11 липня 2025 року Справа № 160/26436/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняДеркач О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Маншиліна Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хлібодарівської сільської територіальної громади про стягнення середнього заробітку, -
11.10.2023р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Хлібодарівської сільської територіальної громади та, з урахуванням уточненої заяви - клопотання про зміну предмету позову доповненням позовних вимог у цій справі від 06.11.2023р., просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18 листопада 2020 року по 02 листопада 2022 року (фактичний день звільнення) в сумі 454 251,14 грн. з відрахуванням податків, обов'язкових платежів, нарахуванням та сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та з урахуванням сплаченого середнього заробітку за вимушений прогул в сумі 184 348,43 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03 листопада 2022 року по 03 травня 2023 року в сумі 207 267,06 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 12.11.2015р. вона працювала на посаді сільського голови Діанівської сільської ради, яка у грудні 2020р. була перейменована у Хлібодарівську сільську територіальну громаду, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №710-р. Хлібодарівська сільська територіальна громада набула повноважень 17.11.2020р., цей день був її останнім днем повноважень на посаді сільського голови Діанівської сільської ради, проте, трудова книжка у день її звільнення видана їй не була, а видана лише 02.11.2022р. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021р. у справі №200/6722/21. Відтак, на переконання позивачки, відповідачем було змінено дату її звільнення, тобто, датою її звільнення є 02.11.2022р. відповідно до п.2.27, п.4.1 Інструкції №58, тому відповідач мав обов'язок виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно до вимог ст.116 КЗпП України за період з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. (з урахуванням виплаченої суми вимушеного прогулу за період з 18.11.2020р. по 30.11.2021р. за рішенням суду у справі №200/6722/21 у сумі 184 348,43 грн.), що становить 269 902,71 грн. (1138,83 х 237 днів) виходячи з того, що її середньоденна заробітна плата складала 1138,83грн. ( із розрахунку 711,77 грн. х 1,6), тобто, з урахуванням коефіцієнта підвищення 1,6 встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2021р. №783 та п.10 Порядку №100 у редакції, чинній на момент початку реалізації права, вважає, що скасування зазначеної норми постановою КМУ від 09.12.2020р. №1213 є неконституційним, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Тобто, позивачка зазначила, що її вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 18.11.2020р. по 02.11.2022р. за своєю природою є заробітною платою та після зміни дати звільнення регулюється нормою ст.116 КЗпП України. Що стосується позовних вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то ці вимоги обгрунтовані тим, що відповідач у день її звільнення - 02.11.2022р. повинен був виплатити їй заробітну плату згідно ст.116 КЗпП України, проте, розрахунок не провів по теперішній час, тому у разі не виплати з вини роботодавця належних їй сум при звільненні відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців згідно ст.117 КЗпП України. За наведеним в уточненому позові позивачкою розрахунком затримка такої не виплати у період з 03.11.2022р. по 03.05.2023р. (182 календарні дні) становить у розмірі 207 267,06 грн. виходячи із розрахунку 1138,83 х 182 відповідно до п.8 розділу ІУ Порядку №100. Відтак, на переконання позивачки, її вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.11.2022р. по 03.05.2023р. за своєю правовою природою не є заробітною платою та регулюється нормою ст.117 КЗпП України. Окрім того, позов та уточнений позов обгрунтовані позивачкою наведеним у них як преюдиційним в силу ч.4 ст.78 КАС України судовим рішенням у справі №200/6722/21 та численними правовими висновками Верховного Суду. У відповіді на відзив від 15.06.2025р. позивачка послалася на ті ж самі обставини і підстави, що наведені вище у позові та в уточненому позові.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В. від 31.10.2023р. було відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В подальшому, ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В. від 08.11.2023р. у цій справі, яка була залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2023р., було закрито провадження у даній справі на підставі п.4 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Верховного Суду від 25.02.2025р. ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від. 08.11.2023р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2023р. було скасовано, дану справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Наведена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 24.03.2025р. та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвої С.О. від 31.03.2025р. дану справу було прийнято до свого провадження, уточнений позов позивачки від 06.11.2023р. в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було залишено без руху.
14.04.2025р. з урахуванням поданої позивачкою заяви про усунення недоліків уточненого позову, у наведеній частині позову було поновлено пропущений строк звернення з даними позовними вимогами, прийнято уточнено позовну заяву - клопотання про зміну предмету позову доповненням позовних вимог від 06.11.2023р. до свого провадження, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, запропоновано відповідачеві надати відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву за уточненою заявою від 06.11.2023р. з дотриманням вимог ст.ст.162,175 КАС України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 КАС України, що підтверджено відповідною ухвалою суду, наявною у справі.
Відповідач ні у підготовчі засіданні, ні у судове засідання (незважаючи на те, що був належно повідомлений про час та місце розгляду справи у його електронному кабінеті про що свідчать відповідні довідки про отримання електронних листів) свого представника не направив, про причини суд не повідомив, проте, 09.06.2025р. через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що судовим рішенням у межах справи №200/6722/21 вирішено питання щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2020 по 18.12.2020 та за час вимушеного прогулу, пов'язаного з невидачею (затримкою видачі) трудової книжки за період з 18.11.2020 по 30.11.2021; судовим рішенням у межах справи №200/4570/22 було вирішено питання щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2021 по 02.11.2022. Таким чином, на переконання відповідача, позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.11.2020р. по 02.11.2022р. не може бути предметом розгляду у суді відповідно до пункту 4 ч.1 ст.238 КАС України. Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.11.2022 по 03.05.2023р. є похідною від вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.11.2020 по 02.11.2022. Рішенням суду від 30.11.2021р. та постановою суду апеляційної інстанції від 03.10.2022 у справі №200/6722/21 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.11.2020 року по 30.11.2021 року. Зазначені судові рішення відповідачем виконано вчасно у повному обсязі, про що зазначає сам позивач. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2023р. у справі №200/4570/22 встановлено факт відсутності належних для виплати позивачу сум за час вимушеного прогулу з 01.12.2021 року по 02.11.2022 року, відповідно сам факт затримки, вина роботодавця та, як наслідок, обов'язок роботодавця виплачувати середній заробіток також відсутні. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, в адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, відповідач вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.11.2022 року по 03.05.2023 року не може бути задоволена.
Ухвалою суду від 11.06.2025р. було проведене підготовче засідання у даній справі за результатами проведення якого було закрите підготовче провадження та дану справу призначено до судового розгляду по суті на 11.07.2025р. о 10:30 год.
Відповідач отримав зазначену ухвалу суду та повістку в дане судове засідання у своєму електронному кабінеті 11.06.2025р., що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі, відтак, останній є належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судове засідання 11.07.2025р. відповідач свого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив.
У відповідності до п.1 ч.3 ст.205 КАС України передбачено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, за умови належного повідомлення такого учасника справи про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи 11.06.2025р., систематичне ігнорування відповідачем повісток про виклик до суду, не повідомлення відповідачем причин неявки його представника у підготовчі та в судове засідання, строки розгляду справи, встановлені ст. 193 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.
Позивачка у судовому засіданні 11.07.2025р. даний позов та уточнений позов від 06.11.2023р. підтримала та просила його задовольнити.
У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянка України ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 12.11.2015 року по 17.11.2020 року була обрана та працювала на посаді сільського голови Діанівської сільської ради про що свідчить копія паспорту, зміст копії трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , копії Довідки про взяття на облік ВПО від 15.08.2022р. №1242-5002038317, наявних у матеріалах справи.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №710-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області» територія Діанівської сільської територіальної громади, після перших місцевих виборів 25 жовтня 2020 року увійшла до складу Хлібодарівської сільської територіальної громади (перейменована в грудні 2020 року в Хлібодарівську сільську територіальну громаду).
У відповідності до вимог ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Хлібодарівська сільська територіальна громада після виборів 25 жовтня 2020 року відповідно до протоколу першого пленарного засідання набула повноважень 17.11.2020 року.
Отже, останнім днем повноважень на посаді голови Діанівської сільської ради та днем звільнення з даної посади позивачки є 17.11.2020 року.
Разом з тим, 17.11.2020 року позивачці трудова книжка видана не була.
З метою отримання трудової книжки позивачкою було подано адміністративний позов до суду за результатами розгляду якого були прийняті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021р. та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р. у справі №200/6722/21 за змістом яких було, зокрема, зобов'язано Хлібодарівську сільську територіальну громаду внести запис у трудову книжку про звільнення позивачки - запис у трудову книжку про звільнення позивачки - «підстава - протокол першого пленарного засідання першої сесії Хлібодарівської сільської ради 8 скликання від 17.11.2020 року та видати позивачці трудову книжку», а також стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.11.2020р. по 30.11.2021р. в сумі 184 348,43 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16370,71 грн. про що свідчать копії наведених судових рішень, наявних у справі.
Наведена сума середнього заробітку у розмірі 184 348,43 грн. та 16370,71 грн. відповідно (з урахуванням вирахуваних обов'язкових платежів), була перерахована відповідачем на банківський рахунок позивачки на виконання згаданих судових рішень - 20.10.2022р., що підтверджено відомостями ПАТ «ПриватБанк» по особовому рахунку позивачки та зазначений факт підтверджений і позивачкою в судовому засіданні.
Також, на виконання зазначених судових рішень, відповідачем у графу 23 трудової книжки позивачки було внесено відповідний запис 02.11.2022р. про звільнення з посади голови Діанівської сільської ради у зв'язку з припиненням повноважень з 17.11.2020 року та позивачці було видано трудову книжку 02.11.2022р. про що свідчить зміст наведеної трудової книжки НОМЕР_1 , копія акту прийому-передачі трудової книжки від 02.11.2022р.
Надалі, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2023р., залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023р. у справі №200/4570/22, позивачці у задоволенні позову до Хлібодарівської сільської територіальної громади про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. (день видачі трудової книжки) в сумі 168 689,49 грн. було відмовлено, дане судове рішення набрало законної сили - 25.05.2023р., що підтверджено відомостями, які містяться у копії згаданих судових рішень, наявних у справі.
Позивачка, вважаючи, що під час видачі їй трудової книжки відповідачем було змінено дату її звільнення, якою є дата видачі трудової книжки та запис у графі 23 трудової книжки - 02.11.2022р., що є юридичним фактом зміни дати звільнення, пов'язаний безпосередньо з днем видачі трудової книжки згідно п.4.1 Інструкції №58, тому відповідач повинен виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, що фактично є спірним, а саме: з 01.12.2021р. по 02.11.2022р., що становить 269 902,71 грн. згідно до ст. 116 КЗпП України, а також і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2022р. по 03.05.2023р. (182 календарні дні), що становить 207 267,06 грн. згідно до вимог ст.117 КЗпП України, звернулася з цим позовом до суду та ці підстави є предметом спору у цій справі.
Заслухавши у ході судового розгляду справи позивачку, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки, виходячи з наступного.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус в відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, який визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ (далі - Закон №2493-Ш).
Згідно зі статтею 7 Закону №2493-Ш правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про статус депутатів місцевих рад, Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, цим та іншими законами України.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України Про запобігання корупції та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2493-Ш, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 3 Закону № 2493-ІІІ визначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Згідно з абзацом третім статті 3 Закону №2493-Ш посадами в органах місцевого самоврядування є виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою.
Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости шляхом затвердження відповідною радою (абзац четвертий частини першої статті 10 Закону № 2493-III).
Статтею 20 Закону №2493-Ш визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, цим та іншими законами України.
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (частина перша статті 48 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - ч.1 ст.117 КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 48 Кодексу законів про працю України).
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно п.п.3, 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301, трудові книжки повинні зберігатися на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, трудова книжка зберігається, як правило, у кадровій службі (службі управління персоналом), а відповідальність за неї несе керівництво.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 та зареєстрована у Мінюсті України 17.08.1993р. за №110 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.5 згаданої Інструкції №58 передбачено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією там іншими актами законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) - пункт 2.4 Інструкції №58.
У відповідності до пункту 4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
В той же час, ч.1 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах.
Таким чином, із аналізу вищенаведених приписів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, слідує, що повноваження сільського голови закінчуються у день відкриття першої сесії сільської ради, обраної на чергових місцевих виборах, або з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на таких виборах, а відтак, і звільнення особи з посади сільського голови відбувається не за наказом роботодавця (підприємства, організації чи установи) а з урахуванням особливостей, передбачених ч.1 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Також, наведені вище приписи п.4.1 Інструкції №58 свідчать про те, що у разі зміни роботодавцем дати звільнення, про новий день звільнення видається наказ, раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.
Як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів та не заперечується учасниками справи, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №710-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області» територія Діанівської сільської територіальної громади, представницьким органом якої була Діанівська сільська рада, після перших місцевих виборів 25 жовтня 2020 року увійшла до складу Хлібодарівської сільської територіальної громади з представницьким органом Хлібодарівська сільська рада (перейменована в грудні 2020 року в Хлібодарівську сільську територіальну громаду), та 17.11.2020 року відбулося першого пленарного засідання Хлібодарівської сільської територіальна громада після виборів 25 жовтня 2020 року, то повноваження позивачки як сільського голови Діанівської сільської ради припинились з 17.11.2020 року.
Також і зі змісту копії трудової книжки позивачки № НОМЕР_1 видно, що у ній міститься запис про те, що позивачка була звільнена з обраної посади голови Діанівської сільської ради у зв'язку з припиненням повноважень з 17 листопада 2020 року з підстав, а саме: «пп.4 п.2 розділу ІІ Прикінцеві положення» Закону України від 10.04.2020 №562 «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад, ч.1 ст.42 Закону України №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», протокол першого пленарного засідання першої сесії Хлібодарівської сільської ради 8 скликання від 17.11.2020 року».
Таким чином, із наведеного слід дійти висновку, що датою звільнення позивачки з посади голови Діанівської сільської ради, з урахуванням протоколу першого пленарного засідання першої сесії Хлібодарівської сільської ради 8 скликання, є 17.11.2020 року.
При цьому, у даних конкретних правовідносинах, у контексті приписів як ч.1 ст.42 згаданого Закону, так і норм КЗпП України, а також і Інструкції №58, оскільки підставою для звільнення позивачки не був наказ відповідача, останній і позбавлений можливості змінити дату звільнення позивачки на будь-яку іншу дату.
Відповідний запис про звільнення з посади голови Діанівської сільської ради у зв'язку з припиненням повноважень з 17.11.2020 року у трудову книжку позивачки відповідачем був внесений 02.11.2022р. на виконання саме рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2021р. та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р. у справі №200/6722/21, які набрали законної сили 03.10.2022р.
При цьому, відповідачем при виконанні наведених судових рішень дата звільнення позивачки не змінювалась, оскільки наказ про новий день її звільнення відповідачем не приймався за процедурою, встановленою п.4.1 Інструкції №58, таких обставин судом у ході судового розгляду даної справи не встановлено, а позивачкою відповідних доказів суду не надано.
А відтак, із встановлених вище обставин, можна дійти висновку, що 02.11.2022р. не є датою звільнення позивачки, а є лише датою внесення відповідного запису у трудову книжку позивачки на виконання згаданих вище судових рішень.
Тобто, у даному випадку, суд приходить до висновку, що звільнення позивачки з посади сільського голови у даних правовідносинах відбулося у зв'язку з припиненням її повноважень, як сільського голови з 17.11.2020 року, а не за відповідним наказом роботодавця про її звільнення згідно до вимог КЗпП України, тобто, з урахуванням вимог приписів Закону №2493-Ш та особливостей, встановлених ч.1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем наказ про новий день звільнення позивачки з посади сільського голови не приймався, тобто, дата звільнення позивачки не змінювалася, а 02.11.2022р. є лише датою внесення відповідного запису до трудової книжки позивачки відповідачем на виконання вищенаведених судових рішень, позивачка була звільнена з посади голови Діанівської сільської ради не за наказом відповідача згідно до КЗпП України (такого наказу відповідач взагалі не приймав), а у зв'язку з припиненням її повноважень як сільського голови з 17.11.2020р. з урахуванням протоколу першого пленарного засідання першої сесії Хлібодарівської сільської ради 8 скликання від 17.11.2020 року згідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період фактично заявлений у позові та уточненому позові від 06.11.2023р. з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. у сумі 269 902,71 грн. у зв'язку зі зміною відповідачем дати звільнення позивачки за п.4.1 Інструкції №58 та у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, є безпідставними та необгрунтованими, спростовуються вище описаними встановленими судом обставинами та доказами, відтак, задоволенню не підлягають.
Окрім того, враховуючи вищенаведене та те, що судом із наявних в матеріалах справи не встановлено, а позивачкою жодними доказами не доведено факту зміни відповідачем 02.11.2022р. дати звільнення позивачки у порядку та у спосіб, встановленому п.4.1 Інструкції №58, оскільки наказ про новий день її звільнення відповідачем не приймався (такі докази в матеріалах справи відсутні), суд приходить до висновку, що і у задоволенні позову про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2022р. по 03.05.2023р. (182 календарних дні) у сумі 207 267,06 грн. згідно ст.117 КЗпП України, позивачці також слід відмовити.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, у ході судового розгляду справи факту зміни дати звільнення позивачки з посади голови Діанівської сільської ради у зв'язку з припиненням її повноважень з 17.11.2020 року на 02.11.2022р. з прийняттям відповідачем наказу про новий день її звільнення у спосіб на у порядку, встановленому п.4.1 Інструкції №58, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу приписів чинного законодавства, що є предметом даного спору, жодними належними, достатніми і допустимими доказами позивачкою не доведено.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи позивачки про необхідність врахування у даних правовідносинах, як преюдиційних, правових висновків, викладених у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021р. та постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р. у справі №200/6722/21 в силу ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.
У відповідності до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом зі змісту наведених судових рішень, предметом спору та підставами їх були обставини не внесення запису до трудової книжки позивачки про її звільнення та не видачі трудової книжки позивачці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.11.2020р. по 30.11.2021р., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час, предметом та підставами позову у даній справі, є зовсім інші обставини, а саме: стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. у зв'язку зі зміною відповідачем дати звільнення у трудовій книжці позивачки згідно п.4.1 Інструкції №58, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2022р. по 03.05.2023р.
Відтак, порівняльний аналіз предметів позову та підстав позову, свідчить про те, що вони є різними, а саме: предметом позову та підстави у цій справі, зокрема, підстави щодо зміни відповідачем дати звільнення позивачки з 17.11.2020р. на 02.11.2022р. у її трудовій книжці, не досліджувалися у ході розгляду справи №200/6722/21, відповідно, встановлені у згаданих судових рішеннях обставини не є підставами для звільнення від доказування обставин у цій справі (підставами якого є зміна відповідачем дати звільнення у трудовій книжці), а тому не є преюдиційними у даних правовідносинах у розумінні ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також не підлягають застосуванню у даних правовідносинах і численні правові висновки Верховного Суду, які наведені позивачкою у позові та в уточненому позові від 06.11.2023р., з огляду на те, що з їх змісту адміністративним судом було встановлено, що вони були ухвалені не за подібних правовідносин, тому не є релевантними до правовідносин у даній справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Інші аргументи позивачки уважно вивчені судом, проте не беруться до уваги, оскільки зроблених вище висновків суду не спростовують.
Окрім того, не заслуговують на увагу суду і доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, з приводу того, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2023р. у справі №200/4570/22 встановлено факт відсутності належних для виплати позивачці сум за час вимушеного прогулу з 01.12.2021р. по 02.11.2022р., рішення суду у наведеній справі набрало законної сили, тому згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України позов у цій справі не може бути задоволений, з огляду на те, що у справі №200/4570/22 підставами позову були інші обставини, а саме: стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця за ч.5 ст.235 КЗпП України, що не є предметом та підставами позову у даній справі (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2021р. по 02.11.2022р. у зв'язку зі зміною відповідачем дати звільнення за п.4.1 Інструкції №58), а відтак, посилання відповідача на необхідність закриття провадження у даній справі, викладені у поданому до суду клопотанні (у задоволенні якого судом було відмовлено) та у відзиві на позов з посиланнями на ч.4 ст.78 Кодексу, є неспроможними.
При цьому, суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 19.02.2025р. у цій справі, була скасована ухвала суду першої інстанції від 08.11.2023р. про закриття провадження, дану справу направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, де Верховний Суд зробив висновок, що достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підстав п.4 ч.1 ст.238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили (п.46 ухвали Верховного Суду).
Правові висновки наведеної ухвали Верховного Суду від 19.02.2025р. обов'язкові для врахування під час нового розгляду даної справи, не тільки адміністративним судом, а і відповідачем.
Проте, обставини того, що предмет і підстави позову у справі №200/4570/22 (стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця за ч.5 ст.235 КЗпП України), а також у цій справі №160/26436/23 (стягнення середнього заробітку у зв'язку зі зміною відповідачем дати звільнення позивачки згідно п.4.1 Інструкції №58), є різними, тобто, не є тотожними, що виключає можливість закриття провадження у цій справі за критеріями, наведеними у п.46 ухвали Верховного Суду, що не було враховано відповідачем безпідставно.
В той же час, адміністративним судом при новому розгляді даної справи були враховані всі вимоги ухвали Верховного Суду від 19.02.2025р., прийнято до свого провадження уточнений позов позивачки від 06.11.2023р., вирішено клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі з урахуванням уточненої позовної заяви позивачки від 06.11.2023р. та вирішено спір по суті позовних вимог позивачки з дотриманням ст.55 Конституції України, вищенаведених у цьому судовому рішенні законів України та приписів Кодексу адміністративного судочинства України, при всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінці наявних у справі доказів.
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Приймаючи до уваги все вищевикладене у задоволенні позову позивачці слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивачки по сплаті судового збору у розмірі 1658 грн. 14 коп., понесені згідно до платіжної інструкції №0.0.4290506010.1 від 05.04.2025р. (а.с.114 том 2) не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці з 14.07.2025р. по 31.07.2025р. включно, повне судове рішення складено у перший робочий день після відпустки - 01.08.2025р.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Хлібодарівської сільської територіальної громади про стягнення середнього заробітку - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 01.08.2025р.
Суддя С.О. Конєва