Миколаївської області
Справа №477/2707/24
Провадження №2/477/591/25
25 квітня 2025 року Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Козаченка Р.В.,
із секретарем судового засідання - Клюсевич-Шараповою Н.М.,
без участі сторін,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до Галицинівської сільскьої ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,11 га, призначену для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, розташовані в АДРЕСА_1 .
На обґрунтування вимог вказувала, що нотаріальному оформленні цієї спадщини, на яку вона претендує як спадкоємиця першої черги спадкування за законом, заважає відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на вказану нерухомість, так як батько придбав будинок за укладеним на товарній біржі договором, але на тепер з'ясувалося, що договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен був бути нотаріально посвідчений.
Посилаючись не те, що між батьком та продавцем були домовлені та виконані всі умови договору вважала, що батько набув законно право власності на будинок та ділянку і вони входять до складу спадщини, тому в порядку спадкування мають відійти їй.
В судове засіданні сторони не з'явилися, про його час та місце були повідомлені належним чином. Позивачка надала заяву з проханням розглядати справу без її участі і задовольнити позов.
Представник відповідача подав суду заяву про визнання позовних вимог, в якій також зазначив про можливість розгляду справи без його участі.
Суд, вважаючи можливим здійснити розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відповідно до положень ст. 200 ЦПК України без участі сторін, дослідивши матеріали та докази справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який на час смерті проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Після її смерті відкрилася спадщина, в тому числі на нерухоме майно у виді житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та на земельну ділянку, площею 0,11 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Згідно з ч.ч.1-4 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Цивільний кодекс України передбачає два види спадкування: за законом і за заповітом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Заповіту спадкодавця ОСОБА_2 судом не встановлено, тому спадкування після його смерті повинно здійснюватися за законом.
Цивільний кодекс України вирізняє п'ять черг спадкування за законом, виписаних у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Позивачка, як дочка померлого відповідно до ст. 1261 ЦК України, відноситься до спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 .
Вона вчасно, в передбачений законом строк, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Інших спадкоємців цієї ж черги, які б прийняли спадщину, не встановлено.
Звернувшись до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Сапеги О.П. вона оформила спадщину на земельну ділянку, площею 3,1893 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, але отримала письмове роз'яснення від 12 серпня 2024 року про неможливість оформлення нею спадщини за законом на вказаний будинок та ділянку через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів - договір купівлі-продажу нерухомого майна не був посвідчений нотаріально.
За пунктами 4.1, 4.15, 4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, факт прийняття спадщини а також наявність правовстановлюючих документів, у разі їх відсутності, роз'яснює про вирішення такого питання в судовому порядку. Що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,11 га, виділена для його будівництва та обслуговування, належали ОСОБА_3 .
31 липня 2001 року між ним та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір купівлі-продажу цього будинку, зареєстрований на товарній біржі “Едвайс-Ріелті». Після укладення договору ОСОБА_2 зареєстрував право власності на будинок в КП “Миколаївське МБТІ».
Статтею 227 ЦК України 1963 року, який був чинним на час укладення договору, передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладається в письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, якщо хоча б одна із сторін є громадянином.
Недотримання даної вимоги тягне за собою до недійсності договору (ч. 1 ст. 47 ЦК України).
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що такий договір підлягає реєстрації у відповідному виконкомі органу місцевого самоврядування (або ж в МБТІ відносно міст та селищ міського типу). Однак сама по собі відсутність такої технічної реєстрації не впливала на момент виникнення права власності на дійсність договору за вимогами ЦК України 1963 року.
Згідно з частиною 2 статті 47 ЦК України 1963 року суд може на вимогу однієї із сторін договору визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального посвідчення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна сторона ухиляється від нотаріального посвідчення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього.
Відповідно до матеріалів справи та змісту вказаного вище договору вбачається, що його сторони узгодили всі суттєві умови угоди, в тому числі й ціну, а потім виконали зобов'язання за ним, тому суд вбачає достатньо підстав вважати, що укладений договір купівлі-продажу будинку є дійсним і ОСОБА_2 правомірно набув його у власність.
Земельна ділянка, площею 0,11 га, виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 відповідно до державного акту серії МК № 06645, виданого 19 січня 1998 року Українківською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про власність», який діяв на час укладення договору купівлі-продажу будинку, об'єктами права приватної власності є зокрема і жилі будинки та земельні ділянки.
Згідно зі ст. 14 цього ж Закону громадяни мають право на одержання у власність земельних ділянок і для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування та обміну.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України “Про власність» громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК України 1990 року, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу будинку, При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Крім того, відповідно до ст. 120 ЗК України 2000 року в нині діючій редакції, у разі набуття права власності на жилий будинок, розміщений на земельній ділянці, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) до набувача без зміни її цільового призначення.
Виходячи із аналізу вказаних статей ЗК України та Закону України “Про власність» слід дійти висновку, що з переходом права власності на будинок до спадкодавця ОСОБА_2 перейшло право власності і на земельну ділянку, площею 0,11 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка належала продавцю будинку ОСОБА_3 згідно державного акту серії МК № 06645, виданого 19 січня 1998 року.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.
Згідно з ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
В результаті, дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що земельна ділянка та будинок належали законно ОСОБА_2 , і після його смерті вони в порядку спадкування повинні відійти спадкоємцям, які прийняли спадщину, тобто позивачці як єдиній спадкоємиці за законом першої черги спадкування за законом.
Враховуючи, що іншим способом, окрім судового порядку, вона не може захистити своє спадкове майнове право, тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту шляхом визнання за нею права на нерухомість в порядку спадкування за законом.
За викладеного, керуючись ст. ст. 200, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на наступне нерухоме майно:
- житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, площею 0,11 га, призначену для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Р.В. Козаченко