Справа № 466/6534/25
Провадження № 2-о/466/310/25
04 серпня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючої - судді Білінської Г.Б.
при секретарі Ханас Х.А., Комарницької В.-М.В.
за участю заявника ОСОБА_1
представника заявника ОСОБА_2
заінтересованої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за заявою ОСОБА_4 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,
заявник ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис ОСОБА_3 на строк 6 (шість) місяців з забороною щодо перебування ОСОБА_3 за місцем проживання заявниці .
В обґрунтування заяви покликається на те, що її чоловік ОСОБА_3 вчиняє щодо неї домашнє насильство, тому вимушена звертатись в суд за захистом своїх прав.
У судовому засіданні заявниця та її представнк- адвокат Колодій Л.Б. підтримали мотиви заяви та дали пояснення, аналогічні її змісту.
Заінтересована особа ОСОБА_3 пояснив, що не вчиняє щодо дружини насильства , не притягався до адміністативної відповідальності. Натомість, спосіб життя заявниці такий, що вона негативно впливає і на сім'ю, і на їх спільного сина, а саме: не ночує вдома, приходить додому у нетверезому стані, не займається домашнім господарством, через що дійсно виникають конфлікти.
Заслухавши думку учасників процесу, поянення свідка, дослідивши подані докази, суд приходить до висновку, що заява про видачу обмежувального припису не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017р. №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно з п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб, зокрема, рідні брати і сестри.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 та п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа.
Положеннями ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема: заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно ст.350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству'на строк від одного до шести місяців.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_4 проживає на АДРЕСА_1 . Разом з нею проживає її чоловік ОСОБА_3 , та син ОСОБА_5 .
Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що його мати ОСОБА_4 веде себе неадекватно- приходить додому пізно або взагалі не приходить ночувати, інколи буває у нетверезому стані, вдома господарством не займається, батько придбаває продукти і варить їсти. Її ніхто ніколи не бив, виникають сварки через її поведінку. Мати кілька разів викликала поліцію, однак жодних протоколів про домашнє насильство ними не складалось.
Жодних письмових доказів вчинення ОСОБА_3 щодо заявниці домашнього насильства нею не подано.
Наведені вище обставини, на переконання суду, не є свідченням схильності ОСОБА_3 до насильницьких дій відносно заявниці та не вказують на вірогідність вчинення домашнього насильства. Натомість, подані докази вказують на існування конфлікту між подружжям, який слід вирішувати у позасудовому порядку.
Суду не подано доказів, які б свідчили про необхідність застосування обмежувального припису щодо ОСОБА_6 .
Судові витрати, відповідно до частини 3 статті350-5 ЦПК України, відносяться за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.141, 294, 350-1 350-8 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
у задоволенні заяви ОСОБА_4 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - відмовити.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Львівського апеляційного суду.
Суддя Г. Б. Білінська