03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 712/4645/24 Головуючий у суді першої інстанції - Григоренко І.В.
Номер провадження № 22-ц/824/9630/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СКМ-1» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду міста Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «СКМ-1» в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 3 860,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., а також стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23 лютого 2024 року знайшов на сайті «AUTO.RIA» оголошення про продаж автомобіля BYD Song, та зателефонував на вказаний в оголошенні номер, на дзвінок відповів ОСОБА_2 , який під час розмови запевнив, що автомобіль новий, повністю укомплектований, та скинув у мобільний додаток «Viber» номер його платіжної картки і попросив внести часткову попередню оплату за автомобіль.
Зазначає, що 24 лютого 2024 року перерахував на рахунок ОСОБА_2 частину попередньої оплати у сумі 3 860,00 грн. Після чого, на прохання ОСОБА_2 через мобільний додаток «Viber» переслав йому фото паспорта та довідки про реєстрацію місця проживання з метою підготовки проекту договору купівлі-продажу.
28 лютого 2024 року коли він приїхав на огляд автомобіля, то ним було встановлено, що автомобіль має подряпини нижньої частини переднього бампера і пошкодження захисту двигуна, автомобіль не мав ключа-карти NFC, а ОСОБА_2 не є власником автомобіля. Як слідувало з наданого останнім проєкту договору купівлі-продажу № 1446-02/24 власником автомобіля є ТОВ «СКМ-1», на що ОСОБА_2 відмовився пояснювати як він пов'язаний з ТОВ «СКМ-1». Вказує, що ОСОБА_2 не є власником автомобіля, тому немає права його продавати та приймати за нього оплату, у зв'язку з чим, договір купівлі-продажу № 1446-02/24 від 28 лютого 2024 року ним не був підписаний та укладений. На його прохання повернути попередню оплату ОСОБА_2 відмовився. Вважає, що грошові кошти, які були ним сплачені у розмірі 3 860,00 є такими, що отримані без достатньої правової підстави. Водночас, просить стягнути з відповідача-1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., та стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.
Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 30 квітня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «СКМ-1» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 3 860,00 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 786,37 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у частині відмови у стягненні моральної шкоди. Ухвалити нове рішення, у частині вимог щодо стягнення моральної шкоди, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. - на відшкодування моральної шкоди.
Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим у частині відмови у стягненні моральної шкоди, що доведено наступним.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що 09 березня 2024 року ОСОБА_2 у нецензурній формі відмовився повернути перераховану йому попередню оплату та ображав його брутально нецензурною лайкою про що складено акт від 09 березня 2024 року.
Вважає, що вищевказаний акт є письмовим доказом який підтверджує нанесення йому моральної шкоди.
Зазначає, що ОСОБА_2 наніс йому нічим не спровоковану образу, при тому, що він просив повернути йому законно його кошти, вказаними діями відповідача він був глибоко вражений та переніс глибокий стрес, оскільки він є інвалідом другої групи, внаслідок брутальної образи нанесеної йому та після чого у нього з'явився головний біль та запаморочення, внаслідок таких дій 13 березня 2024 року був вимушений лягти до лікарні на лікування, що підтверджується випискою денного стаціонару з медичної карти стаціонарного хворого від 19 березня 2024 року.
Наголошує, що внаслідок образи нанесеної йому ОСОБА_2 він переніс моральні страждання та погіршення здоров'я.
Посилається, що судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано правову позицію викладену у постанові Верховного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 728/1144/19.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2024 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 860,00 грн; призначення платежу - переказ власних коштів попередня оплата за автомобіль BYD song, що підтверджується копією платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» № P24A2375615483D0623 від 24 лютого 2024 року.
В матеріалах справи, містить проект договору купівлі-продажу № 1446-02/24 (далі - Договір) від 27 лютого 2024 року між ТОВ «СКМ-1» (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець), відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, Товар - BYD Song+; Серійний номер LGXCE4CB3P0466571; Вартість 1 246 400,00 грн, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору). Однак вказаний договір не підписаний ОСОБА_1 як покупцем . (а. с. 8 -10).
Відповідно до п. 2.1. Договору, право власності на Товар переходить до Покупця з моменту повної оплати вартості Товару.
Згідно п. 2.2. Договору, ризики чи пошкодження Товару, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з Товаром, переходить від Продавця до Покупця в момент фактичного отримання Товару Покупцем, що посвідчується Актом приймання-передачі Товару.
Як визначено у п. 2.5. Договору, Передпродажна технічна та візуальна підготовка на день передачі товару, якість і комплекс товару, що є предметом даного договору, повинні відповідати технічним умовам виробника товару.
Пунктом 4.6. Договору визначено, що продавець гарантує, що на момент укладення Договору Товар є його власністю, не є предметом застави, не знаходиться під арештом чи забороною, що до нього не ведуться судові справи, відносно нього не укладено будь-яких інших договорів з відчуження, чи щодо користування третіми особами.
Відповідно до п. 8.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до його повного виконання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до правовідносин, які виникли між сторонами, слід застосувати положення ст.1212 ЦК України. Враховуючи, що відповідач жодних послуг позивачу не надав, суд вважав, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди із відповідачів у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача йому було завдано душевних страждань та погіршився стан здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Судове рішення оскаржується лише в частині відшкодування моральної шкоди. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Колегія суддів, апеляційного суду не приймає до уваги доводи апелянта про наявність причинного зв'язку між позивачем та відповідачем, внаслідок брутальної нецензурної образи, яка виразилась у лікуванні позивача після неприємної розмови з відповідачем.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту». Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
У постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об'єднана палата КЦС зазначила, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.
Відповідно до правил статті 78 ЦПК України про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про нанесення відповідачем брутальної образи та його погіршенням стану здоров'я, яке виразилося у головні болі та запаморочення у зв'язку із напруженою розмовою з відповідачем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач в суді першої інстанції при розгляді даної справи відповідних та переконливих доказів цьому не надавав, а до апеляційної скарги доказів, які б повністю спростовували висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано складений Акт від 09 березня 2024 року, апеляційний суд не приймає, оскільки вищевказаний документ складено самим позивачем, хоч і за участі ОСОБА_3 , однак вказана особа не викликалася за клопотання позивача для допиту судом щодо обставин, які зазначалися в акті, а тому даний документ не може бути розцінено як належний доказ у справі на підтвердження вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачу.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, позивачем не доведено наявність вини відповідача при здійсненні розмови 09 березня 2024 року, внаслідок якого останньому заподіяно моральну шкоду у визначених позивачем розмірах.
Головний біль та запаморочення у ОСОБА_1 на фоні психоемоційного стресу, як і його гостра реакція на стрес, у дані конкретній ситуації, судом апеляційної інстанції розцінена, як індивідуальні особливості організму.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Текст постанови складено 30 липня 2025 року.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв