31 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/21912/24
Провадження № 22-ц/4815/761/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г., повний текст рішення суду виготовлено 06 березня 2025 року) у справі за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовувало тим, що 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 23.08.2018. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 50000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . АТ "Універсал Банк" свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на користь АТ "Універсал Банк" в розмірі 207575,17 грн, а також судові витрати у розмірі 3113,63 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів, які б беззаперечно свідчили про отримання відповідачем кредитних коштів та їх розмір.
Не погоджуючись із рішенням суду Акціонерне товариство "Універсал Банк" оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі вказує, що відповідач був ознайомлений саме з Умовами і правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до ст.ст. 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання, оскільки послуги Банку надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи були надані відповідачу саме через мобільний додаток.
Невиконання боржником умов договору, на які він погодився та ознайомився в Анкеті-заяві стосовно того, що договір про надання банківських послуг складається не лише з Анкети-заяви, а також з Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту та непогашення у повному обсязі заборгованості перед банком матиме наслідком порушення фундаментального положення про обов'язковість договору.
Враховуючи те, що Клієнтом було неодноразово проведено банківські операції із використанням власної картки (переказ коштів, поповнення мобільного телефону, оплата товарів у торгових точках та ін.), Відповідач надавав свою згоду із змінами, доповненням до Договору про надання банківських послуг від 23.08.2018 року.
Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника.
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
Відповідач не надав суду контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити чи інший доказ, наприклад, висновок експертизи, про невірність наданого банком розрахунку, відтак, відсутні законні підстави для того, що піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу, враховуючи, що вона підтверджена наданими позивачем у сукупності доказами.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг у якій міститься прохання відповідача відкрити поточний рахунок у гривні на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в додатку відповідно до умов договору (а.с. 11).
Умовами анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови.
Позивач вказує, що на підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 50000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
За розрахунком банку, станом на 26 травня 2024 року, у відповідача виникла заборгованість, у зв'язку з порушенням боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором у розмірі 207575,17 грн (а.с. 6-10).
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію".
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
На підтвердження укладенння між сторонами кредитного договору від 23 серпня 2018 року та на підтвердження невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором позивач надав суду копії Умов і правила обслуговування в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank Universal Bank, Паспорта споживчого кредиту Чорної картки Monobank, Витягу з тарифів за Чорної картки Monobank, розрахунок заборгованості, проте зазначені документи не підписані ОСОБА_1 ні звичайним власноручним підписом, ні за допомогою електронного підпису.
При відсутності достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, порядок і строки його повернення, розмір і порядок нарахування процентів, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. З огляду на це, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача та додані до позовної заяви змінювалися самим Банком з часу виникнення спірних правовідносин (23.08.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви ці документи у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Банк не надав суду жодних доказів на підтвердження факту видачі відповідачеві кредитної картки, строку її дії, розміру наданого банком кредитного ліміту, доказів користування (розрахунки за товари чи послуги чи отримання коштів) ОСОБА_1 карткою чи зміни ліміту.
Отже позивачем не доведено не лише факту видачі картки, а й її активації та користування нею ОСОБА_1 .
Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року у справі № 364/594/17, від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц.
Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу Банку, враховує, що надана ним Анкета-заява до договору про надання банківських послуг від 23.08.2018 року не містить розміру кредитного ліміту, терміну дії кредитного договору, строку повернення кредитних коштів. Докази того, що АТ "Універсал Банк" надав ОСОБА_1 кредитні кошти, не підтверджені належними доказами, як відсутній і власне кредитний договір, в якому була зазначена сума, заявлена до стягнення, розрахунки, умови нарахування процентів, комісії та штрафних санкцій.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.