28 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/1708/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_2 , суддя ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю представників учасників справи:
від позивача - ОСОБА_5 ,
від відповідача-1 - не з'явився,
від відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (вх.№1466Х від 25.06.2025) на ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 у справі №922/1708/25 (м. Харків, суддя ОСОБА_6 , ухвалу підписано 23.06.2025) за заявою позивача про забезпечення позову по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 », м. Київ,
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 »,
АДРЕСА_1 . Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 », смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область,
про стягнення 701 621,00 грн, -
В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (відповідач-2) про солідарне стягнення за договором фінансового лізингу № 10101-SME-FL від 29 червня 2021 року заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 701 621,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів судовий збір у сумі 8 419,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №10101-SME-FL від 29.06.2021 та договором поруки №9888-10549/GA від 31.05.2024 щодо оплати лізингових платежів.
19.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшла заява про забезпечення позову (вх.№14591), в якій він просив суд:
1. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , у межах суми позову.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 », код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 », код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , у межах суми позову.
В обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що у цій справі невжиття заходів забезпечення позову ставить під обґрунтований сумнів виконання рішення суду про стягнення з відповідачів заборгованості, оскільки статутний капітал відповідача-1 та відповідача-2 є неспівмірно малим, порівняно із сумою позовних вимог, а саме 100 000,00 грн та 161 000,00 грн проти заборгованості за даним позовом, тобто статутний капітал відповідачів становить всього 10% від ціни позову. Окрім того, позивачем зазначено, що у відповідачів взагалі немає нерухомого майна, за допомогою якого можливо ефективно задовольнити вимоги позивача.
Також, позивач зазначає, що йому не відома кількість грошових коштів, що перебуває на рахунках відповідачів, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею. Однак, враховуючи ціну позову, та тривалу не сплату лізингових платежів, існує велика імовірність того, що на рахунках позивача відсутній наведений розмір коштів.
Позивач звертає увагу на те, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідачів у межах суми позову узгоджується з практикою Верховного Суду та обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, та обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про забезпечення позову (вх.№14591 від 19.06.2025) задоволено повністю.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , у межах суми позову у розмірі 701 621,00 грн.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 », код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 », код ЄДРПОУ НОМЕР_2 у межах суми позову у розмірі 701 621,00 грн.
Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Боржниками за даною ухвалою є:
- Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
- Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).
Вказана ухвала мотивована тим, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Разом з тим, суд звернув увагу, що п. 3.26. постанови Верховного Суду від 8 липня 2024 року у cправі №916/143/24 висловлено, що стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що статутний капітал відповідача-1 та відповідача-2 є неспівмірно малим, порівняно із сумою заявлених позовних вимог, що очевидно є недостатнім для виконання грошового зобов'язання перед позивачем. Більш того, судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, існує велика кількість судових проваджень, де відповідачі є боржниками. ІНФОРМАЦІЯ_6 вказав, що у даному випадку відповідачами не доведено належними та допустимими доказами недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, в тому числі й не надано доказів того, що відповідачі мають активи, які достатні для можливого задоволення вимог. При цьому посилання відповідача-1 на Постанову Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» суд вважає безпідставним, оскільки наразі існує нова стала практика Верховного Суду щодо застосування заходів до забезпечення позову, зокрема у зазначеній вище справі №916/143/24, яку враховано судом. Суд дійшов висновку, що забезпечення позову в даному випадку виступає запорукою виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог, а тому вимоги про забезпечення позову є співмірними позовним вимогам. Приймаючи до уваги вищенаведене та зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику, а відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до ІНФОРМАЦІЯ_1 з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 червня 2025 року у справі №922/1708/25; прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » зазначає наступне:
- за відсутності підстав та доведеності обставин в заяві ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про забезпечення позову в даній справі, ІНФОРМАЦІЯ_7 виніс оскаржувану ухвалу виключно на підставі доказів, зібраних із власної ініціативи шляхом отримання інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень та використання інформації з наявної у матеріалах справи довіреності;
- висновок суду викладений в оскаржуваній ухвалі про те, що відносно відповідачів існує велика кількість судових проваджень, де останні є боржниками, не містить жодних доказів стосовно відповідача-2, який є солідарним відповідачем у даній справі;
- своєю ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 фактично припинив господарську діяльність товариств, які є відповідачами в даній справі;
- суд проігнорував правові висновки об'єднаної палати ІНФОРМАЦІЯ_8 у складі ІНФОРМАЦІЯ_9 , викладені ним у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, про те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше в повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону (частині четвертій статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025 для розгляду справи №922/1708/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_3 , суддя ОСОБА_2 .
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (вх.№1466Х від 25.06.2025) на ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 у справі №922/1708/25. Витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_3 копії матеріалів справи №922/1708/25, необхідних для розгляду скарги.
09.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли матеріали справи №922/1708/25 (вх.№8440).
Від Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8770 від 15.07.2025), в якому останнє просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 року по справі №922/1708/25; залишити без змін ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 по справі № 922/1708/25.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » зазначає наступне:
- оскільки предметом спору у даній справі є вимога майнового характеру про солідарне стягнення з Відповідачів на користь Позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 701 621,00 грн, суд першої інстанції правомірно дослідив та врахував обставини щодо статутного капіталу товариств;
- відповідно до висновків, викладених у постанові ІНФОРМАЦІЯ_9 від 24.10.2024 року по справі №52/8103/13-ц, від 23 березня 2021 року у справі №910/3191/20 суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах;
- суд першої інстанції правомірно з метою повного, всебічного з'ясування обставин справи здійснив перевірку Єдиного державного реєстру судових рішень і врахував наявність значної кількості рішень про стягнення коштів з відповідачів.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.07.2025 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (вх.№1466Х від 25.06.2025) на ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 у справі №922/1708/25 до розгляду на « 28» липня 2025 р. о 09:30 год у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 , в залі засідань №132.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.07.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про участь представників - адвоката ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_7 у судових засіданнях ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду справи №922/1708/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаних представників. Судове засідання у справі №922/1708/25, яке призначено на 28.07.2025 о 09:30 год та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - адвоката ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_7 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаних представників.
До судового засідання ІНФОРМАЦІЯ_1 28.07.2025 з'явився представник позивача. Інші учасники провадження до судового засідання не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали про призначення справи до розгляду від 18.07.2025 до їх електронних кабінетів в системі «Електронний Суд».
Ураховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.
Присутній представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вказує про наступне.
У Рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 по справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Згідно з положеннями частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 701 621,00 грн за договором фінансового лізингу №10101-SME-FL від 29.06.2021, тобто є вимогою майнового характеру, яка має чітко визначений розмір (ціну позову).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 4.7 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22).
Судова колегія враховує, що у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, зроблено висновок, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі №917/1610/23).
Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідачів у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Водночас, судом першої інстанції правомірно враховано необхідність обґрунтування заявником підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо). Однак такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
У поданій заяві про забезпечення позову, позивач посилався на неспівмірно малий розмір статутного капіталу відповідачів (100 000 грн та 161 000 грн) у порівняні із сумою заборгованості за даним позовом. Суд першої інстанції дослідив вказані обставини та зробив обґрунтований висновок що статутний капітал відповідача-1 та відповідача-2 є неспівмірно малим, порівняно із сумою заявлених позовних вимог, що очевидно є недостатнім для виконання грошового зобов'язання перед позивачем.
Більше того, судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність судових рішень про стягнення з відповідача-1 грошових коштів, які набрали законної сили. Також із наявної у матеріалах даної справи довіреності, суд встановив наявність семи справ із тотожним цьому спору суб'єктним складом, де відповідачі є боржниками.
Водночас скаржник зазначає, що судом здійснено збирання доказів у вигляді отримання інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень щодо справ в яких ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є відповідачем, що є порушенням принципу диспозитивності. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення за участю сторін даної справи.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2024 №752/8103/13-ц, від 23.03.2021 у справі №910/3191/20.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що наведені скаржником доводи не свідчать про допущення судом порушень процесуальних норм, а тому відхиляються судом.
Крім того, колегія суддів враховує можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, що є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
ІНФОРМАЦІЯ_10 у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові ІНФОРМАЦІЯ_11 від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Разом з цим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, проігнорував правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі ІНФОРМАЦІЯ_9 , викладені ним у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, про те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше в повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону (частині четвертій статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів вважає посилання на вищенаведений висновок Верховного Суду безпідставним, оскільки у даному випадку позивачем заявлено захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідачів у межах суми позову. Такий захід забезпечення позову узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у тій же постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається апелянт.
Так, суд вказує, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення грошових коштів доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
З урахуванням наведеного висновку, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та на майно відповідачів в межах суми позову у розмірі 701 621,00 грн є законним, обґрунтованим, узгоджується із актуальною судовою практикою та не є подвійним забезпеченням позовних вимог.
При цьому, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не порушують та не обмежують прав будь-яких осіб, у тому числі відповідачів, а лише встановлюють певні обмеження задля сприяння ефективному захисту прав позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.
Посилання скаржника на те, що накладення арешту у даній справі матиме наслідком блокування господарської діяльності відповідачів, не підтверджені жодними доказами, відтак відхиляються судом як необґрунтовані.
Водночас, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу. Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до вирішення спору по суті.
Окрім того, арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, якщо судове рішення буде постановлено на користь позивача. Тобто, можливість боржника розпоряджатися грошовими коштами обмежується лише на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Таке саме стосується й арешту майна відповідача, яким обмежується лише право розпорядження відповідачем відповідним майном.
Забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачам, є адекватним, співмірним із заявленими позивачем вимогами заходом, не виходить за межі предмету спору (заявлений в межах ціни позову), і невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідачів у межах суми позовних вимог є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що правомірно вказав суд першої інстанції.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо дослідження фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, постановленої з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025 у справі №922/1708/25 підлягає залишенню без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі №922/1708/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 01.08.2025.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3