповідач просив про зменшення розміру пені на 51%.
Суд констатує, що в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі - вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22).
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач зазначає, що у нього наявна дебіторська заборгованість населення за надані послуги з теплопостачання у розмірі 808058,51 грн. При цьому, оскільки товариство здійснює постачання теплової енергії населенню, то фінансова спроможність оплати поставленого позивачем природного газу напряму залежить від своєчасності сплати населенням вартості теплової енергії.
Окрім цього, відповідач посилається на те, що протягом лютого-березня 2022 року місто Ірпінь перебувало в окупації російськими військами. В зв'язку із військовими діями, значна кількість населення виїхала і протягом опалювального сезону 2022- 2023 рр. не проживала або тільки починала повертатися до свого місця проживання. До того ж, в період з жовтня 2022 року відбувались ракетні атаки російської федерації, що призвело до знеструмлення, тривалої відсутності електроенергії та теплової енергії. Відсутність електроенергії унеможливлювала значний час виробництво теплової енергії, що впливало на фінансову можливість населення сплачувати вартість теплової енергії.
Підсумовуючи, відповідач вказує на те, що через вищезазначені загальновідомі обставини та заборгованість населення перед товариством, ТОВ «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» з поважних причин не мало можливості виконати свій обов'язок зі сплати постачальнику вартості природного газу у травні 2023 року. На думку відповідача, вказані обставини є поважними та об'єктивними, а тому повинні прийматися судом до уваги для зменшення на 51% нарахованої пені у розмірі 26669,66 грн.
Заперечуючи проти клопотання відповідача про зменшення пені на 51%, позивач у відповіді на відзив вказував на те, що відповідач був обізнаний з умовами договору та строками оплати, і при цьому не здійснював оплату протягом тривалого проміжку часу, а також просив врахувати, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єкутів, та наголошував на тому, що за порушення господарського зобов'язання боржник не звільняється від відповідальності.
Крім того, позивач зазначав, що доводи відповідача жодним чином не спростовують обставин та підстав заявлених грошових вимог і не спростовують законність таких вимог.
Судом враховано, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 р. у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 р. у справі № 913/20/21, від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21).
У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
При цьому, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
Суд констатує, що будь-яких доказів на підтвердження обставин та доводів клопотання відповідача про зменшення пені матеріали справи не містять.
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням установлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19, від 27.02.2024 р. у справі № 911/858/22).
Оцінивши надані до справи докази, доводи сторін справи, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено наявності виняткових обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені.
При цьому, судом враховано, що несвоєчасність здійснення оплати контрагентами перешкоджає виконанню покладених на позивача обов'язків, погіршує фінансове становище останнього, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Також відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження збитковості підприємства чи відсутності в нього коштів на рахунках, майна тощо, які можуть бути враховані судом для зменшення розміру пені.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру заявленої у даній справі пені.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у даній справі у повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРПІНЬТЕПЛОПОСТАЧ» (08200, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Теліги Олени, буд. 2-Д, 49, код 40147455) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 42399676) 26669 (двадцять шість тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 66 коп. пені, 3443 (три тисячі чотириста сорок три) грн. 84 коп. 3% річних, 1825 (одну тисячу вісімсот двадцять п'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 20 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 04.08.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна