номер провадження справи 15/81/25
04.08.2025 Справа № 908/1604/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст», 69036, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, 10
про стягнення коштів
без виклику представників сторін
установив
28.05.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» про стягнення 442 656,00 грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025, справу № 908/1604/25 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 04.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1604/24. Присвоєно справі номер провадження 15/81/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.
Запропоновано відповідачу надати у строк до 04.07.2025 відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем. Копію зазначеного документа направити на адресу позивача, докази направлення надіслати суду.
Запропоновано позивачу в строк до 18.07.2025 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно із вимогами ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.
Запропоновано відповідачу надати у строк до 04.08.2025, відповідно до ст. 167 ГПК України заперечення разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки. На виконання вказаного договору відповідач із порушенням строків поставив товар. За порушення строків поставки товару позивач просить стягнути штрафні санкції.
Відповідач зазначив, що порушення строків поставки виникло внаслідок форс-мажорних обставин, а саме через неможливість контрагента вчасно виконати зобов'язання щодо постачання необхідної продукції через вихід з ладу трансформатора та обладнання, що підтверджується сертифікатом про форс-мажор торгово-промислової палати. Вважає, що відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за цим договором, просив позовні вимоги залишити без задоволення.
Позивач у відповіді на позов зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Сертифікат ТПП, наданий відповідачем не може вважатися беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин, і як наслідок відповідачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок подій воєнного стану та неналежного виконання зобов'язань за договором в частині поставки товару в строк, визначений договором.
28.07.2025 відповідач надіслав до суду клопотання про зменшення штрафних санкцій. Зазначив, що позивач скористався своїм правом та стягнув з відповідача банківську гарантію за неналежне виконання договору у розмірі 1 519 427,25 грн. Додатково просить стягнути штрафні санкції. На виконання договірних зобов'язань істотно вплинули форс-мажорні обставини. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Враховуючи те, що збитки не були завдані позивачу, а також те, що позивач стягнув банківську гарантію в розмірі більш ніж штрафні санкції, вважає, що застосування санкцій у визначеному позивачем розмірі, призведе до сплати великих штрафних санкцій. Просить зменшити штрафні санкції на 100 відсотків.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд щодо спору зазначає наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
21.10.2024 між Акціонерним товариством “Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (філія «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця», Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Локотраст» (Постачальник) укладено договір поставки № ЦЗВ-01-05224-01 (договір).
Договір укладено за результатами проведення закупiвлi відповідно до вимог Закону України з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт i послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупiвлi», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Miністрів України від 12.10.2022 № 178 із змінами, оголошення № UA-2024-07-12-009602-а.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю товар, відповідно до Специфiкацiї, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей Товар на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів серії ВЛ).
Кiлькiсть, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник Товару визначаються у Специфiкацiї до цього договору, п. 1.3 договору.
Відповідно до п. 1.5 договору Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Згідно з п. 1.6 договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024.
Відповідно до п. 4.1 договору Постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська область, м. Фастiв (або згідно рознарядки Покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та Правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Згідно з п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем.
Місце поставки - Київська область, м. Фастів (або згідно рознарядки Покупця).
Право власності на товар переходить до Покупця з дати поставки товару.
Згідно з п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопiї вiдповiдної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення із змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є вiдповiдна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
06.12.2024 направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/6273, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 7 007 921,28 грн.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 06.01.2025 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Згідно з п. 6.3 договору, сума договору становить 31 654 734,30 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 6 330 946,86 грн, усього з ПДВ - 37 985 681,16 грн.
Відповідно до п. 8.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар: видаткова накладна № 133 від 19.12.2024 на суму 2 399 921,28 грн; видаткова накладна № 142 від 26.12.2024 на суму 1 824 000,00 грн; видаткова накладна № 6 від 30.01.2025 на суму 2 784 000,00 грн.
Як зазначив позивач та не заперечується відповідачем, прострочено поставку товару на суму 2 784 000,00 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач частково прострочив виконання свої зобов'язання за договором, чим порушив вимоги пунктів 1.1 та 4.2 договору, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 442 656,00 грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 21.10.2024 № ЦЗВ-01-05224-01, а саме 417 600,00 грн 15% штрафу та 25 056,00 грн пені.
Отже, несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором, стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024.
Договір між сторонами укладено за результатами проведення публічної закупівлі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема: оголошення про проведення процедури закупівлі та тендерну документацію; повідомлення про намір укласти договір про закупівлю - протягом одного дня з дня прийняття рішення про визначення переможця процедури закупівлі; договір про закупівлю - протягом двох днів з дня його укладення; повідомлення про внесення змін до договору - протягом трьох днів з дня внесення змін; звіт про виконання договору - протягом трьох днів з дня закінчення строку дії договору, виконання договору або його розірвання; звіт про укладені договори - протягом одного дня з дня укладення договору.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно із ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 673 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням вимог статті 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Відповідно до п. 16.1 договору, договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2024.
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього договору.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, укладеного між сторонами, строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем (п. 4.2 договору).
Отже підставою для вчинення відповідачем певних дій (поставка товару) є отримання від позивача належним чином оформленої рознарядки.
Згідно з п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопiї вiдповiдної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення із змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є вiдповiдна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
06.12.2024 позивачем направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 05.12.2024 № ЦЗВ-20/6273, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 7 007 921,28 грн.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 06.01.2025 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар на загальну суму 7 007 921,28 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № Р131 від 19.12.2024, товарно-транспортною накладною № Р141 від 26.12.2024, товарно-транспортною накладною № Р6 від 30.01.2024 та видатковими накладними від 19.12.2024, 26.12.2024, 30.01.2025.
19.12.2024 відповідач надіслав позивачу лист № ЛОК-24/12.9.2 з повідомленням про настання обставин непереборної сили, які стались у виробника продукції (ТОВ «МЗ «КВІК») та про те, що підтверджуючі документи будуть надані протягом 30 днів. ТОВ «Локотраст» не відмовляється від поставки товару по договору № ЦЗВ-01-0524-01 від 21.10.2024.
З метою досудового врегулювання спору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем направлено на адресу відповідача претензію № ЦЗВ-18/1517 від 20.02.2025.
27.03.2025 відповідачем надано відповідь на претензію № ЛОК-25/03.27.1 2025, в якій відповідач вказав, що виконав усі вимоги щодо повідомлення Замовника про настання обставин непереборної сили з наданням підтверджуючих документів та звільняється від відповідальності передбаченої підпунктом 9.3.1 пункту 9.3 договору № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідач допустив прострочення поставки обумовленого договором товару за рознарядкою № ЦЗВ-20/6273 від 06.12.2024 на суму 2 784 000,00 грн понад 15 календарних днів, внаслідок чого відповідачеві було нараховано 15% штрафу в сумі 417 600,00 грн та пеню за період з 22.01.2025 по 30.01.2025 в сумі 25 056,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).
Згідно із ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із статтею 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
Пунктом 9.3.1 договору встановлено, що при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставки товару, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Статтею 218 ГК України установлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором у повному обсязі не виконані.
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з дотримання строків поставки товару.
Відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів своєчасного виконання умов договору в частині своєчасної поставки товару на суму 2 784 000,00 грн або доказів безпідставності нарахування позивачем штрафних санкцій (штрафу та пені) суду не надав.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем строків поставки товару та наявності правових підстав для застосування положень ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України та п. 9.3.1 укладеного між сторонами договору.
Заперечення відповідача є безпідставними, враховуючи наступне.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність взяв на себе відповідні зобов'язання і мав передбачити пов'язані із цим ризики ведення господарської діяльності.
Необхідно враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару.
Щодо посилань відповідача на загальновідомі обставини, то зазначена обставина стосується обох сторін справи; відповідачем не надано доказів в підтвердження перешкоджання здійснювати підприємницьку діяльність під час воєнного стану (зупинення роботи, звільнення та мобілізація працівників, використання майна для воєнних потреб тощо).
Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Слід також враховувати, що введення воєнного стану в Україні негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі обставини стосуються обох сторін.
У процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.
Судом враховано прострочення відповідачем поставки товару у строки визначені договором, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є значним чи надмірно великим, виходячи із загальної суми вартості товару за договором, а також погодженого між сторонами розміру неустойки пені лише у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару.
Відповідно до розділу 10 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого
конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм. Ураган, торнадо, буревій повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.
Якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 календарних днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Якщо сторона без поважних причин повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставини непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
До матеріалів справи відповідачем надано Сертифікат про форс-мажорні обставини № 2300-24-24-2481 від 03.01.2025, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку, а саме: постачання товару виробника ТОВ «Машинобудівний завод «КВІК» відповідно до Специфікації № 1 до договору та рознарядки № ЦЗВ-20/6273 від 05.12.2024, а саме: вкладиш МОП (5ТЗ.263.022/023 СК) - 100 шт., шестерня (8ТН.240.2353П) - 16 шт., шестерня (8ТН.240.2343П) - 16 шт., контакт (ВИЕЦ.685.179.005) - 20 шт., у термін до 31.12.2024, за договором поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024. період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 13 грудня 2024 року, дата закінчення: тривають на 03 січня 2025 року.
Суд критично оцінює посилання на неможливість виконання зобов'язання щодо поставки товару, визначені договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, які за доводами позивача підтверджуються Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2481 від 03.01.2025, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 31.12.2024, які настали 13.12.2024 і тривають на 03.01.2025, оскільки з означеного сертифікату вбачається, що аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) відбулась у контрагента позивача (Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 2300-24-2396 (вих. № 03.3/985 від 25.12.2024), оформленого для ТОВ «машинобудівний завод «КВІК»), який не є стороною договору, проте товар якого мав бути поставлений.
На час укладення договору поставки № ЦЗВ-01-01424-01 від 02.05.2024 повномасштабна агресія Російської федерації проти Україні вже тривала, дані обставини для сторін договору були загальновідомим фактом.
Отже, при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.
Згідно із статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, укладаючи договір з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Відповідач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Як уже зазначалось, Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2481 від 03.01.2025 засвідчені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) пов'язані з аварією (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі), які пов'язані з ТОВ «Машинобудівний завод «Квік» і про які наголошує сам відповідач зокрема зазначаючи, про аварію (виходу з ладу трансформаторного обладнання виробника - ТОВ «Машинобудівний завод «Квік»), який не є стороною договору, однак товар якого мав бути поставлений.
Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).
Договір було укладено між сторонами 21.10.2024, тобто під час тривалої дії воєнного стану, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у воєнний стан.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 100 відсотків.
В обґрунтування підстав зменшення штрафних санкцій відповідач, зокрема, посилається на неможливість своєчасного виконання договірних зобов'язань, у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин.
З приводу безпідставності посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин суд зазначив вище.
Додатково з приводу заявленого клопотання суд зазначає наступне.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри
відповідальності с одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у раз порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має такс право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в інших постановах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею З ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).
Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.
Також загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не с відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Відповідно до пунктів 11.1, 11.3, 11.8 договору, постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 4% від суми договору, що становить 1 519 427,25 грн.
Надання постачальником у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов'язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги покупця (бенефіціара) повинен становити не більше 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.
У разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі не поставки товару у термін, встановлений п. 4.2 цього договору, покупець стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника в порядку згідно з п. 8.2.3 договору.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком, правом довірчої власності.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Листом від 06.02.2025 № КНО-58.3.1/121 АТ «ПУМБ» повідомило ТОВ «Локотраст», що 06.02.2025 АТ «ПУМБ» було виконано платіж за гарантією №ZAPG332441032 від 10.09.2024 в сумі 1 519 427,25 грн з рахунку покриття, згідно із отриманої 31.01.2025 письмової вимоги Бенефіціара.
На думку суду, одночасне застосування до відповідача неустойки у вигляді штрафу та пені, та використання позивачем свого права щодо гарантії, передбаченої договору не суперечить чинному законодавству України.
Відповідачем не надано доказів настання для нього негативних наслідків як суб'єкта господарської діяльності при застосуванні наведених вище видів забезпечення виконання зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій є погодженим між сторонами та викладений в умовах договору, у т.ч. не є надмірно великим.
Суд вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу.
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» (бул. Марії Примаченко буд. 10, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 45492680) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця», (вул. Єжи Гедройця 5, м. Київ, 03150, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) пеню в розмірі 25 056,00 грн (двадцять п'ять тисяч п'ятдесят шість гривень 00 коп.), 15% штрафу в розмірі 417 600,00 грн (чотириста сімнадцять тисяч шістсот гривень 00 коп.). Видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» (бульвар Марії Примаченко буд. 10, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 45492680) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця», (вул. Єжи Гедройця 5, м. Київ, 03150, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) судовий збір у розмірі 5311,87 грн (п'ять тисяч триста одинадцять гривень 87 коп.). Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04 серпня 2025 року.
Суддя І. С. Горохов