28 липня 2025 року м. Харків Справа №922/469/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
за участі секретаря судового засідання Ярош В.В.,
представників сторін не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» (вх.№1488Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі №922/469/25,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 16-Г, офіс 54),
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 4, кв. 8),
про стягнення 449738,92 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД», в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 146844,00 грн неповернутої суми авансового платежу; 9206,92 грн процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування чужими грошовими коштами в період з 18.07.2024 до 08.01.2025; 293688,00 грн штрафу в розмірі 120% вартості непоставленого товару, всього - 449738,92 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8260,08 грн, 720,00 грн нотаріальних витрат, понесених для отримання доказів та 48000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі №922/469/25 (повний текст складено 20.06.2025, суддя Жиляєв Є.М.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 4, кв. 8, код ЄДРПОУ 34630070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 16-Г, офіс 54 код ЄДРПОУ 40165767) - 146844,00 грн неповернутої суми авансового платежу; 2106,63 грн. 3% річних; 293688,00 грн штрафу; 6639,57 грн судового збору.
В решті позову відмовлено.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі №922/469/25 скасувати в частині стягнення з відповідача 293688,00 грн штрафу; судові витрати розподілити з урахуванням задоволених позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що причиною невиконання договірного зобов'язання у строк до 05.09.2024 року була раптова смерть 26.08.2024 року директора ТОВ «Афіна Групп ЛТД», який особисто здійснював контроль за виконанням договору про закупівлю №0907/2024 від 09.07.2024 укладеного з позивачем. За твердженням відповідача, станом на 26.08.2024 була призупинена вся фінансово-господарська діяльність ТОВ «Афіна Групп ЛТД», оскільки згідно п. 6 Статуту ТОВ «Афіна Групп ЛТД» директор вирішує усі питання діяльності товариства, в тому числі щодо виконання зобов'язань за договорами.
Відповідач зазначає, що невиконання договору у строк до 05.09.2024 року, а також неповернення авансового платежу у розмірі 146844,00 грн сталося внаслідок суттєвого випадку, а саме раптової смерті директора ТОВ «Афіна Групп ЛТД».
Крім того, відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій може бути судом зменшено, якщо сума штрафу перевищує суму основного зобов'язання. Відповідач вважає неспівмірно високими штрафні санкції, які складають 120% від вартості непоставленого товару, з урахуванням того, що передплата становила лише 60%.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі №922/469/25. Встановлено позивачу строк протягом якого він мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/469/25.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 30.06.2025 року.
14.07.2025 року матеріали справи №922/469/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
02.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8202), в якому позивач зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
11.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» надійшло клопотання, в якому позивач просив визнати причини неявки представника - адвоката Єлєніна Сергія Михайловича поважними та відкласти на іншу дату судове засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача. Також просив судове засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача проводити за участі адвоката Єлєніна С.М. участі як повноважного представника позивача; про дату та час наступного судового засідання у справі №922/469/25 просив повідомити позивача та повноважного представника позивача адвоката Єлєніна С.М.
28.07.2025 на електронну пошту Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від адвоката Канівця Сергія Івановича, який повідомив суд про неможливість взяти участь у судовому засіданні, у зв'язку з тим, що 28.07.2025 приймає участь в кримінальному провадженні в Златопільському міськрайонному суді Харківської області по справі №629/5038/20, розгляд якого призначено на 13 год.00 хв, і тому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судове засідання учасники справи не з'явилися.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 11, 13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Як свідчать матеріали справи, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 була доставлена до електронного кабінету відповідача 30.06.2025 о 17:32.
Обставини повідомлення судом заявника апеляційної скарги про дату, час та місце розгляду справи не оспорюються ним і у відповідному клопотанні.
Разом з тим, суд зазначає, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою.
При цьому, матеріали справи містять апеляційну скаргу відповідача, в якій викладено доводи та вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» у даній справі щодо оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції. Таким чином, його правова позиція доведена до суду апеляційної інстанції у повному обсязі.
Колегія суддів також звертає увагу, що клопотання про відкладення розгляду справи подано представником відповідача до Східного апеляційного господарського суду майже перед самим судовим засіданням через електронну пошту Східного апеляційного господарського суду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Положеннями частин п'ятої та шостої ст. 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 8 ст. 6 ГПК України).
Згідно до пунктів 24 - 27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17.08.2021 №1845/0/15-21, підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми "Електронний суд", якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.
Відповідно до частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані, зокрема, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною сьомою статті 42 ГПК України унормовано, що якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Вимога про звернення з документами, які подаються в електронній формі, до суду через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України та пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС (висновок, викладений в ухвалі Верховного Суду від 20.11.2023 у справі №911/362/22
З огляду на те, що клопотання надіслано адвокатом Канівець С.І. до Східного апеляційного господарського суду не у спосіб, передбачений Господарським процесуальним кодексом України (на офіційну електронну пошту суду), воно підлягає поверненню.
Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначив, що в період з 18.07.2025 по 29.07.205 Єлєнін Сергій Михайлович перебуватиме у щорічній основній відпустці відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсьорф» про надання відпустки №86-в від 08.07.2025.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що посилання представника на щорічну відпустку Єлєніна Сергія Михайловича як юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Газсьорф», що не є учасником справи, не може ставитися у залежність від перебування представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» адвоката Єлєніна Сергія Михайловича у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги у справі №922/469/25.
Колегія суддів звертає увагу на те, що заявником не надано доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» не може забезпечити явку в судове засідання керівника або будь-якого іншого представника.
Окрім того, явка представників сторін не була визнана обов'язковою.
За таких обставин, суд не вважає клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи обґрунтованим та не вбачає підстав для його задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
09.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» (покупець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» (постачальник) було укладено договір про закупівлю №0907/2024 (далі - договір), відповідно до якого на умовах цього договору та специфікацій, які після підписання сторонами становлять невід'ємну частину цього договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар (партії товару), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах договору.
Відповідно до п.2.1 договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є додатком №1 до цього договору та є невід'ємною частиною.
Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна товару (партії товару) в договорі визначається в національній валюті України, та вказується у специфікаціях до цього договору. Сума вартості товару у всіх специфікаціях є ціною договору.
Відповідно до п. 5.1. договору умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в специфікації до даного договору.
При недотриманні постачальником строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10% вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення до 30 днів та 20% вартості несвоєчасно поставленого товару - за прострочення 30 днів в більше. У випадку не поставки товару постачальник сплачує покупцю 120% вартості непоставленого товару (п. 7.1. договору).
Відповідно до п.11.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Пунктом 1 специфікації 1 від 09.07.2024 визначено, що в порядку та на умовах визначених у договорі закупівлі від 09.07.2024 №0907/2024 та у цій специфікації, постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар: елеватор одноштропний ЕТА-50 в комплекті із вставками, у кількості 1 штука, вартістю 83415,00 грн без ПДВ та елеватор одноштропний ЕТА-80 в комплекті із вставками у кількості 1 шт., вартістю 120535,00 грн без ПДВ.
Згідно з п. 2 специфікації №1 від 09.07.2024 визначено, що загальна вартість товару становить 244740,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 40790,00 грн.
Пунктом 5 вказаної специфікації визначено, що поставка товару постачальником здійснюється: не пізніше ніж впродовж 50 календарних днів з моменту попередньої оплати у розмірі 60% від загальної вартості товару вказаної в п. 1 специфікації та згідно умов даної специфікації.
У відповідності до п. 7 специфікації №1 від 09.07.2024 передбачено такі умови оплати: часткова попередня оплата (авансовий платіж) у розмірі 60% від загальної ціни товару вказаної в п.1 специфікації: 146844,00 грн та остаточний розрахунок у розмірі 40% від загальної ціни товару вказаної в п.1 специфікації: 97896,00 грн здійснюється впродовж 60 (шістдесят) днів від дати відвантаження продукції. Виконання зобов'язань сторін за договором починається з дня отримання авансового платежу.
Відповідно до платіжної інструкції №354 від 17.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» здійснено попередню оплату у розмірі 146844,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» звернулося до відповідача із вимогою про повернення суми попередньої оплати від 09.01.2025 №01.09./1, у якій просило у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги перерахувати 146844,00 грн - авансову оплату у розмірі 60% від загальної ціни товару вказаної в п. 1 специфікації №1 від 09.07.2024, яка була сплачена постачальником 17.07.2024 платіжною інструкцією №354. У вимозі позивач зазначив, що постачальник станом на 09.01.2025 не поставив товар визначений у п. 1 специфікації №1 від 09.07.2024 до договору, у зв'язку з чим прострочення склало 126 календарних днів.
Листом від 23.01.2025 №01.23./1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» звернулося із повторною вимогою про повернення суми попередньої оплати, у якій просило у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги перерахувати 146844,00 грн - авансову оплату у розмірі 60% від загальної ціни товару вказаної в п. 1 специфікації №1 від 09.07.2024, яка була сплачена постачальником 17.07.2024 платіжною інструкцією №354, 9206,92 грн - проценти на рівні облікової ставки Національного банку України за користування чужими грошовими коштами в період з 18.07.2024 до 08.01.2025 та 293688,00 грн - штраф у розмірі 120% вартості непоставленого товару, а всього 449738,92 грн.
Матеріали справи містять докази направлення вказаних вимог відповідачу.
За твердженням позивача, сума авансового платежу у розмірі 60% від загальної ціни товару, вказаної в п.1 специфікації №1 від 09.07.2024 до договору про закупівлю від 09.07.2024 №0907/2024 у розмірі 146844,00 грн відповідачем не сплачена, що стало підставою для звернення до суду із позовом у даній справі, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 146844,00 грн неповернутої суми авансового платежу, 9206,92 грн процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами в період з 18.07.2024 до 08.01.2025 та 293688,00 грн штрафу в розмірі 120% вартості непоставленого товару.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявний обов'язок повернути позивачу неповернуту суму авансового платежу у розмірі 146844,00 грн та стягнення 293688,00 грн штрафу у зв'язку із невиконанням зобов'язання зі своєчасного постачання та передання у власність позивачу у погоджені сторонами строки товару загальною вартістю 244740,00 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку процентів річних позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що нормам чинного законодавства відповідають нарахування 3% річних у розмірі 2106,63 грн, а тому позовні вимоги в частині заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню у розмірі 2106,63 грн як обґрунтовані, в решті суд відмовив у зв'язку із безпідставним нарахуванням.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Колегія суддів звертає увагу, що заявник апеляційної скарги не оскаржує рішення в частині встановленого судом розміру неповернутої суми авансового платежу та процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами, а отже в силу приписів ст. 269 ГПК України суд не надає їм оцінку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» договір про закупівлю №0907/2024 від 09.07.2024 підписаний сторонами, доказів визнання його недійсним у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
Враховуючи встановлену ст.204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч.1 ст.216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції.
У ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Факт порушення конкретного зобов'язання, яке передбачене договором між сторонами, як підстава для нарахування штрафних санкцій підлягає доказуванню позивачем та дослідженню судом за правилами, встановленими ГПК України. Так, у межах вимоги про стягнення штрафних санкцій доказуванню підлягають обставини невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Верховний Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД», прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлювало визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання та погодилося із передбаченою відповідальністю за порушення взятих на себе зобов'язань.
Так, у пункті 7.1. договору сторони погодили, що у випадку не поставки товару постачальник сплачує покупцю 120% вартості непоставленого товару.
Як було встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем, у порушення умов договору та специфікації №1 від 09.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» не виконано зобов'язання зі своєчасного постачання та передання у власність позивачу у погоджені сторонами строки товару загальною вартістю 244740,00 грн (в т.ч. ПДВ 20% - 40790,00 грн).
При цьому, відповідач стверджує, що причиною невиконання договірного зобов'язання у строк до 05.09.2024 була раптова смерть директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» (26.08.2024) та призупинення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Афіна Групп ЛТД».
Матеріали справи містять лист ТОВ «Афіна Групп ЛТД» від 15.01.2024 №15/01-2, у якому відповідач повідомляв позивача, що не має можливості здійснити повернення суми попередньої оплати з причини смерті директора ОСОБА_1 і тому просить відстрочити повернення суми попередньої оплати по договору поставки на 180 календарних днів до 15.07.2025.
Отже, істинність твердження відповідача, що смерть директора позбавила можливості належного виконання договірних зобов'язань (поставити та передати у власність покупця товар) за даних умов, як і взагалі наявність таких обставин, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягали доведенню відповідачем перед судом.
Відповідно до положень статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з урахуванням принципу свободи договору. Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони за допомогою договору можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22).
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 зазначив, що:
«Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
У постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
Пунктом 9.5. договору встановлено, що наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або Регіональною торгово-промисловою палатою, або іншим компетентним органом, визначеним законодавством України.
Відповідно до п. 9.4.1. договору сторона, що має намір посилатися на обставини непереборної сили (форс-мажор), зобов'язана невідкладно, але не пізніше 3 (трьох) календарних днів із дня настання таких обставин та їхнього впливу на можливість виконання зобов'язань за договором, письмово повідомити про це іншу сторону. Повідомлення направляється цінним листом з описом вкладення і повідомленням про вручення та має містити інформацію про обставини непереборної сили (форс-мажор) з обґрунтуванням їхнього впливу на можливість виконання зобов'язань за договором, а також орієнтовний період їхньої дії/впливу.
В матеріалах справи відсутній сертифікат торгово-промислової палати, який би засвідчував форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо невиконання обов'язку (зобов'язання), а саме щодо поставки товару за договором. Так само як і відсутні докази згідно умов договору про належне і своєчасне повідомлення відповідачем позивача про наявність обставин неможливості виконання ним своїх зобов'язань у встановлений договором строк.
Водночас, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими.
Колегія суддів зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
У будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконанні нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Колегія суддів також звертає увагу, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша, третя статті 92 ЦК України).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Відповідач, обґрунтовуючи призупинення фінансово-господарської діяльності товариства, посилається на положення пункту 6 Статуту ТОВ «Афіна Групп ЛТД».
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що суду не надано доказів, що підтверджують призупинення діяльності ТОВ «Афіна Групп ЛТД» у відповідний строк виконання зобов'язання за договором.
Натомість, відповідно до п. 6 Статуту ТОВ «Афіна Групп ЛТД» директор здійснює управління поточною господарською діяльністю товариства, та вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що віднесені відповідно до законодавства або цього статуту до компетенції інших органів.
Втім, колегія суддів зауважує, що відповідачем до відзиву на позовну заяву надано лише сторінку Статуту ТОВ «Афіна Групп ЛТД» з назвою «Директор», що не дає можливості встановити компетенцію інших органів товариства.
Колегія суддів виснує, що між обставинами непереборної сили (випадку) та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили (випадку), а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Тому колегія суддів зазначає, що сам факт смерті директора ТОВ «Афіна Групп ЛТД» не свідчить про неможливість належного виконання договірних зобов'язань стороною зобов'язання - ТОВ «Афіна Групп ЛТД» за договором про закупівлю №0907/2024 від 09.07.2024.
Тож, посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили не були доведені перед судом належними та допустимими доказами.
Надаючи оцінку вимогам відповідача про зменшення суми штрафу на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідач не заперечує ні обставини невиконання зобов'язань за договором у встановлений строк, ні обов'язку понести за це передбачену ним відповідальність. Проте, вважає, що розмір штрафу, який просить стягнути є завеликим і не співмірним до вчиненого правопорушення.
Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено у ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, а і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тобто не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №910/10675/21).
Також при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, має забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України за відсутності в законі переліку виняткових обставин господарський суд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення штрафу.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення розміру заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондує обов'язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
За частиною 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Колегія суддів наголошує, що сторони укладаючи договір погодили штрафні санкції та строк виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки. Посилання на те, що штрафні санкції є занадто великими та неспівмірними не є за загальним правилом беззаперечним виключним випадком, що надає можливість їх зменшення.
Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб'єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не доведено факт винятковості обставин невиконання взятого на себе зобов'язання та наявність об'єктивних причин, які б перешкоджали йому виконати роботу та сплатити суму нарахованого штрафу; не надано суду документів фінансової звітності, які б відображали загальний стан матеріального становища підприємства та його активів за певний обліковий період, що не дає можливість оцінити дійсне фінансове становище відповідача.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення штрафної санкції не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування в цій частині законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 року у справі №922/469/25 - без змін.
З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна Групп ЛТД» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 року у справі №922/469/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 01.08.2025.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов