справа № 752/19790/21 головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В.
провадження № 22-ц/824/4582/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К.В. в місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2021 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду із позовом в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 940,38 грн., заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 25 021,48 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29 710,04 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 78 815,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» (видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630. Відповідно до п. 8 Правил та Закону послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання.На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг Споживачем. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Зазначає, що відповідач від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася). Крім того, на підставі Договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», позивач прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 45 961,86 грн. Згідно п. 3.4.2 Договору цесії новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованостей. Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що вона не приймала участі у судовій справі, так як не була належним чином повідомлена про розгляд такої справи. Розгляд справи проводився без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідач була позбавлена можливості надати суду докази та навести свої заперечення проти позовних вимог позивача, чим в результаті було порушено її право на справедливий судовий розгляд. Зазначає, що спірними є питання нарахування заборгованості, так як, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у власності не тільки відповідача, що підтверджується відповіддю з БТІ та свідоцтвом про право власності на житло, які наявні в матеріалах справи. Тому для відповідача не зрозумілим залишається визначення кола відповідачів, а судом належним чином це не з'ясовано та не досліджено. Також звертає увагу суду на те, що в розрахунках, які містяться в матеріалах справи, кількість прописаних зазначено саме 6 осіб. Однак фактично проживає тільки три особи, а отже нарахування здійснюється невірно, що судом не перевірено. Рішенням суду стягнуто з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення (за невизначений період) у розмірі 20 940,38 грн., з чим відповідач не погоджується оскільки з наведених вище обґрунтованих підстав не змогла скористатися своїм правом на подачу заяви про застосування строків позовної давності до вимог позивача. Відповідач не погоджується з розрахунками заборгованості наданими позивачем, вважає їх невірними та необґрунтованими. Розрахунок який міститься саме на а.с. 6 не містить інформації з чого саме складається ця заборгованість, з підстав чого вона нарахована, та за який період. Також недослідженим питанням залишилося наявність або відсутність квартирного лічильника ПГВ, так як в розрахунках які містяться на а.с. 6 та а.с. 7 наявна інформація як про наявність так і відсутність лічильника за практично однаковий період нарахування. А тому нарахована сума заборгованості, на думку відповідача, є невірною.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлялася судом про час та місце розгляду справи шляхом надсилання судової повістки поштовими засобами зв'язку, однак така судова повістка повернулася 16 липня 2025 року з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 у справі №755/17944/18 касаційний суд виснував, що довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Оскільки сторони по справі у судове засідання не з'явилися, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає, що таку слід вирішити по суті (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Враховуючи зазначене, керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - пункт 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 277 ЦПК України).
Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п'яти днів з дня вручення ухвали. Ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог частини п'ятої статті 128 цього Кодексу (ч.2,4, 5 ст. 187 ЦПК України).
Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет (ч.1, 2 ст. 190 ЦПК України).
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку (ч.1, 2 ст. 191 ЦПК України).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року відкрито провадження у справі, де зазначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Вирішуючи справу на підставі наявних у суду даних, суд першої інстанції виходив з того, що учасники справи повідомлялися судом про розгляд справи належним чином, заперечень, пояснень чи інших заяв процесуального характеру на адресу суду не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи, кореспонденція для ОСОБА_1 надсилалась судом першої інстанції на адресу: АДРЕСА_1 , разом з тим, конверт повернувся до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання»(а.с. 47).
Тобто, доказів отримання відповідачем ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками до неї, матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості ознайомитися з доводами позовної заяви і надати суду свої заперечення проти цих доводів.
Таким чином, наявні підстави вважати, що відповідач не була повідомленою про відкриття провадження у справі за її участю, під час розгляду якої ухвалено рішення, яке оскаржується.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції встановлено порушення норм процесуального права, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст.376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з постановленням нового рішення по суті вимог позивача.
Ухвалюючи нове судове рішення у справі, апеляційний суд приходить до висновку, що позов КП «Київтеплоенерго» підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 листопада 2006 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить в рівних долях відповідачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Відповідач ОСОБА_6 зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 154 487,63 грн. яка складається з:
-108 525,77 грн. - сума заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води;
- 45 961,86 грн. - сума заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_2 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у неї наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2021 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; акту № 431 про прийняття теплового вузла обліку; документи, які підтверджують надання послуг.
Судом встановлено, що відповідач не відмовлялась від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано.
Доводи апеляційної скарги в частині, що в наданому позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води на а.с. 6 та а.с. 7 наявна інформація як про наявність так і відсутність лічильника за практично однаковий період нарахування, а тому нарахована сума боргу є не вірною, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 ЖК Української РСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно із пунктом 12 частини другої статті 7 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року індивідуальний споживач зобов'язаний надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
Положеннями статей 8-10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» установлено обов'язок споживача щомісяця надавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку води, за якими повинні проводитися нарахування оплати за послуги з теплопостачання.
Отже, вимогами чинного законодавства передбачений обов'язок споживача щомісяця знімати та передавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку гарячого водопостачання.
Відповідно до пункту 10 Правил оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Згідно із пунктом 11 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.
Згідно з пунктами 14, 17 Правил показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води.
При цьому в пункті 18 Правил передбачено, що після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі періоду, наступного за здійсненням коригування.
Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, відповідач не надала доказів того, що після встановлення, опломбовування і повірки в її квартирі лічильника гарячої води вона як споживач здійснювала регулярне передавання показників квартирного засобу обліку виконавцю, відтак нарахування плати за централізоване постачання гарячої води у відповідний розрахунковий період відсутності показань проводилося позивачем на підставі нормативів (норм) споживання з розрахунку затверджених тарифів відповідно до пунктів 11, 14 Правил.
Як вбачається з позовної заяви, відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 травня 2021 року складає 108 525,77 грн. (заборгованість за послуги з централізованого опалення - 29 710,04 грн., заборгованість з централізованого постачання гарячої води - 78 815,73 грн.), що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 рокує належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачкою умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач не є єдиним власником вказаної квартири, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.
При цьому, статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Тобто співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 01 травня 2018 року, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Вказаний закон набув чинності 02 квітня 2020 року.
Таким чином, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину - з 02 квітня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з 02 квітня 2017 року, отже позивачем не пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 02 квітня 2017 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 940,38 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 25 021,48 грн.
З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 20 940,38 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 25 021,48 грн.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Разом з вказаним договором на підтвердження зазначених обставин стороною позивача додано додаток № 1 та додаток № 2, в яких зазначено перелік споживачів послуги централізованого опалення та зобов'язань, право вимоги яких відступається, та перелік споживачів послуги гарячого водопостачання та зобов'язань, право вимоги яких відступається.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 940,38 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 25 021,48 грн. позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені в позовній заяві доводи щодо наявності у відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 940,38 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 25 021,48 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо застосування позовної давності.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року через недоведеність вимог в цій частині - підстав до застосування позовної давності немає.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 2 317,31 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (70,24%), а саме у розмірі 1 627,67 грн. (2 317,31*70,24%).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 477,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (29,76%), а саме у розмірі 1 034,75 грн. (3477*29,76%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 592,92 грн. (1 627,67-1 034,75).
Вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки вказані витрати не є судовими витратами, які підлягають розподілу в силу вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, площа Івана франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29 710,04 (двадцять дев'ять тисяч сімсот десять) гривень 04 копійки та заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 78 815,73 (сімдесят вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень) 73 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, площа Івана франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 судовий збір у розмірі 592,92 (п'ятсот дев'яносто дві) гривні 92 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.