01 серпня 2025 р. Справа № 520/11167/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 (суддя: Горшкова О.О., м. Харків) по справі № 520/11167/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2022 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 о 30.01.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність застосування відповідачем при розрахунку грошового забезпечення позивача з 18.03.2022 по 04.04.2024 прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 були скасовані внесені зміни, у тому числі до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі за текстом Постанова № 704), і відновлено попередню редакцію (станом на 01.01.2018), що є підставою для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 18.03.2022 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено пунктом 4 Постанови № 704.
Крім того зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає в ненарахуванні та невиплаті йому за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 індексації грошового забезпечення та не виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 520/11167/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2022 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 18.03.2022 по 04.04.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягає на правомірності обчислення відповідачем грошового забезпечення позивача, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.). Зауважує, що 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. №704.
Вказує, що грошове забезпечення позивачу в період проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 з 18.03.2022 по 04.04.2024 нараховувалось у відповідності до чинного законодавства України, враховуючи додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, що підтверджується наданою до суду довідкою-розрахунком.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, апелянт вказує, що ОСОБА_1 за період з 18.03.2022 по 04.04.2024 відповідачем було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується наданою до суду довідкою-розрахунком. Крім того, зазначає про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 2023 рік, оскільки відповідно до абз. 18 п. 3 прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет на 2023 рік» рік дію Закону №1282-ХІІ зупинено на 2023, що звільняє відповідача від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період. Посилаючись на норми ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», враховуючи дані щодо індексу споживчих цін в січні 2024 року, вказує на відсутність у позивача права на отримання виплати індексації грошового забезпечення за 2024 рік, оскільки за вказаний період не було перевищено поріг індексації.
Зауважує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024 безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки сам позивач просив нарахувати вказану виплату за період з 18.03.2022 по 31.12.2022.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 18.03.2022 по 04.04.2024.
Відповідно до посвідчення НОМЕР_4 від 28.09.2023 позивач є учасником бойових дій.
В адміністративному позові позивач зазначив, що відповідач протиправно не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022.
Також, в позові ОСОБА_1 вказує, що під час проходження ним служби відповідач не в повному обсязі виплачував йому грошове забезпечення, а саме за період з 18.03.2022 по 04.04.2024 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) було нараховано та виплачено без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, а також відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік
Позивач, не погодившись із вказаними діями відповідача щодо виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, не виплаті за вказаний період індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року, внаслідок набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року, а відтак, обчислення відповідачем грошового забезпечення позивача із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акту, що вказує на протиправність таких дій відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 18.03.2022 по 04.04.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024, та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки з наданої відповідачем довідки про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що за період з 01.01.2023 по 04.04.2024 (день звільнення) індексація грошового забезпечення позивачеві взагалі не нараховувалась.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022, оскільки встановив, що позивачеві було нараховано та виплачено за вказаний період індексацію в загальному розмірі - 10713,24 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, станом на день звільнення з військової служби, а саме 04.04.2024, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки позивач набув статусу учасника бойових дій з 28.09.2023, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, та, відповідно, за висновком суду, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі і в 2023 році. При цьому, судом враховано ненадання відповідачем до суду доказів виплати такої грошової компенсації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України »Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону України »Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III »Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону від 23.11.2018 № 2629-VIII »Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX »Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 №1082-IX »Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон №1082-ІХ), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX »Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-ІХ), Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX (далі Закон №2710-ІХ), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки, відповідно, не містять.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, зокрема, у 2022 році - Закону №1928, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Так, положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн..
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 грн..
Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 грн..
Оскільки з 01 січня 2022-2023 років, збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2022 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Отже, у період з 18.03.2022 по 20.05.2023, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", в період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Разом з тим, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14».
Таким чином, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Натомість, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
За таких обставин, у спірних правовідносинах у відповідача відсутні правові підстави для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 04.04.2024 з визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704.
Як наслідок, відповідач правомірно обчислив розмір грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 04.04.2024 виходячи з розрахункової величини, визначеної Урядом, у розмірі 1762,00 грн..
Колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України №481 є чинною, у передбаченому законом порядку не скасована, а тому підстав застосування попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України №704, у суду немає.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 20.05.2023 по 04.04.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з цим, суд першої інстанції, внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за вказаний період, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, що зумовлює скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог.
З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі також - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01 грудня 2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік».
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Так, судом апеляційної інстанції зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 встановлено, що останній просив суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022.
Надаючи оцінку вказаним позовним вимогам, суд першої інстанції, враховуючи відомості довідки про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 , з яких судом було встановлено, що за вказаний період - з 18.03.2022 по 31.12.2022, позивачеві було нараховано та виплачено індексацію в загальному розмірі - 10713,24 грн, дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення суду у вказаній частині, та, відповідно, для надання оцінки вказаним обставинам.
Разом з цим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024 та, відповідно, зобов'язав відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Проте, як зазначалось вище, періодом за який, на переконання позивача, йому було протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення є проміжок часу з 18.03.2022 по 31.12.2022.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказаним вище шляхом, безпідставно вийшов за межі позовних вимог, що зумовлює скасування рішення суду в означеній частині.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Законом № 2710-ІХ зупинено у 2023 році дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Тож у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі і військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону № 2710-ІХ.
Наведена норма Закону № 2710-ІХ у 2023 році була чинною, неконституційною не визнана, а тому мала застосовуватись відповідачем.
З урахуванням наведеного, підстави для задоволення позову за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 відсутні.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2013 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Згідно зі ст. 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На виконання приписів п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Враховуючи присвоєння позивачу статусу ветерана війни-учасника бойових дій з 28.09.2023 (посвідчення серія НОМЕР_4 ) (а.с.12), слід дійти висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік за 2023 рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06.12.1991 № 1932-XII Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За змістом норм ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, положеннями ст. 1 Закону № 3543-XII врегульовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII »Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ »Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР »Про відпустки».
Згідно з п. 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки. У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Відповідно до абз.1 п. 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі по тексту - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, у тому числі незалежно від подання таким військовослужбовцем відповідного рапорту.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №95 від 04.01.2024 не містить відомостей про виплату позивачу спірної компенсації, що не заперечується відповідачем. (а.с. 32)
Таким чином, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2023 році дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачені п.12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбачених вказаною нормою права за 2023 рік, а тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що суд першої інстанції, внаслідок неповного з'ясування обставин у справі, неправильного застосування норм матеріального права, дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 20.05.2023 по 04.04.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також помилково задовольнив позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності АЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024 та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 провести нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 520/11167/24 у вказаній частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 520/11167/24 - в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.04.2024, визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 по 04.04.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 20.05.2023 по 04.04.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 520/11167/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко