Справа № 554/7869/23 Номер провадження 22-ц/814/1910/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
21 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Дряниці Ю.В., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 по справі №440/15520/21 визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року по справі № 440/8861/21 визнано: - протиправним та скасована рішення комісії по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветерана війни Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, оформлене протоколом № 4 від 29 квітня 2021 року про припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 ; - протиправними дії Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради щодо зобов'язання ОСОБА_1 повернути до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оформлені листом Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві від 07 травня 2021 року № 07-2493 «Щодо статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».
Вищевказані протиправні дії відповідачів, по'вязані з безпідставним позбавленням його статусу «Ветерана Національної поліції» призвели за значних моральних страждань , які він оцінив в розмірі 100 000 000 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова в задоволенні позову обґрунтовано недоведеністю позивачем складових правопорушення, за наявності яких ст. 1167 ЦК України передбачає відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційну порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначав, що пред'явивши позов до держави Україна, що відповідає вимогам статті 48 ЦПК України, він визначив органи, в особі яких держава здійснює свої повноваження, що підтверджується правовими висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року справа № 554/2224/18, провадження № 61-43928св18.
Але зазначених вище обставин судом першої інстанції взято до уваги не було, що суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є прямим порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стверджує, шо ним надано достатньо доказів, які в своїй сукупності доводять факт спричинення протиправними діями відповідачів моральної шкоди, відшкодування якої має бути здійснене в прядку ст. 1173, 1167 ЦК України.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 подало свій відзив Управління соціального захисту населення Полтавської районної у м. Полтаві ради, у якому спростовуючи доводи позивача, просило рішення залишити без змін та апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради встановлено ОСОБА_1 статус «Інвалід війни» та 01.03.2019 р. видавано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого останній є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (безтерміново).
В своєї листі від 07.05.2021 вказане Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради від 07.05.2021 №07-2493 «Щодо статусу особи з інвалідністю внаслідок війни» ОСОБА_1 повідомлено, що згідно з протоколом комісії по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветерана війни №4 від 29.04.2021 ухвалено рішення припинити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни. У зв'язку з цим припинено надання пільг відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також повідомлено, що ОСОБА_1 повинен повернути до Управління соціального захисту населення Подільського району у м. Полтаві ради посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Не погодившись з таким рішенням, 05.08.2021 р. ОСОБА_1 подав до Полтавського окружного адміністративного суду позов про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенішу частково і визнано: - протиправним та скасоване рішення комісії по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветерана війни Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, оформлене протоколом №4 від 29 квітня 2021 року про припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 ; - протиправними дії Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради щодо зобов'язання ОСОБА_1 повернути до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оформлені листом Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві від 07 травня 2021 року № 07-2493 «Щодо статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».
На виконання зазначеного рішення, Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради листом від 18.11.2021 року № 07-5904 повідомило ОСОБА_1 що відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 року по справі № 440/8861/21 йому відновлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни з 29 квітня 2021 року.
Також, з метою відновлення соціальних гарантій та недопущення порушення прав ОСОБА_1 , про вищевказане рішення адміністративного суду Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради повідомило і Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради (листом від 04.11.2021 року № 5739) та Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (листом від 04.11.2021 року № 5738).
Встановлено судом та не спростовано учасниками справи, що як на момент подачі даного позову, так і станом на час прийняття рішення, ОСОБА_1 продовжує безперешкодно користуватися всіма пільгами, які передбачені для особи з інвалідністю внаслідок війни.
Також, з 29.04.2021 року ОСОБА_1 було відновлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни та при нарахуванні пільг на житлово-комунальні послуги за листопад 2021 року йому було зроблено перерахунок та виплату пільг з квітня по жовтень 2021 року (лист Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 04.09.2023 року № 04-14/7781).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ухвалене адміністративним судом рішення, яким частково задоволені вимоги ОСОБА_1 та визнано протиправним дії відповідача, не можна розглядати як безумовну підставу для відшкодування йому моральної шкоди за відсутності доведення останнім всіх інших обов'язкових складових правопорушення, які мають бути при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди в порядку ст. 1167 ЦК України.
Суд вважав, що зазначеним рішенням та подальшими безумовним його виконання Управлінням соціального захисту населенням відбулось повне відновлення прав позивача, який в передбаченому законом порядку не довів суду спричинення йому моральної шкоди.
пори визначеного.
Стверджуючи, що визнання рішення Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради про припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 протиправним, не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди, суд послався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду при розгляді справ з плідними правовідносинами (Постанова від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19 (провадження №61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі №686/10651/18 (провадження №61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі №686/22462/18 (провадження №17648св19), від 31 липня 2019 року в справі №686/22133/18 (провадження №10591св19).
А також застосував прецеденту практику ЄСПЛ, зокрема рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. Сатисфакція - це форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення. Справедлива сатисфакція не завжди має грошовий характер. Часто справедливою сатисфакцією Європейський суд з прав людини вважає саме встановлення факту порушення. Тобто, зважаючи на всі особливості кожної справи, Суд може вирішити, що стосовно певних скарг визнання порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією і немає потреби надавати будь-яку грошову компенсацію. Суд також може з міркувань справедливості призначити відшкодування у розмірі, меншому за фактично нанесену шкоду чи фактично понесені витрати, або не призначити відшкодування взагалі. Наостанок, суд зазвичай бере до уваги місцеві економічні обставини (постанова ВСУ від 01.03.2021 року по справі № 466/8242/18).
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, зокрема, є відшкодування шкоди.
Згідно статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди органами досудового розслідування, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади (держави) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінив в 100 000 000 грн., останній у відповідності до ст. 77 ЦПК України мав обов'язок надати суду докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди та наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Між тим, ОСОБА_1 , окрім зазначеного судового рішення, не було надано жодного доказу на підтвердження заявлених ним вимог, зокрема щодо отриманих моральних страждань.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідне рішення про припинення статусу особи з інвалідністю було прийняте в травні 2021року, адміністративний позов пред'явлений в серпні 2021 року, а судове рішення про визнання протиправними дії відповідача ухвалено 29.10.2021 і повністю виконане останнім 18 листопада 2021 року.
За вказаних обставин ухвалене Полтавським окружним адміністративним судом рішення є достатньою сатисфакцією, оскільки повністю відновлює права та інтереси позивача, підтверджуючи його статус та здійснюючи правовий захист зі сторони Держави.
Поряд з цим, вказані судові рішення по справам №440/8861/21 та №440/15520/21, якими було визнано протиправними дії як Головного управління Національної поліції в Полтавській області, так і Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради - не можуть розгладшатись як безумовні докази заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди та бути достатньою правовою підставою для її відшкодування, оскільки такі рішення не встановлюють доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності, визначеної положеннями ст. 1167 ЦК України.
Щодо вказівки про спричинення йому душевних страждань, яких позивач зазнав внаслідок вчасного не отримання ним однокімнатної квартири, згідно п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та виплати йому компенсації - суд обґрунтовано відмовив в прийнятті їх до уваги, оскільки це питання було предметом розгляду в іншому провадженні, а саме: рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2022 року по справі №554/454/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, треті особи Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2022 року по справі №554/454/21 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10.02.2022 року залишено - без змін.
Щодо процесуального статусу Державної казначейської служби України, яка не відноситься до належного відповідача, то з цього приводу вже неодноразово висловлювався Верховний Суд, зазначаючи, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду.
Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі-ДКСУ України) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ України чи її територіальний орган.
Вказана правова позиція залишається незмінною та неодноразово підтверджувалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/ 845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79).
За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову про відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилання на обставини, які б свідчили про порушення чи недотримання норм матеріально та процесуального права.
Фактично, зміст апеляційної скарги є тотожним змісту позовної заяви, яку суд першої інстанції розглянув у відповідності до закону та виклав свої правові висновки з вказаних в ній обставин.
Твердження апелянта про те, що судом не враховано висновки адміністративного суду щодо визнання протиправними дії відповідачів, не заслуговують на увагу, оскільки сам факт ухвалення рішення Полтавським адміністративним судом відповідних рішень не є тією беззаперечною обставиною, за наявності якої виникає право на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням не виконаного самим позивачем обов'язку доводити обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог.
Так, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено у відповідності до вимог процесуального та матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 липня 2025 року.
Судді: О.І. Обідіна Ю.В. Дряниця Г.Л. Карпушин