Номер провадження 2-о/754/428/25
Справа № 754/12202/25
31 липня 2025 року суддя Деснянського районного суду міста Києва Сенюта В.О. розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення, -
30.07.2025 представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Домітращук І.М. звернулася до Деснянського районного суду міста Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Подану заяву обґрунтовано тим, що заявник є батьком дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням від 29.04.2015 визначено місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . Заявник є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки заявник самостійно виховує та утримує доньку, відтак в порядку п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У зв'язку із чим, виникла необхідність у зверненні до суду із заявою про встановлення факту самостійного утримання дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У положенні п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно положення ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до змісту ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Чинний СК України чітко передбачає, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини або до відповідних органів із заявою про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати аліментів на утримання дітей.
Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) виснувала про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
За змістом наведеної норми, якщо встановлення юридичного факту пов'язується з подальшим вирішенням спору про право, цивільно-процесуальним законодавством передбачено розгляд вимоги про встановлення факту у порядку позовного, а не окремого провадження одночасно з вирішенням спору про право, оскільки не встановивши факт, особа позбавлена можливості довести наявність у неї права, за захистом якого вона звернулась до суду.
Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що вимога про встановлення юридичного факту, про який просить Заявник, передбачає спір про право щодо виховання та утримання дітей, який підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження по справі.
При цьому, заявник ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 315 ЦПК України, -
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 31 липня 2025 року.
Суддя В.О. Сенюта