номер провадження справи 7/96/25
31.07.2025 Справа № 908/1669/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, за участю секретаря судового засідання Даниленко Віти Сергіївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №908/1669/25
за позовом Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ/умовний код 0290997323) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, -
позивача: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМФОРТ-МАКСІ» (69096, м.Запоріжжя, вул. Бородінська, буд. 14, кв. 98, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40919448)
про стягнення 497930,65 грн.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Тронь Г.М., (Запорізька обласна прокуратура) службове посвідчення №080256 від 18.11.2024
від позивача: Михайловський Д.С., посвідчення №1108 від 17.02.2025, виписка з ЄДР
від відповідача: не з'явився
Процесуальні дії у справі.
До Господарського суду Запорізької області звернувся заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя із позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізької міської ради про стягнення доходу, отриманого від використання без належної правової підстави земельної ділянки комунальної форми власності, кадастровий номер 2310100000:04:040:0074, загальною площею 3,4338 га, по вул.Зелена, буд. 52 у місті Запоріжжя за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024 з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМФОРТ-МАКСІ» в сумі 497930,65грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою суду від 04.06.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1669/25, яке суд ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 02.07.2025 о 09 год. 30 хв.
Разом із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. Б, нежитлову будівлю літ. Г, нежитлову будівлю літ. Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2438117323101, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40919448) в межах суми 497 930,65 грн, заявленої до стягнення.
Ухвалою суду від 04.06.2025 заяву вих. №53-3012-24 від 02.06.2025 (вх. №11200/08-08/25 від 02.06.2025) заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області про забезпечення позову у справі №908/1669/25 задоволено.
Із метою забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. Б, нежитлову будівлю літ. Г, нежитлову будівлю літ.Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2438117323101, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40919448) в межах суми 497 930,65 грн, заявленої до стягнення.
Ухвала суду від 04.06.2025 про відкриття провадження у справі, яка була надіслана судом засобами поштового зв'язку на адресу відповідача, повернута поштовим відділенням до Господарського суду Запорізької області 26.06.2025 з відміткою “За закінченням терміну зберігання».
Отже, на дату судового засідання 02.07.2025 у суду були відсутні докази повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, оскільки ухвала суду повернута без вручення її відповідачу.
У судовому засіданні 02.07.2025 брали участь представник прокуратури та позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про причини неявки представника у судове засідання суд не повідомили.
У судовому засіданні суд з'ясував думку представників прокуратури та позивача про можливість розгляду справи за відсутності відповідача. Представник прокуратури зазначив про доцільність відкладення судового засідання з метою повторного виклику представника відповідача, зокрема, через веб-сайт судової влади України.
Представник позивача не заперечила проти відкладення судового засідання.
Ухвалою суду від 02.07.2025 суд відклав розгляд справи на 23.07.2025 о 09 год. 30 хв.
Ухвала суду від 02.07.2025 із метою вжиття всіх можливих доступних суду заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання була додатково розміщена на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Судове засідання, призначене на 23.07.2025 перенесено з 23.07.2025 на 31.07.2025 о/об 12 год. 30 хв., про що винесено відповідну ухвалу суду від 25.07.2025.
Від відповідача 21.07.2025 через канцелярію суду надійшов лист (вх. №14771/08-08/25 від 21.07.2025), в якому останній повідомив суд, що у зв'язку із продовженням активних військових дій відповідач з об'єктивних причин не проводить комерційної діяльності на об'єкті в даний час. Також зазначає, що директор служить у ЗСУ з 26.02.2022, виконуючи завдання в зоні бойових дій, та не має можливості займатися комерційною діяльністю. Ураховуючи викладені у листі обставини просить суд зупинити провадження у справі до закінчення військових дій.
Статтею 170 ГПК України встановлені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.
Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
2) найменування суду, до якого вона подається;
3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;
4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;
5) підстави заяви (клопотання, заперечення);
6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);
7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки лист відповідача від 17.07.2025 №1707/01 (а.с. 103) не відповідав вимогам ст. 170 ГПК України, суд не розглядав подане у ньому клопотання про зупинення провадження у справі.
Представник відповідача в судове засіданні 31.07.2025 не прибув. Відповідач про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання 31.07.2025 суд не повідомив. Правової позиції щодо предмету спору не висловив, окрім наведеного вище листа, який не відповідає вимогам ані ст. 165 ГПК України, ані ст. 170 ГПК України.
Представник прокуратури та позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити повністю.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті (щодо розгляду певних клопотань Антимонопольного комітету України).
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічного засобу, відповідно до положення ст. 222 ГПК України.
У судовому засіданні 31.07.2025 справу розглянуто по суті за участі представника прокуратури та позивача. Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань.
Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до низки статей ГПК України.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Ураховуючи відсутність у відповідача електронного кабінету, ухвали суду про відкриття провадження у справі та відкладення судового засідання були направлені судом на зареєстровану адресу місцезнаходження відповідача в паперовій формі засобами поштового зв'язку.
При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ураховуючи наведене вище господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами про відкриття провадження у справі № 908/1669/25 та про відкладення розгляду справи у судовому засіданні в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також суд додатково зазначає, що з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання ухвали суду від 02.07.2025 та від 25.07.2025 розміщувались на офіційному ве-сайті Судової влади України.
Отже, судом було дотримано права відповідача в частині належного повідомлення про дату, час та місце судових засідань. Однак, відповідач, у свою чергу, наданими йому процесуальним законом правами щодо активної участі в судовому розгляді, не скористався.
Відтак суд, із метою дотримання балансу інтересів сторін та забезпечення своєчасного вирішення справи, розглянув її за відсутності представника відповідача.
Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя із позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізької міської ради про стягнення доходу, отриманого від використання без належної правової підстави земельної ділянки комунальної форми власності, кадастровий номер 2310100000:04:040:0074, загальною площею 3,4338 га, по вул.Зелена, буд. 52 у місті Запоріжжя за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024 з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМФОРТ-МАКСІ» в сумі 497930,65грн.
Позов заявлено на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України.
Позивач у судовому засіданні 31.07.2025 усно підтримав позов прокурора повністю, просив його задовольнити.
Відповідач правами, наданими процесуальним законом, зокрема, ст.ст. 42, 165, 169 ГПК України, не скористався, відзив на позов, жодних доказів суду не надав, позицію щодо предмету спору не висловив, участі у судових засіданнях не брав.
Керуючись положеннями ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом, та докази, що їх підтверджують.
На підставі договору купівлі продажу об'єкта права комунальної власності від 27.05.2021 № 12/21, право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ.Б. площею 66,1 кв.м.; нежитлову будівлю літ.Г площею 50,4 кв.м.; нежитлову будівлю літ.Д. площею 31,3 кв.м. (РНОНМ 2438117323101), яке розташоване за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Зелена, будинок 52, перейшло у власність від територіальної громади м.Запоріжжя до ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ», про у Державному реєстрі речових прав на нерухоме 12.10.2021 внесено запис про право власності за відповідачем (номер відомостей про речове право 44502194).
Відповідно до п.1.2.1 вказаного договору купівлі-продажу об'єкт приватизації знаходиться на земельній ділянці площею 3,4338 га з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074.
Відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074, площею 3,4338 га, проведена 27.05.2021.
Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України.
Пунктом п.5.6 зазначеного договору ТОВ «КОФОРТ-МАКСІ» (покупець) зобов'язаний був протягом 3 місяців з моменту реєстрації ним права власності на об'єкт приватизації подати до Запорізької міської ради заяву на оформлення права користування земельною ділянкою під об'єкт нерухомості в установленому законодавством порядку.
Разом з тим, за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що будь-які відомості про державну реєстрацію за ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074 відсутні, що підтверджується матеріалами справи.
За інформацією Запорізької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074 договори оренди землі не обліковуються.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 01.11.2024 №12336/5/08-01-04-01-04 за період з 2021 року по час надання інформації ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» та інші суб'єкти господарювання не надавали податкову звітність до контролюючих органів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074.
Згідно з Витягом № НВ-2300169242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.12.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:040:0074 складає 8888734,68 грн.
Запорізькою міською радою на підставі зазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» земельною ділянкою площею 34338 кв.м., розташованої за адресою: м.Запоріжжя, вул.Зелена, 52 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 12.10.2021 по 30.09.2024.
Згідно із вказаним розрахунком загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024, становить 497 930,65 грн., зокрема:
- за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 - 44 211,88 грн;
- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 253 722,21 грн;
- за період з 01.01.2024 по 30.09.2024 - 199 996,56 грн.
Ураховуючи, що ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» у зазначений період часу користувалося вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України позивач звернувся до суду про відшкодування Запорізькій міській раді доходи, які ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024 у розмірі 497 930, 65 грн.
Станом на дату звернення позивача до суду зобов'язання відповідачем не виконані, кошти за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави до бюджету міста не сплачені. Доказів протилежного відповідач суду не надав.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.
Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 ст. 124 ЗК України).
Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно у ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» виник й обов'язок з оформлення права на земельну ділянку.
Поряд із цим суд на підставі матеріалів справи встановив, що ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ», починаючи з 12.10.2021 до теперішнього часу використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів.
Ураховуючи приписи ч.2 ст.120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі або споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка не має іншого власника і на якій ці будинок, будівля або споруда розміщені.
Так, за змістом ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.
Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою. У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).
Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Із наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна
З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відтак, із часу набуття ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» права власності на нерухоме майно по вул.Зелена, 52 у м.Запоріжжя у останнього виник й обов'язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.
Отже, ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» за рахунок міської ради.
Запорізькою міською радою здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» земельною ділянкою площею 34338 кв.м., розташованої за адресою: м.Запоріжжя, вул.Зелена, 52 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 12.10.2021 по 30.09.2024.
За змістом указаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024, становить 497 930,65 грн.
Ураховуючи, що ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ» у зазначений період часу користувалося вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України позовні вимоги щодо відшкодування Запорізькій міській раді доходи, які одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024 у розмірі 497 930, 65 грн пред'явлені обґрунтовано, доведені позивачем та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендної плати за спірний період відповідач суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд також надав оцінку наявності підстав у цій справі для представництва прокурором інтересів держави в суді.
У силу положень ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України прокурора наділено правом на звернення до суду та участь у справі в інтересах держави у визначених законом випадках за умови належного обґрунтування порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, а також визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Статтею 131-1 Конституції України закріплено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Таким спеціальним законом є Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2024 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року.
У частинах 1, 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду наведено наступні правові висновки.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтовного переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителів певного населеного пункту або декількох населених пунктів).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б», «нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він наділений відповідними повноваження для їх захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі №687/379/17-й, від 26.02.2019 у справі №905/803/18, постанова від 16.04.2019 у справі №910/3486/18) нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам до суду не звернувся.
Згідно зі ст.ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Положеннями ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України внормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 142 Конституції України та статтями 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно Класифікації доходів бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 14, орендна плата за землю з юридичних осіб (код доходів бюджетної класифікації 18010600) є складовою податку на майно.
Згідно ч.1 ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідач, ТОВ «КОМФОРТ-МАКСІ», користується земельною ділянкою по вул. Зелена, 52 у м.Запоріжжі, площею 3,4338 га, без укладення договору оренди землі, у зв'язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримав бюджет міста.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.
Разом із цим, Запорізька міська рада як власник земельної ділянки, про стягнення коштів за користування якою без наявності належних правовстановлюючих документів звернувся до суду прокурор, достовірно знаючи про порушення відповідачем інтересів територіальної громади міста Запоріжжя, представницьким органом якої є позивач, за наявності відповідних повноважень, самостійно заходів на усунення порушень закону не вжила.
Судові витрати.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5975,17 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МАКСІ» (69096, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул.Бородінська, буд. 14 кв.98, ідентифікаційний код юридичної особи 40919448) на користь Запорізької міської ради (69105, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 12.10.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 30.09.2024 у розмірі 497 930 (чотириста дев'яносто сім тисяч дев'ятсот тридцять) гривень 65 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ-МАКСІ» (69096, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул.Бородінська, буд. 14 кв.98, ідентифікаційний код юридичної особи 40919448) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Фанатська, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 5975 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 17 копійок.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено та підписано 04.08.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Лєскіна