Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 липня 2025 року Справа№200/9138/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,
31.12.2024 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Донецькій області, у якій позивач просить визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302, м.Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.05.2021 року по 26.12.2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 95076 грн. (дев'яносто п'ять тисяч сімдесят шість) грн. 48 коп; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302, м. Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.05.2021 по 26.12.2024, але не більше шести місяців, у сумі 95076 грн. (дев'яносто п'ять тисяч сімдесят шість) грн. 48 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач в період з 07.11.2015 по 07.05.2021, проходив службу в Національній поліції України та у відповідності до Наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 07.05.2021 \№ 274о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.
Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 ухваленого у справі № 200/2374/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання рішення суду Відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум у розмірі 11794,83 грн., які виплатив 26.12.2024, тобто Позивачу була виплачена частину недоотриманого грошового забезпечення лише 26.12.2024 але Відповідач не нарахував та не виплатив Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 07.05.2021 (дата звільнення) по 26.12.2024 (по час повного розрахунку), тому Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.05.2021 (з дня звільнення зі служби) по 26.12.2024 (час повного розрахунку).
21.01.2025 на адресу суду, через систему «Електронний Суд», надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказав, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі № 200/2374/24 позов ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час за період, компенсацію за невикористану частину відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 та зобов'язано Головне управління національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання вказаного судового рішення, 26.12.2024 Головним управлінням нараховано та сплачено присуджені судом грошові виплати в сумі 11794,83 грн, що не є спірним між сторонами.
Головне управління як орган державної виконавчої влади зобов'язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, повноваженнями щодо самостійного обрання механізму (визначення порядку) реалізації прав поліцейських у сфері виплати грошового забезпечення Головне управління не наділене.
Більш того, враховуючи, що ГУНП в області є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов'язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативними актами, Головне управління у таких повноваженнях обмежене.
Отже ГУНП в Донецькій області позбавлене можливості самостійно нараховувати та здійснювати зазначені виплати, що не може визнаватися протиправною бездіяльністю.
Крім того, ст. 117 КЗпП України передбачає відповідальність та зобов'язання власника або уповноваженого органу виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, з вини власника.
На думку відповідача, вину власника виключає не лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.
За таких умов, здійснення Головним управлінням всіх належних заходів в межах, передбачених законодавством та компетенцією повністю виключає вину ГУНП в Донецькій області, що, в свою чергу, виключає застосування відповідальності.
Звертаємо також увагу суду на те, що позивачем неправильно визначено період затримки розрахунку. Так, позивачем необгрунтовано включено до періоду затримки день звільнення зі служби в поліції (07.05.2021), оскільки період затримки визначається з дня, наступного за останнім робочим днем - днем повного розрахунку.
Крім того, вважаємо за необхідне повідомити суд, що на цей час Донецьким окружним адміністративним судом відкрито провадження у адміністративній справі № 200/9108/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Рішення у справі не прийнято.
Незважаючи на те, що підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем у цій справі та справі №200/9108/24 зазначені різні, періоди затримки (з 07.05.2021 до 26.12.2024 - у цій справі та у справі № 200/9108/24 з 07.05.2021 до 14.12.2024) майже тотожні, що ставить під сумнів приведений позивачем розрахунок суми, заявленої до стягнення, оскільки в ньому не враховано частку грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як УБД, отриманої позивачем в розмірі 20248,68 грн.
Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області: довідку про грошове забезпечення за останні два місяця, що передували місяцю звільнення ОСОБА_1 ; довідку про середньоденну заробітну плату (грошове забезпечення) ОСОБА_1 ; розрахунок грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 .
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 10.03.2023.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП від 07.11.2015 № 72 о/с, призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно з штатним розписом, з 07.11.2015, зокрема ОСОБА_1 (М-084463), який мав спеціальне звання підполковник міліції, старшим інспектором Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, присвоївши йому спеціальне звання підполковник поліції.
Згідно з витягом з наказу ГУ НП від 30.12.2016 № 442 о/с призначено підполковника поліції ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору превенції Краматорського відділу поліції, з посадовим окладом 2500 гривень, увільнивши його від посади старшого інспектора Краматорського відділу поліції,.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП від 04.04.2019 №133 о/с, призначено підполковника поліції ОСОБА_1 (0112534) - старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Краматорського відділу поліції, з посадовим окладом 2500 гривень, увільнивши його від посади старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції цього відділу поліції.
Згідно з витягом з наказу ГУ НП від 22.04.2019 № 159 о/с, призначено підполковника поліції ОСОБА_1 - начальником відділу превенції Краматорського відділу поліції, з посадовим окладом 3100 гривень, увільнивши його від посади старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції цього відділу поліції.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП від 20.01.2021 № 41 о/с призначено з 20.01.2021 підполковника поліції ОСОБА_1 (0112534) - начальником сектору публічного порядку відділу превенції Краматорського районного управління поліції, з посадовим окладом 2700 гривень та установлено надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 55 %, увільнивши його від посади начальника відділу превенції Краматорського відділу поліції (за власною ініціативною).
Згідно з витягом з наказу ГУ НП від 07.05.2021 № 274 о/с, по особовому складу, установлено, що відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну полінію» звільнено зі служби в поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) підполковника поліції ОСОБА_1 (0112534) - начальника сектору публічного порядку відділу превенції Краматорського районного управління поліції з 07.05.2021, без встановлення йому у травні 2021 року премії. Зазначено, що вислуга років на 07.05.2021 у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає: 24 роки 9 місяців 3 дні, у пільговому обчисленні - 36 років 9 місяців 2 дні. Вважати невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб.
Листом Краматорського районного управління поліції ГУ НП в Донецькій області від 19.03.2024 № 28 аз/201/01-2024 повідомлено про те, що полковник поліції ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 по 07.05.2021 залучався до несення служби у добових нарядах як відповідального від керівництва або його помічника у Краматорському ВП, а саме, - добове несення служби- 125 разів 3000 (три тисячі) годин. З яких у нічний час 1500 (півтори тисячі) годин.
Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Донецькій області від 28.03.2024 № 235/12/01-2024 установлено, що за даними обліків ВПС УКЗ Головного управління Національної поліції Донецькій області ОСОБА_1 (0112534), колишній начальник сектору публічного порядку відділу превенції Краматорського районного управління поліції, проходив службу в ГУНП в Донецькій області з 07.11.2015 до 07.05.2021, наказом ГУНП в Донецькій області від 07.05.2021 № 274 о/с його було звільнено з лав Національної поліції України за п. 7 ч. 1 ст. 77 Розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Зазначено, що за період служби не використав основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки: - у 2015 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час складала 4 доби: частини основної оплачуваної і/ відпустки - 4 доби, додаткової оплачуваної відпустки - 0 діб. Не використано частину основної оплачуваної відпустки у кількості 4 діб; - у 2016 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки складала 45 діб: основної оплачуваної відпустки- 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 15 діб. Використано основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб з 18.05.2016 до 16.06.2016 (наказ ГУНП в Донецькій області від 09.06.2016 № 144 о/с) та додаткову оплачувану відпустку у кількості 14 діб з 01.11.2016 до 14.11.2016 (наказ ГУНП в Донецькій області від 19.10.2016 № 346 о/с). Не використано додаткову оплачувану відпустку у кількості 1 доби; - у 2017 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки складала 45 діб: основної оплачуваної відпустки - 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 15 діб. Використано основну оплачувану відпустку у кількості 31 доби (з урахуванням 1 святкового дня) та додаткову оплачувану відпустку у кількості 15 діб з 14.05.2017 до 08.06.2017 (наказ ГУНП в Донецькій області від 22.04.2017 № 197 о/с) та з 23.10.2017 до 11.11.2017 (наказ ГУНП в Донецькій області від 25.09.2017 № 462 о/с); -у 2018 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки складала 45 діб: основної оплачуваної відпустки - 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 15 діб. Використано основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб з 02.07.2018 до 31.07.2018 (наказ ГУНП в Донецькій області від 22.06.2018 № 245 о/с) та додаткову оплачувану відпустку у кількості 16 діб (з урахуванням 1 святкового дня) з 26.03.2018 до 10.04.2018 (наказ ГУНП в Донецькій області від 20.02.2018 № 70 о/с); - у 2019 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки складала 45 діб: основної оплачуваної відпустки - 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 15 діб. Використано основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб з 22.05.2019 до 10.06.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 29.04.2019 № 174 о/с) та з 04.09.2019 до 13.09.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 30.08.2019 № 395 о/с), додаткову оплачувану відпустку у кількості 15 діб з 04.12.2019 до 18.12.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 29.11.2019 №518 о/с); - у 2020 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки складала 45 діб: основної оплачуваної відпустки - 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 15 діб. Використано основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб з 01.07.2020 до 20.07.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 25.06.2020 № 226 о/с) та з 22.02.2021 до 03.03.2021 (наказ ГУНП в Донецькій області від 01.02.2021 № 100 о/с), додаткову оплачувану відпустку у кількості 16 діб (з урахуванням 1 додаткового дня за донорство) з 07.12.2020 до 22.12.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 18.11.2020 № 488 о/с); - у 2021 році тривалість щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час складала 15 діб: частини основної оплачуваної відпустки - 15 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 0 діб. Не використано частину основної оплачуваної відпустки у кількості 15 діб, які були компенсовані при звільненні. Крім того, зазначено, що відповідно до обліків УКЗ ОСОБА_1 на підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 15.04.2016 № 6/І/V/22 відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надано статус учасника бойових дій, 22.06.2016 управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області на підставі вказаного рішення видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 . Також зазначено, що згідно з обліками УКЗ ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2019 рік використано у кількості 14 діб з 16.02.2019 до 01.03.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 15.02.2019 № 73 о/с), за 2020 рік використано у кількості 14 діб з 01.03.2020 до 14.03.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 20.02.2020 № 67 о/с). Додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та за 2021 рік не використав.
Відповідно до копії довідки Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Донецькій області від 28.03.2024 № 236/12/01-2024 установлено, що згідно з обліками УКЗ ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2019 рік використав у кількості 14 діб з 16.02.2019 до 01.03.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 15.02.2019 № 73 о/с), за 2020 рік використано у кількості 14 діб з 01.03.2020 до 14.03.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 20.02.2020 № 67 о/с). Додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та за 2021 рік не використав.
У листі УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 20.03.2024 № 19аз/26/ос-2024 зазначено, що суми нарахованої та виплаченої (позивачу) доплати за службу в нічний час відображені в довідках, які до даються до цього листа.
Д о вказаного листа додані архівні відомості №№ 1-6 щодо позивача за період з листопада 2015 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по грудень 2017 року, з січня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, з січня 2020 року по грудень 2020 року, з січня 2021 року по травень 2021 року.
У цих архівних відомостях наведена інформація щодо нарахування позивачу доплати за роботу в нічний час: - в квітні 2017 року у розмірі 120,00 грн; - в травні 2017 року у розмірі 103,62 грн; - в червні 2017 року у розмірі 66,04 грн; - в жовтні 2017 року у розмірі 93,75 грн; в листопаді 2017 року у розмірі 62,87 грн; - в грудні 2017 року у розмірі 59,66 грн; - в квітні 2018 року у розмірі 31,44 грн; - травні 2018 року у розмірі 34,54 грн; - в червні 2018 року у розмірі 52,71 грн; - в липні 2018 року у розмірі 55,03 грн; - у вересні 2018 року у розмірі 90,00 грн; в жовтні 2018 року у розмірі 65,63 грн; в листопаді 2018 року у розмірі 89,49 грн; - в грудні 2018 року у розмірі 89,49 грн; - в січні 2019 року у розмірі 66,46 грн; - у лютому 2019 року у розмірі 93,75 грн; - в березні 2019 року у розмірі 65,63 грн; - в квітні 2019 року у розмірі 99,06 грн; - в травні 2019 року у розмірі 162,75 грн. Також зазначена інформація про нарахування індексації з грудня 2017 року.
Позивач також надав до суду розрахункові листи за період з листопада 2015 року по травень 2021 року.
Відповідач надав до суду довідку Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Донецькій області від 09.05.2024 № 285 щодо нарахування та виплати доплати за службу в нічний час, компенсації за невикористану щорічну відпустку, індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби в ГУ НП в Донецькій області з 07.11.2015 по 07.05.2021 в якій зазначено, облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється керівником підрозділу, у якому проходить службу поліцейський, шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною в додатку 1 до цього Порядку та умов, яка до 15 числа місяця, наступного після залучення поліцейських до несення служби в нічний час, подається до фінансового підрозділу. В довідці обліку несення поліцейськими служби в нічний час не передбачено відображення місця несення служби, а саме СОГ або охорону громадського(публічного) порядку. Доплата за службу в нічний час не має постійного характеру та виплачується поліцейським, залучення яких до служби в нічний час, підтверджене вказаними вище документами, за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць. Також зазначено, що наказом ГУНП в Донецькій області від 07.05.2021 № 274 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 7 травня 2021 року та оголошено невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб. Зазначено, що в травні 2021 ОСОБА_1 була нарахована і виплачена грошова компенсація за 15 діб невикористаної щорічної відпустки в сумі 5506,38 грн. З відрахуванням обов'язкових податків та зборів, на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 5423,78 грн. Також зазначено, що законні підстави для проведення індексації грошового забезпечення поліцейським до листопада 2017 року відсутні.
Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Донецькій області від 03.05.2024 № 1050/12/01-2024, додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2016 рік, 2017 рік , 2018 рік і за 2021 рік позивач не використав, відповідні рапорти до УКЗ ГУ НП в Донецькій області не надходили.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №200/2374/24 позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код: 40109058) про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час за період, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язано Головне управління національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання рішення суду відповідачем нараховано та 26.12.2024 виплачено кошти в розмірі 11794,83 грн.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд вважає за необхідне також застосувати правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, а саме наступне.
Так, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як з 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 08.05.2021 (наступний день після звільнення позивача - 07.05.2021).
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 08.05.2021 (наступний день після звільнення) до 25.12.2024 (останній день, що перебував повному розрахунку, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 08.05.2021 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (тобто з 19.07.2022 по 25.12.2024).
Згідно довідки про середній розмір грошового забезпечення (від 09.01.2025 №14), що надана на виконання вимог ухвали суду, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 476,76 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат за період з 08.05.2021 по 18.07.2022 складає 123480,84 грн (476,76 грн х 259 робочих дні)
Суд при вирішенні цього спору враховує, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, при прийнятті рішення у цій справі необхідно враховувати принцип співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки з нею розрахунку при звільненні. Необхідним є з'ясування частки недоплачених позивачу сум від загальної суми, що підлягала до виплати позивачу на час її звільнення.
Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 (п'ять тисячі) грн. 00 коп.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 19.07.2022 по 25.12.2024 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Під час розгляду справи судом встановлено, що при звільненні позивача відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки, індексацію та доплату за чергування в нічний час. Виплата донарахованої суми здійснена 26.12.2024, про що свідчить платіжна інструкція. (отже останнім днем, що передував остаточному розрахунку є 25.12.2024)
Згідно довідки про середній розмір грошового забезпечення (від 09.01.2025 №14), що надана на виконання вимог ухвали суду, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 476,76 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат складає 87723,84 грн (476,76 грн х 184 дні) з урахуванням припису статті 117 КЗпП України якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
Виходячи з наведеного, загальна сума середнього заробітку складає 87723,84 + 5000 = 92723,84 грн
Посилання відповідача на необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц є недоречним, адже вони сформовані за попереднього нормативно-правового регулювання таких правовідносин. У спірних правовідносинах належать до врахування приписи статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції чинній з 19.07.2022, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зауважує, що відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки позивача було звільнено зі служби Головного управління Національної поліції в Донецькій області 07.05.2021, а недоплачені суми грошового забезпечення було виплачено 26.12.2024, то відповідно часом затримки розрахунку при звільненні є період з 08.05.2021 (наступного дня після звільнення) по 25.12.2024 (включно).
Разом з цим суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю[…].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд доходить висновку про застосування більш ефективного способу захисту порушеного права позивача у вигляді стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, з метою ефективного способу захисту прав позивача суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Націоналної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно та стягнення з Головного управління національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302,Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно в сумі 92723,84 грн
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно в сумі 92723 (дев'яносто дві тисяч сімсот двадцять три) гривні 84 копійки.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 31.07.2025року.
Суддя І.Г. Аляб'єв