07 липня 2025 року Справа № 160/6368/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняДеркач О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Яструб О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
26.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та, з урахуванням позовної заяви з усуненими недоліками від 24.03.2025р., просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови розгляду заяви разом із документами старшого солдата у відставці ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що мало місце 05.10.2022р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву старшого солдата у відставці ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що мало місце 05.10.2022р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 3 500 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що ним до відповідача 24.06.2024р. був поданий пакет документів щодо виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) за бойове травмування отримане 05 жовтня 2022р., однак, листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 даний пакет документів був «повернутий без реалізації» протиправно та незаконно, оскільки, на його переконання, відмовляючи позивачеві у розгляді пакету документів, відповідач діяв всупереч вимогам та положенням ст.16, п.2 ст.16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р №975, вважає, що ОГД гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з законом мають право на її отримання, тому відмова позивачу у розгляді документів щодо виплати окремої грошової допомоги за бойове травмування отримане 05 жовтня 2022р. суперечить ст.19 Конституції України. Щодо стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що через дії відповідача пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, відшкодування моральної шкоди передбачено ч.1,2 ст.23 ЦК України, яку позивач оцінив у 3 500 000,00 грн. У відповіді на відзив від 31.05.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, що зазначені у позові.
Представник позивача у судового засіданні вищенаведений позов підтримав та просив його задовольнити.
06.05.2025р. відповідачем через систему «Електронний Суд» був поданий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що 05.10.2022р., 18.10.2022р. під час бойових дій поблизу м. Соледар, Бахмутського району Донецької області позивачем були отримані поранення, які у подальшому 23.11.2023р. були підставами для прийняття ВЛК в/ч НОМЕР_1 за результатами проведеного медичного огляду позивача відповідного рішення про визнання позивача непридатним до військової служби, а довідкою до акту МСЕК серії 12 ААГ №550199 від 23.11.2023р. при первинному огляді позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності. 18.04.2024р. позивачем був поданий пакет документів для отримання ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, який був направлений до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України листом від 26.04.2024р. №7/16762/7 та згідно з протоколом №40/975 від 03.05.2024р. комісією згаданого Міністерства позивачеві було призначено одноразову грошову допомогу у сумі 805200 грн. 24.06.2024р. позивач повторно звернувся до відповідача з пакетом документів, зокрема, заявою про виплату ОГД у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності. Повторна заява мотивована травмою, отриманою 05.10.2022, і це при тому, що вказана травма враховувалась при медичних оглядах у вересні/листопаді 2023р. Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.06.2024р. №5/891 пакет документів від 24.06.2024р. залишено без виконання, оскільки питання про виплату ОГД у зв'язку з встановленням позивачеві ІІ групи інвалідності вже було розглянуто. Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.09.2024р. №7/24902/24 заяву позивача від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 та доданий до неї пакет документів з означених вище підстав було залишено без реалізації обгрунтовано, оскільки, відповідно до п.17 Порядку №975 проведення повторного медичного огляду та підтвердження раніше встановленої групи інвалідності, не може бути підставою для виплати ОГД.
Ухвалою суду від 07.04.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначене на 05.05.2025р. на 10:30 год.
Представник відповідача, незважаючи на належне повідомлення останнього про час та місце підготовчого засідання через систему Електронний суд 09.04.2025р. о 20:44 год., що підтверджено довідкою про доставку листа до електронного кабінету відповідача, у підготовче засідання 05.05.2025р. не явився без поважної причини.
У зв'язку із неявкою представника відповідача у підготовчому засіданні була оголошена перерва до 06.06.2025р. до 10:30 год. на підставі п.2 ч.6 ст.181 КАС України про що свідчить зміст протоколу підготовчого засідання №4470291 від 05.05.2025р., наявного у справі.
Про час та місце розгляду справи у підготовчому засіданні 06.06.2025р. відповідач був повідомлений у його електронному кабінеті через систему Електронний суд з направленням йому відповідної повістки 05.05.2025р. о 19:59 год., що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.
У підготовче засідання 06.06.2025р. представник відповідача знову не явився без поважної причини.
06.06.2025р. судом було проведено підготовче засідання за результатами якого було закрите підготовче засідання та дану справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 07.07.2025р. о 10:30 год. згідно ухвали суду від 06.06.2025р., наявною у справі.
Зазначена ухвала суду разом з повісткою була отримана відповідачем у його електронному кабінеті 06.06.2025р. о 18:19 год. про що свідчать довідки про отримання відповідачем електронного листа.
У судове засідання 07.07.2025р. відповідач свого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив.
У відповідності до п.1 ч.3 ст.205 КАС України передбачено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, за умови належного повідомлення такого учасника справи про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи 06.06.2025р., систематичне ігнорування відповідачем повісток про виклик до суду, не повідомлення відповідачем причин неявки його представника у підготовчі та в судове засідання, строки розгляду справи, встановлені ст. 193 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.
У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 26.02.2022р. проходив військову службу за призовом у Збройних Силах України у в/ч НОМЕР_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни про що свідчать копія Витягу з реєстру територіальної громади від 24.12.2024р. отриманого через ДП «Дія», копія Посвідчення № НОМЕР_3 від 10.12.2024р. та копія Витягу з наказу в/ч НОМЕР_2 від 19.11.2024р. №12956, наявних у справі.
Згідно змісту копії Довідки в/ч НОМЕР_2 від 03.08.2023р. №14810 солдат ОСОБА_1 у період з 01.05.2022 по 23.07.2022, з 26.07.2022 по 31.07.2022 з 12.09.2022 по 05.10.2022 з 13.10.2022 по 18.10.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області.
25.11.2022р. в/ч НОМЕР_2 було видано Довідку за №12209 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) стосовно солдата ОСОБА_1 про отримання ним ОСОБА_2 05.10.2022р. про що свідчить зміст наведеної копії Довідки, наявної у справі.
23.09.2023р. ВЛК в/ч НОМЕР_1 був проведений медичний огляд позивача за результатами якого Комісією було прийнято постанову та на підставі статті 78-а, 61-а, графи ІІ Розладу хвороб позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку згідно змісту копії Свідоцтва про хворобу №5895 від 07.10.2023р.
23.11.2023р. згідно Довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ №550199 від 23.11.2023р. позивачеві був проведений первинний огляд за результатами якого встановлено ІІ групу інвалідності з 22.11.2023р. до 01.12.2024р. з черговим переоглядом 10.11.2024р.
З урахуванням вказаної вище Довідки МСЕК №550199 від 23.11.2023р., заяви позивача від 18.04.2024р. та поданого пакету документів за протоколом №40/975 (2024) від 03.05.2024р. Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачеві була призначена одноразова грошова допомога в сумі 805200 грн.
24.06.2024р., повторно, позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву (вх. 6654) та пакет документів до якої було додано Довідку від 25.11.2022 №12209 про отриману травму 05.10.2022.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.06.2024р. за №5/891 згадана вище заява позивача від 24.06.2024р., у зв'язку з отриманням ОГД за довідкою МСЕК №550199 від 23.11.2023р. щодо встановлення ІІ групи інвалідності ( у тому числі і з урахуванням Довідки від 25.11.2022р. №12209), та виходячи з того, що підставою для отримання ОГД є дата, зазначена у Довідці МСЕК, поданий пакет документів із заявою від 24.06.2024р. був залишений без виконання, що підтверджується копією наведеного листа, наявного у справі.
Надалі, ІНФОРМАЦІЯ_5 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 листом за №7/224902/14 від 02.09.2024р. повідомлено, що заява від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 та документи старшого солдата у відставці ОСОБА_1 щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини на підставі довідки МСЕК серії 12 ААГ №550199 від 22.11.2023р. (з урахуванням того, що такі документи уже оформлені відповідачем, опрацьовані і направлені до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України 26.04.2024р. для прийняття рішення), була повернута без реалізації.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у розгляді його заяви про призначення та виплату йому ОГД за поранення, яке мало місце 05.10.2022р., оформлені листом від 02.09.2024р. №7/224902/14, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Разом з тим, як встановлено судом зі змісту позову, а також і підтверджено представником позивача у судовому засіданні, позивач фактично у ньому висловлює незгоду із процедурою розгляду його заяви і поданого пакету документів не від 24.06.2024р. (ця заява розглядалась не відповідачем, а ІНФОРМАЦІЯ_6 ), а його заяви та пакету документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 про яку зазначено у листі ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.09.2024р. №7/224902/14, який є предметом цього спору, а саме: фактично позивачем оспорюється процедура «повернення без реалізації» вказаної заяви від 14.08.2024р.
Відтак, встановивши наведені розбіжності у позові та у прохальній частині позову, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід вийти за межі позовних вимог та розглянути питання правомірності дій відповідача щодо повернення без реалізації заяви позивача та доданого до неї пакету документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 про призначення та виплату позивачеві ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлених листом від 02.09.2024р. №7/224902/14, що фактично, є предметом заявленого позивачем позову, виходячи з вимог ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обгрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково про визнання протиправними дій відповідача про повернення без реалізації листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 заяви позивача та доданих до неї документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаної із захистом Батьківщини, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначено Законом України від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011).
Так, згідно до ст. 1 даного Закону №2011 передбачено, що соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до ст. 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (п.п. 2 п. 1 ст. 3 закону №2011).
Положеннями статті 16-1 Закону № 2011 визначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом у підпунктах 1-5 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011 встановлено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 2 статті 16-3 Закону № 2011 визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Пунктом 3 статті 16-3 Закону № 2011 передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) - п.4 ст.16-3 Закону №2011.
Згідно з пунктом 6 статті 16-3 Закону № 2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.
Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті 16-3 Закону № 2011).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 975).
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання ОГД є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії
ОГД призначається у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин - п.п.4 пункту 4 Порядку №975.
У відповідності до пункту 17 Порядку №975 визначено, що у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв'язку.
Якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) - п.19 Порядку №975.
За пунктом 10 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовці, які мають право на отримання ОГД, подають документи для її призначення та виплати за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії (далі - уповноважений орган).
Військовослужбовець, військовозобов'язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності - пункт 20 Порядку №975.
Згідно до вимог пункту 22 Порядку №975 передбачено, що призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються, зокрема, Міноборони (далі - розпорядник бюджетних коштів).
А пунктом 23 Порядку №975 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що, у даному випадку, уповноваженим органом на прийняття документів від військовослужбовців, які мають право на отримання ОГД, оформлення їх шляхом підготовки відповідного висновку (про виплату або про відмову у виплаті ОГД) та направлення такого пакету документів для розгляду до розпорядника бюджетних коштів (Департаменту соціального забезпечення Міноборони України) є саме районні та обласні ТЦК та СП, відповідно.
Відтак, за встановленою вище описаною процедурою, рішення про призначення та виплату ОГД або про відмову у її призначенні, повернення на доопрацювання поданих документів не у повному обсязі, віднесено саме до повноважень Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Водночас, за встановленою вище процедурою, «повернення без реалізації» заяв військовослужбовців про призначення та виплату ОГД до повноважень обласних ТЦК та СП не віднесено.
Разом з тим, як встановлено судом у даних правовідносинах з боку відповідача мало місце «повернення без реалізації» заяви позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини від 14.08.2024р. за вих. №5/1168, оформлене листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.09.2024р. №7/224902/14, що підтверджено змістом наведеного листа на відповідачем у ході судового засідання не спростовано, а підтверджено, як у відзиві на позов, так і доданими до нього документами.
Таким чином, із аналізу наведених встановлених обставин та приписів чинного законодавства, яким врегульована відповідна процедура розгляду наведених заяв військовослужбовців у їх сукупності, суд приходить до висновку, що, «повертаючи без реалізації» згадану заяву позивача про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги листом від 02.09.2024р. №7/224902/14, відповідач допустив порушення процедури, встановленої пунктами 22,23 Порядку №975.
А отже, відповідач фактично вчинив дії щодо розгляду згаданої вище заяви позивача поза межами його повноважень всупереч абзацу 2 пункту 23 Порядку №975, а відтак, такі дії відповідача, які були вчинені з порушенням встановленої законодавством процедури, підлягають визнанню судом протиправними.
Визнаючи вищенаведені дії відповідача щодо «повернення без реалізації» наведеної вище заяви позивача від 14.08.2024р. за вих. №5/1168, оформлені листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.09.2024р. №7/224902/14 протиправними як процедурні порушення, судом враховується і те, що згідно до п.п.70,71 рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», де Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», за яким на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що, незважаючи на те, що позивач уже отримав ОГД за заявою від 18.04.2024р. у сумі 805200 грн. на підставі протоколу №40/975 (2024) від 03.05.2024р., відповідач не може уникати виконання своїх обов'язків, зокрема, по складанню відповідного Висновку (про виплату або відмову у виплаті ОГД) за повторною заявою позивача від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 та направлення її для розгляду розпоряднику бюджетних коштів за наведеною вище процедурою.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи правомірність дій щодо «повернення без реалізації» заяви позивача про призначення та виплату йому ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини від 14.08.2024р. за вих. №5/1168, оформлені листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами за наведеною вище процедурою, відповідачем не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи відповідача у відзиві на позов з приводу відсутності підстав для повторної виплати позивачеві ОГД, оскільки відповідач у справі ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) визначати наявність чи відсутність підстав для виплати особі ОГД повноваженнями не наділений за процедурою, встановленою п.п.22,23 Порядку №975.
Відтак, наведені аргументи відповідача з урахуванням його повноважень, які полягають лише у прийнятті та оформленні пакету документів для призначення та виплати військовослужбовцям ОГД, складання відповідного Висновку та направлення їх для розгляду розпоряднику бюджетних коштів, є неспроможними.
При цьому, суд зазначає, що при підготовці Висновку щодо виплати ОГД, відповідач не позбавлений можливості з урахуванням його дискреційних повноважень (свободи розсуду) підготувати такий Висновок про виплату та/або відмову у виплаті ОГД із зазначенням у ньому своєї правової позиції, виходячи з вимог абзацу 1 п.23 Порядку №975.
Є безпідставними та неспроможними і доводи відповідача стосовно того, що повторне звернення позивача з питання виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності обгрунтовано відповідачем залишено без реалізації, з огляду на те, що «залишення без реалізації» поданих заяв за процедурою, встановленою п.22,23 Порядку №975 до повноважень відповідача не віднесено та «залишення без реалізації» не передбачено.
Інші аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов, не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури, встановленої пунктами 22,23 Порядку №975.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність дій відповідача щодо «повернення без реалізації» листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 заяви позивача та доданих до неї документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідач, повертаючи заяву позивача без реалізації, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необгрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вчиняючи дії щодо «повернення без реалізації» листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 заяви позивача та доданих до неї документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини без дотримання процедури, встановленої п.п.22,23 Порядку №975, відповідач допустив порушення прав, свобод та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведених вище дій відповідача протиправними.
З урахуванням того, що під час розгляду даної справи судом у даних правовідносинах була встановлена протиправність дій відповідача щодо «повернення без реалізації» заяви позивача про призначення та виплату ОГД, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, слід вийти за межі позовних вимог згідно ч.2 ст.9, абзацу 2 ч.4 ст.245 КАС України та зобов'язати відповідача здійснити оформлення поданих позивачем заяви від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та доданих до неї документів, направити їх для подальшого розгляду розпоряднику бюджетних коштів з дотриманням процедури, встановленої пунктами 22,23 Порядку №975, як найбільш ефективніший спосіб порушеного права позивача, який призведе до його відновлення, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні - абзац 2 ч.4 ст.245 КАС України.
За таких обставин, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб'єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи.
Зазначений правовий висновок також узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2021р. у справі №826/13229/16.
Також у відповідності до положень ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
А відповідно, обираючи наведений вище спосіб захисту порушеного права позивачки, суд виходить із того, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективного засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає статті 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зобу, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04 пункт 64, рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02 пункт 75).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, де вказувалося на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення, не виникла б необхідність повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), а здійснювалося примусове виконання рішення; «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15; постанова ВП Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019р. у справі №2а-204/12, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021р. у справі №910/10011/19).
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Аналізуючи наведені приписи, можна дійти висновку, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, суб'єкт владних повноважень має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, як свідчать матеріали справи відповідач має обов'язок за процедурою, встановленою п.22, п.23 Порядку №975 вчинити наступні дії, а саме:
- у 15-денний строк з дня реєстрації заяви позивача від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 та доданих до неї документів підготувати Висновок щодо виплати ОГД та подати його разом з усіма документами розпоряднику бюджетних коштів (Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України) для подальшого прийняття відповідного рішення про призначення одноразової грошової допомоги позивачеві або про відмову в її призначенні.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що при підготовці відповідного Висновку щодо виплати позивачеві ОГД за заявою, поданою повторно, відповідач як суб'єкт владних повноважень не позбавлений можливості оформлення такого Висновку із свободою його розсуду, що є дискреційними повноваженнями відповідача, у які, у даному випадку, суд не втручається.
Вказані правові висновки суду мають бути враховані відповідачем при вирішенні питання щодо направлення поданих позивачем заяви від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 та доданих до неї документів до розпорядника бюджетних коштів в силу абзацу 2 ч. 4 ст.245 КАС України.
З огляду на наведене, слід дійти висновку, що у даних правовідносинах найбільш ефективним способом юридичного захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у межах заявленого позову, є саме зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень здійснити оформлення поданих позивачем заяви від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та доданих до неї документів, направити їх для подальшого розгляду розпоряднику бюджетних коштів з дотриманням процедури, встановленої пунктами 22,23 Порядку №975, що відповідає принципу верховенства права та наведеним вище приписам ст.13 Конвенції.
В той же час, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача щодо призначення та виплати ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (дата заяви позивачем у позові не зазначена), що мало місце 05 жовтня 2022р. задоволенню не підлягають, з огляду на те, що як встановлено судом вище та представником позивача жодними іншими доказами не спростовано, розгляд таких заяв та прийняття за ними рішень до повноважень відповідача не віднесено, про що свідчить досліджений судом вище зміст приписів Порядку №975.
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди грошових коштів в розмірі 3 500 000,00 грн., виходячи з наступного.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Також і відповідно до п.3 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція з питання відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо. У випадку заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди саме позивач має зазначити та довести, в чому саме полягає моральна шкода, характер завданої шкоди, її прояви. Саме позивач має у своєму розпорядження необхідні докази завдання такої шкоди та обґрунтування розміру шкоди.
Так, як встановлено зі змісту даного позову, позивач в обґрунтування стягнення компенсації за моральну шкоду посилається на те, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо відмови розгляду заяви (ні дати, ні номера не зазначено) разом із документами позивача про призначення та виплату ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що мало місце 05 жовтня 2022р., позивачеві спричинено моральні страждання (позивач пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги), які позивач оцінює в сумі 3 500 000,00 грн.
Разом з тим, на підтвердження того, що такої моральної шкоди у наведеній сумі позивач зазнав саме внаслідок протиправних дій відповідача щодо відмови розгляду заяви разом із документами позивача про призначення та виплату ОГД у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що мало місце 05 жовтня 2022р., позивачем жодних доказів суду надано не було.
Окрім того, позивачем не було наведено і мотивів, з яких він виходив при проведенні розрахунку моральної шкоди - 3 500 000,00 грн.
У позові взагалі такий розрахунок відсутній, а в судому засіданні під час розгляду справи представник позивача навести такий розрахунок відмовився.
Також, представник позивача в усних поясненнях з приводу даних позовних вимог зазначив і про те, що відповідної експертизи щодо понесених моральних страждань позивачем не проводилося через брак у його довірителя коштів.
При цьому, судом критично надається оцінка та відхиляється судом посиланням представника позивача на те, що такий розрахунок має провести саме суд, з огляду на те, що проведення розрахунку моральної шкоди суперечить приписам Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки адміністративний суд не володіє відповідними знаннями у цій сфері (визначення моральних страждань та їх глибину), а відтак, не наділений повноваженнями визначати розмір моральної шкоди при розгляді адміністративних справ самостійно, без проведення такої відповідної експертизи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами спричинення саме відповідачем моральної шкоди за наведеними вище критеріями її оцінки та не наведено обставин, які б свідчили про наявність причинного зв'язку між діями відповідача, що є предметом цього спору, та спричиненням моральної шкоди позивачеві у розмірі саме 3 500 000,00 грн., а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 3 500 000,00 грн. задоволенню не підлягають.
У зв'язку з викладеним, у адміністративного суду правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині відсутні.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом згідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір»(як особа з інвалідністю ІІ групи), а тому у адміністративного суду відсутні будь-які підстави для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці з 14.07.2025р. по 31.07.2025р. включно, повне судове рішення складено у перший робочий день після відпустки - 01.08.2025р.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повернення без реалізації листом від 02.09.2024р. №7/224902/14 заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, протиправними.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити оформлення поданих ОСОБА_1 заяви від 14.08.2024р. за вих. №5/1168 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та доданих до неї документів, направити їх для подальшого розгляду розпоряднику бюджетних коштів з дотриманням процедури, встановленої пунктами 22, 23 Порядку №975.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 01.08.2025р.
Суддя С.О. Конєва