номер провадження справи 7/18/25
29.07.2025 Справа № 908/282/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Лєскіна І.Є., судді: Азізбекян Т.А., Педорич С.І. за участю секретаря судового засідання Даниленко В.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу №908/282/25
за позовом: Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, каб. 1405, 14 поверх; адреса для листування: 03037, м.Київ, Солом'янський район, вул. Братів Зерових, 14, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 01125755)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест-Шіппінг» (69008, м.Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 31158623)
про стягнення 9 280 556, 06грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Денисова М.П. (в режимі відеоконференції), ордер серія АН №1287110 від 04.10.2024
від відповідача: Ботвінко Р.А. (в режимі відеоконференції), довіреність № 72/24 від 07.08.2024.
Процесуальні дії у справі. Процесуальні питання, вирішені судом.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (документ сформований в системі «Електронний суд» 31.01.2025, зареєстрований в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №311/08-07/25 від 03.02.2025) Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (надалі - ДП «Маріупольський морський торговельний порт») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (надалі - ТОВ «Метінвест-Шіппінг») про стягнення 7793898,33грн заборгованості за договором про надання послуг № 04-17/131/12 від 04.12.2020, 527 200,79грн суми інфляційних втрат за період з 01.09.2024 по 31.01.2025, 97797,41грн суми 3% річних за період з 01.09.2024 по 31.01.2025, 861 659, 88грн суми пені за період з 01.09.2024 по 31.01.2025.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 03.02.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/282/25 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.02.2025 відкрито провадження у справі № 908/282/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.03.2025 о 12год. 30хв.
Позивачем 03.02.2025 разом із позовом подано клопотання про витребування доказів (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №2342/08-08/25 від 03.02.2025), в якому ДП «Маріупольський морський торговельний порт» просив суд:
1.Витребувати у Державній митній службі України (ЄДРПОУ 43115923, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11 Г) належним чином завірені копії документів на перевезення вантажів судами через державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» (ЄДРПОУ 01125755, юридична адреса станом на дати здійснення господарських операцій: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 99), що здійснювалось в рамках взаємовідносин між державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг», а саме: коносаменти тощо - щодо наступних вантажів та портових суден:
- назва портового засобу: МЕТАLLIСА, назва вантажу: чавун експорт, 5115 т, дата заходу в порт-22.12.2021, дата виходу з порту-03.01.2022, країна призначення - Італія;
- назва портового засобу: ТZАREVNA, назва вантажу: чавун експорт, 18572 т; дата заходу в порт - 21.01.2022, дата виходу - 22.01.2022, країна призначення - Італія;
- назва портового засобу: NIMET TORLAK, назва вантажу: чавун експорт, 16500 т (коносамент на 5443,25 т та на 11057 т); дата заходу в порт - 23.01.2022, дата виходу - 26.01.2022, країна призначення - Італія.
2. Витребувати у Східному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 43968079, Україна, 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Поля Олександра, 57):
- належним чином засвідчені копії податкових декларацій з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (код ЄДРПОУ 31158623, Україна, 69008, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 72, каб. 5.) з додатком 1 за звітні місяці, до яких товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» було включено до складу податкового кредиту операції з придбання послуг з податком на додану вартість від державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» згідно з податковою накладною № 539 від 25.12.2021. Реєстраційний номер: 9416694425. Сума: 824 227.94 грн. Загальна сума ПДВ: 137371.32 грн. Сума без ПДВ: 686856,62 гри. Дата та час реєстрації - 13.01.2022 о 17:03.
- письмову інформацію щодо факту, чи була включена до складу податкового кредиту сума ПДВ, сформована за вище зазначеною податковою накладною державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (код ЄДРПОУ 01125755) та використана Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (код ЄДРПОУ 31158623, Україна, 69008, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 72, каб. 5).
3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» усі документи, як в паперовому вигляді, так і в електронному, в тому числі, які внесено впрограмне забезпечення, включаючи програму SАР, а саме: рахунки, акти наданих послуг, коносаменти, приймальні акти, відомості, накладні тощо, які складено Маріупольким портом та надані товариству з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» договором від 04.12.2020 № 04-17/131/12 (у вигляді текстових документів, графічні зображень, фотографій тощо), які збереглись в паперовій формі чи на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Представником ТОВ «Метінвест-Шіппінг» адвокатом Ботвінком Романом Анатолійовичем 21.02.2025 у системі «Електронний суд» сформовано заяву, в якій останній просить суд про проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.03.2025, а також всіх наступних засідань у справі № 908/282/25 у режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 03.03.2025 заява судом задоволена.
Відповідачем 25.02.2025 у системі «Електронний суд» сформовано відзив на позовну заяву (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №4325/08-08/25 від 25.02.2025), в якому останній просив суд:
- у порядку ст.91 ГПК України витребувати у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» оригінал договору про надання послуг №04-17/131/12 від 04.12.2020 з Додатковими угодами №№1-4 до нього;
- у порядку ст.81 ГПК України витребувати у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» матеріали позову останнього до ЦМУ ДПС по роботі з великими платниками податків, ДПС України у справах №320/30211/23 та №320/50176/24 з усіма додатками;
- у порядку ст.90 ГПК України - зобов'язати ДП «Маріупольський морський торговельний порт» надати відповіді на питання, наведені в п. 5.3 Відзиву - у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання;
- повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ДП «Маріупольський морський торговельний порт» у справі №908/282/25; врахувати заяву ТОВ “Метінвест-Шіппінг» про те, що докази понесених ним судових витрат, пов'язаних з розглядом справи №908/282/25, будуть надані до Господарського суду Запорізької області в строк, передбачений ч.8 ст.129 ГПК України.
Представником ДП “Маріупольський морський торговельний порт» адвокатом Денисовою Мариною Петрівною 05.03.2025 сформовано клопотання, в якому остання просить суд про проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.03.2025, у справі №908/282/25 у режимі відеоконференції з використання власних технічних засобів. Ухвалою суду від 05.03.2025 заява судом задоволена.
У системі «Електронний суд» позивачем 07.03.2025 сформовано відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 5231/08-08/25 від 10.03.2025).
Судове засідання 11.03.2025 проводилось в режимі відеконференції, за участю представників обох сторін.
У судовому засіданні 11.03.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою надання часу для підготовки заперечень на відповідь на відзив. Усі подані сторонами клопотання просить суд розглядати в наступному підготовчому засіданні. Представник позивача не заперечив проти заявленого клопотання.
Суд, заслухавши пояснення обох сторін, ухвалив задовольнити клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та відкласти розгляд вказаних клопотання до наступного підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 11.03.2025 підготовче засідання відкладено на на 20.03.2025 об 11 год. 30 хв.
У судовому засіданні 20.03.20255 приймали участь обох сторін в режимі відеоконференції.
Відповідачем 17.03.2025 у системі «Електронний суд» сформовано заперечення на відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №5979/08-08/25 від 17.03.2025).
Позивачем також у системі «Електронницй суд» 20.03.2025 подано письмові пояснення (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №6290/08-08/25 від 20.03.2025), в яких останній просить врахувати подані пояснення, відповідь на відзив та задовольнити клопотання позивача про витребування доказів та заяву про письмове опитування учасника справи, позов задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні 20.03.2025 представниками обох сторін підтримані всі раніше подані клопотання та заяви.
Ухвалою суду від 20.03.2025 задоволено клопотання позивача про витребування у Державної митної служби України, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків ДПС України, відповідача копій документів. Задоволено клопотання відповідача про зобов'язання Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» надати відповіді на питання, наведені у відзиві. Вирішення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг», заявлене у порядку ст. 91 ГПК України, про витребування у Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» оригіналу договору про надання послуг №04-17/131/12 від 04.12.2020 з додатковими угодами №№ 1-4 до нього залишено до наступного підготовчого засідання. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг», заявлене у порядку ст. 81 ГПК України, про витребування у Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» матеріалів позовів останнього до ЦМУ ДПС по роботі з великими платниками податків, ДПС України у справах № 320/30211/23 та № 320/50176/24 з усіма додатками залишено без задоволення.
Підготовче засідання відкладено на 16.04.2025 о 12 год. 30 хв.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 31.03.2025 подано заяву про неможливість виконання ухвали суду від 20.03.2025 про витребування доказів з огляду на їх відсутність через військові дії (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №6933/08-08/25 від 01.04.2025).
Від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків ДПС України 07.04.2025 на виконання ухвали суду від 20.03.2025 надійшла відповідь із доданими документами (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №7318/08-08/25 від 07.04.2025).
Також від Державної митної служби України 07.04.2025 на виконання ухвали суду від 20.03.2025 надійшла відповідь із доданими документами (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №7341/08-08/25 від 07.04.2025).
Через систему «Електронний суд» 08.04.2025 від позивача на виконання ухвали суду від 20.03.2025 надійшла заява свідка (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. №7493/08-08/25 від 08.04.2025).
У системі «Електронний суд» 10.04.2025 сформовано клопотання ДП «Маріупольський морський торговельний порт» (зареєстровано у канцелярії суду вх. № 7644/08-08/25 від 10.04.2025) про витребування у ТОВ «Метінвест-Шіппінг» реєстру включених податкових документів в податкову звітність за період грудень 2021 року - січень 2022 року.
До суду надійшли заперечення ТОВ «Метінвест-Шіппінг» (сформовано у системі «Електронний суд» 15.04.2025, зареєстровано у канцелярії суду 15.04.2025), в яких останній просить суд залишити без задоволення клопотання про витребування доказів, подане 10.04.2025 ДП «Маріупольський морський торговельний порт» через підсистему ЄСІКС «Електронний суд».
Також у системі «Електронний суд» 15.04.2025 сформовано клопотання ТОВ «Метінвест-Шіппінг» (зареєстровано у канцелярії суду вх. № 7965/08-08/25 від 16.04.2025) про зобов'язання ДП «Маріупольський морський торговельний порт» повторно надати відповіді на питання, перелік яких визначений в 5.3 відзиву на позовну заяву у формі заяви свідка, оформленої відповідно до вимог ст.ст.88, 90 ГПК України та виконати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2025 у справі №908/282/25.
У системі «Електронний суд» 15.04.2025 відповідачем сформовано клопотання про призначення колегіального розгляду у справі № 908/282/25 (зареєстровано у канцелярії суду вх. №7964/08-08/25 від 16.04.2025).
Через систему «Електронний суд» позивачем подано заперечення проти колегіального розгляду справи (зареєстровано у канцелярії суду вх. №7962/08-08/25 від 16.04.2025).
У судовому засіданні 16.04.2025 брали учать представники обох сторін.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.04.2025 задоволено клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи, справу №908/282/25 передано на колегіальний розгляд у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.04.2025 визначено склад колегії суддів для розгляду справи №908/282/25: головуючий суддя Лєскіна І.Є., судді Азізбекян Т.А., Педорич С.І.
Ухвалою суду від 21.04.2025 колегія суддів прийняла до розгляду справу №908/282/25 та вирішила здійснювати розгляд справи спочатку.
Підготовче засідання призначено на 14.05.2025 о 14 год. 00 хв.
У підготовчому засіданні 14.05.2025 брали учать представники обох сторін в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 14.05.2025 відкладено підготовче засідання на 03.06.2025 о 14 год. 00 хв. Розгляд невирішених клопотань суд залишив до наступного підготовчого засідання з метою надання сторонам строку для письмового висловлення позиції із їх приводу.
Відповідачем у системі «Електронний суд» 28.05.2025 сформовано додаткові заперечення проти клопотання про витребування доказів (зареєстровано у канцелярії суду за вх. № 10998/08-08/25 від 28.05.2025).
У системі «Електронний суд» позивачем 02.06.2025 сформовано:
- Заяву (вх. № 11240/08-08/25 від 02.06.2025), в якій останній просить суд відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «МіШ» про витребування у ДП «ММТП» оригіналу договору про надання послуг № 04-17/131/12 від 04.12.2020 з додатковими угодами №№ 1-4 до нього з огляду на відсутність у розпорядженні ДП «ММТП» оригіналів вказаного договору та додаткових угод до нього;
- Заперечення на заперечення та додаткові заперечення проти клопотання про витребування доказів (вх. № 11240/08-08/25 від 02.06.2025) (щодо реєстру податкових накладних);
- Заперечення на клопотання ТОВ «МіШ» про зобов'язання ДП «ММТП» повторно надати відповіді на питання, перелік яких визначений у п. 5.3 відзиву у формі заяви свідка.
У підготовчому засіданні 03.06.2025 брали участь представники сторін в режимі відеоконференції, які підтримали власні заявлені клопотання та заперечили проти задоволення клопотань іншої сторони.
Ухвалою суду від 03.06.2025 задоволено клопотання позивача про витребування у ТОВ «Метінвест-Шіппінг» реєстру включених податкових документів в податкову звітність за період грудень 2021 року - січень 2022 року. Задоволено клопотання відповідача про зобов'язання ДП «Маріупольський морський торговельний порт» повторно надати відповіді на питання, перелік яких визначений в 5.3 відзиву на позовну заяву, у формі заяви свідка, оформленої відповідно до вимог ст.ст. 88, 90 ГПК України та виконати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.03.2025 у справі №908/282/25. Відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Метінвест-Шіппінг» (сформовано у системі «Електронний суд» 25.02.2025, зареєстровано у канцелярії суду вх. № 4325/08-08/25 від 25.02.2025), яке заявлене у відзиві на позовну заяву, про витребування у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» в порядку ст. 91 ГПК оригіналу договору про надання послуг № 04-17/131/12 від 01.12.2020 із додатковими угодами №№1-4 до нього. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 26.06.2025 о/об 11 год. 00 хв.
Через систему «Електронний суд» позивачем 16.06.2025 подано заяву свідка (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 12385/08-08/25 від 17.06.2025).
Відповідачем ТОВ «Метінвест-Шіппінг» у системі «Електронний суд» 23.06.2025 сформовано заяву про надання витребуваних судом документів, надано реєстр отриманих та виданих податкових накладених за період грудень 2021 року - січень 2022 року (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 12792/08-08/25 від 23.06.2025).
Окрім цього, ТОВ «Метінвест-Шіппінг» через систему «Електронний суд» подано клопотання (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 12804/08-08/25 від 23.06.2025) про витребування оригіналів доказів, у якому відповідач просить суд: визнати обґрунтованою неможливість подання ТОВ «Метінвест-Шіппінг» цього клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього; поновити ТОВ «Метінвест-Шіппінг» процесуальний строк на подання цього клопотання; витребувати у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» флеш-накопичувальні пристрої (носії) чи інші портативні пристрої (носії), на яких знаходяться файли, з яких останнім виготовлено сканкопії Договору про надання послуг №04-17/131/12 від 04.12.2020 з Додатковими угодами № №1-4.
Позивачем ДП «Маріупольський морський торговельний порт» у системі «Електронний суд» 25.06.2025 сформовано заяву (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №13083/08-08/25 від 25.06.2025), в якій останній просить суд: відмовити ТОВ «МіШ» у поновленні процесуального строку на подання клопотання про витребування оригіналів доказів, оскільки відповідачем не наведено поважності причини пропуску такого строку; клопотання ТОВ «МіШ» від 23.06.2025 про витребування у ДП «ММТП» оригіналів доказів залишити без розгляду; у разі поновлення ТОВ «МіШ» процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів від 23.06.2025 відмовити в задоволенні клопотання ТОВ «МіШ» про витребування у ДП «ММТП» флеш-накопичувальних пристроїв (носіїв) чи інших портативних пристроїв (носіїв), на яких знаходяться файли, з яких було виготовлено сканкопії договору про надання послуг № 04-17/131/12 від 04.12.2020 з Додатковими угодами № № 1-4.
У підготовчому засіданні 03.06.2025 брали участь представники сторін в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 26.06.2025 поновлено ТОВ «Метінвест-Шіппінг» строк для подання клопотання, клопотання ТОВ «Метінвест-Шіппінг» (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 12804/08-08/25 від 23.06.2025) про витребування доказів залишено без задоволення. Закрито підготовче провадження. Розгляд справи по суті призначено на 10.07.2025 о/об 14год. 15хв.
Відповідачем ТОВ “Метінвест-Шіппінг» у системі “Електронний суд» 09.07.2025 сформовано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, поновлення процесуального строку для подання доказів (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 14093/08-08/25 від 09.07.2025).
У судовому засіданні 10.07.2025 брали участь представники сторін у режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 10.07.2025 клопотання ТОВ “Метінвест-Шіппінг» (вх № 14093/08-08/25 від 09.07.2025) про поновлення строку та долучення доказів задоволено. Долучено до матеріалів справи подані докази на підтвердження майнового стану відповідача. Оголошено перерву у судовому засіданні до 24.07.2025 о/об 14 год. 15 хв.
Позивачем через систему «Електронний суд» подано заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №14524/08-08/25 від 16.07.2025) та додаткові пояснення до вказаних заперечень (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №14788/08-08/25 від 21.07.2025).
У судовому засіданні 24.07.2025 брали участь представники сторін у режимі відеоконференції.
У судовому засіданні оголошено ухвалу про перерву до 29.07.2025 о 15год.00 хв., яка занесена до протоколу судового засідання.
Через систему «Електронний суд» позивачем 26.07.2025 подано заяву (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 15173/08-08/25 від 28.07.2025), в якій просить суд врахувати допущені у позові технічні помилки.
У судовому засіданні 29.07.2025 брали участь представники обох сторін у режимі відеоконференції.
Суд долучив подану позивачем заяву (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 15173/08-08/25 від 28.07.2025) до матеріалів справи, проте ухвалив розглядати позов у межах позовної заяви, оскільки строк на подання заяви про зменшення/збільшення позовних вимог, передбачений ст. 46 ГПК України, сплинув.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позову повністю, просив відмовити у його задоволенні.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічного засобу, відповідно до положення ст. 222 ГПК України.
Суд закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позицій позивача, відповідача.
Позивач, посилаючись на укладений між ним та відповідачем договір про надання послуг №04-17/131/12 від 04.12.2020, а також додаткові угоди, зазначає, що у межах виконання вказаного договору позивачем надано послуги із перевантаження експортного вантажу - чавуну; відкритого зберігання вантажу; подачі та прибирання вагонів тепловозом станції; переміщення вагонів та платформ тепловозом порту; в'їзд (виїзд) на територію (з території) порту вантажних автомобілів з комерційними вантажами; зважування вантажів на вагах порту.
Зазначає, що за умовами договору позивач послуги надав та виставив відповідачеві відповідні рахунки:
-рахунок № 6331 від 25.12.2021 на суму 824 227,94 грн;
-рахунок № 354 від 22.01.2022 на суму 3 690 940,49 грн;
-рахунок № 433 від 24.01.2022 на суму 1 072 430,56 грн;
-рахунок № 434 від 25.01.2022 на суму 2 206 132,50 грн;
-рахунок № 531 від 28.01.2022р. на суму 166,84 грн.
Разом із цим, відповідач рахунки до моменту пред'явлення позову не оплатив, що і стало підставою звернення до суду.
Додатково наголошує, що у зв'язку із початком повномасштабного вторгнення, оригінали документів не збереглися. На підтвердження надає витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.
Відповідач, заперечуючи проти позову, але не заперечуючи проти наявності господарських відносин між сторонами, вказує, що, за відсутності оригіналу договору та первинних документів, не може підтвердити зі свого боку надані послуги. Отже, вважає, що вони не підлягають оплаті.
Обставини справи, встановлені судом, та докази, що їх підтверджують.
Між державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - Порт, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (далі - ТОВ «Метінвест-Шіппінг», відповідач) 04.12.2020 укладено договір про надання послуг №04-17/131/12 (далі - договір).
Предметом цього договору, відповідно до п. 1.1. є здійснення Портом за дорученням Експедитора (ТОВ «Метінвест-Шіппінг») перевалки із залізничного та автомобільного транспорту або морських суден на морські судна, експортних навалювальних вантажів Експедитора, а Експедитор, діючи як від свого імені, так і за дорученням і за рахунок Клієнта, зобов'язується сплатити виконання Портом роботи та надані послуги.
Пунктом 1.5. договору визначено найменування та обсяг вантажу (узгоджені з Портом): експорт чавун 358 тис.тн. При необхідності перевалки додаткової кількості експортних навалювальних вантажів сторони укладають додаткову угоду. Упаковка: навал; вантажовідправники, країни відправлення, країни призначення, отримувачі, умови перевезення - згідно додаткових заявок; платник: ТОВ «Метінвест-Шіппінг».
Згідно з п. 3.1. договору Порт, зокрема, зобов'язаний проводити обробку вантажів вантажовласника відповідно до норм, встановлених у Маріупольському порту, згідно наказу по Порту, а також відповідно до погоджених з Портом «Рекомендацій» відправника вантажу по проведенню перевантажувальних робіт (п. 3.1.1.), на підставі довіреності, виданої Експедитором, здійснювати отримання вантажів на станції «Маріуполь-Порт» на фронтах вивантаження прибулих на адресу Експедитора, здійснювати розкредитування документів в електронному або паперовому варіанті на прибулі вагони з вантажем електронним ключем або штемпелем Експедитора (п.п. 3.1.2.1. п. 3.1.2.); при завезенні вантажів на територію Порту вагонами або автотранспортом проводити контроль схоронності вантажу у рухомому складі, вагони перевіряти на предмет наявності слідів або ознак розкрадання вантажу, автомобілі перевіряти на предмет відповідності вантажу вказаному у перевізному документів (ТТН), та вантажу, який перевозиться (п.п. 3.1.2.3. п. 3.1.2.); складати акт (загальної форми), у якому фіксувати факти приймання від перевізника пошкодженого вантажу, псування вантажу, невідповідності між фактичним найменуванням, масою або кількістю вантажу і даними, зазначеними в транспортних (перевізних) документах (п.п. 3.1.2.4. п. 3.1.2.); складувати вантажі та забезпечувати їх належне зберігання на відкритих площах ( п.п.3.1.2.5. п. 3.1.2.) тощо.
До обов'язків ТОВ належить, зокрема, своєчасне та в повному обсязі проведення розрахунків з Портом за надані послуги (виконані роботи) в порядку, передбаченому цим договором (п. п. 3.2.2.20. п. 3.2.2.).
Відповідно до п. 4.1. договору вартість робіт та послуг Порту визначається за діючими в Порту правилами, ставками і тарифами, закріпленими наказами по підприємству, на дату надання послуг (робіт). У випадку зміни таких тарифів й ставок, враховуючи фактори подорожчання, Порт зобов'язаний письмово повідомити про це Експедитора. Датою виконання робіт (послуг) є: дата складання коносаменту (штурманської розписки) - при відвантаженні вантажів із порту на морський (річковий) транспорт; дата залізничної (авто-) накладної - у випадку відвантаження вантажу із порту на залізничний (авто-) транспорт, відповідно до п. 4.2. договору.
Згідно із п. 4.3. договору Експедитор, діючі за дорученням і за рахунок Клієнта, оплачує порту: -вартість вивантаження вантажів із залізничних вагонів або автотранспорту, морських суден, навантаження на судно, зберігання на складах Порту - по діючим в Порту правилам і ставкам.
При цьому на момент укладання договору: акордна ставка на чавун в чушках експорт - еквівалент 5,5 долару США у національній валюті України за 1 тонну вантажу; вартість відкритого зберігання 1 тони вантажів: 10 діб технологічного зберігання (без стягування плати; нормативне зберігання з 11 доби по 49 добу включно - еквівалент 0,012 долару США у національній валюті України за 1 тонно добу; понаднормативне зберігання з 50 доби - еквівалент 0,12 долару США у національній валюті України за 1 тонно-добу (п.п. 4.3.1. п. 4.3.); -вартість зачистки вагонів, складських майданчиків, переставлення і розставлення залізничних вагонів, маневрових робіт силами і засобами Порту, інших робіт та послуг, що не входять до акордної ставки - згідно додаткових тарифів Порту на день виконання робіт) надання послуг (п.п. 4.3.2. п. 4.3.) тощо. У зазначених ставках не врахований ПДВ.
Відповідно до п. 4.4. договору оплата послуг Порту проводиться за виставленим Портом рахунком з додаванням підтверджуючих документів. При цьому рахунок виставляється всією сумою впродовж 5-ти банківських днів після закінчення надання послуг Портом по кількості вантажу, вказаному у перевізному документі (консаменті, залізничній, авто-накладній), підтверджуючим відвантаження вантажу з Порту.
Згідно із п. 4.6. договору оплата рахунків проводиться Експедитором впродовж 20-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (за умови відсутності заперечень до розрахунків Порту).
До зазначеного договору укладено додаткові угоди.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 12.01.2021 до договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020 пункт 4.6. Розділу 4 («Ціна договору, умови та порядок розрахунків») договору викладено у наступній редакції: « 4.6. Оплата рахунків проводиться Експедитором впродовж 40-ка календарних днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (за умови відсутності заперечень до розрахунків Порту)». Пунктом 2 додаткової угоди від 12.01.2021 визначено, що умови цієї додаткової угоди розповсюджуються на правовідносини сторін з 12.01.2021. У всьому іншому Сторони керується умовами основного договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020, зі всіма доповненнями та змінами до нього.
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 01.02.2021 до договору № 04-17/131/12 від 04.01.2020 другий абзац п. 5.4. Розділу 5 («Відповідальність сторін (загальні умови)» викладено у наступній редакції: «Сторона, яка не виконує своїх зобов'язань внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна протягом 10 календарних днів повідомити іншу сторону про такі обставини і про їх вплив на виконання зобов'язань по договору». У всьому іншому Сторони керується умовами основного договору № 04- 17/131/12 від 04.12.2020, зі всіма доповненнями та змінами до нього.
Додатковою угодою № 3 від 26.05.2021 до договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020 п. 3.1.2.7. Розділу 3 («Обов'язки сторін») викладено у наступній редакції: «Здійснювати зачищення вагонів після вивантаження чавуну за письмовою заявкою та за рахунок Експедитора». Умови цієї додаткової угоди розповсюджуються на правовідносини сторін з 01.06.2021. У всьому іншому Сторони керується умовами основного договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020, зі всіма доповненнями та змінами до нього.
Додатковою угодою № 4 від 13.12.2021: - пункт 1.5. Розділу 1 («Предмет та загальні характеристики договору») цього договору, що стосується найменування і обсягу вантажу викладено у наступній редакції: «Найменування та обсяг вантажу (узгодженого з Портом): експорт: чавун - 608,00 тис.тн.»; -пункт 6.1. розділу 6 («Строк дії договору») цього Договору викладено у наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з 01.01.2021 та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору - до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором»; -викладено у іншій редакції Розділ 9 («Застереження про добропорядність») - «Антикорупційні застереження»; -Розділ 10 («Місцезнаходження та платіжні реквізити сторін» в частині, що стосується місцезнаходження та податкових реквізитів Порту, викладено у наступній редакції: « 87510, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Луніна, б. 99, ІПН 011257505192, витяг № 2132004500034 з реєстру платників податку на додану вартість». У всьому іншому Сторони керується умовами основного договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020, зі всіма доповненнями та змінами до нього.
Позивач зазначає, що враховуючи зазначені вище умови договору, відповідно до приписів чинного законодавства України, Порт надав ТОВ відповідні послуги: перевантаження експортного вантажу - чавуну - за 1 та 2 акордними ставками; відкрите зберігання вантажу; подача та прибирання вагонів тепловозом станції; -переміщення вагонів та платформ тепловозом порту; в'їзд (виїзд) на територію (з території) порту вантажних автомобілів з комерційними вантажами; зважування вантажів на вагах порту.
На виконання умов договору Порт виставив ТОВ рахунки за надані послуги, а саме:
-рахунок № 6331 від 25.12.2021 на суму 824 227,94 грн;
-рахунок № 354 від 22.01.2022 на суму 3 690 940,49 грн;
-рахунок № 433 від 24.01.2022 на суму 1 072 430,56 грн;
-рахунок № 434 від 25.01.2022 на суму 2 206 132,50 грн;
-рахунок № 531 від 28.01.2022р. на суму 166,84 грн.
Загальна сума коштів, яка підлягає сплаті ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на користь Порту за цими рахунками складає 7 793 898,33 грн. Усі оригінали вказаних рахунків з підтверджуючими документами були передані ТОВ до 24.02.2022, однак станом на час звернення позивача до суду так і не оплачені.
За твердженням позивача, 22.08.2022 ТОВ «Метінвест-Шіппінг» підтвердило наявність заборгованості за такими рахунками підписанням акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2022 за договором № 04-17/131/12 від 04.12.2020. Крім того, спірні господарські операції відображені у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних.
На виконання приписів податкового законодавства України, Портом складено податкові накладні за усіма операціями, за якими виставлено вище зазначені рахунки.
Усі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому законом порядку та прийняті ТОВ «Метінвест-Шіппінг»:
-рахунок № 6331 від 25.12.2021р. - податкова накладна (ПН) № 539 від 25.12.2021 - номер в ЄРПН (далі - ЄРПН) 9416694425;
-рахунок № 354 від 22.01.2022р. - ПН № 348 від 22.01.2022 - ЄРПН 9015151973;
-рахунок № 433 від 24.01.2022р. - ПН № 406 від 24.01.2022 - ЄРПН 9016084604;
-рахунок № 434 від 25.01.2022р. - ПН №408 від 25.01.2022р. - ЄРПН 9016139843;
-рахунок № 531 від 28.01.2022р. - ПН №496 від 28.01.2022р. - ЄРПН 9019854581.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано копії договору №04-17/131/12 від 04.12.2020 із додатковими угодами, копії дублікатів рахунків, копії зареєстрованих податкових накладних.
При цьому позивач зазначив, що через активні бойові дії, розпочаті 24.02.2024 російською федерацією, зокрема, на території м. Маріуполь, та подальшою окупацією міста ворогом позивачем втрачені оригінали зазначених документів.
На підтвердження надав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022050000006282 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 438 КК України за фактом незаконного заволодіння, пошкодження, знищення майна позивача у м. Маріуполь.
Суд також установив, що 15.07.2024 позивач звернувся до ТОВ «Метінвест-Шіппінг» із претензією № 378/ВС про сплату заборгованості за договором № 04-17/131/12 у сумі 7 793 898,33 грн, до якої було повторно додано дублікати рахунків №6331 від 25.12.2021, №354 від 22.01.2022, №433 від 24.01.2022, №434 від 25.01.2022, №531 від 28.01.2022.
Указану претензію разом із дублікатами спірних рахунків отримано ТОВ «Метінвест Шіппінг» 22.07.2024, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.
Визнаючи встановленими зазначені обставини, суд виходить із такого.
Відповідачем не заперечувався факт наявності договірних відносин із позивачем, проте, з огляду на обставини воєнного стану та знищення майна як позивача, так і відповідача, відповідач зауважив, що відсутність первинних документів щодо надання зазначених вище послуг унеможливлює перевірку їх фактичного надання.
Разом із цим, відповідач не надав суду доказів існування укладеного договору, копія якого надана позивачем, в іншій редакції, або доказів невиконання послуг.
При цьому із реєстру отриманих та виданих податкових накладних, наданих відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 03.06.2025, убачається реєстрація податкового кредиту на суми, які повністю співпадають із виставленими позивачем рахунками, що підтверджує надання послуг позивачем та прийняття їх без зауважень відповідачем, тобто фактичне здійснення господарських операцій.
Щодо клопотання відповідача, заявленого усно у судовому засіданні 29.07.2025 про неврахування як доказів наданих позивачем копій договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020 та додаткових угод до нього на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України суд зазначає таке.
Відповідно до положень частин 1-6 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У позовній заяві, інших поданих до суду документах, у судових засіданнях позивач послідовно зазначав про відсутність у нього оригіналів договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020 та додаткових угод до нього у зв'язку з активними бойовими діями, які 24.02.2022 розпочато на території міста Маріуполь. На підтвердження надав витяг із Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, про що зазначалось вище. Окрім цього, факт активних бойових дій, які тривали із 24.02.2022 року на території у подальшому захопленого міста Маріуполь, де був зареєстрований та фактично знаходився позивач і його майно, є загальновідомим на території України.
Ухвалою суду від 03.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Метінвест-Шіппінг» (сформовано у системі «Електронний суд» 25.02.2025, зареєстровано у канцелярії суду вх. № 4325/08-08/25 від 25.02.2025), яке заявлене у відзиві на позовну заяву, про витребування у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» в порядку ст. 91 ГПК оригіналу договору про надання послуг № 04-17/131/12 від 04.12.2020 із додатковими угодами №№1-4 до нього саме із наведених підстав.
Отже, виходячи із системного тлумачення приписів ч. 6 ст. 91 ГПК України та викладеного вище, у суду відсутні підстави не брати до уваги зазначені докази, оскільки їх оригінали у позивача суд не витребовував.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
Щодо стягнення суми основного боргу.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, на підставі договорів та інших правочинів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, зобов'язання, згідно з яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором відповідно до ст. 901 ЦК України визнається договором про надання послуг.
Зобов'язання, згідно з яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, визнається договором доручення.
Зобов'язання, згідно з яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок клієнта, відповідно до ст. 1011 ЦК України, визнається договором комісії.
Урахувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що зазначений вище договір є змішаним та містить в собі як елементи договору про надання послуг, так і елементи договорів доручення/комісії.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та в порядку, встановлених у договорі комісії, згідно із ч. 1 ст. 1013 ЦК України
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку є зобов'язанням.
Статтями 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд установив, що позивач надав відповідачеві послуги з перевантаження експортного вантажу - чавуну - за 1 та 2 акордними ставками; відкрите зберігання вантажу; подача та прибирання вагонів тепловозом станції; переміщення вагонів та платформ тепловозом порту; в'їзд (виїзд) на територію (з території) порту вантажних автомобілів з комерційними вантажами; зважування вантажів на вагах порту, що підтверджується рахунками №6331 від 25.12.2021 на суму 824 227,94 грн; №354 від 22.01.2022 на суму 3 690 940,49 грн; №433 від 24.01.2022 на суму 1 072 430,56 грн; №434 від 25.01.2022 на суму 2 206 132,50 грн; №531 від 28.01.2022р. на суму 166,84 грн.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Так, на виконання приписів податкового законодавства України, Портом складено податкові накладні за усіма операціями, за якими виставлено вище зазначені рахунки.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому законом порядку та прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест - Шіппінг».
Також, судом встановлено, що відповідачем 09.05.2024 на виконання ухвали суду від 03.06.2025 подано реєстр отриманих податкових накладних включених в податкову декларацію з ПДВ за грудень 2021 року - січень 2022 року, відповідно до яких вбачається, що всі податкові документи були включені відповідачем (а.с. 99-103, т. 3, рядки реєстру отриманих та включених податкових накладних 204, 488, 507, 520, 558), оскільки сума ПДВ співпадає з сумою ПДВ за пред'явленими до сплати рахунками за спірним договором.
Відповідно до ст. 198.3 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Прийнявши податкові накладні за вище зазначеними рахунками та скориставшись правами, визначеними Податковим кодексом України, відповідач фактично підтвердив отримання ним послуг в повному обсязі та відсутність заперечень по ним.
При цьому суд зазначає, що встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
Окрім того, матеріали справи містять акт звірки на суму 7793898,33 грн, який підписаний з боку позивача виконувачем обов'язків головного бухгалтера ОСОБА_1 та з боку відповідача електронним цифровим підписом заступником головного бухгалтера Івановою О.М.
Відповідач посилався на те, що наданий позивачем Акт звірки - не містить підпису уповноважених посадових осіб відповідача, у тому числі, на Акті звірки відсутній електронно цифровий підпис, тому він не може бути визнаним належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України.
Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19, де зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.
Відтак, наданий позивачем акт звірки суд не може вважати підтвердженням наявності у відповідача заборгованості, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо повноважень осіб, які підписали цей акт.
Також позивачем до матеріалів справи додано копію заяви свідка по справі №908/3716/23 за позовом Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг»'наступного змісту:
«Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.05.2022 працюю за сумісництвом в державному підприємстві «Маріупольський морський торговельний порт».
У період з травня 2022 року в мої посадові обов'язки входило відновлення бухгалтерського обліку підприємства, подання звітності тощо.
Так, протягом червня-серпня 2022 постійно вела переговори з заступником головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» ОСОБА_3 , яка, як мені відомо, очолювала бухгалтерську службу у Маріупольській філії підприємства. Спілкувалася з нею як по телефону, так і за допомогою месенджерів, зокрема, шляхом листування у мережі VіЬег, електронною поштою. Так, ми відновлювали облік з метою реєстрації податкових накладних, погоджували їх, проводили звірку по рахункам, підбирали рахунки до оплат тощо, в тому числі за договором від 22.12.2021 № 04-17/175 на сепарацію. В листуванні ОСОБА_4 підтверджувала наявність заборгованості, зокрема, по договору на сепарацію. Зазначену заборгованість в подальшому ТОВ «Метінвест-Шіппінг» підтвердило і в акті звірки. Саме вона була представником ТОВ «Метінвест-Шіппінг», листи, що надходили від неї, приходили з офіційної електронної пошти ТОВ «Метінвест Шіппінг», саме вона надавала нам документи, щоб відновити дані для підготовки податкових накладних.
Усі звірки нашими підприємствами проводились на підставі даних з програми товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг», яка зберіглася на підприємстві. Збереження даних в програмі ОСОБА_4 підтверджувала у листуванні зі мною у месенджері VіЬег.
Я, ОСОБА_2 , обізнана зі змістом щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та готова з'явитись до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень».
Заява свідка засвідчена 10.02.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровський В.М.
Суд не бере до уваги зазначену заяву свідка, оскільки вона подана в іншій справі та не є належним доказом обставин, на підтвердження яких вона надана.
Згідно зі ст. 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Суд також звертає увагу на положення ч. 1, 2 ст. 87 ГПК України, відповідно до якого, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Суд зазначає, що заяву свідка до уваги не бере, оскільки, по-перше, вона стосується іншої справи та подана саме в ній, по-друге, така заява у силу положень ст. 77, 87 ГПК України не може бути належним доказом підтвердження надання послуг позивачем відповідачеві за договором № 04-17/131/12 від 01.12.2020.
Оцінюючи надану позивачем роздруківку із месенджера Viber, суд звертається до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Суд не може взяти до уваги цей доказ, оскільки зі змісту наданої роздруківкі неможливо встановити, між якими особами та з приводу яких осбавин велася переписка.
Показання керівника позивача, ОСОБА_5 , викладені у заяві свідка від 16.06.2025 (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. № 12385/08-08/25 від 17.06.2025) суд ураховує разом із іншими доказами на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
У силу приписів ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією із засад господарського судочинства є змагальність.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зауважує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні існують такі основні стандарти доказування: «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України: змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, тобто фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, із введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, ураховуючи вище встановлені обставини, предмет та визначені підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 7793898,33 грн слід задовольнити повністю.
Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 97 797,41 грн 3 % річних за період з 01.09.2024 по 31.01.2025 та 527 200,79 грн інфляційних втрат за період з 01.09.2024 по 31.01.2025.
При цьому позивач обрахував початок нарахування зазначених сум на підставі положень додаткової угоди № 1 від 12.01.2021 до договору № 04-17/131/12 від 04.12.2020, відповідно до якої оплата рахунків проводиться Експедитором впродовж 40-ка календарних днів з моменту отримання рахунку.
Дублікати рахунків отримано відповідачем 22.07.2024, отже останнім днем 40-денного строку є 31.08.2024.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (до ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.12 ЦК України).
Частиною 2 сттатті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, а згідно ч.2 ст.625 цього кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічне положення містить ч.3 ст.198 ГК України.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явлених до стягнення сум трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 97797,41 грн за період з 01.09.2024 по 31.01.2025, суд установив, що пред'явлені до стягнення суми розраховані вірно та підлягають задоволенню.
Щодо пред'явленої позовної вимоги про стягненя з відповідача 527 200,79 грн інфляційних втрат за період з 01.09.2024 по 31.01.2025 суд зазначає таке.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явлених до стягнення сум інфляційнийх втрат за період з 01.09.2024 по 31.01.2025, суд установив, що за вказаний період, з урахуванням суми основного боргу у розмірі 7793898,33грн, інфляційні втрати становлять 627053,98грн.
У заяві від 26.07.2025 (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 15173/08-08/25 від 28.07.2025) позивач просить суд врахувати період нарахування інфляційних втрат з 01.09.2024 по 31.12.2024.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явлених до стягнення сум інфляційнийх втрат за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, суд установив, що за вказаний період, з урахуванням суми основного боргу у розмірі 7793898,33грн, інфляційні втрати дорівнюють заявленій до стягнення сумі 527200,79 грн.
Відтак, суд убачає підстави для повного задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 527200,79 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 861659,53 грн за період з 01.09.2024 по 31.01.2025.
За змістом приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України і цього Договору.
Пунктом 5.6.5. Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати згідно Розділу 4 цього договору, Експедитор: а) при розрахунках в гривнях сплачує порту суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежів, 3 % річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен прострочений день; б) при розрахунках в іноземній валюті за дорученням нерезидентів відшкодовує Порту фінансові санкції, стягнуті (списані) з Порту державними контролюючими органами, із-за не отримання у встановлені строки платежів, що належать Порту, а також пеню за несвоєчасність платежів, у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості за кожен прострочений день.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий суду розрахунок пред'явленої до стягнення суми пені у розмірі 861659,53 грн (подвійної облікової ставки НБУ) за період з 01.09.2024 по 31.01.2025, суд установив, що за вказаний період пеня відповідно до даних наведеної системи складає 862086,60 грн.
Разом із цим, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, тому розглядає вимоги щодо стягнення пені у розмірі, заявленому позивачем.
Тому суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 861659,53 грн.
При цьому суд бере до уваги, що у прохальній частині позову позивач просив стягнути суму пені у розмірі 861659,88 грн, тому позов в цій частині задовольняється частково на вказану вище суму.
Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає таке.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексуУкраїни).
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки єспособом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати вкожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатитиу разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Наведені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 № 903/602/24.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача пені, суд звертається до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)».
У цій справі суд, вирішуючи питання про наявність підстав для зменшення розміру пені, бере до уваги поведінку сторін, зокрема, відмову відповідача добровільно оплатити надані позивачем кошти (обставини надання послуг суд визнав установленими з підстав, викладених вище), однаково невигідне фінансове становище сторін, спричинене повномасштабною збройною агресією російської федерації, розпочатою 24.02.2022.
Так, загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та триває й на теперішній час.
Разом із цим, введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Суд зазначає, що введення воєнного стану негативним чином впливає на можливість ведення господарської діяльності суб'єктами господарювання, не лише відповідача, але й позивача.
Суд також бере до уваги, що заборгованість за договором 04-17/131/12 від 04.12.2020, невиконання умов якого стало підставою для звернення позивача до суду, виникла за наданими послугами у грудні 2021 року - січні 2022 року, тобто до введення воєнного стану.
Сам по собі факт погіршення майнового стану відповідача не може бути достатньою підставою для зменшення неустойки.
Щодо решти пояснень та доводів учасників справи суд зауважує таке.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд із цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.
Судові витрати.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 116366,67 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (69008, м.Запоріжжя, вул. Південне Шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 31158623) на користь Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, каб. 1405, 14 поверх; адреса для листування: 03037, м.Київ, Солом'янський район, вул. Братів Зерових, 14, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 01125755):
- заборгованість за договором про надання послуг № 04-17/131/12 від 04.12.2020 у сумі 7 793 898 (сім мільйонів сімсот дев'яносто три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 33 коп.;
- інфляційні втрати у сумі 527 200 (п'ятсот двадцять сім тисяч двісті) гривень 79 копійок,
- 3 % річних за у сумі 97 797 (дев'яносто сім тисяч сімсот дев'яносто сім) гривень 41 копійка;
- пеню за період з у сумі 861 659 (вісімсот шістдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят дев'ять) гривень 53 копійки;
- судовий збір 111 366 (сто одинадцять тисяч триста шістдесят шість) гривень 67 копійок.
У решті позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.08.2025.
Головуючий суддя І.Є. Лєскіна
Суддя Т.А. Азізбекян
Суддя С.І. Педорич