Справа № 643/16774/21 Головуючий суддя І інстанції Семенова Я. Ю.
Провадження № 22-ц/818/2034/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
10 липня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єрема Миколи Ростиславовича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року, у справі № 643/16774/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила суд позбавити відповідача батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява мотивована тим, що з 26.10.2012 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням суду від 15 квітня 2015 року - розірвано. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_3 . Посилалася, що після цього відповідач проживав окремо, вихованням, матеріальним забезпеченням та в цілому життям свого сина ОСОБА_2 не цікавився. Усі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем та її новим чоловіком, які на цей час виховують дитину самостійно, без будь-якої участі та підтримки з боку відповідача.
Зазначила, що дитина перебуває на її повному утриманні, вона та її новий чоловік створюють для дитини усі умови для забезпечення його повноцінного та всебічного розвитку. Звертала увагу, що відповідач, будучи батьком ОСОБА_2 , про фізичний і духовний розвиток дитини не піклується, не приймає участі у його навчанні, підготовці до самостійного життя, не забезпечує дитині необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання. Відповідач не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню його загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти тощо. Як про це зазначає позивач, формальне числення відповідача батьком дитини на даний час створює, окрім іншого, суттєві перешкоди для нормального життя і розвитку дитини, оскільки для здійснення багатьох юридично-значущих дій, таких як отримання закордонного паспорту дитини, ID-картки, в якій зазначено прізвище та по батькові чоловіка, який взагалі не усвідомлює своїх обов'язків, як батька, викликає у позивача тільки негативні емоції.
Посилалася, що після ухвалення 07 листопада 2016 року Московським районним судом м.Харкова рішення, яким було визначено спосіб участі відповідача у вихованні сина, воно відповідачем не виконується.
Зауважувала, що у декларації державного службовця, яку подає ОСОБА_2 у відповідності до вимог закону, він не вказує на те, що в нього є дитина.
Зазначене, як на думку позивача, свідчить про те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків стосовно його малолітнього сина. За вказаних обставин, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно їх малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Єрема Микола Ростиславович через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було взято висновок департаменту від 2024 року, а висновок від 2021 року необґрунтовано відхилено; у ОСОБА_2 утворилась заборгованість за аліментами
Вказав, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 164 Сімейного кодексу України при перевірці підстав позову. Суд першої інстанції неправильно застосував ст. 19 Сімейного кодексу України при оцінці Висновку 2021 року. Суд відхилив Висновок 2021 року через те, що він нібито не містить відомостей за останні 3 роки, тобто нібито є неактуальним. Подібні твердження суду є безпідставними та такими, що суперечать вимогам законодавства.
По-перше, жодна норма законодавства не передбачає строку дії висновку органу опіки чи вимог до його актуалізації. Крім того, подібний висновок позбавлений юридичної логіки, адже підстави позову мають бути підтверджені на момент подання позову, що, власне, Висновок 2021 року і робить. Ба більше, ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України встановлює, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказана норма не встановлює такої підстави для неврахування судом Висновку як його неактуальність. Відповідно, суд вийшов за межі вимог закону.
По-друге, твердження про неактуальність висновку є припущенням, яке свідчить про порушення судом ч. 6 ст. 81 ЦПК України. Зокрема, суд не перевірив, не вказав і не підтвердив, яким чином якісно змінилась участь Відповідача у вихованні дитини або ж ставлення самої дитини до Відповідача з грудня 2021 року. Відповідно, не перевірено, чи дійсно обставини грудня 2021 року змінилися у порівнянні із груднем 2024 року. По-третє, Висновок 2021 року є досить детальним і повним у своїх обґрунтуваннях, містить опис різних сфер життя дитини (навчання, лікування, спілкування). Показово і важливо відзначити, що за Висновком 2021 року органом опіки було проведено співбесіду з дитиною, ОСОБА_3 , за результатом якої встановлено, що дитина вважає своїм батьком чоловіка Позивачки і не знає, хто такий ОСОБА_2 (Відповідач). Такі результати були б неможливими за умови бодай мінімальної участі Відповідача у вихованні власної дитини. Висновок підготовлений і поданий органом опіки у нашій справі у межах підготовчого провадження у встановлені судом строки з дотриманням усіх вимог закону. За таких умов, з урахуванням ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України суд мав право неврахувати Висновок 2021 року виключно через спростування обґрунтованості його змісту (чого зроблено не було). Таким чином, наявний у матеріалах справи Висновок 2021 року є належним, достатнім і актуальним. Він підтверджує підстави позову як на момент його подання, так і на момент розгляду справи (протилежного під час судового розгляду не доведено). Тривалий розгляд справи з причин, що не залежать від Позивача, не роблять такий доказ недопустимим. Суд першої інстанції порушив ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, відхиливши Висновок з підстав, що відповідною нормою не передбачені та на підставі висновків, що є очевидно необґрунтованими.
Зауважує, що законодавство встановлює обов'язкове виготовлення одного висновку, а зважаючи на наявність у матеріалах справи Висновку 2021 року, виготовлення нового висновку не було обов'язковим. Звертаємо увагу суду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, за якою передбачена ч.ч. 4,5 ст. 19 СК обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Якщо висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо орган опіки відмовиться надати висновок, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя. Очевидно, що такий підхід застосовний до нашої справи, у якій дитина та одна зі сторін спору перебуває за межами України. У постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 756/12509/21, вказані вище висновки конкретизовано та зазначено, що "органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини, і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується з урахуванням досвіду у певній сфері, у межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій із боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень". Отже, позиція суду щодо необхідності виготовлення нового висновку є безпідставною та надмірною.
Зазначає, що суд відхилив Висновок 2021 року, бо той не містить інформацію за останні три роки. Проте Висновок 2024 року так само не містить жодної інформації про взаємовідносини Відповідача і його дитини ні за останні 3 роки, ні за більш ранні періоди. Не встановлено і жодної реальної спроби Відповідача налагодити спілкування з дитиною (з урахуванням технологій нашого часу та наявності у Відповідача контактів Позивачки, будь-які твердження про неможливість спілкування через перебування дитини за кордоном є повним абсурдом). Головне - у Висновку 2024 року орган опіки вказує на нібито неактуальність Висновку 2021 року. Проте орган опіки жодним чином не обґрунтував, які саме обставини суттєво змінилися з 2021 року, що могло б вплинути на вирішення питання про позбавлення батьківських прав. У Висновку відсутній аналіз змін у поведінці Відповідача, його участі у житті дитини чи будь-яких інших чинників, які могли б підтвердити необґрунтованість попереднього Висновку. Таким чином, аргументація про неактуальність Висновку 2021 року є формальною та не підкріплена належними доказами, що свідчить про невідповідність Висновку 2024 року фактичним обставинам справи і його очевидну необґрунтованість. З огляду на вказане, з урахуванням описаних обставин, Висновок 2024 року суперечить інтересам дитини, поведінка батька вказує на небажання змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків та байдужість до долі сина. На підставі ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України Висновок 2024 року не підлягав врахуванню судом як необґрунтований та такий, що суперечить інтересам дитини. Натомість, з невідомих причин суд не відхилив його, а навпаки, поклав в основу судового рішення, чим порушив наведену вище норму.
Суд першої інстанції безапеляційно прийняв Висновок 2024 року, незважаючи на його очевидну неповноту та необ'єктивність, і водночас не врахував Висновок 2021 року, оскільки не зміг підтвердити наведені в ньому показання дитини про те, що вона не знає Відповідача. Така позиція є порушенням статті 81 ЦПК України. Суд проігнорував обов'язок Відповідача спростувати надані Позивачем докази, переклавши цей обов'язок на Позивачку, яка нібито мала ініціювати допит дитини для перевірки достовірності Висновку 2021 року. При цьому відсутність доказів з боку Відповідача щодо спростування цих фактів була проігнорована. Натомість, структура доводу суду прямо вказує, що він припустив, що Висновок 2021 року є недостовірним в частині опису думки і пояснень дитини. Припущення суду не ґрунтується на жодному доказі, а тому прямо суперечить вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПКУ. Суд також порушив статтю 89 ЦПК України, безпідставно надавши Висновку 2024 року наперед визначену силу, не здійснивши його належну перевірку, і водночас без жодних обґрунтувань відкинувши Висновок 2021 року. Враховуючи, що Висновок є самодостатнім доказом згідно зі статтею 19 Сімейного кодексу, суд не мав права ставити його прийняття у залежність від додаткової перевірки свідчень, отриманих органом опіки. Це також порушує принцип рівності учасників перед законом і судом, закріплений у статті 129 Конституції України та статті 12 ЦПК України. Суд, не визнавши за необхідне перевіряти достовірність пояснень Відповідача, наданих для складання Висновку 2024 року, водночас висунув необґрунтовані вимоги щодо перевірки фактів, викладених у Висновку 2021 року. Таким чином, права сторін на рівний доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд були порушені, а судове рішення ґрунтується на очевидно нерівному підході суду до доказів обох сторін.
Стверджує, що відповідач не піклується про духовний та фізичний розвиток дитини, не приймає жодної участі у його навчанні, підготовці до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює для дитини умов щодо отримання нею освіти.
Зауважує, що попри заперечення представника Позивачки, суд першої інстанції прийняв докази, подані майже через три роки після відкриття провадження у справі, чим грубо порушив норми статті 83 ЦПК України. Згідно з цією нормою, суд може приймати докази, подані із пропуском строку, лише за умови наявності виняткових обставин і обґрунтування поважності причин, через які вони не могли бути подані вчасно. Проте Відповідач не навів жодних належних обґрунтувань, а суд, всупереч законодавству, не провів належної оцінки причин пропуску строку подання. Крім того, Висновок 2024 року був поданий до суду і прийнятий судом вже після закриття підготовчого провадження і початку судового розгляду справи по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - Єреми М.Р., за відсутності інших учасників справи, які були належним чином повідомлені про судове засідання, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини без поважних причин, умисне і свідоме нехтування обов'язками батька.
Колегія суддів погоджується з тим, що у справі відсутні достатні докази для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , що у даному випадку є можливість змінити поведінку батька у кращу сторону.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22. У ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 2186 ( а.с. 21 т.1).
Як убачається з копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020719326 від 07.08.2018, 26 жовтня 2012 року реєстратором Червонозаводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції зареєстровано акт цивільного стану про розірвання шлюбу № 480, згідно з яким, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.04.2015, справа №638/3408/15-ц шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - розірвано ( а.с. 22-23 т.1).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 12 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, 12 грудня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 3042, після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 обрала прізвище « ОСОБА_7 » ( а.с. 20 т.1).
Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №275872552 від 21.09.2021, ОСОБА_8 на праві власності на підставі договору дарування №3694 від 05.09.2012 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 ( а.с. 24 т.1).
Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданою 14.09.2021 лікарем-педіатром ТОВ «Ідеальна спина» ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спостерігається в МОЦ «Фортіс» з 01.04.2015 по теперішній час, та отримував лікування, проходив вакцінацію: 13.05.2015 - первинне звернення в МОЦ «Фортіс» вакцинація дитини вакциною «Інфанрікс ІПВ» GSK, Бельгія; 10.07.2015 - вакцинація дитини вакциною «Пріорікс і Енджерікс В» GSK, Бельгія; 16.10.2015 - огляд педіатра (DS: ГРІ, гострий риносинусит, гострий трахеїт), отримував своєчасне лікування та догляд; 27.11.2015 - огляд педіатра (DS: ГРІ, гострий назофарингит, гострий трахеїт), отримував своєчасне лікування та догляд; 28.12.2015 - огляд педіатра (DS: гострий секреторний отит), отримував своєчасне лікування та догляд; 21.01.2016 - огляд педіатра (DS: ГРІ, гострий назофарингит, гострий трахеїт), отримував своєчасне лікування та догляд; 13.03.2019 - огляд дитячого ЛОР-лікаря (DS: ГРІ, ЛОР-органи без патологічних змін), отримував необхідний догляд; 15.03.2019 - огляд дитячого невролога (DS: у неврологічному статусі вогнищева патологія ЦНС не визначена), отримував необхідний догляд; 05.08.2019 - вакцинація дитини «Бустрікс Поліо» GSK, Бельгія ; 01.11.2019 - вакцинація дитини «Варілрікс» GSK, Бельгія ; 08.01.2020 - вакцинація дитини «Варілрікс» GSK, Бельгія. З приводу супроводжуючих дитину та зроблених оплат інформація не фіксується. Супровід, своєчасне лікування та догляд за дитиною забезпечує ОСОБА_1 , 1991 року народження, і ОСОБА_6 , 1988 року народження ( а.с. 25 т.1).
Як убачається з довідки №01-40/323-21 від 14.09.2021, виданої за підписом директора Харківської гімназії №116 Харківської міської ради Харківської області, адміністрації вказаного навчального закладу на звернення ОСОБА_1 від 09.09.2021 повідомляє, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , учень 3-Б класу, навчається в Харківській гімназії №116 ХМР Харківської області з 01.09.2019 і по теперішній час. Зі слів класного керівника 3-Б класу ОСОБА_11 , дитину приводить до школи та забирає після занять його мати, ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, бере активні участь у шкільному житті сина (а.с. 26 т.1).
Згідно з листом, виданим на ім'я ОСОБА_1 батьківським комітетом 3-Б класу Харківської гімназії №116 ХМР Харківської області, у навчальні періоди 2019-2020, 2020-2021 і з вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 регулярно здавали всі щомісячні шкільні благодійні внески (на потреби класу, шкоди, на ремонт класу, школи, на озеленіння школи, на додаткові платні гуртки, на всі потреби дитини для навчального процесу) ( а.с. 27 т.1).
Як убачається з рішення Московського районного суду м. Харкова, ухваленого 07 листопада 2016 року у цивільній справі №643/3896/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання усунути перешкоди та визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким чином: систематичні побачення кожного тижня кожного місяця з 10-00 години до 13-00 години у присутності матері дитини - ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом - відмовлено (а.с. 30-31 зворот т.1).
22 грудня 2021 року від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області в особі директора Департаменту служб у справах дітей Малько О.П. надійшов висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 », згідно з яким, батько дитини ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться станом здоров'я сина, матеріально не утримує. Згідно з інформацією адміністрації Харківської гімназії №116, де навчається малолітній ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 », дитину приводить до школи та забирає після занять його мати, ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком. ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, бере активну участь у шкільному житті сина. Згідно з інформацією батьківського комітету 3-Б класу Харківської гімназії №116 ОСОБА_1 і ОСОБА_6 регулярно здавали всі щомісячні шкільні благодійні внески (на потреби класу та школи, на ремонт класу та шкоди, на озеленіння школи, на додаткові платні гуртки, на всі потреби дитини, необхідні для навчального процесу). Згідно з інформацією лікаря-педіатра МОЦ «Фортіс», де спостерігається малолітній ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 », супровід, своєчасне лікування та догляд за дитиною забезпечує ОСОБА_1 . З малолітнім ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_3 », була проведена співбесід, за результатами якої з'ясовано, що дитина проживає разом з матір'ю та батьком (на уточнююче запитання, як звати батька, відповідає, що батька звати ОСОБА_13 ), весь вільний час малолітній проводить зі своїми батьками, яких звати ОСОБА_14 та ОСОБА_13 . Під час співбесіди з'ясовано, що хлопчик не знає, хто такий ОСОБА_2 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07.11.2016 було встановлено порядок участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 », але батько жодного разу до дитини не приходив, з дитиною не спілкувався, зі святами не поздоровляв, тобто не виконував рішення суду та нехтував своїми батьківськими обов'язками щодо участі у вихованні дитини. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 », було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради. Ураховуючи зазначене, інтереси дитини та рекомендації Комісії, Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (Т. 1, а.с. 69-70).
Як убачається з розрахунку заборгованості по аліментам ВП НОМЕР_3, складеним 04.06.2024 державним виконавцем Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Спасителем В.С., на підставі судового наказу №643/2082/22, виданого 27.02.2023 Московським районним судом м. Харкова, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборгованість по аліментах за період з 11.02.2022 по 31.05.2024 становить 336 298,96 гривень, яка обраховувалася, виходячи з розміру доходу/середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості (Т. 2, а.с. 79).
Відповідачем суду надано скріншоти листування між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 у месенджері у вигляді роздрукованих повідомлень з телефону відповідача, з яких вбачається листування відповідача з абонентом на ім'я « ОСОБА_14 » за номером телефону: НОМЕР_4, який, згідно з відомостями позовної заяви, є контактним номером ОСОБА_1 , вказаний номер телефону позивач ОСОБА_1 зазначає, як свій контактний номер телефону у письмовій заяві від 22.11.2024 про розгляд справи за її відсутності (Т. 2, а.с. 132-136).
Як убачається зі службової характеристики лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_2 , старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області, виданої 25.07.2024 за підписом начальника Управління детективів ТУ БЕБ у Полтавській області лейтенанта Бюро економічної безпеки Максима Черкашина, за час служби ОСОБА_2 зарекомендував себе виключно позитивно, як досвідчений, грамотний і відповідальний співробітник. До виконання службових обов'язків відноситься сумлінно, з почуттям відповідальності за доручену справу, виявляє ініціативу та зацікавленість в результатах роботи. У роботі цілеспрямований, емоційно врівноважений, не рахується з особистим часом, на критику реагує правильно. Добре знає нормативні документи. Має значний досвід роботи на посадах оперативного складу в органах внутрішніх справ, який вміло використовує при виконанні своїх функціональних обов'язків, практичні навички в реалізації поставлених завдань, високі ділові та моральні якості. Спроможний до виконання великих обсягів роботи за складних обставин в обмежений час. Постійно працює над підвищенням професійного рівня, користується повагою та авторитетом в колективі (а.с. 142 т.2).
Згідно з довідкою про заробітну плату №23.14/07-38/8-24 від 01.08.2024, виданою ОСОБА_2 , у тому, що він дійсно працює в ТУ БЕБ у Полтавській області з 30 березня 2023 року на посаді старшого детектива та його заробітна плата за період з червня 2024 року по липень 2024 року становить 133 859,70 гривень ( а.с. 143 т.2).
Відповідно до листа №169562 від 23.08.2024 про надання інформації, наданого ОСОБА_15 за підписом в.о. начальника Салтівського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романа Романінця, згідно з даними АСВП встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання судового наказу №643/2082/22, виданого 27.03.2022 Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 11.02.2022 до досягнення дитиною повноліття. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем 23.08.2024, встановлено, що у боржника ОСОБА_2 станом на 23.08.2024 відсутня заборгованість зі сплати аліментів (а.с. 149-150 т.2).
Згідно з довідкою №1026 від 23.08.2024, виданою КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» за підписом лікарі-нарколога ОСОБА_16 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на диспансерному (профілактичному) обліку у вказаному медичному закладі не перебуває (т. 3, а.с. 30).
Як убачається з довідки № 2259 від 23.08.2024, виданої за підписом в.о. директора КНП ХОР «Обласний психоневрологічний диспансер №3» Юлії Офіцерової, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП ХОР «ОПНД №3» не звертався (Т. 3, а.с. 31).
16 грудня 2024 року від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області в особі директора Департаменту служб у справах дітей Олександра Малька надійшов висновок №482 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з яким, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1 , в Сполучених Штатах Америки. Батько дитини ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де створені умови для перебування дитини. ОСОБА_2 матеріально забезпечений, проходить службу на посаді старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області, за місцем проходження служби характеризується позитивно, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, сплачує аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборгованість по сплаті аліментів відсутня. Департаментом служб до Московського районного суду надавався письмовий висновок від 22.12.2021 №703 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на 2021 рік вважалося достатнім наявних доказів щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків для надання висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_2 , а саме: інформації адміністрації Харківської гімназії №116, де навчався малолітній, інформації батьківського комітету 3-Б класу Харківської гімназії №116, інформації лікаря-педіатра МОЦ «Фортіс», де отримувала медичні послуги дитина, результати співбесіди з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте станом на теперішній час ОСОБА_2 не має можливості брати участь у вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 , у зв'язку з проживанням останнього за межами України, тому неможливо стверджувати, що батько свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради.
Ураховуючи зазначене, інтереси дитини та рекомендації Комісії, Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає на теперішній час за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 114-115 т.3).
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно зі ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ч. 2, 3 ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повинні забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Так, пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він/вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, у справі дійсно відсутні підстави для висновку про те, що змінити поведінку батька, який не приділяє належно уваги спілкуванню та вихованню своєму синові, у кращу сторону неможливо.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», №10383/09, §100, від 16 липня 2015 року).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Доводи скарги про те, що у відповідача утворилася заборгованість зі сплати аліментів у великому розмірі, що свідчить про небажання відповідача приймати участь в утриманні сина, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що вони спростовуються матеріалами справи, а саме листом від 23.08.2024 № 169562, за підписом в.о. Салтівського ВДВС міста Харкова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романа Романінця, згідно з яким, станом на 23.08.2024 у боржника ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів (а.с.33-34).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції у рішенні було зазначено про те, що заяву про видачу судового наказу позивачем було подано до Московського районного суду м. Харкова у лютому 2022 року, тобто вже після пред'явлення до суду даної позовної заяви. До примусового виконання судовий наказ позивачем було пред'явлено через рік - у лютому 2023 року, а станом на серпень 2024 року відповідачем сплачено суму заборгованості за аліментами в повному обсязі, що підтверджується наведеними вище відомостями, наданими в.о. Салтівського ВДВС міста Харкова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Як убачається з розрахунку заборгованості по аліментам ВП НОМЕР_3 від березня 2024 року, складеного державним виконавцем Салтівського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Спасителем В.С., останнім розмір аліментів розраховувався, виходячи з розміру доходу/середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, коли матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_2 працевлаштований та отримує дохід, однак такі відомості державним виконавцем у встановленому законом порядку витребувані не були, виконавчий лист за місцем роботи відповідача не скеровувався, унаслідок чого у відповідача накопичувалася заборгованість зі сплати аліментів, а малолітня дитина не отримувала належні їй кошти. Доказів на підтвердження того, що відповідач був обізнаний про ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина, матеріали справи не містять, рішення про стягнення з відповідача аліментів ухвалювалося у формі судового наказу, тобто без виклику сторін в судове засідання, в зв'язку з чим підстави стверджувати, що ОСОБА_2 свідомо ухилявся від виконання судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина, у суду відсутні. Водночас, сума нарахованої заборгованості по аліментах відповідачем сплачена на користь позивача в повному обсязі, що, як на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про небайдуже ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків стосовно сина.
Таким чином, доводи скарги про те, що у ОСОБА_2 утворилась заборгованість за аліментами, то такої довідки про заборгованість відповідача за аліментами матеріали справи не містять, а навпаки є інформація про її відсутність (а.с.33-34 т.3).
Крім того, згідно до правових висновків Верховного Суду в постанові від 27 лютого 2020 року, прийнятій у справі №161/8507/18, провадження №61-3670св19, постанові від 17 червня 2021 року, прийнятій у справі №466/9380/14, провадження №61-2175св20, в постанові від 02 червня 2022 року, прийнятій у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20, не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів на час звернення з позовом до суду першої інстанції не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Будь-яких відомостей про те, що з боку відповідача ОСОБА_2 мало місце погане ставлення як до позивачки, так і до їх з відповідачем сина, матеріали справи не містять.
Щодо доводів скарги позивача про те, що попри заперечення представника Позивачки, суд першої інстанції прийняв докази, подані майже через три роки після відкриття провадження у справі, чим грубо порушив норми статті 83 ЦПК України.
З матеріалів справи щодо руху справи вбачається наступне.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24.09.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначив проведення підготовчого засідання.
Розпорядженням Верховного Суду від 08.03.2022 №2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.
Справа передана Московським районним судом м. Харкова до Октябрського районного суду м. Полтави відповідно до акту передачі від 28.07.2022.
Ухвалою від 09.05.2023 Октябрський районний суд м. Полтави прийняв до судового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Октябрський районний суд м. Полтави ухвалою від 17.05.2023 вказану цивільну справу передав на розгляд Московського районного суду м. Харкова.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями Московського районного суду м. Харкова від 18.03.2024 визначено головуючого суддю - Семенову Я.Ю. Справу передано судді Семеновій Я.Ю. 19.03.2024.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2023 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, ухвалив розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначив проведення підготовчого засідання.
Установлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору строк - десять днів із дня вручення даної ухвали для надання пояснень щодо позову. У зазначений строк третя особа має право надати пояснення щодо позову, які повинні відповідати вимогам ч. ч. 3-6 ст. 178, ст. 181 ЦПК України.Третій особі відповідно до положень ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (а.с.44-45 т.2).
15 жовтня 2024 року адвокат Єрьоменко С.В. звернувся до суду із клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи (а.с.1-38 т.3) та звертав увагу суду, що третя особа не виконала ухвалу суду від 26.03.2024
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2024 року закрито підготовче засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, призначив справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.
Вдруге Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 25 листопада 2024 року органу опіки та піклування в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради ухвалив надати суду висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, - до 19 грудня 2024 року (а.с.104-106 т.3).
У судовому засіданні від 25.11.2024 був присутній представник позивача ОСОБА_17 , який заперечував проти клопотання відповідача проти надання актуального висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради. Суд звертав увагу на те, що висновок був наданий ще до відкриття провадження у справі (а.с.101-102) .
Як убачається з матеріалів справи, 16 грудня 2024 року від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області в особі директора Департаменту служб у справах дітей Олександра Малька надійшов висновок № 482 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з яким, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1 , в Сполучених Штатах Америки. Батько дитини ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де створені умови для перебування дитини. ОСОБА_2 матеріально забезпечений, проходить службу на посаді старшого детектива ТУ БЕБ у Полтавській області, за місце проходження служби характеризується позитивно, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, сплачує аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборгованість по сплаті аліментів відсутня.
Департаментом служб до Московського районного суду надавався письмовий висновок від 22.12.2021 №703 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на 2021 рік вважалося достатнім наявних доказів щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків для надання висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_2 , а саме: інформації адміністрації Харківської гімназії №116, де навчався малолітній, інформації батьківського комітету 3-Б класу Харківської гімназії №116, інформації лікаря-педіатра МОЦ «Фортіс», де отримувала медичні послуги дитина, результати співбесіди з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З приводу наголошення у скарзі про те, що як це убачається з висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в його редакції від 22.12.2021, що в ході співбесіди з малолітнім ОСОБА_18 дитина зазначила, що не знає, хто такий ОСОБА_2 , то суд зауважує, що позивачем та її представником не заявлялося клопотання про заслуховування у судовому засіданні думки дитини з приводу позбавлення її батька ОСОБА_2 батьківських прав стосовно нього. Клопотань від позивача та представника позивача про участь позивачки та їх спільної з відповідачем дитини у судовому засіданнях в режимі відеоконференції до суду не надходило. Більш того, позивач ОСОБА_1 скерувала на адресу суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за її відсутності за участю її повноважного представника ОСОБА_17 , у свою чергу, представник позивача у судовому засіданні вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності позивача, а також за відсутності відповідача та представника органу опіки та піклування.
Тому суд першої інстанції вірно зазначив у рішення про те, що не заслухавши у судовому засіданні думку малолітнього ОСОБА_2 з приводу позбавлення стосовно нього батьківських прав ОСОБА_2 , суд був позбавлений можливість перевірити достовірність зазначеного у висновку органу опіки та піклування в його редакції від 22.12.2021 відомостей про те, що в ході спілкування з органом опіки та піклування малолітній ОСОБА_19 посилався, що він не знає, хто такий ОСОБА_2 . Крім того, суд бере до уваги, що наданий суду висновок від 16.12.2024 таких відомостей не містить.
Крім того, позивачка під час розгляду справи у зв'язку з погіршенням безпекової ситуації за місцем проживання з дитиною в Україні, яка пов'язана з загально відомими фактом російської збройної агресії, - разом зі спільною дитиною сторін навесні 2022 року виїхала до Сполучених Штатів Америки та до теперішнього часу продовжує там проживати. Відтак, відповідач, ураховуючи введення на території України воєнного стану, що унеможливлює виїзд відповідача закордон, з того часу не має безперешкодної можливості спілкуватися з сином та в повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки стосовно дитини та реалізовувати свої батьківські права.
Разом з тим, батько до цього не продемонстрував належного виконання своїх батьківських обов'язків і в цій частині доводи скарги є обґрунтованими і підтверджуються вищевказаними обставинами щодо відсутності участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.
Але, колегія суддів за відсутності доказів про інше, на які також немає покликання у згаданому вище висновку органу опіки та піклування, вважає, що навіть в умовах обмеження можливості батька спілкуватися з дитиною з огляду на неможливість виїзду за кордон за умов воєнного стану в України - є реальна можливість змінити поведінку батьків у кращу сторону, для чого позивач як мати також має забезпечити безперешкодне спілкування батька з дитиною засобами електронного зв'язку, тобто дистаційно. Для цього суд діючи у найкращих інтересах дитини має надати сторонами таку процесуальну можливість.
Колегія суддів повторює, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів враховує правовий виновок, який за аналогічних обставин справи був висловлений у постанові КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22. У ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Аналогічний правовий висновок був викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
В даному випадку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що достатні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, однак не врахував, що з урахуванням обставин цієї справи в інтересах дитини є сенс спонукати відповідача до виконання його батьківських обов'язків шляхом попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. З цих підстав відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене рішення суду підлягає відповідній зміні.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єрема Миколи Ростиславовича - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року - змінити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання дитини, поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 04 серпня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді колегії Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова.