31 липня 2025 рокуСправа №160/13448/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення за період з 06.03.2022 року по 12.09.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2023 роки, одноразової допомоги при звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок на його користь грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 06.03.2022 року по 12.09.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2023 роки, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 - 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року 2 481 грн., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року 2 684 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він з 06.03.2022 р. по 12.09.2023 р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , Головному управлінні зв'язку та кібербезпеки та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу ЗСУ. Відповідно до наказу від 12.09.2023 року №1882 його виключено зі списків особового складу Головного управління зв'язку та кібербезпеки. 29.03.2025 року ним направлено заяву до відповідача із проханням надати письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням. Листом від 22.04.2025 р. №305/1597 відповідачем надано йому письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та зазначено, що у період з 06.03.2022 р. по 12.09.2023 р. при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. Проте, він вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 06.03.2022 р. по 12.09.2023 р. відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2022 року, та на 01.01.2023 року, що й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску вказаного строку та докази на підтвердження таких обставин за період з 19.07.2022 року по 12.09.2023 року.
До суду 26.05.2025 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій він просить поновити строк на подання позову та продовжити розгляд цієї справи.
Ухвалою суду від 30.05.2025 року заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання ухвали суду, 12.06.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до пункту 4 постанови № 704 у редакції до 21.02.2018 р., розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14. У подальшому, пунктом 6 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, у зв'язку з чим, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", станом на 01.01.2018 р. прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1 762 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103. Проте, скасування пункту 6 постанови № 103 не вплинуло на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Отже, враховуючи те, що до пункту 4 постанови № 704 не були внесені відповідні змін у спірний період, то у відповідача не було підстав для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками до постанови № 704. У якості окремої самостійної та беззаперечної підстави необґрунтованості заявлених позивачем вимог, слід сприймати зміст пункту 2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. № 481, яка набрала чинності 20.05.2023 р., яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відтак, пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 підтверджує факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі 1 762 грн. Відтак, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. та на 01.01.2023 р. в частині, що стосується періоду з 01.01.2022 року по 19.05.2023 року, є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог щодо перерахунку виплати грошового забезпечення з 20.05.2023 р. по 12.09.2023 р. відповідачем зазначено, що обчислення та виплата позивачу грошового забезпечення у спірному періоді здійснювалися, виходячи з розміру 1 762 гривні та визначення шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками, що відповідає нормам п.4 постанови №704 в редакції постанови № 481. Оскільки з прийняттям постанови № 481 прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, вже не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, грошового забезпечення військовослужбовців. Таким чином, відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у спірний період, виходячи з розміру 1 762 гривні, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом. Отже, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 р. та на 01.01.2024 р. в частині, що стосується періоду з 20.05.2023 р. по 12.09.2023 р., є безпідставними, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 17.06.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по цій справі - відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позові, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06.03.2022 р. по 12.09.2023 р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та Головному управлінні зв'язку та кібербезпеки та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу ЗСУ.
29.03.2025 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні йому посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт в період з 01.03.2022 р. по 08.09.2022 р. та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано.
Листом від 22.04.2025 року відповідачем повідомлено, що у період з 03.03.2022 року по 12.09.2023 року ОСОБА_1 перебував на фінансовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу ЗСУ. Нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ, здійснювалась відповідно до вимог постанови №704 та Порядку №260, підстави для здійснення перерахунку відсутні.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II "Порядок, умови та розміри виплати основних видів грошового забезпечення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція № 558) розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704.
Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) (пункт 1 глави 1 розділу II Інструкції № 558).
21.02.2018 р. КМУ прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01.03.2018 р. пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, які були внесені пунктом 6 постанови №103, з 29.01.2020 р. не підлягають застосуванню.
Таким чином, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18) слід застосовувати положення пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21 (адміністративне провадження № К/990/17043/22).
Разом з тим, в контексті змісту вказаного пункту 4 постанови № 704, суд зауважує, що згідно із пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ та пунктом 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно із якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених Рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3, відповідно до яких: "За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року."
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно із постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 року у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 року у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 року у справі №500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
До того ж, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1 762 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 684 грн.
Отже, з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020 р., а в подальшому з 01.01.2022 р. та з 01.01.2023 р. відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у відповідача виник обов'язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, у спірний період проходження позивачем служби з 06.03.2022 року по 12.09.2023 року, відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень п.4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, відповідачем не заперечуються доводи позивача про те, що в період з 06.03.2022 року по 12.09.2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Щодо тривалості періоду, суд вказує на таке.
Позивач заявив вимоги по 12.09.2023 року. Водночас, постанова КМУ від 12.05.2023 року №481 (далі - постанова №481) набрала чинності з 20.05.2023 року та змінила п.4 постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати і дотепер відповідна норма права має наступну редакцію: "установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, стара редакція п.4 постанови №704, зміст якої фактично і утворює підстави позову, діяла до 19.05.2023 року включно. Як наслідок, позовні вимоги підлягають задоволенню лише по 19.05.2023 року.
У межах справи №320/29450/24 оскаржено пункт 2 постанови №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704, яка є нормативно-правовим актом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 р., визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Водночас, з системного аналізу положень КАС України є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно із положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке набуло законної сили 18.06.2025 р., не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
На підставі викладеного суд враховує, що під час заявленого спірного періоду з 20.05.2023 року по 12.09.2023 року постанова №481 була діючою, а отже посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням правомірно визначався виходячи з розміру 1 762 гривні.
Разом з тим, пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із пунктами 1, 2 розділу XXIII "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (далі - наказ №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, виплата грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
До того ж, судом із картки особового рахунку позивача за 2022 та 2023 роки, встановлено, що йому виплачувалась грошова допомога на оздоровлення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. № 44, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44 від 15.01.2004 р. (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно із пунктами 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Отже, при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, підлягають компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
З урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення та допомог позивачу має бути проведена відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 року у справі №380/813/22, від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21 та від 18.04.2024 року у справі №160/10789/22.
За таких обставин, суд вважає, що позивачу мали бути проведенні нарахування та виплата за період з 06.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Заявлені позовні вимоги здійснити перерахунок та виплату позивачу, одноразової допомоги при звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 - 2023 роки, не підлягають задоволенню, оскільки жодних доказів виплати за період з 06.03.2022 року по 19.05.2025 року матеріали справи не містять.
Тобто, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити частково позовну заяву з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 06.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 06.03.2022 року по 19.05.2023 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма