Справа № 161/7219/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/786/25 Доповідач: Осіпук В. В.
14 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, за апеляційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2025 року,
У квітні 2024 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області, який діє в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради, звернувся до суду із зазначеним позовом.
Посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, що підлягає продажу на аукціоні з умовами від 19 березня 2020 року № 607/3, зареєстрованого в реєстрі за № 1103, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та відповідачем ОСОБА_1 , за останнім 22 квітня 2020 року було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме насосну станцію І підйому /А-1/ площею 166,7 кв. м та водоприймальну споруду /Б-1/ площею 68 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:105:0012, площею 0,1858 га, яка згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у власності держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.
Позивач також зазначав, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно відповідач фактично користується земельною ділянкою державної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів та реєстрації речових прав на неї і не сплачує орендну плату до бюджету.
Враховуючи наведене, заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Луцької міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати у розмірі 87 513 грн 65 коп. за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:21:105:0012, площею 0,1858 га та на користь Волинської обласної прокуратури 2422 грн 40 коп. - сплачений судовий збір.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради подав апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про неможливість відповідача оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку) з незалежних від нього причин не спростовують факту отримання останнім вигоди за фактичне користування земельною ділянкою, та не звільняє останнього від застосування щодо нього механізму повернення безпідставно збережених коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме внаслідок недобросовісних дій позивачів неодноразові спроби відповідача належним чином оформити та зареєструвати своє речове право на спірну земельну ділянку, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, були безрезультатними, що виключає покладення на останнього зобов'язання з повернення власнику земельної ділянки грошових коштів за користування цією земельною ділянкою як безпідставно збережених.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що 22 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, що підлягає продажу на аукціоні з умовами від 19 березня 2020 року № 607/3, зареєстрованого в реєстрі за № 1103, укладеного між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, набув та зареєстрував право власності на нерухоме майно, а саме насосну станцію І підйому /А-1/ площею 166,7 кв.м та водоприймальну споруду /Б-1/ площею 68 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищевказані об'єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 071010000:21:105:0012, площею 0,1858 га, яка відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належить позивачу Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації), і право власності на яку зареєстроване 14 липня 2021 року (т. 1; а. с. 16).
Крім того встановлено, що 22 травня 2020 року відповідач ОСОБА_1 для отримання дозволу на проведення експертної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки з метою подальшого її набуття у приватну власність шляхом викупу, подав до виконавчого комітету Луцької міської ради відповідну заяву, на яку отримав відповідь, що дана земельна ділянка належить до земель державної, а не комунальної власності, у зв'язку з чим повноваженнями щодо надання такого дозволу наділена Волинська обласна державна адміністрація (т. 1; а.с. 136-138).
19 серпня 2020 року відповідач звернувся до Волинської обласної державної адміністрації з заявою про надання йому дозволу на проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з метою подальшого її набуття у приватну власність шляхом викупу, та 18 вересня 2020 року отримав відповідь про те, що вказана земельна ділянка належить до земель комунальної власності та розпорядження вказаною земельною ділянкою як землею комунальної власності не входить до компетенції Волинської обласної державної адміністрації (т. 1; а.с. 139).
У подальшому, 23 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 звертався до Кабінету Міністрів України на урядову «гарячу лінію» з проханням надати йому роз'яснення щодо права власності та порядку реєстрації земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та отримав відповідь № К-2832/гл від 23 жовтня 2020 року про те, що дана земельна ділянка належить до земель комунальної форми власності (т. 1; а.с. 146).
25 листопада 2020 року Волинською обласною державною адміністрацією була надана відповідь № К-2832/2гл на повторне звернення відповідача до Кабінету Міністрів України на урядову «гарячу лінію» про надання роз'яснення щодо права власності та порядку реєстрації вищевказаної земельної ділянки, з якої слідує, що ця земельна ділянка належить до земель комунальної форми власності та перебуває в користуванні на правах оренди ПАТ «СКФ» (т. 1; а.с. 151).
07 грудня 2020 року ОСОБА_1 втретє звернувся до Кабінету Міністрів України на урядову «гарячу лінію» з заявою про надання роз'яснення щодо права власності та порядку реєстрації земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді на вказане повторне звернення, наданої Волинською обласною державною адміністрацією № К-2832/3гл від 31 грудня 2020 року, земельна ділянка площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної форми власності, зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за суб'єктом юридичної особи - Луцькою міською радою, а речове право на вказану земельну ділянку зареєстровано за суб'єктом юридичної особи ПАТ «СКФ» (т. 1; а.с. 157).
З відповіді ГУ ДПС у Волинській області від 15 грудня 2020 року вбачається, що остання сплата орендної плати за вказану земельну ділянку згідно з договором оренди землі, укладеним з Луцькою міською радою, зареєстрованим в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20 грудня 2005 року за № 040507700124, строк дії якого закінчився 19 грудня 2015 року, була здійснена ПрАТ «СКФ Україна» 20 січня 2017 року (т. 1; а.с. 159).
Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Волинській області № К-369/1-912/0/6-20 від 28 грудня 2020 року право комунальної чи державної власності на земельну ділянку площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі земель не реєструвалося (т. 1; а.с. 160).
З відповіді Держгеокадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 вересня 2020 року слідує, що відомості про зазначену вище земельну ділянку були перенесені з Державного реєстру земель до державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення (т.1; а.с. 167).
З метою отримання в оренду спірної земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 звертався до Волинської обласної державної адміністрації з відповідної заявою, на яку отримав 31 травня 2021 року відповідь, що дана земельна ділянка належить до земель комунальної власності, у зв'язку з чим йому було роз'яснено, що із вказаною заявою належить звернутися у Луцьку міську територіальну громаду Луцького району (т. 1; а.с. 168).
Судом також встановлено, що 14 липня 2021 року право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 було зареєстроване за Луцькою міською радою (т. 1; а.с. 172).
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 15 листопада 2021 року були зареєстровані виправлення щодо права власності на вищевказану земельну ділянку, згідно яких її власником зазначено орган державної влади - Волинську обласну державну адміністрацію (т.1; а.с. 16, зворот).
Крім того з наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що 19 листопада 2021 року та 09 січня 2022 року відповідач ОСОБА_1 звертався до голови Волинської обласної державної адміністрації з заявами про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з метою подальшого її набуття у приватну власність шляхом викупу (т.1; а.с. 181, 182, 184, 185).
18 січня 2022 року головою Волинської обласної державної адміністрації було видано розпорядження про проведення експертної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки, а також доручено Управлінню містобудування та архітектури обласної державної адміністрації укласти з ОСОБА_1 договір про сплату авансового внеску та укласти договір про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки і подати відповідний звіт (т.1; а.с. 186).
В подальшому, 02 лютого 2022 року ОСОБА_1 було сплачено авансовий внесок в розмірі 6 408 грн, відповідно до умов укладеного договору від 02 лютого 2022 року № 1 (т. 1; а.с. 187).
З приєднаного до матеріалів справи листа начальника Управління містобудування та архітектури Волинської обласної державної адміністрації № К-9 від 25 серпня 2022 року вбачається, що звернення ОСОБА_1 про продаж земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, перебуває на розгляді в обласній державній адміністрації, його опрацювання вимагає тривалого часу та остаточну відповідь буде надано додатково (т.1; а.с. 190).
Відповідно до повідомлення начальника Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації № 1924/1.13/2-22 від 25 жовтня 2022 року в результаті розгляду питання продажу земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 071010000:21:105:0012, управлінням було погоджено проєкт розпорядження начальника обласної військової адміністрації «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення» без зауважень (т.1; а.с. 191, 192).
Станом на 13 січня 2023 року Волинською обласною державною адміністрацією не було вжито заходів щодо надходження до державного бюджету коштів від продажу вказаної земельної ділянки, у зв'язку з чим ОСОБА_1 з метою затвердження звіту ТзОВ «Західземпроект» з експертної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки повторно звернувся до голови Волинської ОДА з відповідною заявою, на яку отримав відповідь від 15 лютого 2023 року про те, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку даної земельної ділянки, який був сформований 02 грудня 2021 року, потребує перерахунку із застосуванням коефіцієнта індексації за 2022 рік (т.1; а.с. 193-195).
Крім того встановлено, що Волинською обласною державною адміністрацією на лист Луцької окружної прокуратури від 19 вересня 2023 року про надання відомостей щодо вжиття адміністрацією заходів з укладення договору оренди землі з власником нерухомого майна ОСОБА_1 19 жовтня 2023 року було надано відповідь, зі змісту якої слідує, що 12 жовтня 2023 року Волинська ОДА звернулась до останнього листом з пропозицією отримати вищевказану земельну ділянку в оренду (т. 1; а.с. 40).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 заперечував факт отримання вищевказаного листа з пропозицією укладення договору оренди спірної земельної ділянки та матеріали справи не містять доказів надіслання Волинською ОДА такого листа відповідачу засобами поштового чи іншого виду зв'язку.
Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташовані дані об'єкти.
Звертаючись до суду прокурор обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статті 1212 ЦК України та положення статей Земельного кодексу України та ЗУ «Про оренду землі» .
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.
Правові підстави користування земельними ділянками державної та комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Принцип платного використання землі передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтями 122-124 ЗК України органи державної влади та місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність або у користування із земель державної та комунальної власності. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідні висновки про застосування вказаних норм права викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 16 листопада 2021 року у справі № 911/2178/20.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази того, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 071010000:21:105:0012, площею 0,1858 га, на якій розташовані належні відповідачу ОСОБА_1 на праві власності об'єкти нерухомого майна, а саме насосна станція І підйому /А-1/ площею 166,7 кв. м та водоприймальна споруда /Б-1/ площею 68 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не був укладений з вини останнього.
Натомість, з наданих відповідачем письмових доказів, які долучені до матеріалів справи, судом було встановлено, що останній після придбання вказаного вище нерухомого майна та в порядку, встановленому Земельним кодексом України, впродовж 2020-2023 років неодноразово звертався до позивачів Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації), Луцької міської ради та Кабінету Міністрів України з відповідними заявами з метою оформлення та реєстрації речового права на спірну земельну ділянку, у відповідь на які останній отримував роз'яснення, що містили взаємовиключні та суперечливі способи реалізації такого обов'язку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема: якщо особою вчиняються дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Враховуючи наведені обставини справи, колегія суддів вважає, що зволікання позивачів з врегулюванням питання правомірного користування відповідачем ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою, та подальше звернення прокурора до суду з позовом про стягнення грошових коштів, який обґрунтований тим, що відповідач не оформив право оренди даної земельної ділянки, незважаючи на численні спроби останнього зареєструвати речове право на неї, свідчить про недобросовісну поведінку позивачів з метою покласти на відповідача надмірний тягар, що відповідно до положень статті 44 ЦПК України є неприпустимим.
Таку поведінку позивачів суд апеляційної інстанції розцінює як зловживання процесуальними правами, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 16 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.
За вказаних обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції на основі системного аналізу положень діючого законодавства України, практики Європейського суду з прав людини та наданих сторонами доказів дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених прокурором вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів орендної плати у розмірі 87 513 грн 65 коп. за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 071010000:21:105:0012, площею 0,1858 га.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Зокрема, наведена прокурором в апеляційній скарзі судова практика є нерелевантною до правовідносин, які склалися у даній справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді