31 липня 2025 року справа №320/7717/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.10.2024 №11668824024.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що спірним податковим повідомленням-рішенням йому нараховано пеню за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Позивач стверджує про порушення відповідачем порядку вручення наказу та направлення на перевірку, що позбавило останнього можливості вчасно звернутися до контролюючого органу з відповідними запереченнями або скаргою.
Позивач наголошує на відсутності порушень за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним з Компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) від 09.05.2022 №1, з огляду на своєчасне здійснення розрахунків за означеним договором, що підтверджується платіжними інструкціями та довідкою від АТ «КБ «ПриватБанк».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на підставі наказу від 14.08.2024 №5440-п ГУ ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічним договором від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за період з 09.05.2022 по 29.08.2024.
Відповідач пояснив, що з метою пред'явлення та ознайомлення з наказом про проведення перевірки та направленням було здійснено виїзди за фактичним місцезнаходженням (місцем проживання) позивача, під час яких встановлено, що за податковою адресою платник податків ОСОБА_1 не знаходиться, про що складено акти неможливості пред'явлення наказу та направлення та, як наслідок, на підставі висновків акта перевірки винесено спірне податкове повідомлення-рішення у зв'язку з ненаданням позивачем документів на підтвердження своєчасного надходження грошових коштів.
При цьому відповідач наголосив на тому, що у наданих платіжних дорученнях відсутні посилання на інвойси чи договір, що унеможливлює ідентифікацію та належність платежів до зовнішньоекономічного контракту від 09.05.2022 №1, укладеного позивачем з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США).
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Усною ухвалою суду від 24.04.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Присутній у судовому засіданні 08.05.2025 представник позивача подав клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача щодо означеного клопотання послався на розсуд суду.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі наведеного, у судовому засіданні 08.05.2025 судом була постановлена усна ухвала про здійснення подальшого розгляду заяви у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У період з 29.08.2024 по 04.09.2024 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за період з 09.05.2022 по 29.08.2022, результати якої оформлені актом перевірки від 11.09.2024 №102927/Ж5/26-15-24-02-04/2442711038 (далі по тексту також - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення пункту 2 статті 13 Закону №2473-VIII, а саме: неодержання грошових коштів за операцією за контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за ВМД від 19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 (еквівалент 5 485 290,00 грн на 19.07.2023 - дату першого дня перевищення граничного строку розрахунків), за ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 доларів (еквівалент 272 645,00 грн на 30.10.2023 - дату першого дня перевищення граничного строку розрахунків).
В акті перевірки зазначено, що перевіркою проведених розрахунків у грошовій формі при здійсненні експортної операції позивачем за контрактом від 09.05.2022 №1 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США) за ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 доларів (еквівалент 2 742 675,00 грн на дату оформлення ВМД) та ВМД від 19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 доларів (еквівалент 5 485 290,00 грн на дату оформлення ВМД), у зв'язку з ненаданням платником податків документального підтвердження, встановити факт надходження в установлені Національним банком України граничні строки розрахунків грошових коштів немає можливості. Згідно наданих доручень відсутні посилання на інвойси або договір №1 від 09.05.2022, що унеможливлює ідентифікувати належність платежів до зовнішньоекономічного контракту №1 від 09.05.2022 з компанією BRIFMAN SCIENCE AND TECHNOLOGY LLC (США). Як наслідок, встановлено порушення законодавчо встановлених термінів надходження грошових коштів за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 у сумі 225 000,00 доларів (еквівалент 8 227 935,00 грн на дату оформлення ВМД) на:
- граничний термін надходження валютної виручки від експорту продукції згідно ВМД від19.01.2023 №23UA3051300135U5 на загальну суму 150 000,00 доларів (еквівалент 5 485 290,00 грн на дату оформлення ВМД) та 19.07.2023 - дату дня перевищення граничного строку розрахунків - 408 днів станом на 29.08.2024 (дата закінчення перевірки) валютні кошти не перераховано;
- граничний термін надходження валютної виручки від експорту продукції згідно ВМД від 02.05.2023 №23UA305130011522U7 на загальну суму 75 000,00 доларів (еквівалент 2 742 675,00 грн на дату оформлення ВМД) на 30.10.2023 - дату перевищення граничного строку розрахунків 305 днів, станом на 29.08.2024 (дата закінчення перевірки) валютні кошти не перераховано.
В акті перевірки зазначено, що висновки Міністерства економіки України на продовження строків розрахунків за контрактом від 09.05.2022 №1 до перевірки не надано.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.10.2024 №11668824024 за порушення пункту 21 частини 2 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» від 02.01.2019 №5 та пункту 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» позивачу нараховано пеню у сумі 8 227 935,00 грн.
Рішенням ДПС України від 30.01.2025 №2736/6/99-00-06-01-03-06 за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 15.10.2024 №11668824024, скаргу залишено без розгляду та повернуто її.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Однією з підстав позову позивачем зазначено порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що призвело до протиправного, на його думку, прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов'язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.
Також відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення Відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 140/3135/19, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.
В аспекті відповідної судової практики Верховного Суду надаючи оцінку доводам позивача щодо дотримання відповідачем процедури проведення перевірки, за результатами якої винесене спірне податкове повідомлення-рішення, суд звертає увагу на таке.
Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 14.08.2024 №5440-п на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі по тексту також - ПК України), у зв'язку з отриманням інформації листом ДПС України від 18.12.2023 №31760/7/99-00-24-04-02-07 про порушення платником податків ОСОБА_1 законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 09.05.2022 №1 та наданням документів не в повному обсязі на запит ГУ ДПС у м. Києві від 26.12.2023 №52979/І/26-15-24-02-04-08, призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з 29.08.2024 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів.
На підставі означеного наказу відповідачем оформлено направлення на перевірку від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04.
З метою вручення наказу про призначення перевірки від 14.08.2024 №5440-п та пред'явлення направлення на перевірку від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 посадовими особами відповідача 27.08.2024 та 04.09.2024 було здійснено виїзди на адресу платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 - згідно ІКС «Податковий блок»). Під час обстеження встановлено, що за означеною адресою позивач не знаходиться, про що складено акти від 27.08.2024 №7433/Ж6/26-15-24-02-04 та від 04.09.2024 №7667/Ж6/26-15-24-02-04 неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Позивач стверджує про порушення відповідачем вимог пункту 42.2 статті 42 та пункту 81.2 статті 81 ПК України в частині ненаправлення йому направлення на перевірку та копії наказу про проведення перевірки засобами поштового зв'язку, з приводу чого суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно підпунктів 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
За приписами підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Тобто, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Так, дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки. При цьому, виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У разі ж якщо перевірка проводиться в приміщенні контролюючого органу, то така перевірка є невиїзною.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, у постановах Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №823/2530/18, від 23.04.2020 у справі №826/20146/15, від 24.01.2019 у справі №805/1941/17-а, від 22.04.2021 у справі №820/2993/16, від 13.02.2024 у справі №140/3135/19
Як вже зазначалося судом, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві складено акти від 27.08.2024 №7433/Ж6/26-15-24-02-04 та від 04.09.2024 №7667/Ж6/26-15-24-02-04 неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Означені обставини, на переконання суду, свідчать, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за податковою адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням платника податків.
При цьому, суд констатує відсутність в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження виконання імперативно закріпленого за контролюючим органом обов'язку вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки позивачу як обов'язкової передумови для початку проведення такої перевірки.
Представником відповідача у судовому засіданні підтверджено, що наказ про призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача засобами поштового зв'язку не направлявся, не вручався особисто, а в якості підтвердження виконання встановленого пунктом 78.4 статті 78 ПК України обов'язку вручення копії наказу до матеріалів справи долучено копії актів неможливості пред'явлення наказу від 14.08.2024 №5440-п та направлення від 15.08.2024 №18069/26-15-24-02-04 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 5 пункту 5 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 (зі змінами), на виконання пункту 4 Доручення в.о. Голови ДПС від 06.12.2024 № 287-д(07) до доповідної записки Департаменту податкового аудиту від 14.11.2024 № 5015/99-00-07 та з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства наказом ДПС України від 04.09.2020 № 470 затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків (далі по тексту також - Методичні рекомендації), які можуть бути використані при проведенні документальних та фактичних перевірок апаратом ДПС та відповідними підрозділами територіальних органів ДПС, за якими закріплено функції щодо організації та проведення таких перевірок.
Відповідно до пункту 1.4.5 Методичних рекомендацій у разі коли при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування) посадовими (службовими) особами територіального органу ДПС / апарату ДПС, невідкладно складається у двох примірниках у довільній формі та підписується акт про неможливість проведення перевірки, що засвідчує цей факт.
У такому акті рекомендується зазначати інформацію про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (у тому числі у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування, у зв'язку з отриманням інформації оператора поштового зв'язку щодо неможливості вручення платнику податків або повернення без вручення письмового запиту територіальному органу ДПС / апарату ДПС про надання пояснень та їх документальних підтверджень, надісланого такому платнику податків з метою організації перевірки тощо), податкова адреса та/або адреса об'єктів оподаткування платника податків, за якою встановлено відсутність платника, інформацію про підстави для проведення перевірки (реквізити наказу, направлень тощо - зазначаються у випадку, якщо факт неможливості проведення перевірки встановлено після їх оформлення) та інші фактичні обставини, що засвідчують такі факти. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені у такому акті.
Другий примірник акта про неможливість проведення перевірки разом з копіями матеріалів надсилається територіальним органом ДПС / апаратом ДПС платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
При цьому підрозділ органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою, протягом 2 робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника) відповідного органу ДПС та готує запит на встановлення місцезнаходження платника податків.
До запиту додаються копія акта про неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю платника податків за податковою адресою, копія наказу про проведення перевірки (у разі його складання) та інші документи (або їх копії), що підтверджують відсутність платника податків за місцезнаходженням.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом до відповідного органу.
Зразок форми запиту наведено у додатку 5 до цих Методичних рекомендацій.
При отриманні органом ДПС від відповідного органу інформації щодо встановлення місцезнаходження платника податків, структурним підрозділом, який здійснює (очолює) перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків, у разі отримання відповіді про невстановлення місця знаходження платника податків за його місцезнаходженням - вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження платника податків до настання обставин, які унеможливлюють проведення відповідної перевірки (наприклад, у зв'язку з припиненням діяльності платника податків, спливом визначених законодавством термінів давності для проведення перевірки тощо).
Тобто, відповідно до означених положень Методичних рекомендацій у контролюючого органу наявні підстави для складення акта про неможливість проведення перевірки у випадку відсутності платника податків за податковою адресою та/або адресою об'єктів оподаткування та вчинення подальших заходів з організації та проведення перевірки платника податків.
При цьому, положеннями законодавства не передбачено складення посадовими особами контролюючого органу акта неможливості пред'явлення наказу на направлення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для проведення перевірки у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів виконання ним імперативно закріпленого за контролюючим органом обов'язку вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки позивачу як обов'язкової передумови для початку проведення такої перевірки.
Суд наголошує на тому, що виходячи з обставин справи, відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за податковою адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням платника податків.
Суд констатує, що означена підстава не заявлена в адміністративному позові, проте враховує сталу правову позицію Верховного Суду та його Великої Палати, відповідно до яокї повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц), від 23.10.2019 (справа № 761/6144/15-ц), від 15.06.2021 (справа № 904/5726/19) тощо, вказувала на дію принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Зокрема, у постанові від 14.12.2023 у справі № 520/20064/21 Верховний Суд зазначив таке:
«...колегія суддів зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета та підстави позову.
При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактична виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Колегія суддів звертає увагу, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Зазначений правовий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 виснувала таке: «…аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення…».
Отже, за правовим висновком Верховного Суду, процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою плоди отруйного дерева, сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність перевірки внаслідок порушення процедури її призначення та проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
При цьому, судом приймається до уваги, що в межах спірних відносин проведена відносно позивача перевірка оформлена як «виїзна» у той час як фактично контролюючим органом було здійснено «невиїзну» перевірки, що має наслідком правомірність посилання суду на висновки Верховного Суду щодо невиїзних перевірок.
Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду та з огляду на встановлені судом порушення, допущені відповідачем під час проведення перевірки у вигляді ненаправлення/невручення позивачу копії наказу про проведення перевірки перед початком її проведення, непред'явлення направлення на перевірку та фактичне здійснення документальної позапланової «невиїзної» перевірки, що нівелює наслідки її проведення, суд дійшов висновку, що наведене є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог без переходу до дослідження викладених в акті перевірки порушень по суті.
При цьому, суд звертає увагу на те, що у постановах від 21.05.2024 у справі №440/8798/22 та від 27.06.2024 у справі №520/27303/21 Верховний Суд зазначив таке:
"Суд вказує, що враховуючи правовий висновок, сформований у справах №826/17123/18 та №816/228/17, та враховуючи встановлені обставини щодо призначення та проведення перевірки у позивача всупереч дії мораторію, суди попередніх інстанцій не мали переходити до перевірки підстав позову по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства, а відповідно і робити висновки по суті таких порушень.
Водночас мотиви та висновки судів попередніх інстанцій по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства не вплинули на правильність вирішення спору в цілому, проте на переконання Верховного Суду такі мотиви мають бути виключені з мотивувальних частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням вказаного колегія суддів не надає оцінки наведеним доводам контролюючого органу в касаційній скарзі в частині неправильного застосування судами норм матеріального права (по суті встановлених під час перевірки порушень позивачем норм законодавства) при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах".
Таким чином, за правовою позицією Верховного Суду, у разі встановлення судом при розгляді справи факту допущення контролюючим органом процедурних порушень під час призначення та проведення перевірки, які є достатніми для визнання перевірки незаконною та скасування у зв'язку з чим прийнятих за результатом такої перевірки рішень, суд позбавлений можливості переходити до дослідження суті порушення, покладеного в основу оскаржуваного рішення, та робити відповідні висновки, позаяк у протилежному випадку такі мотиви мають бути виключені з мотивувальної частини судового рішення при його перегляді в апеляційному чи касаційному порядку.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 15 140,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.02.2025 №477.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 15 140,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у м. Києві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 15.10.2024 №11668824024.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 15 140,00 грн (п'ятнадцять тисяч сто сорок грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у місті Києві (ідентифікаційний код 43141267, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.