Унікальний номер справи 369/12147/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10064/2025
Головуючий у суді першої інстанції А. В. Янченко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
09 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року в оскаржуваній частині, ухвалене у складі судді Янченко А. В., в примішенні Києво - Святошинського районного суду Київської області,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 02.06.2004 виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №88, та залишити позивачу прізвище після розлучення ОСОБА_4 ; стягнути з відповідача на корись позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно з дня звернення до суду із цим позовом та до досягнення дитиною повноліття у розмірі 1/6 частини усіх видів його доходу у розмірі 3 631,2 грн, а при досягненні старшою дитиною 23 років в розмірі 1/4 частину всіх видів доходів але не менше прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку; стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який навчається у вищому навчальному закладі щомісячно з дня звернення до суду із цим позовом та досягнення дитиною 23 років у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку та доходів у розмірі 3 631,2 грн. Здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 02 червня 2004 року виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 88. Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між сторонами, різні погляди на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, постійне фізичне знущання над позивачем та дітьми. У сторін різні погляди на життя. З вини обох сторін сумісне життя і збереження сім'ї стало неможливими. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з жовтня 2023 року. Після припинення шлюбних відносин діти залишилися проживати разом з матір'ю. Позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить її інтересам.
На даний час старший син сторін продовжує навчання у вищому навчальному закладі, у зв'язку із чим не може працювати та самостійно себе утримувати. Однак, після досягнення старшим сином повноліття відповідач ухиляється від утримання дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає, хоча має таку можливість, отримує постійний неофіційний дохід, та відповідно до ст. 199 СК України, зобов'язаний утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися до досягнення ним 23 років.
Ураховуючи, що старший син сторін, навчається на денному стаціонарі у ВНЗ в Університеті WSB Merito в Гданьську, Польща, та потребує матеріальної допомоги, джерела доходів не має, враховуючи те, що відповідач знаходиться у працездатному віці та отримує стабільний неофіційний дохід, непрацездатних батька чи матері на його утриманні не має, він, зобов'язаний та має можливість утримувати своїх дітей: повнолітнього сина, який продовжує навчання до 23 річного віку, та малолітнього сина до його повноліття.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено частково.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02.06.2004 виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №88. Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 18.07.2024 і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до закінчення навчання старшою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 чи до досягнення старшою дитиною 23-річного віку.
Після закінчення навчання старшою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи після досягнення старшою дитиною 23-річного віку, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
В задоволенні іншої частини відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині задволених позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд розглянув справу у відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, що позбавило його права на справедливий суд та ефективний спосіб захисту, зокрема можливості подати заперечення проти позовних вимог та ініціювати примирення сторін з метою збереження шлюбу. Суд вирішив позовні вимоги про розірвання шлюбу формально та ухвалив передчасне рішення в цій частині, відповідач заперечує проти розірвання шлюбу, має намір примиритися з дружиною.
При вирішенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі ст. 199 СК України. Вимога позивача обгрунтована виключно обов'язком батька утримувати повноліьнього сина на період навчання, що не може бути законною підставою для її задоволення. Твердження позивача про те, що відповідач не утримує матеріально старшого сина не відповідають дійсності, оскільки відповідач перераховував на карту позивача грошові кошти на утримання повнолітнього сина. Суду варто було залучити до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_6 .
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_2 (який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції) підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити з викладених доводів.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Заболотний В. А. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги вказуючи на безпідставність та необґрунтованість викладених у ній доводів, посилаючись на обставини, зазначеі у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24.01.2025 в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржуться учасниками справи, а тому його законність та обгрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Апеляційний суд переглядає рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24.01.2025 в частині задоволених позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження виданого 02.06.2004 виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02.06.2004 зареєстровано шлюб, про що виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області складено актовий запис №88.
Від шлюбу сторони мають двох дітей:
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 10.10.2005 виконкомом Вишневої міської ради Києво - Святошинського району Київської області, актовий запис №295;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20.03.2017 Виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області, актовий запис №6.
Згідно свідоцтв про народження батьком дітей вказано ОСОБА_2 , матір'ю дітей зазначено ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюбні стосунки не підтримують, мають різні погляди на життя, діти проживають разом з матір'ю та перебувають на її утриманні. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між сторонами неможливе через різні характери, погляди на життя та інтереси.
Також позивач вказує, що в теперішній час між позивачем та відповідачем втрачене почуття любові і поваги один до одного. Вважає, що оскільки сім'я вже не існує, продовження подружнього життя неможливе та недоцільне, оскільки суперечитиме особистим інтересам позивача. Позивач вважає, що примирення між сторонами не є можливим, так як вона не бажає перебувати із відповідачем у зареєстрованому шлюбу.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції урахував небажання позивача примиритися, та дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивач, тому шлюб слід розірвати.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, з огляду на наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Так, статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно дост. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 3, 4ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1ст.104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Відповідно дост. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п. 10,11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією Україниохорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є подружжям, проте один із них наполягає на розірванні шлюбу, вказуючи на фактичне припинення шлюбних відносин та формальне існування шлюбу.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду, щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Твердження ОСОБА_2 про те, що він категорично проти розлучення та вважає за необхідне надати подружжю час на примирення колегія суддів не бере до уваги, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу у липні 2024 року, таким чином у відповідача було достатньо часу для вжиття заходів щодо примирення із дружиною.
Проте на час перегляду справи апеляційним судом сторони не примирились. Такого примирення позивачка категорично не бажає.
Разом з тим, виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється в наслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
У позовній заяві позивач зазначила, що подальше спільне життя як подружжя є неможливим, а збереження шлюбу буде суперечити її інтересам.
Установивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог в цій частині з'ясував фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, не здійснив жодних заходів на примирення подружжя через категоричнее заперечення щодо цього позивачем, зробив обгрунтований висновок про неможливість збереження сім'ї та наявність підстав для розірвання шлюбу.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегіясуддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволенняпозовних вимог є законнимі обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітнього сина, суд виходив з того, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг повноліття, проте є студентом 1 року, ІІ семестру навчання першого рівня (бакалаврат) в Університеті Вищої банківської школи Meritoв Гданську, та продовжує навчання, а тому потребує матеріальної допомоги.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно довідки № 8806/2024 від 08.07.2024 виданої відділом з питань студентів Університету Вищої банківської школи MERITO в Гданську (переклад з польської на українську мову складений Бюро перекладів «МоваПро» Всі мови світу від 15.07.2024), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер залікової книжки НОМЕР_3 , в академічному році 2023/2024 є студентом 1 року, ІІ семестру навчання першого рівня (бакалаврат) в Університеті Вищої банківської школи Merito в Гданську, спеціальність: Інформатика, форма навчання: денна. Навчальний заклад внесений до Реєстру приватних вищих навчальних закладів під номером 314. Навчальний заклад здійснює діяльність на підставі закону від 20 липня 2018 року «Про вищу освіту і науку» («Законодавчий Вісник Республіки Польща» від 2023 р., поз. 742). Навчання розпочалося 01.10.2023. Передбачуваний термін завершення навчання 31.10.2026.
Так, статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Згідно зі ст. 200 СК Українисуд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно дост. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
З наведених обставин справи вбачається що ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю, наразі перебваєу Польщі у зв'язку із навчанням на денній формі в Університеті Вищої банківської школи Meritoв Гданську, перебуває на утриманні матері.
Отже, при з'ясуванні обставин справи, колегією суддів було встановлено, що на час ухвалення рішення повнолітній син сторін по справі продовжує навчання на денній платній формі та потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги з боку батька, зокрема, на витрати, пов'язані з навчанням, харчуванням, одягом та взуттям тощо. Такі витрати для забезпечення життєдіяльності дитини є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни та миючі засоби, а це потребує відповідних коштів. Оскільки син сторін, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати, будь-якого іншого самостійного доходу він не має, у батьків наявний обов'язок утримувати спільного сина на період його навчання та досятгнення ним 23 - річного віку, тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.
Таким розмір аліментів є реальним і дає змогу підтримати повнолітнього сина для забезпечення його життєдіяльності.
Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина у вказаному розмірі, судом апеляційної інстанції враховані вищенаведені обставини, а також те, що відповідач є особою працездатного віку, з матеріалів справи не вбачається даних про незадовільний стан здоров'я відповідача чи наявність інших істотних обставин, які б перешкоджали йому у виконанні його батьківських обов'язків щодо його повнолітнього сина у повному обсязі. Та обставина, що він будучи працездатним, не працює за власним бажанням, не звільняє його від обов'язку по утриманню повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Відповідачем не надано суду доказів неспроможності утримувати повнолітнього сина, який потребує матеріальної допомоги на час навчання (до 23 років).
Сам відповідач вказує у апеляційній скарзі про те, що ним періодично перераховуються грошові кошти на банківську карту позивача на утримання повнолітнього сина, що спростовує доводи апелянта про неможливість утримувати сина.
Отже, встановивши, що ОСОБА_6 продовжує навчатися, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, який є працездатною особою, зобов'язаний та має можливість утримувати повнолітню дитину, суд дійшов правильного висновку про обов'язок відповідача утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання та про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 18.07.2024 і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
Разом з тим знайшли своє підтвердження посилання в апеляційній скарзі на те, що суд у порушення норм ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідача, без належного його повідомлення судом про дату, час і місце судового розгляду справи.
Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Положеннями частин 2, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно з ч.1ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.07.2024 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 25.10.2024.
Відповідачу ОСОБА_2 копію ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.07.2024 та позовну заяву з додатками було направлено за адресою: АДРЕСА_1 . Однак конверт з ухвалою та позовною заявою з додатками повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.21).
Згідно довідки складеної секретарем судового засідання від 25.10.2024, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося. Справу призначено до розгляду на 24.01.2025.
Про розгляд справи на 24.01.2025 відповідач повідомлявся шляхом направлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 . Однак конверт повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.29).
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц вказано, що приписи ЦПК Українине дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц).
Ураховуючи зазначене ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд 24.01.2025 судом справи. Копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі вручено представнику відповідача лише 18.03.2025, що підтверджується розпискою (а.с.28).
Відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто без належного повідомлення відповідача, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині його оскарження та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 18.07.2024 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог п. 3 ч.1ст. 5 закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення аліментів.
Так, за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалене нове судове рішення про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина.
Таким чином стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 450,00 грн.
Питання щодо стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору за подання позову до суду вирішено судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції в цій частині розподіл судових витрат не змінює.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини заробітку відповідача щомісячно, починаючи з 18.07.2024 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 у частці від заробітку (доходу) платника аліментів задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 02.06.2004, про що виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області 02.06.2004 складено відповідний актовий запис №88.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 18.07.2024 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 450 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 01 серпня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна