01 серпня 2025 року Справа № 280/3993/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Державної установи “Вільнянська установа виконання покарань (№11)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Державної установи “Вільнянська установа виконання покарань (№11)» (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Вільнянська установа виконання покарань №11» щодо неналежного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання інформації від 19.11.2024;
зобов'язати Державну установу “Вільнянська установа виконання покарань №11» повторно належним чином розглянути запиту засудженого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання інформації від 19.11.2024;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду в розмірі 16000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 19.11.2024 позивач звернувся до начальника ДУ «ВУВП(№11)» Віктора Овдієнко з запитом про інформацію «щодо документів з особової справи засудженого ОСОБА_1 . При цьому, своєю відповіддю №5-2888 від 21.11.2024 начальник відділу КВСР ОСОБА_2 відмовила надавати у письмовому вигляді повну та достовірну інформацію на три питань зазначених у запиті позивача від 19.11.2024 мотивуючи тим, що позивач особисто має можливість про це дізнатись при ознайомленні з особовою справою. Вказує, що начальник відділу КВСР Відповідача Ольга Пономаренко позбавила позивача права на отримання у письмовому вигляді інформації за запитом, яка знаходиться безпосередньо у розпорядженні та збереженні відділу КВСР відповідача та позбавила позивача отримати з особової справи ОСОБА_1 копії документів, які зберігаються в особовій справі з 05.08.2001 року та підтверджують законність його перебування під вартою, завірені належним чином відділом КВСР відповідача або відповідачем. Вказує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання витребуваної інформації з долученням завірених належним чином установою копій документів та надання неналежної відповіді на запит позивача про інформацію. Тому, просить задовольнити позов.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 27143 від 30.05.2025 вказує, що 21.11.2024 за вихідним № 5-2888 надано відповідь, що він має право ознайомитися з особовою справою, шляхом зачитування в голос, або самостійного прочитання у присутності працівників підрозділу. Також має право робити нотатки, що відповідно засуджений і робив під час кожного ознайомлення з особою справою, всієї інформація, що для нього становить потребу. Ніхто не позбавляв та не позбавляє засудженого права робити записи та аналізувати всі необхідні документи, з метою захисту своїх прав та інтересів. Просить звернути увагу суду на те що, засудженому відомо про право ознайомлення з матеріалами особової справи з метою отримання доступу до документації, яка в ній зберігається та можливості робити виписки. Зазначає, що згідно актів ознайомлення з особовою справою засудженого ( особи взятої під варту), за час відбування покарання у державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» позивач: засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 мав змогу неодноразово скористатися своїм правом на ознайомлення, що підтверджується відповідними актами. Зазначає також, що проти стягнення з державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» моральної шкоди у розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн., відповідач державна установа «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» заперечує. За вказаних обставин, просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив вх. №28715 від 09.06.2025 представник позивача вказує, що позивачу відомо його право ознайомлюватися з матеріалами особової справи і дійсно позивач ознайомлювався в зазначені відповідачем дати у відповіді та у відзиві шляхом зачитування в голос та самостійного огляду про що складались відповідні акти. Просить звернути увагу на те, що, окрім права на ознайомлення з матеріалами особової справи, позивачу дуже добре відомо гарантоване Конституцією України право отримувати від органів державної влади за запитом відповіді у письмовому вигляді будь якої інформації стосовно нього та стосовно його прав, яка була зібрана, збережена суб'єктом владних повноважень. Саме це право позивача своєю бездіяльністю порушив відповідач. Просить позов задовольнити.
У запереченнях на відповідь на відзив вх. № 29766 від 13.06.2025 відповідач вказав, що у відповіді на відзив представник позивача зазначає про відсутність законних підстав тримання засудженого ОСОБА_1 під вартою у період часу з 05.01.2002 року по 30.01.2002 рік, але останньому неодноразово надавалося роз'яснення, що за правилами дії кримінально процесуального кодексу 1960 року ст.156 термін досудового розслідування за тяжкими та особливо тяжкими злочинами передбачає від 3 до 18 місяців. Також вазує, що засудженим надається право користуватися мережою Інтернет під контролем адміністрації. Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. вказує, що адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Вказує, що не вбачає правдивим заявлене представником позивача твердження, про свавільне поводження відповідача із засудженим. Просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 21.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3993/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 19.11.2024 року на електронну адресу Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», направив запит про інформацію щодо документів з особової справи засудженого ОСОБА_1
21.11.2024 за вихідним № 5-2888 державною установою «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» надано відповідь на вказаний запит.
Вважаючи розгляд запиту неналежним та з вимогою зобов'язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно зі ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами 1-2 статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Статтею 8 КВК України визначено основні права засуджених, зокрема мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.
Наведеним нормам ч.1 ст.8 КВК України кореспондують приписи ч.1 ст.107 КВК України, якою встановлено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, зокрема, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
При цьому ч.1 ст.18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV встановлено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані, зокрема: забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань; забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов'язків, установлених законом.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5 (далі - Правила №2823/5, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Правил №2823/5 засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Правил №2823/5 засуджені мають право, зокрема: одержувати інформацію про свої права і обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання; здійснювати листування у порядку, встановленому пунктом 1 розділу ХІІІ цих Правил; рідною мовою давати пояснення, вести листування, подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені, а також отримувати відповіді мовою звернення; на отримання копій документів з їхніх особових справ та інших документів, що є у розпорядженні адміністрації установи виконання покарань, у порядку, встановленому цими Правилами.
Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
При забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, а також права і законні інтереси інших осіб.
Так, пунктом 1 розділу ІІІ Правил №2823/5 передбачено, що засуджені мають право подавати пропозиції, заяви та скарги в усній чи письмовій формі від свого імені. Письмові пропозиції, заяви та скарги направляються за належністю через адміністрацію установи виконання покарань. Вони реєструються в канцелярії установи виконання покарань і не пізніше ніж у триденний строк відправляються адресатам.
Направлені адресатам пропозиції, заяви та скарги з питань одержання посилок (передач) і бандеролей, надання побачень, телефонних розмов, медичної допомоги, забезпечення речовим майном, а також інші звернення, які можуть бути вирішені по суті адміністрацією установи виконання покарань, розглядаються на місці, не чекаючи результатів їх розгляду організаціями або посадовими особами, яким вони адресовані.
Адміністрація установи виконання покарань за заявою засудженого зобов'язана сприяти йому в отриманні від судів копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі в електронній формі, а також отриманні від державних органів та установ документів, що стосуються його особисто, відповідно до вимог законодавства.
Адміністрація установ виконання покарань має забезпечити виконання вимог Закону України «Про звернення громадян».
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. (ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР).
Статтею 3 Закону № 393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Вимоги до звернення наведені у статті 5 Закону № 393/96-ВР, за змістом цієї статті звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Статтею 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з статтею 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
За положеннями ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
З огляду на вищезазначені положення законодавчих актів встановлено, що суб'єкт надання відповіді на скаргу зобов'язаний не лише розглянути у встановлені нормативно-правовими актами строки запити і скарги, а й надати заявнику відповідь за результатами розгляду таких звернень.
Суд наголошує, що регламентоване законодавством право особи на звернення кореспондує імперативному обов'язку відповідного суб'єкта, якому надано запит, відреагувати на таке звернення.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 19.11.2024 звернувся до відповідача із запитом про інформацію, в якому просив надати письмову відповідь на три питання:
«Питання № 1: Чи є в особовій справі засудженого ОСОБА_1 зазначені документи, які надавали право тримати мене під вартою з 05.08.2001 до 05.01.2002 року, а саме:
- Протокол затримання підозрюваного від 05.08.2001;
- Постанова «про притягнення в якості обвинуваченого» від 08.08.2001;
- Подання до міського суду м. Нікополь «про обрання обвинуваченому ОСОБА_1
запобіжного заходу триманням під вартою» від 08.08.2001;
- Постанова місцевого суду м. Нікополь «про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді триманням під вартою з 05.08.2001 до 05.10.2001» від 08.08.2001;
- Постанова «про порушення клопотання про продовження строку попереднього слідства до 05.11.2001 року» від 25.09.2001;
- Подання до міського суду м. Нікополь «про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою до трьох місяців, тобто до 05.11.2001» від 01.10.2001;
- Постанова місцевого суду м. Нікополь Дніпропетровської області «про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою до 3-х місяців, тобто з 05.08.2001 року до 05.11.2001 року» від 05.10.2001;
- Постанова «про порушення клопотання про продовження строка попереднього слідства до 05.01.2001, тобто до 5 місяців» від 25.10.2001;
- Подання до міського суду м. Нікополь «про продовження строку триманням під вартою до чотирьох місяців, тобто до 05.12.2001 року» від 31.10.2001;
- Постанова місцевого суду м. Нікополь «про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою до чотирьох місяців, тобто з 05.08.2001 до 05.12.2001» від 31.10.2001;
Подання «про продовження строка тримання під вартою ОСОБА_1 до 05.01.2002, тобто до 5 місяців» від 20.11.2001;
- Постанова Судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зубарева В.А. «про продовження строка тримання під вартою ОСОБА_1 до 05.01.2001, тобто до 5 місяців» від 28.11.2001?
Питання № 2: Чи є в особовій справі засудженого ОСОБА_1 постанова прокурора, подання прокурора або рішення будь-якого суду про продовження тримання мене під вартою з 05.01.2002 до 30.01.2002 ?
Питання № 3: Чи перебував підозрюваний ОСОБА_1 під вартою в період часу з 05.01.2002 до 30.01.2002 та на яких підставах його утримували під вартою і в яких місцях несвободи (ІТТ м.Нікополь та СІЗО-3 м.Дніпропетровська) він перебував в цей час згідно матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_1 ?
Прохання: Якщо в особовій справі засудженого ОСОБА_1 є будь який документ підтверджуючий законність перебування під вартою підозрюваного ОСОБА_1 в період часу з 05.01.2002 до 30.01.2002 (постанова прокурора, подання прокурора або рішення будь-якого суду про продовження тримання мене під вартою з 05.01.2002 до 30.01.2002), то прошу надати копію цього документу разом з письмовою відповіддю з інформацією з особової справи на поставлені вище три питання.».
Відповідач не заперечує отримання зазначеного запиту позивача. Відповідач наполягає, що поданий запит розглянув по суті.
Розглянувши відповідь на запит позивача, що була надана відповідачем листом від 21.11.2024 №5-2888, судом встановлено, що у вказаному листі повідомлено, що заявник має право особисто, за власним клопотанням , ознайомитися з особовою справою, або шляхом зачитування в голос, або самостійного прочитання у присутності працівника підрозділу, про що складається відповідний акт, який долучається до вашої особової справи ( розділ 4 пункт 12 Інструкції «Про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів № 847/5 від 08.06.2012 року (зі змінами від 03.07.2024 року). Відповідно до актів ознайомлення з особовою справою засудженого, вам 19.03.2024, 04.07.2024 року та 08.07.2024 року йому було надано право ознайомлення з матеріалами особової справи. Додатково зазначено, що у разі необхідності повторного ознайомлення з матеріалами особової справи, з метою отримання необхідної інформації, заявник має право звернутися до відділу контролю за виконанням судових рішень з відповідним клопотанням.
Таким чином, лист позивача не містить відомостей, які запитав заявник, натомість міститься роз'яснення про право засудженого ознайомитись із матеріалами справи, відомості про те, коли йому було надано таке право, тощо. Тобто, лист відповідача містить відповідь на питання, яке не ставилось позивачем у поданому запиті, самої запитуваної інформації не має, як не має і обґрунтування про неможливість надати таку інформацію.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 19.11.2024.
На підставі зазначеного, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати Державну установу «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» належним чином розглянути запит засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 19.11.2024.
Суд наголошує, що при повторному розгляді поданого позивачем запиту відповідачу необхідно надати інформацію за поставленими позивачем питаннями у запиті від 19.11.2024.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 16000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статі 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Фактичною підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.03.2023 у справі №280/1530/20 у подібних правовідносинах, зазначено, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку згідно із загальними підходами до відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17.
В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі позивач зазначає про завдання йому моральної шкоди, в результаті ненадання відповідачем запитуваної позивачем інформації.
Однак, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок саме допущеної відповідачем бездіяльності щодо належного розгляду запиту від 19.11.2024, що була предметом розгляду саме у цій справі.
Таким чином, наданими позивачем доказами не підтверджується причинно-наслідковий зв'язок та вплив бездіяльності відповідача саме щодо належного розгляду запиту від 19.11.2024 на емоційний стан позивача, та позивачем не доведено, що такі емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо правової допомоги, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 11.12.2025 укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом Білогруд Д.М. предметом якого є надання правничої допомоги.
Згідно акту виконаних робіт від 11.12.2024 адвокатом надано наступні послуги: співбесіда з клієнтом, підготовка позовної заяви та додатків подача позову, консультування клієнта з питань розгляду справи, в тому числі подачі додаткових пояснень, та подача відповіді на відзив всього вартістю 5000 грн.
Платіжною інструкцією від 29.04.2025 підтверджується оплата послуг у сумі 5025,13 грн.
В свою чергу, відповідачем подано заперечення проти заяви про стягнення правничої допомоги, в яких вказує, що має сумніви щодо оригінальності наданих платіжних документів, так як позивач не працевлаштований та не має коштів на рахунку.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 робить висновок, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Також у постанові зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд виходить з того, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Дана справа є справою незначної складності і розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, акт виконаних робіт, не містить в собі інформації стосовно часу, витраченого адвокатом, на надання кожної з послуг.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Дослідивши подані докази суд доходить висновку що з урахуванням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, часткове задоволення позовних вимог, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 3000,00 грн.
При цьому, доводи відповідача суд відхиляє, так як вони по суті є лише припущеннями, доказів того, що надані позивачем документи щодо підтвердження витрат на правничу допомогу є не оригінальними суду не надано.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву до Державної установи “Вільнянська установа виконання покарань (№11)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань №11» щодо належного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 19.11.2024.
Зобов'язати Державну установу «Вільнянська установа виконання покарань №11» (70050, Запорізька обл., Запорізького району, смт. Кам'яне, вулиця Зелена, 34, код ЄДРПОУ 14319099) повторно належним чином розглянути запит засудженого ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (ДУ "Вільнянська установа виконання покарань (№11)"), РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання інформації від 19.11.2024.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи “Вільнянська установа виконання покарань (№11) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01.08.2025.
Суддя Л.Я. Максименко