Єдиний унікальний номер № 756/13154/24
Апеляційне провадження №33/824/2358/2025
12 червня 2025 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 28 лютого 2025 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за ст. 124 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №147754 10.10.2024 року приблизно о 21:00 год. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, легковим автомобілем марки «Toyota», моделі «Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у м. Києві на пр-ті Володимира Івасюка, біля будинку №10-А, здійснила проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофору, що призвело до зіткнення з транспортним засобом, легковим автомобілем марки «Toyota», моделі «C-HR» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався з дворової території. Під час дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень. Отже, ОСОБА_1 порушила пункт 16.1 Правил дорожнього руху, чим учинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, а саме порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 28 лютого 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Оболонського районного суду м. Києва від 28 лютого 2025 року і закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У судове засідання, призначене на 12.06.2025 року, з'явились захисник, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідок.
Основним доводом апеляційної скарги було те, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Вказані доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо апеляційний суд звертає увагу, що позицію про те, що апелянт рухалася на зелений сигнал світлофора, вона обґрунтовує циклограмами відповідного світлофора.
Як убачається зі схеми ДТП, час вчинення ДТП зазначено як 21:10.
Водночас жодна зі сторін з точністю до секунди не встановлювала час ДТП.
Навіть із наданої циклограми вбачається, що при прийнятті часу ДТП саме як 21:10, то до настання 21:11 світлофор змінював свій сигнал із зеленого на червоний.
За таких умов даний доказ, наданий апелянтом, не посвідчує, що ДТП було вчинено тоді, коли горів зелений сигнал світлофора.
У ході розгляду справи була допитана свідок ОСОБА_2 . Вказаний свідок зазначила, що не бачила зі свого місцезнаходження, який сигнал світлофора горів для смуги руху, по якій рухалася ОСОБА_1 . При цьому до моменту ДТП тривалий час горів червоний сигнал світлофора для пішоходів. Більше того, вона ще певний час стояла біля переходу вже після того, як загорівся зелений сигнал світлофора, оскільки дане перехрестя є таким, на якому часто трапляються ДТП за участі автомобілів, які продовжують проїзд перехрестя.
З аналізу пояснення вказаного свідка вбачається неналежність посилання апелянта на проїзд перехрестя на зелений сигнал світлофора.
При цьому допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив, що 10.10.2024 року приблизно 21:00 їхав за кермом автомобіля, в сторону площі Сантьяго-де-Чилі по пр-ту В. Івасюка в середній полосі руху. Попереду нього рухався автомобіль марки «Toyota Prius». Перед перехрестям із дорогою, що виходить із прибудинкової території, загорівся червоний сигнал світлофора, він зупинився, також в полосі для руху громадського транспорту зупинився тролейбус, але вказаний автомобіль продовжив рух на заборонений сигнал світлофора та сталося зіткнення із автомобілем, що виїхав на перехрестя із двору. Свідок одразу зупинився, підійшов до місця ДТП, допоміг водіям вийти з автомобілів та знаходився на місці до приїзду поліції. Інших свідків на місці він не бачив.
Не можуть бути прийняті судом доводи сторони захисту про те, що свідчення свідка ОСОБА_2 спростовують перебування ОСОБА_3 на місці ДТП.
З даного приводу ОСОБА_2 зазначила, що після ДТП вона підійшла до ОСОБА_1 і провела декілька хвилин біля неї, при цьому не бачила жодних чоловіків, які підходили до ОСОБА_1 .
З точки зору суду дані пояснення не протирічать можливості перебування свідка ОСОБА_3 біля іншого автомобіля, пошкодженого в ДТП.
За таких умов, підстави для відхилення пояснення такого свідка суд не вбачає.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позиція апелянта не знайшла свого підтвердження, а висновок суду першої інстанції є належним і обґрунтованим.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу, відтак порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 28 лютого 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба