справа № 752/8911/24 головуючий у суді І інстанції Слободянюк А.В.
провадження № 22-ц/824/10574/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В. в місті Києві, у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів, -
У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом в якому просив ухвалити судове рішення, яким:
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63531058 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта 2585097680000, номер запису про право власності 46768755), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, розташовану на Столичному шосе, 26 км, діл. 12 у Голосіївському районі міста Києва територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради;
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні об'єктом природно-заповідного та водного фондів шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 площею 0,0952 га на Столичному шосе, 26 км, діл. 12 у Голосіївському районі міста Києва з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень;
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави. Зокрема, встановлено, що відповідачем чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, площею 0,0952 на АДРЕСА_1 .Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», який, як об'єкт природно-заповідного фонду, створений на підставі наукового обґрунтування, підготовленого науковцями та фахівцями Київського університету ім. Тараса Шевченка і Канівського природного заповідника та згідно з довідкою від 19 травня 2004 року державного підприємства «Інститут Генерального плану міста Києва» відкритого акціонерного товариства «Київпроект» має площу 1 794,6 га. В Програмі розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, вказано про те, що заплавна частина Канівського водосховища від гирла р. Віта до південної межі міста Києва є землями заказника «Острів Жуків» загальною площею 1 794,6 га (пункт 28 таблиці 23). Вказує, що спірна земельна ділянка незаконно перейшла у приватну власність ОСОБА_3 на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування та видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 406745 від 27 квітня 2010 року. У подальшому ОСОБА_3 вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2010 року № 674. Вказану земельну ділянку площею 0,0952 га 27 квітня 2010 року незаконно зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) в державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0032 з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Також згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 лютого 2022 року на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63531058 усупереч вимогам чинного законодавства здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 . Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07 листопада 2023 року № ДК/8-А/2023, складеним Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків, а також розташована в межах об'єкту природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Також вказана земельна ділянка частково огороджена парканом, не використовується, вільна від будь-якої забудови, вкрита зеленими насадженнями та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро. Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 24 січня 2024 року спірна земельна ділянка розташована в межах об'єкту природно-заповідного фонду, що також підтверджується довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804. За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08 березня 2024 року спірна земельна ділянка потрапляє в межі території, в межах якої мають бути визначені межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». За результатами огляду спірної земельної ділянки, проведеного у ході розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08 серпня 2023 року, із залученням спеціаліста інженера-землевпорядника, складено протокол огляду від 27 лютого 2024 року, довідку інженера-землевпорядника від 03 березня 2024 року та план-схему земельних ділянок (у тому числі спірної) з відображенням меж земельних ділянок, меж об'єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг. За результатами вказаного огляду встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно функціонального призначення за Генеральним планом міста, земельні ділянки знаходяться на території лугів та лугопарків. Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 розташована біля урізу води затоки річки Дніпро та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро. Орієнтовна площа земельної ділянки в межах акваторії становить 0,0065 га. Отже, з моменту створення 02 грудня 1999 року заказника місцевого значення «Острів Жуків» ця територія набула статусу природно-заповідного фонду та її використання не передбачає будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд. Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, яку набув відповідач у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», згідно з чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва. Окрім того, вказує, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережних захисних смуг. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.Оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 формально перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , а згідно обмежень встановлених законодавством, вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця - права територіальної громади на реалізацію усіх правомочностей щодо неї, а саме користування і розпорядження, підлягають захисту шляхом повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року позов заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що 12 березня 2025 року ВР України прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ (далі Закон №4292-IX). Закон № 4292-ІХ набрав чинності 09 квітня 2025 року. Згідно з ч. 8 ст. 261 ЦК України в редакції Закону № 4292-ІХ перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » передано спірну земельну ділянку в приватну власність ОСОБА_3 . Таким чином датою передачі першому набувачеві нерухомого майна є 27 листопада 2009 року, позивачем подано позов 22 квітня 2024 року. Враховуючи викладене спірна земельна ділянка не може бути витребувана у ОСОБА_1 в силу нових положень ст.ст. 261, 388 ЦК України, оскільки з моменту передачі спірної земельної ділянки першому набувачеві минуло значно більше ніж 10 років. Окрім того, згідно Земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, яка містить дані форми 6-ЗЕМ, і надавалася відповідачем до суду першої інстанції у складі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка міститься в матеріалах кадастрової справи А-15437, спірній земельній ділянці ніколи не було присвоєно категорію земель природно-заповідного фонду, а також вона не була відведена шляхом зміни категорії земель чи цільового призначення земельної ділянки на землі житлової та громадської забудови. Отже, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:90:402:0032 за своєю категорією та цільовим призначенням ніколи не належала до земель природно-заповідного фонду або до іншої категорії земель для яких не можуть бути застосовані ч. 3 ст. 388 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (п. 14 Додатку до рішення) (т. 1, а.с. 28-29).
Програмою розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепцією формування зелених насаджень у м. Києві, затвердженими рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, заказник «Острів Жуків» займає заплавну частину Канівського водосховища від гирла річки Віта до південної межі м. Києва загальною площею 1 794,6 га (п. 28 таблиці 23).
Пунктами 6, 9 вказаного рішення встановлено заборону на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням та утримання до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення острів Жуків від розгляду питань відведення земельних ділянок, які відповідно до рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві», можуть бути включені до складу заказника (т. 1. а.с. 36-42).
На підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування та видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 406745 від 27 квітня 2010 (а.с. 43-48).
Вказаним рішенням внесено зміни до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, перевівши територію в межах, визначених проектом землеустрою, до території житлової садибної забудови, та внесено зміни до «Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 . Затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вказану земельну ділянку площею 0,0952 га 27.04.2010 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0032 з видом цільового призначення земельної ділянки - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови (т. 1, а.с. 97-98).
У подальшому ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 відчужила на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2010 року, зареєстрованого за № 674 (т. 1, а.с. 49-50).
На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63531058 проведено державну реєстрацію права власності із відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 52).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2024 року рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63531058, яким здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 , винесено на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2010 року, зареєстрованого за № 674 (т. 1, а.с. 53-54).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Згідно із частиною другою статті 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За обставинами справи, що розглядається Київська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин. Рішенням від 27 листопада 2009 року Київська міська рада змінила цільове призначення земельної ділянки та на підставі зазначеного рішення передала у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури, звернувся до суду з позовом в інтересах територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.
Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач у справі визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському (цивільному) судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У цій справі прокурор як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції зауважував, що порушення інтересів територіальної громади м. Києва полягає в незаконній передачі Київською міською радою земельної ділянки заповідного та водного фонду у приватну власність фізичної особи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 пункт 99).
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).
Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
Зазначене правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.
Всупереч зазначеним нормам закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, яка набула статусу позивача.
Отже, прокурором пред'явлено позов, позивачем за яким є орган місцевого самоврядування, який за доводами прокурора сам порушив закон та передав земельну ділянку заповідного та водного фонду в приватну власність фізичної особи.
Зазначене суперечить принципу розумності, оскільки вимога про захист інтересів територіальної громади м. Києва пред'явлена і в інтересах органу, який за позицією прокурора сам порушив закон, а саме Київської міської ради, яка має бути відповідачем, а не позивачем.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).
Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 127/11246/21.
За таких обставин, з урахуванням зазначених висновків Верховного Суду, Апеляційний суд приходить до висновку, що не пред'явлення позовних вимог до Київської міської ради, яка на думку прокурора з порушенням закону передала у приватну власність земельну ділянку природно-заповідного та водного фонду та не залучення Київської міської ради співвідповідачем у справі є підставою до відмови в позові, незалежно від обґрунтованості чи не обґрунтованості позовних вимог по суті.
Щодо вирішення позовних вимог прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки апеляційний суд додатково виходить з наступного.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.
Вимоги прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту в цьому спорі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації, тому вимога про скасування такого рішення не є належним способом захисту права або інтересу позивача. Подібні за змістом висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
За встановленими у справі обставинами, відповідач є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, тому відповідні вимоги прокурора не підлягають задоволенню.
Зазначені висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 748/3395/23.
У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).
Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.
У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення у справах від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France), Reports 1996-III, § 50; «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
Звертаючись до суду прокурор не звернув уваги, що такого балансу неможливо досягти шляхом пред'явлення позову в інтересах органу, який сам порушив закон.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, зроблені з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та постановлення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як констатувала Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору й самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 13 626,00грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з прокурора.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів відмовити.
Стягнути з Київської міської прокуратури, місце знаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 13 626 (тринадцять тисяч шістсот двадцять шість) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 01 серпня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.