Справа № 135/614/25
Провадження № 2/147/386/25
31 липня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Натальчук О.А.,
із секретарем Свистун А.П,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду с-ща Тростянець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 18140,70 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено кредитний договір №422877337. 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31.12.2020 додатковою угодою № 26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. Відповідно до реєстру боржників № 146 від 10.08.2021 до договору факторингу №28/1118-01, укладеного між ТОВ ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №422877337.
20.10.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20102022, відповідно до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Згідно із реєстром прав вимоги № 1 від 21.10.2022 до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 18140,70 грн, з яких 5100 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 13040,70 грн сума заборгованості за відсотками.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим договором. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
В добровільному порядку відповідач не погасив вищевказану заборгованість, тому представник позивача змушений звернутися до суду з вказаним позовом і просять стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.
Ухвалою судді від 02.06.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.
20.06.2025 (печатка «Укрпошта» від 19.06.2025) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» просив відмовити. У відзиві посилається на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Так у додатках до позовної заяви міститься копія платіжного доручення від 10.06.2021, в якому зазначено, що 10.06.2021 року перераховано 5100.00 грн на картку № НОМЕР_1 . Проте, з вищевказаний документ не містить повного номера картки, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме ОСОБА_1 . Зауважує, що договір кредитної лінії № 422877337 від 10.06.2021 не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачем, оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі його персональних даних не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. При цьому відповідач заперечує підписання договору і отримання кредитних коштів, коли позивачем не надано до суду достатніх і допустимих доказів того, що саме відповідач погодив усі істотні умови вищевказаного договору кредитної лінії. Також звертав увагу на те, що право нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зі спливом строку дії договору, тобто 10 липня 2021 року, тому починаючи із зазначених дат, товариство не мало право нараховувати проценти за користування кредитом. Проте, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» нарахувало проценти за позикою в значно більшому розмірі та відступило право вимоги процентів у таких розмірах ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», після чого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» також здійснювалось нарахування процентів у значно більшому розмірі та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило право вимоги процентів у таких розмірах позивачу. При цьому, в позовній заяві не наведено підстав такого розрахунку процентів, а додані до позовної заяви розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять виключно суми процентів, права вимоги яких передано відповідачу ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ». Крім того, позивачем не надано детального розрахунку за складовими кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідача, зокрема простроченої заборгованості за відсотками в сумі 13040.70 грн., із зазначенням за який період була нарахована та за якою відсотковою ставкою.
30.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 . Зазначено, що кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Доказів протилежного відзив на позовну заяву не містить. Окрім того, не спростовано відповідачем презумпції правомірності кредитного договору - всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення кредитного договору, підлягають виконанню. Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення кредиту за електронним договором є обов'язковим. Отже, позивачем доведено факт укладання відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання кредитного договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань. Також вказано, що кредитні кошти надано клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом при реєстрації на сайті первісного кредитора, відповідно ні позивач, ні первісний кредитор не володіє інформацією щодо належності банківського рахунку. Відповідно до умов кредитного договору, кошти надано позичальнику в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної позичальником при реєстрації на сайті первісного кредитора. Інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у первісного кредитора, у зв'язку з чим, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі, які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження надання/перерахування коштів позичальнику та обґрунтування розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, отже позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» є законними та обґрунтованими. Щодо нарахування відсотків зазначено, що підписавши кредитний договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. При укладенні кредитного договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю, передбачену законодавством інформацію, перед укладанням кредитного договору. Відповідачем умови кредитного договору не виконувались отже нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору є правомірним, а відповідач жодним чином не позбавляється від обов'язку виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості в повному обсязі. Відсотки, які просить стягнути позивач нараховані за понадстрокове користування позикою/кредитом, за відсотковою ставкою передбаченою кредитним договором, саме за понадстрокове користування кредитом.
У судове засідання представник позивача не з'явився. У позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився. У відзиві на позов просив про розгляд справи без його участі.
З урахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 1, 3 ЦК України, ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Судом встановлено, що 10.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №422877337, за умовами якого останньому було надано кредит у сумі 5100,00 грн, на умовах строковості, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Строк надання кредиту визначено у 30 календарних днів (а.с. 7-9).
Вказаний договір кредитної лінії був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV9НН67, відправленим 10.06.2021 22:28:04, введений 10.06.21 22:28:44.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України « Про електронну комерцію»).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України « Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовими ідентифікаторами відповідно, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитних договорів.
Судом установлено, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитних договорів.
Окрім того, з позовної заяви вбачається, що 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/11180-01, а 31.12.2020 додатковою угодою № 26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції (а.с.15,17).
Відповідно до реєстру боржників №146 від 10.08.2021 до договору факторингу №28/1118-01, укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №422877337 (а.с. 11,12).
Надалі, 20.10.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 20102022, яким визначено, що ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК « Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах прав вимоги (а.с. 18, 19).
Згідно з договором факторингу № 20102022 під правом вимоги розуміється права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованості боржників, які виникли на підставі договору позики.
Відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022 до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 18140,70 грн (а.с.20, 21).
Разом з тим, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутня в повному обсязі як копія додаткової угоди №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та договору факторингу №20102022 від 20.10.2022, так і сам договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст.517 ЦК України).
Відповідно до ст.519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
У розрізі викладеного, враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Враховуючи викладене, відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтями 12,13 ЦПК України визначено, що суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст.79,80 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що кредитний договір №422877337 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено 10.06.2021, а договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018. Додаткова угода №26 до вказаного договору факторингу була укладена 31.12.2020.
Тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 .
Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане позивачу ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу №20102022 від 20.10.2022.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що кредитним договором №422877337 укладеним між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 10.06.2021 не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором та є неналежним позивачем.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Разом з тим, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17).
Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 (зокрема, у редакції від 31.12.2020 додаткової угоди) не було, та сторони не могли передбачити, що 10.06.2021 цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА»» до ТОВ «Таліон Плюс», відтак наступний перехід прав вимоги, який є похідним, не може підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Таким чином, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором №422877337 від 10.06.2021, який укладений після відступлення первісним кредитором права вимоги за кредитом на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за вказаним кредитним договором.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати у справі покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 13, 76 78, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 30;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 31.07.2025.
Суддя О.А. Натальчук