Справа № 138/2713/24
Провадження № 22-ц/801/1352/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.
Доповідач:Ковальчук О. В.
01 серпня 2025 рокуСправа № 138/2713/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 04 квітня 2025 рокуу м. Могилів-Подільськийсуддею цього суду Холодовою Т.Ю., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У вересні 2024 року до суду із позовом звернулось Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 20.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав власноручно на планшеті Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Також, як зазначив позивач, 20.11.2023 року відповідач уклав кредитний договір № 23112035312546, підписавши Паспорт кредиту та узгодив з позивачем послугу «Оплата частинами» на наступних умовах: розмір та строк кредиту передбачені Графіком кредиту, процентна ставка 0,12 % річних, платежі здійснюються щомісяця рівними частинами згідно Графіку погашення кредиту.
Позивач виконав всі умови договору та надав відповідачу кредитні кошти, однак відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору та Графіку кредиту.
Разом з тим, позивачем було встановлено, що відповідач перестав вносити кошти, посилаючись на «спірну» операцію, яка була проведена 20.11.2023 року щодо оформлення договору № 23112035312546 «Оплата частинами».
В ході перевірки вказаної інформації позивачем встановлено, що 21.11.2023 року зафіксоване звернення клієнта ОСОБА_1 , яке було направлено на перевірку фахівцям. Після було встановлено, що первинний несанкціонований вхід в аккаунт «Приват24» клієнта ОСОБА_1 став можливим через підробку сім-картки та компроментацію клієнтом конфіденційних даних (фінансовий номер не змінювався, пароль змінений за допомогою пін-коду картки). Використовуючи вказані дані, треті особи могли отримати доступ до акаунту клієнта ОСОБА_1 та здійснити операцію оформлення кредиту.
При цьому, позивач вважає, що вина банку відсутня.
За вказаних обставин, відмова відповідача від сплати заборгованості за кредитом є необґрунтованою і суперечить умовам, правилам банку та чинному законодавству.
Відповідач станом на 22.07.2024 року має заборгованість в сумі 44 838,48 грн, яка складається з 44 814,73 грн заборгованості за кредитом та 23,75 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.
За таких обставин, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 відповідну заборгованість за вищевказаним кредитним договором та судові витрати.
04.04.2025 рокурішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк»подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову, послався на норми матеріального права, які втратили чинність.
Скаржник вказує, що здійснення спірних платіжних операцій відбувалось з автентифікацією платіжного інструменту «Приват24» та його власника відповідача ОСОБА_1 . При цьому, представник АТ КБ «ПриватБанк» зауважує, що чинними спеціальними нормами, що регулюють спірні відносини, встановлено відповідальність саме власника рахунку за платіжні операції, здійснені з автентифікацією платіжного інструменту та його держателя та закріплено підставу покладення на банк обов'язку доведення вини власника рахунку лише в разі вчинення платіжних операцій без такої автентифікації.
Крім того, операції з рахунком, які не визнаються відповідачем, відбувались протягом тривалого часу - з 17:27 по 19:09 20.11.2023 року, проте з повідомленням про втрату доступу до фінансового номеру, платіжного інструменту «Приват24» та про оспорювані платіжні операції відповідач звернувся до банку та правоохоронних органів лише 21.11.2023 року. На переконання апелянта, враховуючи, що про втрату доступу до платіжного інструменту відповідач дізнався 20.11.2023 року, а до банку та правоохоронних органів звернувся лише 21.11.2023 року, таке повідомлення не можна вважати негайним.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить наступних висновків.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в основному відповідає цим вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2023 року відповідач ОСОБА_1 за допомогою ОТП пароля підписав Заяву на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с. 23-35).
Згідно із довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , 20.11.2023 року відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт в сумі 47 499 грн. (а.с. 22).
Із Заяви про надання кредиту «Оплата частинами» та Паспорту споживчого кредиту «Оплата частинами» АТ КБ «Приватбанк», за умовами яких 20.11.2023 року ОСОБА_1 надано кредит в сумі 47 499 грн на строк 17 місяців зі сплатою мінімального розміру платежу в сумі 2 638, 83 грн та сплатою відсотків щомісячно за ставкою 0,01 % від загального розміру кредиту, згідно Графіку платежів (а.с. 36-41).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 20.11.2023 року за рахунком відповідача ОСОБА_1 була відсутня будь-яка заборгованість та станом на 22.07.2024 року за договором № б/н від 20.11.2023 року існує заборгованість в сумі 44 838, 48 грн, яка складається, з 44 814,73 грн - заборгованості за тілом кредиту та 23,75 грн - заборгованості за простроченими відсотками (а.с. 30).
За даними виписки за договором, 20.11.2023 року проведено операції щодо переказу з картки № НОМЕР_1 грошових коштів в сумі 47 499 грн, зарахування переказу на картку в сумі 2 638, 38 грн.
Після 20.11.2023 року проведені наступні операції: 20.12.2023 року - внесені кошти на картку в сумі 4,75 грн; 21.12.2023 року списання відсотків за користування кредитом в сумі 4,75 грн; 27.12.2023 року - зарахування на поповнення картки в сумі 45,44 грн; 21.01.2024 року, 21.02.2024 року, 21.03.2024 року, 21.04.2024 року та 21.05.2024 року - списання відсотків за користування кредитом в сумі по 4,75 грн (а.с. 21).
Даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджується, що 22.11.2023 року до вказаного реєстру внесені відомості за № 12023020160000575 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Вказані відомості внесені на підставі письмової заяви ОСОБА_1 , яка надійшла 21.11.2023 року до Могилів-Подільського РВП ГУНП України у Вінницькій області, про те, що невідома особа 20.11.2023 року під приводом підключення акції для захисту зв'язку мобільної мережі «Київстар» шахрайським способом здійснивши випуск віртуальної картки номер НОМЕР_2 , здійснила кілька грошових переказів на загальну суму 49 620 грн та взяла кредит на ім'я ОСОБА_1 в магазині «Comfy» на загальну суму 44 860 грн, оформивши щомісячну оплату в розмірі 2 638 грн (а.с. 81).
Відповідно до рапорту оперуповноваженого СКП Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області Є.Петіна від 31.01.2024 року, в ході виконання доручення по матеріалам кримінального провадження № 12023020160000575 від 22.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, було проведено комплекс заходів направлених на встановлення особи, яка причетна до вказаного правопорушення. В ході проведення оперативно-розшукових заходів встановити особу, яка шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 в загальній сумі 49620 грн, не представилось можливим. За результатом проведеного тимчасового доступу до інформації по картковим рахунками потерпілого НОМЕР_3 та НОМЕР_4 встановлено, що 20.11.2023 року в період часу з 17:27 год. по 19:09 год. вхід до особистого кабінету інтернет-банкінгу «Приват24» був здійснений з електронного пристрою через мережу інтернет за ІР-адресою НОМЕР_5 , яка використовувалась для подальшого вчинення протиправних дій, а саме проведення списання коштів з карткового рахунку потерпілого. Згідно з даними, які містяться у вільному доступі із застосуванням можливостей Інтернет-ресурсу htpp:www.2ip.ua встановлено Інтернет провайдера ПАТ «ВФ Україна», а також встановлено координати місця знаходження ІР-адреси НОМЕР_5 , а саме населений пункт м. Львів. Також встановлено, що грошові кошти потерпілого були переведені на картковий рахунок НОМЕР_6 , який відноситься до рахунків АТ КБ «Глобус» (а.с. 80).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не навів конкретних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт того, що позивач своїми діями сприяв розкриттю конфіденційної інформації, наслідком чого стало незаконне списання грошових коштів з карткового рахунку відповідача. Натомість судом встановлено факт негайного звернення відповідача ОСОБА_1 до банку та до правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій з його банківськими рахунками.
Суд вважав, що наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була відсутня воля на укладення кредитного договору «Оплата частинами» та вчинення перерахування коштів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно з ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Відповідно до п. 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29.07.2022 року № 164 (далі - Положення), користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Як визначено п. 5 ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Згідно із п. 140 розділу VII Положення користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Аналогічні положення викладені й у ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги».
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (п. 146, 147 Положення).
Аналіз вказаних нормативно-правових актів, які є спеціальними для спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Проте, у разі наявності обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.08.023 року у справі №176/1445/22 зазначив, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Водночас у цій справі Верховний Суд зауважив, що враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 17.01.2025 року у справі № 462/4550/22 (провадження № 61-7393св24) та від 31.03.2025 року у справі № 591/8927/23 (провадження № 61-1216св25).
У справі, яка переглядається, не було встановлено та підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню та /або переданню даних, які дають змогу ініціювати платіжні операції, третім особам.
Натомість ОСОБА_1 в найкоротший термін на наступний день, після того, коли було здійснено укладення спірного кредитного договору та списання кредитних коштів, повідомив банк про втрату доступу до фінансового номеру, платіжного інструменту «Приват24» та про оспорювані платіжні операції.
Отже, встановивши, що банком не доведено вчинення відповідачем як володільцем і користувачем платіжної картки дій чи бездіяльності, які сприяли невстановленій особі незаконному використанню інформації, що дала б змогу ініціювати платіжні операції з переказу кредитних коштів, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив банк і правоохоронні органи про цей факт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк».
Разом з тим, дійшовши такого висновку, суд першої інстанції послався на норми матеріального права, які не підлягали до застуванню, оскільки втратили чинність, а саме на Закон України від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (втратив чинність на підставі Закону України «Про платіжні послуги» № 1591-IX від 30.06.2021 року), а також на Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 року № 705 (втратив чинність на підставі Постанови Національного банку № 164 від 29.07.2022 року).
Натомість у даній справі підлягали застосуванню Закон України «Про платіжні послуги» та Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29.07.2022 року № 164, які були чинними на момент здійснення спірних платіжних операцій та розгляду справи в суді першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не послався на ті норми матеріального права, які підлягали до застосування, щодо правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, що є наслідком для зміни мотивувальної частини такого рішення суду.
При цьому, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції за результатом розгляду справи.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише в частині викладених судом мотивів щодо відмови у задоволенні позову, підстав для змінити розподілу судових витрат в такому випадку не має.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької областівід 04 квітня 2025 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.
Понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: С. Г. Копаничук
Л. О. Голота