Справа № 462/6629/24 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/811/520/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
31 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 15 січня 2025 року, -
у серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 24 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 24.03.2024-100003356, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 10000 грн. строком на 42 дні, які зобов'язався повернути зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Надавши в користування позичальника кредитні кошти, кредитодавець виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість в розмірі 19800.00 грн., з яких 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а 9800.00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Зазначає, що набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором № 100338946 від 05 серпня 2023 року на підставі договору факторингу №28112023 від 28 листопада 2023 року.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»заборгованість за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року в розмірі 19800.00 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2025 рокупозов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість в розмірі 10000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 1223.43 грн.
В задоволенні інших вимог - відмовлено.
Рішення суду в частині відмови у стягнення заборгованості за процентами оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що користування кредитом є можливістю позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Нараховані проценти за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року не є мірою відповідальності, а є платою за користування чужими грошовими коштами, а відтак підлягають стягненню на підставі ст. 1048 ЦК України. Вважає, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки такий передбачає звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки за таке прострочення та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нарахованими за прострочення виконання за такими договорами, однак не передбачає звільнення від сплати відсотків за користування кредитними коштами. З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року за процентами у розмірі 9800 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий кредит» щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що проценти за період з 24 березня 2024 року по 04 травня 2024 року підлягають списанню, оскільки нараховані в період дії воєнного стану в Україні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 24 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 24.03.2024-100003356 шляхом підписання заявки на укладення кредитного договору пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та відповіді позичальника про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепта).
Згідно з кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності шляхом перерахування коштів на рахунок споживача з використанням електронного платіжного засобу споживача 5168-75ХХ-ХХХХ-9523.
Умовами кредитного договору № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року передбачено, що кредит надається в розмірі 10 000 грн. строком на 42 дні, дата повернення кредиту - 04 травня 2024 року.
На виконання умов кредитного договору № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» перерахувало кошти в розмірі 10 000 грн. на платіжну картку відповідача 516875*23, що підтверджується квитанцією від 24 березня 2024 року.
Крім того, умовами кредитного договору № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року передбачена сплата процентів за користування кредитом, які розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (залишку від всієї суми кредиту) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
В умовах договору його сторонами погоджено різні процентні ставки для нарахування процентів за користування кредитним коштами, а саме:
процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового траншу включно;
процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ».
Отже, протягом перших 14 днів користування кредитними коштами кредитодавець мав право нараховувати проценти в розмірі 2800 грн (10 000 грн х 2 % х 14 днів = 2800 грн).
Починаючи з 15 дня користування кредитними коштами і до закінчення строку дії кредитного договору, тобто по 42 день користування кредитними коштами кредитодавець мав право нараховувати проценти в розмірі 7000 грн (10 000 грн х 2,5 % х 28 днів = 7000 грн).
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року, така становить 19800 грн., з яких 10 000 грн. - заборгованість за основним боргом, а 9800 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 24 березня 2024 року по 04 травня 2024 року.
Відтак, проценти за користування кредитними коштами нараховані в межах строку кредитного договору та за процентною ставкою, що передбачена його умовами, що свідчить про правомірність їх нарахування.
Висновок суду першої інстанції про те, що проценти, нараховані за період з 23 березня 2024 року по 04 травня 2024 року, підлягають списанню на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є безпідставним з огляду на наступне.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналіз пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України свідчить про те, що законодавець звільнив позичальників від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦПК України, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Разом з тим, проценти, які сторони погодили при укладанні кредитного договору є процентами за користування кредитними коштами, які передбачені статтею 1054 ЦК України, а не процентами за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченими частиною другою статті 625 ЦПК України.
З огляду на наведене, колегія вважає, що проценти за користування кредитними коштами в розмірі 9800 грн. за період з 24 березня 2025 року по 04 травня 2025 не підлягають списанню на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки такий не може бути застосований спірних правовідносин.
При цьому, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати заборгованості в повному обсязі, не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також не надав свого розрахунку заборгованості, який би містив інший розмір заборгованості
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»заборгованості за процентами за користування кредитними коштами за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року в розмірі 9800.00 грн.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в повному обсязі, то на підставі п. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»2422.40 грн. судового збору за подання позову та 3633.60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»- задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2025 року в частині відоми у задоволенні інших вимог - скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою позовну вимогу ТзОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»заборгованість за процентами за користування кредитними коштами за кредитним договором № 24.03.2024-100003356 від 24 березня 2024 року в розмірі 9800.00 грн.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2025 року в частині розподілу судових витрат - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»2422.40 грн. судового збору за подання позову та 3633.60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 31.07.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк