ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.07.2025Справа № 910/15304/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченка Євгенія Станіславовича
до Акціонерного товариства «ОТП Банк»
про відшкодування збитків
за участю представників:
від позивача: Суньов Є.В.
від відповідача: Лобачевський А.В.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Д'яченко Євгеній Станіславович (далі - приватний виконавець Д'яченко Є. С., позивач) до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк», відповідач) про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 23 918,75 дол. США, що еквівалентно 995 304,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення суду у справі № 910/6499/24 від 31.07.2024, приватним виконавцем Д'яченком Є. С. був накладений арешт на грошові кошти боржника ТОВ «Тачсофт», що знаходяться на рахунку в «ОТП Банк», у зв'язку з чим він надав банку на виконання платіжні інструкції для списання коштів ТОВ «Тачсофт». Однак банк повернув вказані платіжні документи без виконання, посилаючись на п. 15 постанови НБУ № 18, що передбачає зупинення здійснення банками операцій за рахунками резидентів РФ/РБ. Позивач вважає, що банк порушив вимоги законодавства, оскільки дія п. 15 постанови НБУ № 18 не поширюється на випадки списання коштів на примусове виконання судових рішень, які є обов'язковими до виконання. Позивач стверджує, що внаслідок таких незаконних дій банку йому завдано збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі суми основної винагороди приватного виконавця (10% від суми стягнення).
У позові приватний виконавець Д'яченко Є. С. просить стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 23 918,75 дол. США, що еквівалентно 995 304,63 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 вказана позовна заява була прийнята до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав суду відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що банк діяв у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та в межах тимчасових обмежень, введених на період запровадження воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України. Зокрема відповідач зазначив, що п. 15 постанови НБУ № 18 містить чіткий перелік обмежень, що стосуються видаткових операцій по рахунках клієнта, і не містить виключень щодо здійснення банком операцій з примусового списання коштів за вимогами приватного виконавця, на підтвердження чого надав лист-роз'яснення Національного банку України з практичного застосування вказаного пункту постанови НБУ № 18. З огляду на викладене відповідач вважає, що відсутні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності на банк у вигляді стягнення упущеної вигоди.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що норма п. 15 постанови НБУ № 18 не передбачає заборони на примусове списання коштів на виконання рішення суду, яке ухвалене іменем України, на користь суб'єкта господарської діяльності України, і яке у відповідності до ст. 129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання, а доводи банку, що ґрунтуються на позиції Національного банку України, є виключно суб'єктивними і протирічать Конституції України та спеціальним нормам чинного законодавства.
Відповідач подав заперечення до відповіді на відзив, в яких вказав, що твердження позивача не відповідають приписам п. 15 постанови НБУ № 18, роз'ясненням Національного банку України, правовим позиціям Верховного Суду та зводяться до власного трактування названої постанови.
У судовому засіданні, призначеному для розгляду справи по суті, представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Установлено, що 01.10.2024 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Д'яченком Є.С. було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 30.09.2024 у справі № 910/6499/24 про стягнення з ТОВ «Тачсофт» на користь ТОВ «Інформзв'язок-Україна» 258 500 доларів США та 152 891, 76 грн витрат по сплаті судового збору.
Боржником за вказаним наказом є юридична особа-нерезидент ТОВ «Тачсофт», що зареєстроване за адресою: Республіка Білорусь, 220090, м. Мінськ, вул. Олешева, 1, оф. 312, ідентифікаційний код 191627774, а стягувачем - ТОВ «Інформзв'язок-Україна», що зареєстроване за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, оф. 708, ідентифікаційний код 40002422.
Із матеріалів справи вбачається, що в ході виконавчого провадження приватним виконавцем Д'яченком Є.С. був направлений запит № 16783 від 04.10.2024 до Державної податкової служби України щодо надання інформації про податковий номер платника податків, присвоєний юридичній особі-нерезиденту - ТОВ «Тачсофт», та запит № 229938201 від 01.10.2024 до Державної фіскальної служби України щодо наявних відкритих рахунків у боржника ТОВ «Тачсофт» або у його відокремлених підрозділів.
У відповідь Державна податкова служба України листом № 81486/6/26-15-12-07-05 від 09.10.2024 повідомила, що ТОВ «Тачсофт» було взяте на податковий облік 17.09.2020 як іноземна компанія, що планує відкрити рахунки в банку, та їй присвоєно податковий номер 880003472.
Згідно з відповіддю Державної фіскальної служби, отриманою через автоматизовану систему виконавчого провадження, у боржника - ТОВ «Тачсофт» з податковим номером платника податків на території України - 880003472 наявний відкритий мультивалютний рахунок НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528.
А згідно з банківськими виписками по рахунку ТОВ «Тачсофт» НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк» за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 у боржника обліковується залишок коштів, що становить 263 106,22 дол. США та 8 985,36 грн.
Також встановлено, що 01.10.2024 приватним виконавцем Д'яченком Є.С. була винесена постанова про арешт коштів боржника ТОВ «Тачсофт», розміщених на рахунку в АТ «ОТП Банк», в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Після цього приватний виконавець Д'яченко Є.С. надав до АТ «ОТП Банк» платіжні інструкції № 76174921/1 від 02.10.2024 на суму 263 106,22 дол. США, № 76174921/4 від 02.10.2024 на суму 168 464,04 грн, № 76174921/1 від 03.10.2024 на суму 263 106,22 дол. США, № 76174921/1 від 07.10.2024 на суму 263 106,22 дол. США, № 76174921 від 07.10.2024 на суму 168 464,04 грн з метою списання грошових коштів з рахунку боржника.
Утім вказані платіжні інструкції були повернуті банком без виконання на підставі пункту 15 постанови Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 № 18 (далі - Постанова № 18), п. 12, 27 розділу І, п. 67 Розділу IV, додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022.
У відповідь на запити позивача № 16785 від 04.10.2025 та № 16962 від 08.10.2024 щодо надання інформації про грошові кошти боржника та обґрунтованість дій банку з приводу зупинення списання коштів у порядку виконавчого провадження відповідач листами № 73-1-1/3745-БТ від 08.10.2024 та № 73-1-1/3807-БТ від 11.10.2024 повідомив позивача, що в АТ «ОТП Банк» відсутні підстави для прийняття до виконання платіжних інструкцій на примусове списання коштів у ВП № НОМЕР_2 відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
11.10.2024 від стягувача ТОВ «Інформзв'язок-Україна» на адресу виконавця надійшла заява про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/6499/24 без виконання.
14.10.2024 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 приватним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, за якою наказ Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/6499/24 був повернутий ТОВ «Інформзв'язок-Україна» та знято арешт з коштів боржника - ТОВ «Тачсофт».
З огляду на відмову банку у виконанні платіжних інструкцій на примусове списання коштів в межах виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає, що вказаними діями відповідача йому було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі основної винагороди приватного виконавця.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/180.
Отже для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Перевіряючи доводи сторін щодо наявності/відсутності складу цивільного правопорушення в діях банку, а також наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, суд виходив з наступного.
Так, позивач зазначає, що протиправна поведінка АТ «ОТП Банк» полягала в тому, що він безпідставно відмовив у виконанні платіжних інструкцій приватного виконавця на списання грошових коштів боржника в межах примусового виконання рішення господарського суду, посилаючись на п. 15 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з п. 12 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.
Надавач платіжних послуг має право відмовити в прийнятті до виконання платіжної інструкції, якщо: 1) обов'язкові реквізити заповнено з порушенням вимог розділів II, IV цієї Інструкції та додатка до цієї Інструкції або обов'язкові реквізити, які встановлені правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг, заповнено з порушенням вимог щодо їх заповнення, установлених правилами платіжної системи/ внутрішніми правилами надавача платіжних послуг; 2) немає супровідних документів, надання яких разом із платіжною інструкцією передбачено законодавством України, цією Інструкцією, або закінчився строк дії цих супровідних документів; 3) платіжну інструкцію подано до надавача платіжних послуг з порушенням законодавства України або не може бути виконано відповідно до законодавства України.
Отже законом передбачено випадки, коли банк може відмовити у виконанні платіжної інструкції, зокрема, в разі, якщо її не може бути виконано відповідно до законодавства України.
У контексті викладеного встановлено, що 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресію Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжувався неодноразово та діє на час розгляду справи.
Згідно з п. 2 постанови Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 № 18 банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.
Відповідно до п. 15 вказаної постанови Правління НБУ № 18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України: 1) переказу коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України; 2) соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів; 3) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів Російської Федерації та Республіки Білорусь, що містяться в переліках Служби безпеки України та/або державних органів України, попередньо погоджених Службою безпеки України, щодо можливості здійснення банками таких операцій; 4) продажу безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських рублів; 5) сплати банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також з метою виконання власних зобов'язань за кредитними договорами (уключаючи проценти) перед банками; 6) переказу коштів на інші власні поточні рахунки таких осіб, відкриті в банках на території України (крім коштів у російських рублях/білоруських рублях); 7) страхових виплат (страхових відшкодувань) за договорами страхування, укладеними до дати набрання чинності рішенням Національного банку України про застосування до страховика заходу впливу у вигляді тимчасового зупинення ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг у сфері страхування, включаючи страхові виплати шляхом оплати закладам охорони здоров'я вартості медико-санітарної, іншої допомоги, що була надана застрахованій особі такими закладами, у зв'язку із настанням страхового випадку; 8) підпункт 8 пункту 15 виключено; 9) сплати внесків до централізованих страхових резервних фондів Моторного (транспортного) страхового бюро України відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; 10) виплати доходів, сум погашення грошовими коштами за випусками власних цінних паперів, оплати послуг депозитарних установ за здійснення такої виплати/погашення; 11) страхових платежів за договорами обов'язкового та добровільного страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також добровільного страхування від нещасних випадків (на транспорті) та наземного транспорту на користь страховиків щодо транспортних засобів, переданих у фінансовий лізинг до 23 лютого 2022 року (включно); 12) видаткових операцій з таких рахунків фізичних осіб - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, які є клієнтами банків України, у межах укладених договорів щодо реалізації зарплатних проєктів з військовими частинами Збройних Сил України та Національної гвардії України без окремого погодження зі Службою безпеки України; 13) оплати фізичною особою медичних послуг у закладах охорони здоров'я України.
При цьому, в даному випадку, з виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та індивідуальних підприємців Республіки Білорусь вбачається, що ТОВ "Тачсофт" є іноземною компанією, нерезидентом, місцезнаходження якої є: вул. Олешева 1, оф.313, м. Мінськ, 220090, Республіка Білорусь. Власником вказаної юридичної особи є громадянин РБ ОСОБА_1 , розмір частки 100%.
Враховуючи вказані обставини, на підставі п. 15 Постанови № 18, АТ «ОТП Банк» зупинило видаткові операції по рахунках юридичної особи ТОВ "Тачсофт" та відмовило позивачу у прийнятті до виконання поданих ним в межах ВП № НОМЕР_2 платіжних інструкцій на примусове списання коштів.
Заперечуючи проти позову, АТ «ОТП Банк» вказує, що дії з виконання зазначених платіжних документів приватного виконавця у спірних правовідносинах для нього є забороненими в силу приписів постанови, прийнятої Національним банком в межах своїх повноважень.
З приводу таких доводів відповідача суд зазначає наступне.
Національний банк України, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Частиною 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотньої сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність (ч. 4 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»).
У даному випадку за своєю правовою природою Постанова № 18 є нормативно-правовим актом НБУ, який встановлює особливості щодо здійснення видаткових операцій за рахунками клієнтів банку в період запровадження воєнного стану та встановлює обмеження, які банки мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
Так пункт 15 Постанови № 18 містить чіткий перелік обмежень, які стосуються видаткових операцій по рахунках клієнта, а також містить перелік виключень для таких обмежень, зокрема, операцій з переказу коштів з указаних рахунків для забезпечення та захисту національних інтересів України через державні органи та інші установи та організації.
Водночас указаний перелік не містить виключень (дозволу) для проведення банком операцій з примусового списання коштів боржника на підставі вимог приватного виконавця на виконання судових рішень.
Як встановлено судом, Національним банком України були надані роз'яснення з указаного питання у листі № 25-0005/33502 від 13.05.2023, де він вказав, що визначеними у підпунктах 1 - 12 пункту 15 Постанови № 18 винятками не передбачено здійснення видаткових операцій на підставі вимог приватного виконавця щодо примусового списання коштів.
Аналогічні за змістом роз'яснення, зокрема, щодо практичного застосування п. 15 Постанови № 18 були надані Національним банком України на запит АТ «ОТП Банк» у його листі № 25-0005/79426 від 15.11.2022.
Також на звернення приватного виконавця Д'яченка Є.С. від 10.10.2024 про роз'яснення спірного питання щодо оцінки дій АТ «ОТП Банк» з відмови у списанні з боржника ТОВ "Тачсофт" грошових коштів на виконання судового рішення Національний банк України повідомив, що відповідно до його функцій він не наділений повноваженнями на надання попередньої оцінки правомірності дій банку (відповідача) до проведення аналізу таких дій, які можуть бути вчинені під час здійснення нагляду за банком, який він проводить згідно з чинним законодавством та з урахуванням особливостей обмежувальних заходів протягом дії воєнного стану.
Поряд з цим суд наголошує, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.
Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".
Положеннями статті 1 цього Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").
За змістом наведених положень чинного законодавства можна зробити висновок про те, що законом передбачений певний механізм виконання судового рішення, який є імперативним та не містить альтернативи для обходу такого механізму.
Зокрема згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового управління; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб'єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У контексті наведеного суд зазначає, що ухвалюючи п. 15 Постанови № 18 без врахування встановленого ст. 129-1 Конституції України обов'язку Держави (а отже і усіх її органів у тому числі зі спеціальним статусом) щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку, та роз'яснюючи цей пункт у своїх листах, Національний банк України безпідставно та поза межами власних повноважень звузив дію спеціальної норми, встановленої ст. 5 Законом України «Про виконавче провадження», яка визначає можливість виконання судового рішення як державними так і приватними виконавцями.
Також з викладеного вбачається, що Національний банк України своєю Постановою № 18 порушив принцип обов'язковості судового рішення та визначений законом механізм його виконання, самостійно обмежив права та обов'язки учасників відповідного виконавчого провадження, зокрема, стягувачів (яким гарантовано право на виконання рішення суду) та приватних виконавців (на яких спеціальним законом покладено виконання відповідних обов'язків).
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова позивачу з примусового виконання платіжних доручень була обумовлена не діями АТ «ОТП Банк», який у своїй діяльності зобов'язаний керуватися і виконувати нормативно-правові та розпорядчі акти НБУ, а безпосередньо - Правлінням Національного банку України, яким ухвалено п. 15 Постанови № 18 без врахування положень ст. 19, 129-1 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про Національний банк України» рішення (нормативно-правові акти чи індивідуальні акти), дії або бездіяльність Національного банку чи його посадових та службових осіб можуть бути оскаржені до суду. Особливості оскарження окремих рішень Національного банку встановлюються законом. Оскарження рішень органу державної влади (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, здійснюється у порядку адміністративного судочинства.
Отже, оскільки за висновком суду, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та на підставі обов'язкових до виконання та нескасованих актів НБУ, його поведінка не може вважатися протиправною, а значить відсутній такий елемент цивільного правопорушення, як протиправна поведінка, що унеможливлює покладення на АТ «ОТП Банк» обов'язку з відшкодування збитків.
Водночас вже зазначалося, що Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність усіх зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).
Стосовно інших доводів учасників справи, то суд їх приймає до уваги, однак, вважає, що вони не мають значення для правильного вирішення спору за наявності вже зроблених висновків суду в даній справі.
Також згідно з практикою Європейського Суду у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з АТ «ОТП Банк» збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 23 918,75 дол. США, що еквівалентно 995 304,63 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги приватного виконавця Д'яченка Є. С. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченка Євгенія Станіславовича до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про відшкодування збитків.
Вступна та резолютивна частини оголошені в судовому засіданні 24 липня 2025 року.
Повне рішення складене 31 липня 2025 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Головіна К.І.