30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 202/4129/20
провадження № 61-7936св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, П'ята дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського Віталія Степановича, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2023 року під головуванням судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Лопатіної М. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування,
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_4 20 травня 2020 року та посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г.
В обґрунтування вимог вказував, що він був власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а інша 1/2 частка житлового будинку належала його племіннику ОСОБА_8 . У належній йому 1/2 частині будинку проживає його син ОСОБА_5 з дружиною та трьома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_8 проживав у іншій 1/2 частині будинку з матір'ю ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 та після її смерті проживав один. Племінник усе своє життя вів аморальний спосіб життя, не працював, зловживав алкогольними напоями та займався кримінально противоправними діями внаслідок чого був позбавлений волі. ОСОБА_8 отримав черепно-мозкову травму голови, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, і тривалий час був у тяжкому стані. Також він неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, мав борги по кредитах та по сплаті комунальних послуг.
25 травня 2020 йому стало відомо, що його племінник раптово помер та невідомий чоловік повідомив, що він є новий власник 1/2 частки спірного будинку. Після цього з'ясувалось, що 20 травня 2020 року його племінник ОСОБА_8 подарував 1/2 частину будинку ОСОБА_4 , а через день, ІНФОРМАЦІЯ_5 раптово помер у цьому ж будинку.
Зазначав, що цим договором дарування порушені його майнові права як співвласника та близького родича померлого, а також порушені права неповнолітніх дітей - його онуків, які постійно проживають у зазначеному домоволодінні в частині користування нерухомістю за цією адресою. Вважав, що волевиявлення його племінника за таких обставин не було вільним та не відповідало його дійсній волі. Те, що він раптово помер - через два дні після оформлення договору дарування шокувало усю їх родину. Зловживання спиртними напоями, вживання інших заборонених речовин, перенесена травма голови негативно відобразилися на свідомості племінника, та він подарував єдине своє житло невідомій особі. Зазначене свідчить, що померлий племінник не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, волевиявлення дарувальника не було вільним і не відповідало його волі.
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 16 січня 2023 року замінив позивача ОСОБА_3 на його правонаступників: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду обґрунтовано тим, що згідно з текстом оспорюваного договору дарування від 20 травня 2020 року дарувальник, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарував 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами. При цьому, посвідчуючи вказаний договір, нотаріус встановив сторін договору та їх дієздатність. Суд вважав доведеним, з урахуванням презумпції психічного здоров'я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_8 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання договору дарування недійсним. При цьому, сам по собі факт перебування дарувальника під дією природних збиваючих факторів, обумовлених його незвичним психофізичним станом, вірогідніше за все станом алкогольного/наркотичного сп'яніння вищого за середній рівень, не є абсолютним та достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору дарування, а доказів того, що ОСОБА_8 під час укладення договору дарування був абсолютно неспроможним, матеріали справи не містять та позивачі таких доказів не надали.
Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що відсутність у договорі дарування кадастрового номера земельної ділянки і її розміру не порушує прав позивачів щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, оскільки цим договором не вирішувалась питання щодо земельної ділянки та ОСОБА_8 не є власником цієї земельної ділянки, а тому, відсутні підстави для визнання договору дарування частини житлового будинку недійсним, оскільки порушень законних прав позивача, у зв'язку з відсутністю у цьому договорі умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, не допущено.
Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір'ю) або ж особою, яка замінює останніх.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивачі як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги не довели належними та достатніми доказами абсолютної неспроможності ОСОБА_8 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, враховуючи те, що в судовому засіданні суду першої інстанції позивачами заявлялось клопотання про проведення почеркознавчої експертизи зі встановлення автентичності підпису ОСОБА_8 в спірному договорі його підпису, однак не заявлено про призначення та проведення судово-психіатричної посмертної експертизи з приводу встановлення психофізичного стану ОСОБА_8 в момент вчинення правочину, щоб беззаперечно підтверджувало відсутність його волевиявлення в укладенні цього правочину.
Позивачі в суді апеляційної інстанції заявили клопотання про призначення та проведення комплексної психолого-психіатрично-почеркознавчої судової експертизи із зазначенням питань, які вже заявлялись в суді першої інстанції та були досліджені судом першої інстанції, чому надавалась правова оцінка, тому суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні такого клопотання.
Твердження апелянтів щодо діяльності нотаріуса Бутової А. Г., яка зареєструвала спірний договір, які зазначають про наявність щодо цього нотаріуса низки відкритих позовних проваджень відносно незаконних дій, не спростовують висновків суду першої інстанції та взагалі не відносяться до матеріальної складової вчинення спірного правочину та наслідків його вчинення.
Відсутність в спірному договорі дарування відомостей про земельну ділянку, на якій знаходиться спірна частина домоволодіння, не порушує прав позивачів, оскільки цим договором не вирішувалось питання дарування земельної ділянки, враховуючи, що ОСОБА_8 не був її власником.
Доводи апеляційної скарги про те, що частки позивачів та ОСОБА_8 у спільному домоволодінні є рівними та не виділеними в натурі та правочин порушує права малолітніх дітей, колегія суддів не прийняла до уваги з підстав того, що в цій справі вирішувалось питання законності укладання ОСОБА_8 договору дарування виключно належної йому частки у домоволодінні, що ніяк не порушує права малолітніх дітей, які до частки у спільному з позивачем майні не мають відношення, як і не є дітьми ОСОБА_8 . Зазначене виключає необхідність як залучення органу опіки та піклування у цій справі, так і не стосується предмета позову.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гурський В. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 13 травня 2024 року у справі № 759/21429/19. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини восьмої статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах.
Суд першої інстанції не роз'яснив позивачам їх право на звернення з клопотанням про призначення комплексної психолого-психіатрично-почеркознавчої судової експертизи. Апеляційний суд проігнорував зазначене клопотання.
Крім того, в суді першої інстанції з незрозумілих причин не були заслухані пояснення свідків. Також, 13 березня 2024 року в апеляційному суді було забезпечено явку свідків, проте з незрозумілих причин суд не заслухав пояснень цих свідків.
За вказаним договором дарування порушені майнові права позивачів як співвласників та близького родича померлого, а також порушені права неповнолітніх дітей, які постійно проживають у зазначеному домоволодінні. Волевиявлення ОСОБА_8 не було вільним та не відповідало його дійсній волі.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року від представника ОСОБА_4 - адвоката Ковирєва М. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Вказує, що суд першої інстанції був позбавлений можливості будь-що роз'яснити позивачам, оскільки вони жодного разу не були присутні у судових засіданнях. Інтереси позивачів представляв адвокат і як особа, наділена спеціальним статусом, адвокат має спеціальні знання і обізнаний з усіма процесуальними правами позивачів та наслідками вчинення або невчинення певних процесуальних дій. Сторона позивачів мала всі можливості щодо збирання і подання суду доказів протягом підготовчого провадження, яке тривало більше 3 років.
Крім того, представник позивачів наполягав на необхідності поставити на вирішення експертів ті ж самі питання, на які вже отриманий висновок експерта. При цьому, представник позивачів не надав жодних доказів неможливості подати таке клопотання до суду першої інстанції.
Законодавством не заборонено здійснювати відчуження частини (частки у праві власності на нерухоме майно) житлового будинку та не передбачено необхідності зазначати в договорі відчуження частини будинку кадастровий номер земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
06 серпня 2024 року цивільна справа № 202/4129/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
ОСОБА_3 був власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 25 вересня 2009 року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Леон І. О., зареєстрованим в реєстрі за № 5-1906 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26 жовтня 2009 року № 24251602.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 18 листопада 2021 року, актовий запис № 2418, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 18 липня 2022 року витребував у приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Коваленко І. М. копію спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно з матеріалами спадкової справи спадкоємцями позивача є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Інша 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. 28 березня 2016 року, зареєстрованим в реєстрі за № 579. ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_11 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 .
20 травня 2020 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 уклали договір дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який посвідчено державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г.
Відповідно до висновку експерта № 1954-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 20 липня 2021 року, який складений експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Соломахою Ю. В., рукописний запис «ОСОБА_1» та підпис від імені ОСОБА_8 в графі «ДАРУВАЛЬНИК» договору дарування 1/2 частки житлового будинку від 20 травня 2020 року, що укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-251, виконані самим ОСОБА_8 під дією природних збиваючих факторів, обумовлених його незвичним психофізичним станом, вірогідніше за все станом алкогольного/наркотичного сп'яніння вищого за середній рівень.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Так, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц звертав увагу, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, необхідною обставиною є абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11, від 17 січня 2024 року у справі № 301/920/15-ц.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Положення статей 76, 102-113 ЦПК України визначають висновки експертів як один із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
Суди встановили, що згідно з текстом оспорюваного договору дарування від 20 травня 2020 року, дарувальник, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарував 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . При цьому, посвідчуючи вказаний договір, нотаріус встановив сторін договору та їх дієздатність.
У суді першої інстанції представник позивача заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 15 жовтня 2020 року у цій справі призначив почеркознавчу експертизу.
На вирішення експертизи поставлені питання:
- Чи зроблений підпис на договорі дарування від 20 травня 2020 року, який укладено ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-251, від імені ОСОБА_8 особисто ОСОБА_8 або підпис фальсифіковано іншою особою?
- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_8 у договорі дарування від 20 травня 2020 року, укладеного ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-251, під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?
- Чи перебував ОСОБА_8 , який виконав рукописний підпис на договорі дарування від 20 травня 2020 року, укладеного ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-251, у незвичайному стані або в незвичних умовах?
Відповідно до висновку експерта № 1954-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 20 липня 2021 року, який складений експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Соломахою Ю. В., рукописний запис « ОСОБА_12 » та підпис від імені ОСОБА_8 в графі «ДАРУВАЛЬНИК» договору дарування 1/2 частки житлового будинку від 20 травня 2020 року, що укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-251, виконані самим ОСОБА_8 під дією природних збиваючих факторів, обумовлених його незвичним психофізичним станом, вірогідніше за все станом алкогольного/наркотичного сп'яніння вищого за середній рівень.
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_3 заявив клопотання про виклик свідків.
Протокольною ухвалою від 15 жовтня 2020 року суд першої інстанції задовольнив зазначене клопотання.
Проте на жодне судове засідання свідки не з'явились для надання своїх пояснень суду. При цьому, з протоколу судового засідання від 29 серпня 2023 року вбачається, що на запитання судді «Чи будуть доповнення?» представник позивача вважав можливим перейти до дебатів. Тому доводи касаційної скарги про те, що в суді першої інстанції з незрозумілих причин не були заслухані пояснення свідків є безпідставними.
Необґрунтованими є посилання заявника на те, що суд першої інстанції не роз'яснив позивачам їх право на звернення з клопотанням про призначення комплексної психолого-психіатрично-почеркознавчої судової експертизи, оскільки інтереси позивача (позивачів) представляв адвокат Бурлаченко С. Ю., який має необхідні знання в юриспруденції, є спеціалістом в галузі права, та міг передбачити наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, щодо призначення експертизи. Крім того, ні позивач (позивачі), ні їх представник не скористались своїм правом на подання до суду висновку експерта складеного на їх замовлення та проведеного відповідно до чинного законодавства України.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Гурський В. С. подав клопотання про призначення комплексної психолого-психіатрично-почеркознавчої судової експертизи.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте представник позивача не зазначив обґрунтованих причин неможливості подання такого клопотання в суді першої інстанції.
Разом з тим, представник ОСОБА_2 на вирішення експертів просив поставити аналогічні питання, які ставились перед експертом при призначенні експертизи в суді першої інстанції та на які експертом вже надано відповідь та складено відповідний висновок.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського В. С. про призначення зазначеної експертизи відмовив.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував зазначене клопотання не заслуговують на увагу.
Посилання в касаційній скарзі на те, що 13 березня 2024 року в апеляційному суді було забезпечено явку свідків, проте з незрозумілих причин суд не заслухав пояснень цих свідків колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки заявлене представником Гурським В. С. клопотання про виклик свідків розглянуто апеляційним судом в судовому засіданні 14 лютого 2024 року та за результатами розгляду суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні. При цьому, відповідно до довідки судове засідання 13 березня 2024 року в суді апеляційної інстанції не відбулось, у зв'язку з тривалою повітряною тривогою у м. Дніпро (т. 3 а. с. 37).
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачі не надали суду доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_8 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування вимог статті 225 ЦК України та задоволення позову. Крім того, сам по собі факт перебування дарувальника під дією природних збиваючих факторів, обумовлених його незвичним психофізичним станом, вірогідніше за все станом алкогольного/наркотичного сп'яніння вищого за середній рівень, не є абсолютним та достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору дарування, та є припущенням у висновку експертизи.
Доводи касаційної скарги про те, що волевиявлення ОСОБА_8 не було вільним та не відповідало його дійсній волі не беруться до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених заявником обставин.
Посилання заявника на те, що за вказаним договором дарування порушені майнові права позивачів як співвласників та близького родича померлого, а також порушені права неповнолітніх дітей, які постійно проживають у зазначеному домоволодінні є безпідставними, оскільки в цій справі вирішувалось питання законності укладання ОСОБА_8 договору дарування виключно належної йому частки у домоволодінні, що не порушує права малолітніх дітей, які до частки у спільному з позивачами майні не мають відношення, як і не є дітьми ОСОБА_8 (див. постанови Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц).
Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини восьмої статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору дарування не містила частини восьмої, а частиною шостою статті 120 ЗК України в цій редакції було передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Проте, заявник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини шостої статті 120 ЗК України в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях, з урахуванням того, що оспорюваним договором не вирішувалось питання дарування земельної ділянки, враховуючи, що ОСОБА_8 не був її власником.
Разом з тим, розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою лише того договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку. Такими, зокрема, є договори, за якими до набувача переходить право власності на житлові будинки, будівлі та споруди. Проте договори щодо переходу права власності на частку у праві спільної часткової власності можуть не передбачати переходу права на земельну ділянку, а тому вносити до такого договору відомості стосовно земельної ділянки не обов'язково.
Як встановлено судами, житловий будинок відчужено не як цілісний об'єкт, а 1/2 частину, що не заборонено законом та не передбачає необхідності зазначати в договорі відчуження частини будинку кадастрового номера земельної ділянки.
Позивачем не наведено достатніх підстав у розумінні статті 215 ЦК України, які б свідчили про недійсність укладеного договору дарування. Сторони спірного правочину під час його укладання досягли згоди щодо усіх умов цього договору.
Разом з тим, слід взяти до уваги, що згідно з пунктом 10 договору дарування до відома обдарованого доведено заяву від 20 травня 2020 року дарувальника про те, що у житловому будинку відсутнє неузаконене самовільне переобладнання та самовільно збудовані споруди, та про те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , дарувальником не приватизована.
Відповідно до пункту 12 оспорюваного договору дарування згідно відомостей з Державного земельного кадастру, наданих 20 травня 2020 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі земель не зареєстрована.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справі № 511/2303/19 позивач звернувся з позовом про визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, поділ майна в натурі.
У справі № 520/17947/18 позивач просив скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 13 травня 2024 року у справі № 759/21429/19, в яких зазначено, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки викладені в оскаржених судових рішеннях не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурського Віталія Степановича, залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров