справа № 361/8460/23 головуючий у суді І інстанції Писанець Н.В.
провадження № 22-ц/824/11084/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Органу опіки і піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Писанець Н.В. в місті Бровари, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, про зміну місця проживання дитини, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
Позовна заява обґрунтована тим, що з 27 квітня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано. Питання щодо поділу майна подружжя, визначення місця проживання дітей та сплати аліментів на їх утримання було вирішено ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/6804/20, якою затверджено мирову угоду між сторонами та встановлено, що - «відповідно до п.2.1. сторонами погоджено, що діти проживають з матір'ю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ». За змістом позовної заяви, умови даної угоди щодо визначеного місця проживання дітей майже одразу не виконувались обома сторонами, оскільки, молодший син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - не бажав мешкати разом із матір'ю та обрав батька для подальшого проживання з ним. Позивач зазначив, що під час судового засідання у цивільній справі № 361/6804/20, не було залучено до участі Орган опіки та піклування, також не було заслухано думку дітей щодо питання визначення місця їх проживання. Поряд з цим, змінились обставини усього їх життя після початку повномасштабного вторгнення, оскільки, позивач для забезпечення безпеки життю та здоров'ю дітей, вивіз їх з м. Бровари до своїх знайомих у м. Тетіїв, потім, повернувшись до м. Бровари, спитав у дітей, хто залишиться з ним, а хто поїде з матір'ю, то старший син забажав залишитись з матір'ю, а молодший із ним. Однак, такі дії не сподобались його колишній дружині, яка почала чинити перешкоди у їх з сином спільному житті, що було виявлено у виклику поліції до місця його проживання, написанням скарг до виконавчої служби, постійними погрозами забрати сина силою.
Рішенням Броварського району Київської області від 28 березня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві та вказує, що суд першої інстанції не мав права не брати до уваги Висновок органу опіки та піклування Броварської міської ради від 29 травня 2024 року № 575 про визначення місця проживання дитини. Мотивуючи свою позицію щодо не взяття до уваги Висновку органу опіки та піклування, суд першої інстанції не надав оцінку тому, що у Висновку проаналізовані та висвітлені всі обставини, передбачені статтею 161 Сімейного кодексу України, а саме прихильність дитини до одного із батьків, вік дитини, його особиста думка щодо місця свого проживання. У Висновку в повній мірі враховано інтереси дитини щодо визначення місця її проживання. Якщо проаналізувати всі обставини, встановлені під час підготовки Висновку органу опіки та піклування № 575, то можна зробити чіткий висновок, що затверджена ухвалою суду мирова угода не враховує думку та інтереси малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо його бажання постійно проживати з батьком, а навпаки створює конфліктну ситуацію при виконання мирової угоди та провокує постійний конфлікт між батьками з приводу визначення постійного місця проживання ОСОБА_3 . Натомість, інтереси його брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обома батьками повністю враховуються. Бажання ОСОБА_5 постійно проживати з мамою у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , знаходять повну підтримку у батька дитини і не викликають заперечень у мами.
В апеляційній скарзі Орган опіки і піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Орган опіки і піклування Броварської міської ради, Броварського району Київської області зазначає, що не погоджується з тим, що Висновок органу опіки та піклування від 29 травня 2024 оку № 575 про визначення місця проживання дитини, складений без належного мотивування та обґрунтування щодо розв'язання спору (саме так зазначено у рішенні суду). Відповідно до пункту 6 статті 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком Органу опіки і піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Надаючи письмовий висновок до суду Орган опіки та піклування діяв відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, а також пункту 5 статті 19 Сімейного кодексу України. Відповідно до пункту 5 статті 19 СК України «Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи». Таким чином, діючи у спосіб, визначений статтю 19 СК України, Органом опіки та піклування було проведено обстеження умов проживання дитини за місцем проживання обох батьків, про що власне зазначив у своєму рішенні і сам суд. Крім того, відповідно до статті 171 СК України Органом опіки та піклування було вислухано думку дитини, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який чітко висловив своє бажання проживати з разом із батьком. Окремо звертає увагу апеляційного суду на диспозицію пункту 3 статті 171 СК України, в якому зазначено, що: «Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають їй інтереси». Тобто, законодавець обмежує право суду постановити рішення всупереч думці дитини, і лише надає таке право, якщо цього вимагають її інтереси. У своєму рішенні від 28 березня 2025 року Броварський міськрайонний суд Київської області не навів жодного інтересу дитини, які б суперечили бажанню ОСОБА_3 , проживати з його батьком у будинку. Тобто, своїм рішенням суд фактично обмежив права дитини на проживання з тим із батьків, із ким би він хотів, при цьому не надавши жодного аргументу прийнятого ним рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги ОСОБА_1 та Органу опіки і піклування Броварської міської ради Броварського району Київської областізалишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року шлюб між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Питання щодо визначення місця проживання їх дітей - ОСОБА_4 , 2012 року народження та ОСОБА_3 , 2014 року народження, було вирішено ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області, якою затверджено мирову угоду між сторонами. Щодо визначення місця проживання дітей та порядку їх виховання було визначено наступне:
«2.1. Сторонами погоджено, що діти проживають з матір'ю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
2.2. Позивач на період перебування дітей у Відповідача має право безперешкодно спілкуватися з ними у сприятливий для них час засобами телефонного зв'язку, через мережу Інтернет тощо. Аналогічним правом наділена і Відповідач.
2.3. Відповідач визнає право Позивача на цілодобове проводження часу з дітьми, із забезпеченням їх належним рівнем проживання та комфорту, дотриманням звичного для них розпорядку дня у цей період, за місцем проживання Позивача та в публічних місцях. Днями таких цілодобових побачень Сторонами визначено четвер, п'ятницю та суботу кожного календарного тижня. Відповідач зобов'язується активно сприяти указаному спілкуванню між Батьком і Дітьми, не чинити жодних перешкод у цьому.
2.4. Дні спілкування дітей з Батьком та Матір'ю можуть змінюватись за спільною згодою сторін з урахуванням інтересів та думки дітей.
2.5. У канікулярні та святкові дні Діти перебувають у кожної із Сторін порівну, тобто половину вказаних днів вони проживають з Позивачем, а другу половину з Відповідачем, але за погодженням між сторонами кількість днів може змінюватись.
2.6. Позивач на період перебування дітей у Відповідача має право безперешкодно спілкуватися з ними у сприятливий для них час засобами телефонного зв'язку, через мережу Інтернет тощо. Аналогічним правом наділена і Відповідач.
2.7. Місцем навчання дітей, до моменту вступу до вищого навчального закладу, Сторони визначили Броварське навчально-виховне об'єднання Броварської міської ради Київської області (далі за текстом - БНВО), що розташоване за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лагунової Марії, буд. 17-А, місце навчання дітей може бути змінено лише за спільною згодою сторін.
2.8. У разі виїзду Дітей за межі їх місця проживання, визначене даною мировою угодою, відповідна Сторона, з якою проживають Діти, зобов'язана повідомити про це іншу Сторону не пізніше ніж в місячний строк до моменту виїзду.»
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконкому Броварської міської ради від 29 травня 2024 року №575 про визначення місця проживання дитини, діючи в інтересах дитини, орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, ОСОБА_1 .
Під час судового розгляду в суді першої інстанції з'ясовано думку дитини ОСОБА_3 . В судовому засіданні дитина пояснила, що після розірвання шлюбу батьків, він та старший брат ОСОБА_6 спочатку проживали разом із матір'ю. При цьому, вони бували також вдома у батька кілька днів на тиждень з ночівлею. Після початку війни, батько вивіз його та брата у м.Тетіїв, там не давав спілкуватись з мамою деякий час, а коли вона їх знайшла, то сказав їм з братом обирати з ким жити, та він обрав тата, а молодший брат маму. На теперішній час він дійсно майже не спілкується з мамою та братом, лише інколи переписується, не може пояснити чому. На питання учасників процесу ОСОБА_3 зазначив, що йому не подобається коли мама приїжджає під будинок батька разом із незнайомими чоловіками та поліцією та намагається забрати його з собою. Також повідомив, що бажав би як раніше спілкуватись з братом більше, бувати у мами та жити з татом також.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що обидві сторони у справі виявляють бажання займатись вихованням дітей, піклуванням про них, мають всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, із урахуванням віку дітей та їх думки, викладені особисто у судовому засіданні, а тому суд вважав, що належне та безумовне виконання сторонами ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у цивільній справі № 361/6804/20, якою затверджено мирову угоду - буде якнайкраще відповідати саме інтересам дітей, які потребує постійного догляду та турботи з боку обох батьків, й позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному так і фізичному.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства в України є обов'язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Частиною першою статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Як було зазначено вище, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що належне та безумовне виконання сторонами ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у цивільній справі № 361/6804/20, якою затверджено мирову угоду - буде якнайкраще відповідати саме інтересам дітей, які потребує постійного догляду та турботи з боку обох батьків, й позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному так і фізичному.
Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, відповідач та її представник вказували, що позивач всупереч ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у цивільній справі № 361/6804/20, якою визначено місце проживання дітей з матір'ю, забрав меншого сина ОСОБА_7 та не повертає його за місцем проживання відповідача, вказуючи, що ОСОБА_8 не бажає проживати з матір'ю. У зв'язку з зазначеними обставинами відповідач неодноразово зверталася до органів опіки і піклування, до національної поліції та до органів Державної виконавчої служби.
З матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2022 року до державного реєстру досудових розслідувань внесено запис про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК України за фактом не виконання мирової угоди від 05 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
16 серпня 2022 року відповідач звернулась до Броварської міської ради, як органу опіки і піклування з заявою про надання допомоги у здійсненні сімейних прав шляхом організації зустрічі матері з дитиною.
Постановою державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн. на ОСОБА_1 за не виконання судового рішення, а саме ухвали про затвердження мирової угоди та визначення місця проживання дітей від 05 січня 2021 року.
Отже, вирішуючи спір, за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції належним чином врахував факт не виконання позивачем судового рішення, яке набрало законної сили, яким місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з матір'ю.
Вказуючи про зміну обставин, що впливають на вирішення спору, позивач залишив поза увагою наявність остаточного судового рішення, яким визначено місце проживання дитини з матір'ю, а також правові наслідки дії законної сили цього судового рішення.
В даному випадку зміна обставин, з якими позивач пов'язує необхідність визначити місце проживання дитини з ним, відбулась не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, щодо визначення її місця проживання з матір'ю. Встановлено, що це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законну силу і не скасоване, тому не може бути піддано під сумнів.
Отже, доводи позивача про зміну обставин, які мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини не ґрунтується на доказах, які б свідчили, що відбулась така зміна обставин, що з'явились підстави для його звернення з новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.
Підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки позивача, що полягає у невиконанні судового рішення. При цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в Постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17.
Доводи апеляційної скарги Броварської міської ради в частині помилковості висновків суду першої інстанції в частині не вмотивованості та не обґрунтованості висновку органу опіки і піклування в частині визначення місця проживання дитини, апеляційний суд відхиляє.
За змістом ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, виселення дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Зі змісту наданого суду висновку органу опіки і піклування Броварської міської ради, вбачається, що в ньому детально викладені фактичні обставини справи, взаємостосунки між сторонами, пояснення дітей та батьків, висновки щодо умов проживання сторін.
Разом з тим, як вірно заначив суд першої інстанції, вказаний висновок не містить мотивів прийнятого рішення, а саме з урахуванням яких конкретно обставин орган опіки та піклування дійшов висновку, що місце проживання ОСОБА_3 слід змінити, які саме обставини є настільки зміненими, що ухвала Броварського районного суду від 05 січня 2021 року про визначення місця проживання дитини з матір'ю не повинна виконуватись.
Поданий висновок не містить обґрунтувань та встановлених обставин, які б свідчили, що проживання дитини з батьком буде більш відповідати якнайкращим інтересам дитини ніж проживання з матір'ю та рідним братом. Крім того, зазначений висновок не містить оцінки дій позивача в частині самовільної зміни місця проживання дитини всупереч судовому рішенню, яке набрало законної сили.
За таких обставин, керуючись повноваженнями наданими суду ч. 6 ст. 19 СК України суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким висновком.
Під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує повагу, серед іншого, до сімейного життя. Тому суди, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, мають враховувати законність, легітимну мету та баланс інтересів сторін.
У пункті 105 постанови від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обидві сторони у справі виявляють бажання займатись вихованням дітей, піклуванням про них, мають всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, із урахуванням віку дітей та їх думки, а тому належне та безумовне виконання сторонами ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у цивільній справі № 361/6804/20, якою затверджено мирову угоду - буде якнайкраще відповідати саме інтересам дітей, які потребують постійного догляду та турботи з боку обох батьків, й позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному так і фізичному.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Органу опіки і піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.