Єдиний унікальний номер справи № 939/3123/24
Провадження № 22-ц/824/10623/2025
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради Київської області, третя особа - приватний нотаріус Король Руслан Анатолійович, про встановлення факту проживання однією сім'єю,
У листопаді 2024 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_2 , яка за життя, а саме 12 жовтня 2021 року, склала на її користь заповіт. Після смерті бабусі відкрилась спадщина на належний їй будинок АДРЕСА_1 , в тому числі і на 1/6 частину цього будинку, який вона фактично успадкувала після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 , так як вони проживали разом у цьому будинку до дня її смерті, але не оформила своїх спадкових прав.
Позивач належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , подавши заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Короля Р.А., але нотаріус відмовляє їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану 1/6 частину спадкового будинку, так як не підтверджений факт спільного проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її (позивачки).
У зв'язку з цим позивач просила суд встановити факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала разом із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_1 однією сім'єю в період часу з 1945 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з ОСОБА_1 в тому ж будинку АДРЕСА_1 однією сім'єю в період часу з 1945 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 17.04.2025 року позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 03.07.2025 року, з'явився представник позивача.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного:
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка за життя, а саме 12 жовтня 2021 року склала заповіт, яким все своє майно заповіла позивачці ОСОБА_1 .
Як убачається з матеріалів справи, на підставі рішення Бородянського народного суду від 24 вересня 1974 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на іншу 1/6 частину цього будинку зареєстровано за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З копії архівної довідки Державного архіву Київської області від 3 лютого 2022 року вбачається, що згідно актового запису про народження « ОСОБА_4 » (так у документі) народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 і її батьком є « ОСОБА_5 », матір'ю - « ОСОБА_6 » (так у документі).
Позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , подавши 24 липня 2023 року відповідну заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Короля Р.А., та 2 листопада 2023 року їй були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкові 5/6 частини вищезазначеного житлового будинку та земельну ділянку.
Згідно з копії акту депутата Бучанської міської ради від 27 вересня 2024 року, повідомлення Бабинецького старостинського округу від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала без реєстрації по день смерті разом зі своєю дочкою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вели спільне господарство.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 з 1945 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та вона (позивачка) проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, що вони складали сім'ю, були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, мали спільний бюджет, між ними були наявні взаємні права та обов'язки. До того ж, суду не надано жодних доказів неможливості оформлення позивачкою своїх спадкових прав на майно померлої ОСОБА_2 , в тому числі і на 1/6 частину будинку, що належала ОСОБА_3 , у нотаріуса та необхідності для цього встановити вказані факти, зважаючи на належне прийняття позивачкою спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернулася з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову дійшов правильного висновку по суті справи, однак з виходив при цьому з невірних мотивів.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У даному випадку позивач жодної вимоги захист її цивільного права по суті не заявляла.
Враховуючи викладене, колегія суддів констатує відсутність спору у вказаній справі.
Вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю відноситься до категорії справ окремого провадження.
Відповідно до вимог ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження
№ 61-51 сво 18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю в порядку окремого провадження.
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи приватний нотаріус Король Руслан Анатолійович, Бабинецький старостинський округ Бучанської міської громади, про встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
У якості підстави для відмови суд першої інстанції зазначив, що із заяви вбачається спір про право, який повинен розглядатися в порядку позовного провадження, тому заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження, у зв'язку з і відмовив у відкритті провадження з цих підстав.
Водночас судом не зазначено, який саме спір про право існує у даній справі та між ким. Оскільки матеріалами справи не встановлено інших спадкоємців, тому позиція суду щодо неможливості розгляду даного питання в порядку окремого провадження та належність спору про право не підтверджено належним чином.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що позивач не була позбавлені можливості оскаржити вказану ухвалу суду до апеляційної інстанції.
Окремою підставою для відмови в задоволенні позову є пред'явлення позову до особи, яка не порушує права позивача.
Заявивши вимогу до Бабинецького старостинського округу Бучанського району Київської області про встановлення факту проживання однією сім'єю, позивач не змогла належним чином обґрунтувати, яким саме чином це право було порушено відповідачем.
При цьому не може бути застосовано право пред'явлення вимоги як до можливого набувача майна як відумерлої спадщини, оскільки вимог стосовно права на таке майно в даній справі заявлено не було.
За таких умов колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, але керувався неналежними мотивами, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів для відмови в задоволенні позову.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року в частині мотивів для відмови у задоволені позову змінити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько