01 серпня 2025 рокуСправа №160/18460/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Східного офісу Держаудитслужби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТЕК», Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги
25.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Східного офісу Держаудитслужби, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати пункти 1, 3, 4, 5 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства» від 05.06.2025 року №040408-15/3512-2025.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що позивач не погоджується із оскаржуваними пунктами вимоги «Про усунення порушень законодавства» від 05 червня 2025 року №040408-15/3512-2025, вважає їх безпідставними, неконкретизованими, необґрунтованими та такими що підлягають скасуванню, оскільки позивачем не було допущено порушень законодавства за період з 01січня 2022 року по 31 грудня 2024 року, а відповідачем не наведено у мотивувальній частині вимоги протилежне. Висновки контролюючого органу щодо допущених порушень законодавства базуються на припущеннях, без застосуванні жодної методики для визначення розміру збитків, та врахування наданих під час ревізії доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позовну заяву Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги залишено без руху.
Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду; для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати до суду документ про доплату судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2025 року, позивачем були усунуті недоліки позовної заяви та надано до суду документ про доплату судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 року клопотання представника Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у справі №160/18460/25 за позовною заявою Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги - задоволено.
Залучено до участі у справі №160/18460/25 Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТЕК» (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 38845535, адреса електронної пошти: bkstek@i.ua, тел. НОМЕР_3; Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_2 ); Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Георгіївська, буд. 70, фактична адреса: 49051, м. Дніпро вул. Дніпросталівська, 2, код ЄДРПОУ 25574914, адреса електронної пошти donetsk_ndekc@mvs.gov.ua, тел. НОМЕР_4).
24.07.2025 року представником Східного офісу Держаудитслужби надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом прийняття такої вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Отже, на думку відповідача, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на відшкодування збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органудержавного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправного.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до п. 1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби на І квартал 2025 року на підставі направлення від 03.02.2025 №39, виданого начальником Східного офісу Держаудитслужби, головним державним аудитором відділу контролю в галузі оборони, в правоохоронних органах та органах влади Східного офісу Держаудитслужби Лебедевою Г.Є. проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2024 року.
Про початок проведення ревізії установу повідомлено листом від 24.01.2025 року за №040408-15/532-2025.
Ревізію проведено в термін з 06.02.2025 року по 30.04.2025 року (30 робочих днів), зупинено з 17.02.2025 року по 07.03.2025 року, з 18.03.2025 року по 07.04.2025 року, про що об'єкт ревізії повідомлено листами від 14.02.2025 року №040408-15/1081-2025, від 17.03.2025 року №040408-15/1794-2025.
За результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2024 року складено складено акт від 07.05.2025 року № 040408-24/10.
На підставі акту ревізії від 07.05.2025 року № 040408-24/10, Східним офісом Держаудитслужби сформовано вимогу від 05.06.2025 року № 040408-15/3512-2025 «Про усунення порушень законодавства», у якій вимагає від Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України:
1. Розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності посадових осіб НДЕКЦ, якими допущені порушення.
3. ???Відповідно до норм статей 193, 199, 216-218 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV та статей 22, 611, 629 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних установі на загальну суму 9 550 928,65 грн, внаслідок прийняття та оплати завищеної вартості викопаних будівельних робіт ТОВ «БК «Стек», через зайво включення Підрядником до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних будівельних робіт форми №К6-2в від 23.06.2023 №1, від 11.07.2023 №2, від 10.08.2023 №3, від 01.09.2023 №4, від 11.09.2023 №5, від 05.10.2023 №6 від 07.11.2023 №7, від 21.11.2023 №8, окремих матеріальних ресурсів (будівельних матеріалів), обсяги, наявність та списання яких не підтверджені бухгалтерським обліком ТОВ «БК Стек».
4. ???Відповідно до норм статей 193, 199, 217-218 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV та статей 22, 611, 1166 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, забезпечити відшкодування шкоди (збитків). заподіяної установі на загальну суму 119 386,61 грн. внаслідок прийняття та оплати завищеної вартості наданих ФОП ОСОБА_1 послуг з технічного нагляду, через завищення ТОВ «БК «Стек» вартості виконаних будівельних робіт.
5. ???Відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяної установі на загальну суму 71 338,92 грн, внаслідок покриття видатків сторонньої особи Донецького НДЕКЦ, пов'язаних зі спожитими та не відшкодованими ним комунальними послугами, які сплачено установою за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. При цьому не позбавлені можливості забезпечити відшкодування покриття витрат сторонньої юридичної особи, за добровільної їх згоди.
Враховуючи встановлене та вважаючи вимоги про усунення порушень законодаства, виявлених ревізією, незаконними та протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2939-XII), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
Згідно з пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.
Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.
Пунктом 3 розділу І Інструкції з планування діяльності органів державного фінансового контролю, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 жовтня 2005 р. № 319 (у редакції наказу Державної аудиторської служби України від 26 грудня 2019 р. № 366, зі змінами) (далі - Інструкція №319) визначено, що плани роботи складаються підрозділами, відповідальними за планування, на наступний календарний рік, а плани ДФК - на наступний квартал.
Згідно з пунктом 15 розділу IV Інструкції № 319 проєкт плану ДФК Держаудитслужби на наступний плановий квартал формується підрозділом Держаудитслужби, відповідальним за планування, за формами, визначеними у додатках 3, 4 та 5 до цієї Інструкції, та через систему електронного документообігу подається на погодження до контролюючих структурних підрозділів, заступників Голови Держаудитслужби, які координують та контролюють діяльність таких підрозділів, до 25 жовтня, 25 січня, 25 квітня і 25 липня кожного року.
Пунктом 19 розділу IV Інструкції № 319 визначено, що план ДФК Держаудитслужби затверджується наказом Держаудитслужби строком до 25 листопада, 25 лютого, 25 травня і 25 серпня кожного року.
За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
В силу пункту 6 Положення № 43 Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Щодо можливості надання судом правової оцінки спірним пунктам оскаржуваної вимоги контролюючого органу, суд зазначає про таке.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп).
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 року у справі №160/17775/21 дійшов висновку, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Належним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Крім цього Верховний Суд зазначив, що у даній справі зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом. Додатково про обов'язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.
Таким чином ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідачів. Так, пунктом 15 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях. Також згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 року, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.
Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.
Таким чином, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.03.2023 року у справі №160/17775/21, суд надає правову оцінку спірній вимозі в межах розгляду даної адміністративної справи.
Суд також враховує позицію Верховного суду, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги). Суд зазначає, що дійсно спірна вимога містить окремі пункти щодо відшкодування збитків. Так, суд зазначає, що фактично пункт 1 оскаржуваної вимоги пов'язаний із оскаржуваними пунктами вимоги 3, 4, 5. Крім того, оскаржувані пункти спірної вимоги ґрунтуються на всіх виявлених порушеннях, в тому числі і на порушеннях, по яких контролюючий орган вимагає відшкодувати збитки, а тому правомірність спірної вимоги підлягає розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, Верховний суд у вказаній справі в пункті 62 зазначив, що "з проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказана вимога підлягає перегляду в порядку адміністративного судочинства.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про необхідність застосування судом принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи та необхідність перевірки саме оскаржуваної вимоги в судовому порядку в частині її змісту і форми.
Вирішуючи відповідність спірної вимоги положенням закону, суд зазначає наступне.
Щодо пункту 3 спірної Вимоги, а саме:
- ???відповідно до норм статей 193, 199, 216-218 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV та статей 22, 611, 629 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних установі на загальну суму 9 550 928,65 грн, внаслідок прийняття та оплати завищеної вартості викопаних будівельних робіт ТОВ «БК «Стек», через зайво включення Підрядником до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних будівельних робіт форми №К6-2в від 23.06.2023 №1, від 11.07.2023 №2, від 10.08.2023 №3, від 01.09.2023 №4, від 11.09.2023 №5, від 05.10.2023 №6 від 07.11.2023 №7, від 21.11.2023 №8, окремих матеріальних ресурсів (будівельних матеріалів), обсяги, наявність та списання яких не підтверджені бухгалтерським обліком ТОВ «БК Стек», суд зазначає про таке.
В ході ревізії встановлено, що між НДЕКЦ (Замовник) та ТОВ «БК «Стек» (Підрядник) укладено договір будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23, сума договору 81 026 99,78 гривень (з ПДВ), термін дії договору до 31.12.2025.
Умови договору є типовими та з урахуванням додаткових угод мають наступний зміст: Підрядник зобов'язується відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та умов цього Договору виконати роботи (далі - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, за об'єктом: «Нове будівництво лабораторії ДНК-аналізу Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України за адресою: тупик Будівельний 1 м. Дніпро» (коригування).
В ході ревізії вибірково за окремими позиціями актів виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в від 23.06.2023 №1, від 11.07.2023 №2, від 10.08.2023 №3, від 01.09.2023 №4, від 11.09.2023 №5, від 05.10.2023 №6 від 07.11.2023 №7, від 21.11.2023 №8 проведено співставлення видів та обсягів виконаних робіт, включених до актів форми №КБ-2в з даними локальних кошторисів до договірних цін, проектно-кошторисної документації, невідповідності видів та обсягів виконаних робіт в актах форми №КБ-2в не встановлено.
З метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та взаємних розрахунків з НДЕКЦ в ході ревізії проведено зустрічну звірку в ТОВ «БК «Стек» Код ЄДРПОУ 38845535.
Проведеною зустрічною звіркою в ТОВ «БК «Стек» встановлено, що фактично на виконання умов договору від 27.03.2023 №27/03/23 відповідно актів приймання виконаних будівельних робіт ТОВ «БК «Стек» виконано для НДЕКЦ будівельних робіт протягом червня 2023 - листопада 2024 року на загальну суму 39 710 691,81 грн (з ПДВ).
В бухгалтерському обліку ТОВ «БК «Стек» обсяги наданих послуг відображено за дебетом рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» з кредиту рахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг».
За результатами зустрічної звірки в ТОВ «БК «Стек» встановлено завищення вартості виконаних робіт за договором від 27.03.2023 №27/03/23, які в повному обсязі оплачені НДЕКЦ за рахунок коштів державного бюджету, на загальну суму 9 550 928,65 грн (з ПДВ), а саме: під час зустрічної звірки вибірковим способом проведено співставлення будівельних матеріалів, які включено до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних робіт за 2023 рік, та будівельних матеріалів, які списувались протягом звітних періодів відповідно до бухгалтерського обліку Товариства рахунку 231 «Основне виробництво», за результатом якого встановлено розбіжності внаслідок включення до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних будівельних робіт від 23.06.2023 №1, від 11.07.2023 №2, від 10.08.2023 №3, від 01.09.2023 №4, від 11.09.2023 №5, від 05.10.2023 №6 від 07.11.2023 №7, від 21.11.2023 №8 окремих матеріальних ресурсів, наявність та списання яких не підтверджено бухгалтерським обліком Товариства, на загальну суму 7 959 107,21 (без ПДВ), що з урахуванням ПДВ складає 9 550 928,65 гривень.
Враховуючи, що вказані відомості були отримані виключно з даних зустрічної звірки, суд зазначає про таке.
Суд зазначає, що Верховний Суд ухвалив постанову від 23.06.2022 року у справі №160/7717/19.
У пунктах 50-55 зазначеної постанови Верховний Суд зазначив, що: "50.Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що зустрічна звірка проводиться для з'ясування реальності операцій та розрахунків і повноти їх відображення саме в обліку об'єкта контролю, за результатами звірки складається довідка, яка долучається до акта ревізії. При цьому, на відміну від ревізії, яка проводиться виключно у відношенні об'єкта контролю, зустрічна звірка проводиться на підприємствах, установах і організаціях, які не є об'єктами контролю під час ревізії, однак перебувають з ними у господарських відносинах.
Тобто, під час зустрічної звірки здійснюється виключно зіставлення даних з метою документального підтвердження господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між об'єктом контролю та суб'єктом господарювання, в якому проводилася зустрічна звірка, для з'ясування повноти їх відображення в обліку об'єкта контролю.
Указане дає підстави для висновку, що проведення зустрічної звірки покликане на те, аби підтвердити чи спростувати операції та розрахунки між підконтрольною установою та третьою особою.
Результати зустрічної звірки фіксуються у довідці, примірники якої долучаються до акта ревізії об'єкта контролю, на підставі якого орган державного фінансового контролю має право відповідно до статті 10 Закону № 2939-ХІІ пред'явити керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства. При цьому вимоги органу державного фінансового контролю можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам і є обов'язковими до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства.
Отже, довідка про результати звірки не є рішенням органу державного фінансового контролю, що створює юридичні наслідки для позивача.
Більш того, як встановлено судом, згідно даних зустрічної звірки, дані бухгалтерського обліку ТОВ «БК «Стек» відповідають даним бухгалтерського обліку НДЦЕК, відображеним у меморіальному ордері №6 «Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими кредиторами по КПКВК 1001050.
При цьому, суд окремо наголошує, що контролюючий орган, виключно під час зустрічної звірки саме вибірковим способом проведено співставлення будівельних матеріалів, які включено до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних робіт за 2023 рік, та будівельних матеріалів, які списувались протягом звітних періодів відповідно до бухгалтерського обліку Товариства рахунку 231 «Основне виробництво», за результатом якого встановлено розбіжності внаслідок включення до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних будівельних робіт наявність та списання яких не підтверджено бухгалтерським обліком Товариства, на загальну суму 7 959 107,21 (без ПДВ), що з урахуванням ПДВ складає 9 550 928,65 гривень.
Проте, обсяг порушень, що визначений органом фінансового контролю, встановлений по всім будівельним матеріалам, які використовувались під час виконання будівельних робіт.
Суд наголошує на недопустимості такого підходу визначення порушень контролюючим органом, оскільки, на переконання суду, останній мав перевірити усю первинну документацію суцільним порядком, для належного обґрунтування висновку щодо про не підтвердження бухгалтерським обліком Товариства включення до підсумкових відомостей ресурсів актів приймання виконаних будівельних робіт.
Крім того, судом під час дослідження довідки зустрічної звірки в ТОВ «БК «Стек» від 14.03.2025 року встановлено, що контролюючим органом досліджувалась виключно первинна документація за договором будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23.
Однак, суд наголошує, що відповідно до умов Договору, Підрядник зобов'язується відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та умов цього Договору виконати роботи (далі - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, за об'єктом: «Нове будівництво лабораторії ДНК-аналізу Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України. (п. 1.1 договору).
Втім, суд зазначає, що контролюючим органом не здійснено перевірку фактичності виконання Договору будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23.
На переконання суду, для підтвердження викладених висновків контролюючий орган був зобов'язаний здійснити перевірку фактичного виконання усіх робіт, які слід було виконати за договором будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23.
Враховуючи вказане, суд зазначає, що акти приймання виконаних робіт за 2023 рік та будівельних матеріалів, які списувались протягом звітних періодів повинно бути співставлено в першу чергу із фактичністю виконання будівельних робіт, а не у відповідності до бухгалтерського обліку контрагента - Товариства.
Суд вважає за необхідне зазначити, що жодна норма законодавства не встановлює обов'язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов'язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил обліку. Тобто, норми законодавства не ставлять у залежність достовірність даних обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо позивач мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного Суду від 16.05.2023 року у справі № 805/1357/16-а.
При цьому наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їхньому оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 року у справі №360/1283/20, та від 03.03.2023 року у справі № 804/644/16.
Отже, враховуючи викладене, суд вказує, що 1) у акті ревізії контролюючим органом використано виключно дані зустрічної звірки, яка має виключно допоміжний характер і не може використовуватись, як єдиний доказ порушення; 2) під час проведення зустрічної звірки контролюючим органом використано вибірковий спосіб проведено співставлення будівельних матеріалів, в той час як для належного підтвердження своїй висновків, останнім мало бути проведено перевірку усієї первинної документації суцільним порядком, для належного обґрунтування висновку; 3) контролюючим органам не здійснено жодних заходів для встановлення розбіжностей між актами приймання виконаних робіт за 2023 рік та будівельних матеріалів, які списувались протягом звітних періодів повинно із фактичністю виконання будівельних робіт за Договором будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23.
Отже, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі №21-237а13.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17.
Отже, суд зазначає, що відомості (інформація) лише акта ревізії (та додатків до нього) не можуть бути єдиним свідченням та доказом тверджень, на підставі якої було встановлено порушення.
Суд зазначає, що фактично позивач та третя особа поставлені у таке становище, коли вони не можуть доводити правомірність своєї поведінки у передбачений законом спосіб, а тому єдиним можливим шляхом перевірки правомірності рішення органу фінансово контролю є його перевірка через вимоги ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, із застосуванням приписів, що саме на суб'єкта владних повноважень покладено тягар доказування правомірності свого рішення.
А тому, без можливості у суду перевірити документи, на підставі яких суб'єктом владних повноважень зроблені висновки та прийнято рішення, позиція органу щодо правомірність та обґрунтованість такого (свого) рішення, є виключно його позицією, яка не доведена у встановлений законом спосіб, а отже такі висновки і рішення є протиправними.
Таким чином, враховуючи, що суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості та правомірності висновків, викладених у пункті 3 спірної Вимоги, суд робить висновок, що твердження, зазначені контролюючим органом у пункті 3 спірної Вимоги, є необґрунтованими та безпідставними.
Також, щодо пункту 4 спірної Вимоги, а саме: відповідно до норм статей 193, 199, 217-218 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV та статей 22, 611, 1166 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV, забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяної установі на загальну суму 119 386,61 грн. внаслідок прийняття та оплати завищеної вартості наданих ФОП ОСОБА_1 послуг з технічного нагляду, через завищення ТОВ «БК «Стек» вартості виконаних будівельних робіт, суд зазначає про те, що відповідні висновки контролюючого органу також ґрунтуються на даних зустрічної звірки в ТОВ «БК «Стек» за договором від 27.03.2023 №27/03/23.
Враховуючи вказане, суд повторно звертає увагу, що встановлюючи вищевказане порушення: 1) у акті ревізії контролюючим органом використано виключно дані зустрічної звірки, яка має виключно допоміжний характер і не може використовуватись, як єдиний доказ порушення; 2) під час проведення зустрічної звірки контролюючим органом використано вибірковий спосіб проведено співставлення будівельних матеріалів, в той час як для належного підтвердження своїй висновків, останнім мало бути проведено перевірку усієї первинної документації суцільним порядком, для належного обґрунтування висновку; 3) контролюючим органам не здійснено жодних заходів для встановлення розбіжностей між актами приймання виконаних робіт за 2023 рік та будівельних матеріалів, які списувались протягом звітних періодів повинно із фактичністю виконання будівельних робіт за Договором будівельного підряду від 27.03.2023 №27/03/23.
Таким чином, враховуючи, що суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості та правомірності висновків, викладених у пункті 4 спірної Вимоги, суд робить висновок, що твердження, зазначені контролюючим органом у пункті 4 спірної Вимоги, є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо пункту 5 спірної Вимоги, а саме: відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяної установі на загальну суму 71 338,92 грн, внаслідок покриття видатків сторонньої особи Донецького НДЕКЦ, пов'язаних зі спожитими та не відшкодованими ним комунальними послугами, які сплачено установою за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. При цьому не позбавлені можливості забезпечити відшкодування покриття витрат сторонньої юридичної особи, за добровільної їх згоди, суд зазначає про таке.
Як встановлено судом, в ході ревізії контролюючим органом встановлено покриття за рахунок коштів загального фонду Дніпропетровського НДЕКЦ МВС сторонньої особи -Донецького НДЕКЦ МВС, а саме: покриття витрат юридичних осіб за спожитті комунальні послуги на загальну суму 71 338,92 гривень, внаслідок не укладання відповідних договорів по відшкодуванню витрат на утримання майна та не пред'явлення рахунків до сплати.
Контролюючий орган вважає, що відшкодування шкоди (збитків) заподіяної установі на загальну суму 71 338,92 грн. має бути здійснено підконтрольною установою відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладене, суд зазначає про таке.
По-перше:
Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.
Порядок визначення розміру шкоди врегульовано ст.135-3 КЗпП України.
Так, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Проте, у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. (ч.ч.1,3-4 ст.136 КЗпП)
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (ст.137 КЗпП).
Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу (ст.138 КЗпП).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, останні визначають виключно підстави та порядок відшкодування шкоди, яка заподіяна працівником підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.
Таким чином, суд доходить висновку, що вимагаючи від позивача у пункті 5 оскаржуваної вимоги усунити зазначене порушення шляхом відшкодування шкоди (збитків) заподіяної установі на загальну суму 71 338,92 грн. в порядку статей 130-136 Кодексу законів про працю України, відповідач не врахував, що вказані правові норми визначають підстави та порядок відшкодування шкоди, яка заподіяна працівником підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків, а в даній ситуації покриття витрат юридичних осіб за спожитті комунальні послуги на загальну суму 71 338,92 гривень здійснено безпосередньо підприємством , а не працівником або працівниками, тому такі правові норми в спірних правовідносинах не можуть бути застосовані, навіть за умови, якщо зазначене в акті ревізії порушення мало місце.
У зв'язку із цим, суд уважає, що пункт 5 вимоги не може бути виконаний у спосіб, який визначив відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №420/15205/23.
По-друге.
Як вже зазначалося судом, в ході ревізії контролюючим органом встановлено покриття за рахунок коштів загального фонду Дніпропетровського НДЕКЦ МВС сторонньої особи -Донецького НДЕКЦ МВС, а саме: покриття витрат юридичних осіб за спожитті комунальні послуги на загальну суму 71 338,92 гривень, внаслідок не укладання відповідних договорів по відшкодуванню витрат на утримання майна та не пред'явлення рахунків до сплати.
В акті ревізії контролюючим органом зазначено, що відповідні порушення були допущені працівником Дніпропетровського НДЕКЦ МВС провідним фахівцем сектору з матеріального забезпечення ОСОБА_2 .
Однак, суд вважає вказані висновки акту ревізії необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Таким чином, притягнення до відповідальності працівників віднесено до повноважень роботодавця; лише роботодавець вправі прийняти рішення про притягнення відповідальності працівників підприємства у встановленому чинним законодавством України порядку.
Оскільки відповідач під час ревізії виявив певні порушення вимог чинного законодавства України, то останній вправі вимагати від позивача розглянути питання щодо притягнення до відповідальності працівників позивача, винних у допущених порушеннях; однак остаточне рішення про притягнення або не притягнення до відповідальності працівників позивача належить саме роботодавцю.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в акті ревізії відповідачем, всупереч наданих йому повноважень, у спосіб, що суперечить чинному законодавству, протиправно та незаконно встановив вину конкретного працівника Дніпропетровського НДЕКЦ МВС, що є прямою підставою для визнання таких висновків контролюючого органу протиправними, що окремо вказує на необґрунтованість пункту 5 спірної вимоги.
Суд зауважує, що акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі №21-237а13.
По-третє.
У пункту 5 спірної вимоги також зазначено, що позивач не позбавлений можливості забезпечити відшкодування покриття витрат сторонньої юридичної особи, за добровільної їх згоди.
З огляду на вказане, суд звертає увагу на наступне.
Суд зазначає про те, що зазначений вище зміст оскаржуваного 5 пункту вимоги відповідач не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час ревізії порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.
Можливість усунення виявленого порушення прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких необхідно вжити уповноваженій особі позивача для усунення порушень.
Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи необхідно вжити для усунення виявлених порушень та до невизначених осіб, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.
Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії.
Зобов'язальний характер вимог щодо усунення виявлених порушень свідчить як про встановлення цих порушень, так і про визначення імперативного обов'язкового способу їхнього усунення.
Відтак, суд додатково вказує про невизначеність вимоги, що визначена у пункті 5, наслідком чого є її протиправність.
При цьому, щодо пункту 1 спірної вимоги, а саме: розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності посадових осіб НДЕКЦ, якими допущені порушення, суд зазначає про таке.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (пункт 35), аналіз наведених приписів норм чинного законодавства свідчить про те, що проведення перевірки органом державного фінансового контролю здійснюється з метою корегування роботи підконтрольного суб'єкта та приведення його діяльності відповідно до вимог законодавства. Наслідком такої перевірки є надіслання об'єкту такої перевірки вимоги, яка містить інформацію про виявлені порушення. Одночасно, з метою коригування діяльності підприємства, у такій вимозі може бути зазначено і спосіб усунення виявлених порушень і лише у цій частині така вимога є обов'язковою до виконання.
У даному випадку у пункті 1 оскаржуваної вимоги відповідач зобов'язав позивача розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників підприємства, винних у допущених порушеннях.
Згідно вимог ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Таким чином, притягнення до відповідальності працівників віднесено до повноважень роботодавця; лише роботодавець вправі прийняти рішення про притягнення відповідальності працівників підприємства у встановленому чинним законодавством України порядку.
Оскільки відповідач під час ревізії виявив певні порушення вимог чинного законодавства України, то останній вправі вимагати від позивача розглянути питання щодо притягнення до відповідальності працівників позивача, винних у допущених порушеннях; однак остаточне рішення про притягнення або не притягнення до відповідальності працівників позивача належить саме роботодавцю.
Суд зазначає про те, що в пункті 1 оскаржуваної вимоги відповідач не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час ревізії порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.
Можливість усунення виявленого порушення прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких необхідно вжити уповноваженій особі позивача для усунення порушень.
Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи необхідно вжити для усунення виявлених порушень та до невизначених осіб, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.
Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії.
Зобов'язальний характер вимог щодо усунення виявлених порушень свідчить як про встановлення цих порушень, так і про визначення імперативного обов'язкового способу їхнього усунення.
Відтак, суд вказує про невизначеність вимоги, що визначена у пункті 1 оскаржуваної вимоги, наслідком чого є її протиправність.
Окремо, суд також звертає увагу на протиправність пункту 1 оскаржуваної вимоги, з огляду на ту обставину, що фактично пункт 1 оскаржуваної вимоги пов'язаний із оскаржуваними пунктами вимоги 3, 4, 5.
А тому, враховуючи ту обставину, що під час розгляду справи встановлено незаконність та протиправність пункті 3, 4, 5 спірної Вимоги, суд доходить висновку, що означене є також окремою підставою для визнання протиправним та скасування пункт 1 оскаржуваної вимоги, з огляду на їх пов'язаність.
Згідно з вимогами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, враховуючи вищевказані норми, суд вказує на наступне.
Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Потенційний обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.
Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 20.02.2019 у справі №810/3212/16.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності проведення ревізії, а також винесеної вимоги.
Отже, за сукупності вказаних обставин висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв'язку із чим спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Східного офісу Держаудитслужби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТЕК», Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України про визнання протиправним та скасування пунктів вимоги - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункти 1, 3, 4, 5 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства» від 05.06.2025 року №040408-15/3512-2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного офісу Держаудитслужби на користь Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України судові витрати у розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський