ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/6072/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"
про стягнення 58 693,79 грн
Представники сторін: не викликалися
У травні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (далі - ПрАТ "Універсальна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (далі - ПрАТ "Інтер-Поліс") 58 693,79 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ "Універсальна", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій позивач виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України "Про страхування" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - Закон №1909-IX), в межах виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до ПрАТ "Інтер-Поліс", як страховика винної в ДТП особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6072/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
30.05.2025 через систему "Електронний суд" від ПрАТ "Інтер-Поліс" подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що огляд пошкодженого транспортного засобу проведено 12.08.2024 (до спірної ДТП) та без участі відповідача чи його уповноваженого представника, що позбавило Відповідача можливості участі у встановленні розміру завданої внаслідок ДТП матеріальної шкоди потерпілому.
Крім цього, позивачем невірно визначено суму страхового відшкодування, оскільки матеріали справи не містять ані звіту, ані висновку експерта, у зв'язку з чим Відповідач позбавлений можливості надати належну оцінку порядку проведеного огляду пошкодженого транспортного засобу та визначення вартості матеріального збитку.
20.06.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 23.06.2025) ПрАТ "Універсальна" подало відповідь на відзив, в якій не погодилося з доводами Відповідача, оскільки докази Позивача є більш вірогідними, а доводи Відповідача гуртуються на припущеннях.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "Універсальна" обґрунтованими.
29.08.2024 о 15:30:49 у місті Києві по вулиці Дніпровська Набережна перетин з вулицею Здолбунівська, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 .
ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, вина якого була встановлена постановою Дарницького районного суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №753/17591/24.
Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_3 (застрахований транспортний засіб), власником та страхувальником якого, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , є Товариство з обмеженою відповідальністю "Енкі Констракшн" (далі - ТОВ "Енкі Констракшн").
16.07.2024 між ПрАТ "Універсальна" (за текстом договору - страховик) та ТОВ "Енкі Констракшн" (за текстом договору - страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту на умовах страхового продукту "Страхування транспортних засобів" №1417/10-101, предметом якого є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом марки "BMW X7", номер кузова (шасі) НОМЕР_3 , згідно якого страховик прийняв на себе зобов'язання, при настання страхового випадку (ДТП) здійснити виплату страхового відшкодування.
На підставі Пояснень від 05.09.2024, Заяви про виплату страхового відшкодування від 09.09.2024, Акту огляду транспортного засобу №ОS128653 від 12.08.2024, Рахунку на оплату №ВВL00005023 від 12.09.2024 на суму 60 724,91 грн (разом із ПДВ), виставленого ТОВ "АВТ Баварія Київ", Акту виконаних робіт №BIN00004797 від 23.11.2024 на суму 58 693,79 грн (разом із ПДВ), Аварійних сертифікатів, Страхового акту №G-25056-1 від 16.09.2024 на суму 48 579,93 грн, Страхового акту №G-25056-2 від 03.12.2024 на суму 10 113,86 грн, за платіжними інструкціями №57354 від 17.09.2024 та №68292 від 04.12.2024 Позивачем сплачено на рахунок особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу (ТОВ "АВТ Баварія Київ"), 58 693,79 грн.
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "Інтер-Поліс" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №221219298.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.
З метою досудового врегулювання спору, ПрАТ "Універсальна" звернулася до ПрАТ "Інтер-Поліс" із заявою (претензією) №25056/ІНС.ЛОУ від 14.03.2025, в якій просило сплатити 58 693,79 грн страхового відшкодування. Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не відшкодував позивачеві шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, ПрАТ "Універсальна" звернулося з даним позовом до суду про стягнення з ПрАТ "Інтер-Поліс" 58 693,79 грн страхового відшкодування.
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно доцього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
За приписами статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України "Про страхування" (Закону №1909-IX) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту на умовах страхового продукту "Страхування транспортних засобів" №1417/10-101 від 16.07.2024 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , була встановлена постановою Дарницького районного суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №753/17591/24.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Нормами статті 5 Закон №1961-IV встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закон №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №221219298, (франшиза - 0,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закон №1961-IV, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, на підставі положень статей 512, 514, 993 ЦК України та статті 108 Закону №1909-IX, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як страховика особи, відповідальної за завдані збитки.
Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач наголошував на ненадання Позивачем належних доказів підтверджуючих розмір заподіяного збитку забезпеченого транспортного засобу. Однак суд не погоджується з такими твердженнями Відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Також, вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Як було раніше встановлено судом, 12.09.2024 станцією технічного обслуговування ТОВ "АВТ Баварія Київ" було виставлено рахунок на оплату №BBL00005023 щодо ремонту пошкодженого автомобіля "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , на загальну суму 60 724,91 грн (разом із ПДВ).
23.11.2024 ТОВ "АВТ Баварія Київ" було складено акт виконання робіт №BIN00004797 на загальну суму 58 693,79 грн, з яких: вартість робіт (Ср) - 20 514,31 грн, вартість матеріалів (См) - 10 155,60 грн, вартість запчастин (Сс) - 28 023,88 грн.
Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.
Винятки стосовно використання зазначених вимог передбачені у пункті 7.39 Методики.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , автомобіль "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , 2022 року випуску.
Доказів та/або доводів, які б виключати застосування до спірних правовідносин положень пункту 7.38. Методики, передбачених пунктом 7.39. Методики, відповідачем не надано та не вказувалося.
Таким чином, оскільки на момент ДТП строк експлуатації вказаного автомобіля не перевищував 7 років, тому вважається, що коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0 (нулю).
Отже, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , (Сврз) з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 58 693,79 грн (20 514,31 грн + 10 155,60 грн + 28 023,88 грн + 0).
16.09.2024 та 03.12.2024 Позивачем було складено страхові акти №G-25056-1 на суму 48579,93 грн та №G-25056-2 від на суму 10 113,86 грн.
На підставі вищезазначених документів для проведення ремонту пошкодженого автомобіля "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , ПрАТ "Універсальна" перерахувало на рахунок ТОВ "АВТ Баварія Київ" (станції відновлення) 58 693,79 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №57354 від 17.09.2024 та №68292 від 04.12.2024.
Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт здійснення відновлювального ремонту автомобіля "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , на суму 58 693,79 грн. При цьому, як було раніше вказано судом, звіт про оцінку автомобіля/висновок є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а тому у даному спорі щодо визначення розміру шкоди суд виходить з фактичної (реальної) суми, що підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Разом із цим, заперечуючи проти розміру страхового відшкодування, ПрАТ "Інтер-Поліс" наголошувало на позбавленні останнього можливості участі у визначенні розміру шкоди внаслідок недотримання пункту 33.3. статті 33 №1961-IV. Однак суд вважає такі заперечення безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 33.3. статті 33 Закону №1961-IV водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
Із аналізу статті 37 Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Так, однією з підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV).
Разом із цим, суд звертає зазначає, що недотримання положень пункту 33.3. статті 33 Закону №1961-IV не призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, оскільки такі були встановлені постановою Дарницького районного суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №753/17591/24.
Також суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Як було раніше встановлено судом, з метою досудового врегулювання спору, ПрАТ "Універсальна" звернулася до ПрАТ "Інтер-Поліс" із заявою (претензією) №25056/ІНС.ЛОУ від 14.03.2025, в якій просило сплатити 58 693,79 грн страхового відшкодування.
Із вказаною заявою Позивачем було надіслано пакет первинних документів, на підставі яких було визначено розмір страхового відшкодування, зокрема документи зі станції технічного обслуговування.
Жодних доказів, які б підтверджували вчинення будь-яких дій з метою з'ясування розміру заподіяної шкоди автомобілю "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , матеріали справи не містять та не були надані останнім.
Іншими словами, навіть після відновлення пошкодженого транспортного засобу, у разі незгоди з розміром шкоди, Відповідач не був позбавлений можливості провести власне дослідження, надавши суду відповідний звіт або висновок.
Завдання механічних пошкожджень автомобілю "BMW X7", д.н.з. НОМЕР_2 , до або після ДТП від 29.08.2024, Відповідачем не стверджується та відповідні докази відсутні у матеріалах справи.
Свої заперечення ПрАТ "Інтер-Поліс" виклав лише у відзиві, після звернення ПрАТ "Універсальне" з даним позовом до суду.
Жодних доказів, які б спростовували чи визначали іншим розмір матеріального збитку пошкодженого автомобіля, Відповідачем не було надано.
Отже, судом відхиляються доводи Відповідача про те, що недотримання Позивачем положень пункту 33.3. статті 33 Закону №1961-IV призвело до неможливості Відповідача встановити розмір заподіяної шкоди.
Таким чином, виходячи з положень статей 13, 14 та 79 ГПК України, надані позивачем докази щодо розміру вартості відновлювального ремонту у розмірі 52 043,39 грн є більш вірогідними.
Крім цього, вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування, судом враховано положення пункту 36.6. статті 36 Закону №1961-IV, згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно з абзацом 2 пункту 12.1. статті 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як було раніше встановлено судом, полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №221219298, передбачена франшиза у розмірі 0,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов ПрАТ "Універсальна" підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладається на відповідача.
Також, у ПрАТ "Універсальна" просило суд стягнути з ПрАТ "Інтер-Поліс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 10000,00 грн, ПрАТ "Універсальна" було додано копії: Договору про надання правничої допомоги №20/06/23 від 20.06.2023, Додаткової угоди №6 від 28.02.2025 та Додатку №1 до зазначеного правочину, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №11030/10 від 13.02.2023 та ордеру серії АІ №1800699 від 14.05.2025 на ім'я адвоката Гусєва Павла Володимировича, виданого Адвокатським об'єднанням "ІНС.ЛОУ ГРУП".
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
20.06.2023 між Адвокатським об'єднанням "ІНС.ЛОУ ГРУП" (за текстом договору - Адвокатське об'єднання) та ПрАТ "Універсальна" (за текстом договору - Клієнт) було укладено договір №20/06/23, відповідно до пункту 1.1. якого Адвокатське об'єднання на підставі звернення Клієнта зобов'язується здійснити представництво, захист, або надати інші види правничої допомоги Клієнту, що вказані в цьому договорі на умовах і порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт - оплатити надання правничої допомоги у розмірі та в строки встановлені цим правочином.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. Договору за надання правничої допомоги Адвокатським об'єднанням Клієнт сплачує гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) визначається в Додаткових угодах до даного Договору.
28.02.2025 між Адвокатським об'єднанням "ІНС.ЛОУ ГРУП" та ПрАТ "Універсальна" було укладено Додаткову угоду №6 до Договору №20/06/23 від 20.06.2023.
Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №6 Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання здійснити представництво інтересів Клієнта у справах, визначеним відповідно до переліку (Додаток №1 Додаткової угоди №6), який є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди.
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №6 за надання правничої допомоги Адвокатським об'єднанням згідно Договору про надання правничої допомоги №20/06/23 від 20.06.2023 та Додаткової угоди №6 Клієнт зобов'язується оплатити Адвокатському об'єднанню гонорар (винагороду) згідно пункту 3.2. Договору про надання правничої допомоги №20/06/23 від 20.06.2023 у розмірі визначеному відповідно до Додатку 1 до Додаткової угоди №6 протягом 20 днів після набрання рішенням законної сили на користь Клієнта.
Зі змісту Додатку 1 до Додаткової угоди №6 вбачається, що гонорар (винагорода) Адвокатського бюро щодо захисту інтересів Клієнта у даній судовій справі становить 10000,00 грн.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським бюро Позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 10 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.
Проте у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.
Крім цього, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві ПрАТ "Інтер-Поліс" вказувало на необґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв'язку з малозначністю даної справи та незначеного часу витраченого на надання таких послуг.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності їх юридичної кваліфікації, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд вважає, що заявлений ПрАТ "Універсальна" до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, не є обґрунтованим та співмірним до предмета спірних правовідносин, у зв'язку з чим, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Таким чином, судові витрати позивача, пов'язані із наданням правничої допомоги позивачу у розмірі 5 000,00 грн, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 9; ідентифікаційний код 20113829) 58 693 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто три) грн 79 коп. страхового відшкодування, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ