Справа № 761/19284/24
Провадження № 2/761/2215/2025
04 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарях: Габунії М.Г., Сухині А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод власнику нерухомого майна, -
24 травня 2024 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В своїх вимогах позивач просить:
-усунути перешкоди власнику ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору дарування від 10.02.2011, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
-усунути перешкоди власнику - ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2021 року та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності від 03.03.2011, припинивши право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .
Вимоги позову обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017 у справі №761/34737-16-ц, яке набрало законної сили.
Так вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.10.2003 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., зареєстровано в реєстрі за №7950.
З метою відновлення свого права на квартиру, 12.01.2023 року позивач звернувся із заявою до державного реєстратора про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на підставі рішення суду за ним права власності на квартиру.
Однак рішенням державного реєстратора від 16.04.2024 року позивачу відмовлено у вчиненні реєстраційної дії, так як відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №231 від 10.01.2011 зареєстрована за іншою особою, як з'ясував в подальшому позивач, ОСОБА_5 .
Як зазначає позивач, наявність договору дарування від 10.02.2011 року перешкоджає йому в реалізації правомочностей як власника майна.
Наявний в реєстрі запис про право власності ОСОБА_5 на квартиру яка належить на праві власності позивачу не тільки перешкоджає позивачу зареєструвати своє право власності на квартиру, а й наділяє відповідача певними юридичними правами щодо цієї квартири.
Ефективним способом захисту позивач вважає, є усунення перешкод власнику ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору дарування від 10.02.2011, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2021 року та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності від 03.03.2011, припинивши право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1
В судовому засіданні, яке відбулося 04.04.2025 року представник позивача вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити. В судове засідання, яке відбулось 04.07.2025 року представник позивача не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи, звернулась до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, просила задовольнити заявлені вимоги.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили, відзив на заявлені вимоги до суду не направили.
Суд на підставі положень статті 223 ЦПК України ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017 року (справа №761/34737/16) позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.10.2003 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., зареєстровано в реєстрі за №7950.
Як встановлено судом, 18.04.1996р. між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір було укладено та зареєстровано на товарній біржі «Українська біржа Десятинна» за реєстровим №2740-1450. Право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано в Київському міському БТІ 25.04.1996р. за №6575.
10.10.2003р. між ОСОБА_6 , яка діє на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. 08.09.2003р. за № 7237, від імені ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 7950.
Рішення набрало законної сили.
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Однак рішенням від 16.04.2024 року за №72622737 державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_12 . Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовив у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 , оскільки відповідно до інформації з ДРПНМ право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі договору дарування №231 від 10.02.2011 року за іншою фізичною особою.
Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03.03.2011 року в реєстрі речових прав було зареєстровано право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, 231, 10.01.2011, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю.
З копії договору дарування вбачається, що 10.02.2011 року ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Як зазначено в договорі, відчужувана квартира належить ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. 10.10.2023 року за реєстровим №7950.
Щодо заявлених вимог позивача про визнання недійсним договору дарування від 10.02.2011, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд зазначає наступне.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.2 ст.216 ЦК України).
Враховуючи що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2017 року у справі №761/34737/16-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.10.2003 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., зареєстровано в реєстрі за №7950, тому враховуючи положення діючого законодавства договір дарування квартири від 10.02.2011 року, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №231, є нікчемним.
Діюче законодавство не передбачає можливості визнання недійсним нікчемного правочину, оскільки такий спосіб захисту порушеного права є неналежним.
А тому враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про визнання недійсним договору дарування від 10.02.2011, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Щодо заявлених вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2021 року та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності від 03.03.2011, припинивши право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.
Частина 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Оскільки договір дарування квартири від 10.02.2011 року на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , є нікчемним, враховуючи положення ч.2 ст.5 ЦПК України, суд приходить до висновку про наявність законом передбачених підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 32685586), що проведена 03.03.2011 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) про усунення перешкод власнику нерухомого майна - задовольнити частково.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 32685586), що проведена 03.03.2011 року.
В позові ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн., тобто по 605,60 грн. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г.Притула