«29» липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасника судового провадження
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Казанківського відділу Баштанської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Люблине Березанського району Миколаївської області, відбуваючого покарання в ДУ «Казанківська виправна колонія (№ 93)», раніше судимого:
- вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців;
- вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2019 року за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років;
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 січня 2025 року за ст. 391 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 3 місяці.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2025 року задоволено подання начальника Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)».
Звільнено ОСОБА_7 , засудженого вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, у зв'язку з усуненням кримінальної караності діяння.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з 03.02.2018.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою у задоволенні подання начальника Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» щодо приведення вироку у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-ІХ від 18.07.2024 щодо засудженого ОСОБА_7 відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор вважає ухвалу суду незаконною та такою, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування Закону про кримінальну відповідальність.
Звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18.07.2024 внесено зміни до ст. 51 КУпАП, а саме збільшено вартість майна, викрадення якого передбачає адміністративну відповідальність, а в разі її перевищення настає кримінальна відповідальність.
Зазначає, що вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
Відповідно вироку, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні 7 кримінальних правопорушень, зокрема: ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення майна 26.08.2017 на суму 2 000 грн; у період з кінця серпня 2017 року до початку вересня 2017 року на суму 15 000 грн; на початку вересня 2017 року на суму 900 грн; ч. 2 ст. 185 КК України - таємне викрадення майна 14.12.2017 на суму 2 500 грн; 22.01.2018 на суму 2 109,47 грн; 25.01.2018 на суму 400 грн; ч. 1 ст. 186 КК України - відкрите викрадення майна 20.01.2018 на суму 260 грн.
Водночас, ухвалою Казанківського районного суду від 19 березня 2025 року ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Зазначає, що кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 186 КК України, не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна. Статтею 51 КУпАП передбачено адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Прокурор вважає, що за таких обставин Закон України №3886-ІХ від 18.07.2024 не може бути застосований до осіб, засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
До суду звернувся з поданням начальник ДУ «Казанківська виправна колонія (№ 93)» про приведення вироків у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-IX від 18.07.2024 щодо засудженого ОСОБА_7 .
Вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 186 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Відповідно до вищезазначеного вироку дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України: 26.08.2017 вчинив крадіжку на загальну суму 2 000 грн; в кінці серпня 2017 року на загальну суму 1 500 грн, що складає більше двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян для працездатних осіб на момент вчинення засудженим кримінального правопорушення.
Також дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України, а саме за вчинення крадіжок: на початку вересня 2017 року на загальну суму 900 грн; 14.12.2017 на суму 2 500 грн; 22.01.2018 на суму 2 109,47 грн; 25.01.2018 на суму 400 грн, що складає більше двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян для працездатних осіб на момент вчинення .
Окрім того, дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України, за вчинення 20.01.2018 грабежу на загальну суму 260 грн, що складає менше двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян для працездатних осіб на момент вчинення .
Станом на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб, згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017», становив на час вчинення злочину 1 762,00 грн. Станом на 2018 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб становив на час вчинення злочину 1 762,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що на засудженого не розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-ІХ від 18.07.2024, яким декриміналізовано викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, за вказаними вироками
Суд зазначив, що відповідно засуджену особу можна звільнити від покарання за конкретною частиною та статтею КК України, а не за окремим епізодом, який входить до складу кримінального правопорушення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що подання про приведення вироків у відповідність до Закону України №3886-IX підлягає задоволенню, а засуджений ОСОБА_7 за вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 1 ст. 186 КК України звільненню у зв'язку з усуненням кримінальної караності діяння.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про дату та час апеляційного розгляду, до суду не з'явився. На даний час засуджений проходе військову службу відповідно до ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2025 року, якою ОСОБА_7 від подальшого відбування покарання звільнено умовно-достроково на 8 місяців 29 днів не відбутого строку покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні рішення, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Проте, зазначених вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 КК України, звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 74 КК України, особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
У постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21) об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновок про застосування відповідних частин статей 185, 190, 191 Кримінального кодексу України з урахуванням положень Закону № 3886-ІХ.
Відповідно цього висновку, «питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-ІХ, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння».
Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку, регулюється статтею 539 КПК України, а питання, які вирішуються судом під час виконання вироків, визначені статтею 537 КПК.
Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право, зокрема, вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами другою і третьою статті 74 КК (пункт 13 частини першої статті 537 КПК). Відповідно до частини другої статті 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
На стадії виконання вироку, відповідно до пункту 13 частини першої статті 537 КПК України, суд має право вирішувати питання про звільнення від покарання у зв'язку з набранням чинності Законом № 3886-ІХ та про пом'якшення покарання шляхом визначення після застосування цього Закону розміру покарання, яке необхідно відбувати засудженому, якщо вирок стосується сукупності злочинів чи сукупності вироків.
Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України № 3886-IX від 18.07.2024 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (дрібне викрадення чужого майна) та передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
У зв'язку з вказаними змінами у законодавстві, начальник Державної установи «Казанківська виправна колонія (№93)» звернувся до суду з поданням, у якому просив привести вироки щодо ОСОБА_7 у відповідність із вимогами діючого законодавства.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 засуджений вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 186 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 років 6 місяців.
З вироку Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року вбачається, що ОСОБА_7 своїми протиправними діями, що мали місце:
- 26.08.2017 здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у інше приміщення, завдавши майнову шкоду Миколаївській обласній організації «Товариство Червоного Хреста України» на загальну суму 2 000 грн;
- у період з кінця серпня 2017 року до початку вересня 2017 року, здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у житло, завдавши майнову шкоду потерпілому ОСОБА_8 на загальну суму 15 000 грн;
- на початку вересня 2017 року здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у приміщення, завдавши майнову шкоду потерпілій ОСОБА_9 на загальну суму 900 грн;
- 14.12.2017 здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, завдавши майнову шкоду потерпілому ОСОБА_10 на загальну суму 2 500 грн;
- 20.01.2018 здійснив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), завдавши майнову шкоду потерпілій ОСОБА_11 на загальну суму 260 грн;
- 22.01.2018 здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, завдавши майнову шкоду ПАТ «Укртелеком» на загальну суму 2 109,47 грн;
- 25.01.2018 здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, завдавши майнову шкоду ПрАТ «Хлібороб» на загальну суму 400 грн.
Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Станом на 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 600 грн, а 50 відсотків від його розміру становить 800 грн, станом на 01 січня 2018 року - 1 762 грн.
У даному випадку, злочинні дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України та покарання призначено за даними статтями не окремо за кожним епізодом крадіжок, а за всіма епізодами з правовою кваліфікацією за ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України.
Вчинені ОСОБА_7 крадіжки 26.08.2017, в кінці серпня 2017 року, 14.12.2017, 25.01.2018 на день розгляду подання відповідають цій правовій кваліфікації, і караність за цей злочин законом не усунена.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від покарання або пом'якшення покарання, призначеного за ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки можливо звільнити засудженого від покарання за конкретною частиною та статтею КК України, а не за окремим епізодом, який входить до складу кримінального правопорушення.
Разом з тим, 20.01.2018 здійснив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), завдавши майнову шкоду потерпілій ОСОБА_11 на загальну суму 260 грн.
Статтею 51 КУпАП передбачено адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Закон України №3886-ІХ від 18.07.2024 не може бути застосований до осіб, засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звільнення засудженого ОСОБА_7 за вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року за ч. 1 ст. 186 КК України у зв'язку з усуненням кримінальної караності діяння.
За таких обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 424, 537 КПК України, -
Апеляційну скаргу прокурора Казанківського відділу Баштанської окружної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні подання начальника ДУ «Казанківська ВК № 93» щодо приведення вироку у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-ІХ від 18.07.2024 щодо засудженого ОСОБА_7 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3