Справа № 947/20512/25
Провадження № 1-кп/947/1039/25
31.07.2025 року Київський районний суд м. Одеси, в складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162480000079 від 11.01.2025 року відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст.194 КК України,
В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162480000079 від 11.01.2025 року відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст.194 КК України.
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, посилаючись на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до десяти років, не працює, не має постійного джерела доходів, не одружений, тобто не має стійких соціальних зв'язків у суспільстві, що вказує на те, що знаходячись на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду, може вдатися до спроб знищити, сховати або спотворити речові докази, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, може впливати на потерпілу та свідків, тому враховуючі зазначене, менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам, з метою забезпечення вказаного кримінального провадження, за доцільне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_4 заперечував проти продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з підстав відсутності ризиків на які посилається прокурор, вимоги прокурора належним чином не обгрунтовані.
Захисник ОСОБА_4 підтримує заявлене ним письмове клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, обгрунтування викладені в письмовому вигляді. Обвинувачений ОСОБА_5 має стійкі соціальні зв'язки, має постійне місце мешкання, раніше не судимий, наміру переховуватися від суду не має, під час досудового рослідування добровільно з'явився до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виляді тримання під вартою, приїхав з міста Київа, відсутній ризик щодо впливу на свідків, відсутність доказів вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, ОСОБА_5 не вчиняв злочину, тому можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічній час доби.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника, просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд вислухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 4,5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років або ж до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Частиною 1 статті 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно зі ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
При вирішені питання щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст.177, 178, 183, 199 КПК України.
При продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує обставини, передбачені ст.ст. 177-178 КПК України, з урахуванням особи обвинуваченого, його віку, майнового стану, міцності соціальних зв'язків, що він раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні
тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, тому існують ризики того, що ОСОБА_5 перебуваючи на волі з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду, вдатися до спроб знищити, сховати або спотворити речові докази, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, може впливати на потерпілу та свідків, тому, суд приходить до висновку, що прокурором доведені ризики передбачені ст.177 КПК України та вважає, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів може не забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам, а тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора щодо продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 183 КПК України, а також обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 наявності вищезазначених ризиків передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому розмір застави в розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 121 120 гривень, оскільки застава у менших розмірах не здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України.
Судом було досліджене питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано та не зазначено про існування таких доказів. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_5 , суд на теперішній час не встановив.
Розглядаючи доводи захисника ОСОБА_4 щодо можливості зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, суд вважає, що наявність у обвинуваченого місця мешкання, не можливо на даний час віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду та можливого покарання.
Таким чином, суд не здійснюючі передчасних висновків, щодо вини обвинуваченого ОСОБА_5 , та приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зникли, з урахуванням ст. 183 КПК України, суд не вбачає підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_5 , виду запобіжного заходу, та приходить до висновку про необхідність продовження відносно кожного обвинуваченого дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки їх належну процесуальну поведінку може забезпечити лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Також, оцінку доказам на які посилається захисник щодо відсутності вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд надаси в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178,183,184,194,196,197,331,350,369-372,376 КПК України, суд,
Клопотання захисник ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, залишити без задоволення.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ» строком на 60 днів, тобто до 28.09.2025 року, включно.
Визначити розмір застави для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 , обов'язків передбачених КПК України у розмірі 40 (сорок) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язки строком на два місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати до суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися за межі Одеської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1