30 липня 2025 року справа №640/515/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суть спору: У січні 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-270016-17-У від 11.05.2019;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача судові витрати в розмірі судового збору - 908,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Також до позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку звернення до суду, у зв'язку з тим, що 27.10.2021 року позивач дізнався про порушення своїх прав, оскільки адвокат позивача отримав лист від 27.10.2021 року №1-Ф-21 у відповідь на адвокатський запит (щодо виконавчого провадження №62330806) та копію оскаржуваної вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2022 (суддя Келеберда В.І.) поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом. Відкрито провадження в адміністративній справі № 640/515/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
30.11.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 05.01.2023 №03-19/1447/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/515/22.
30.11.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 прийнято адміністративну справу №640/515/22 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від позивача та відповідача Головного управління ДПС у м. Києві.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець в 2000 році, але після 2003 року не здійснював підприємницьку діяльність та не був зареєстрований як ФОП.
Також зазначив, що за порадою відповідача, наданою у телефонній розмові задля уникнення нарахування додаткової пені та штрафу подав заяву про реєстрацію ФОП та заяву про реєстрацію припинення ФОП, з різницею у два дні, 23.07.2021 та 26.07.2021 відповідно.
Позивач вказує на те, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску перебуває у прямій залежності від наявності реєстрації такої фізичної особи у Єдиному державному реєстрі відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Оскільки Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містив жодних відомостей до 23.07.2021 щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , на останнього не розповсюджуються зобов'язання щодо сплати єдиного внеску.
Відтак, спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) вважає протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 повторно витребувано докази у справі від позивача та відповідача Головного управління ДПС у м. Києві.
04.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано пенсійне посвідчення, витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на позивача.
06.06.2025 Київським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву відповідача щодо виконання вимог ухвали, до якої додано витребувані судом докази.
Крім того, у вказаній заяві відповідач зазначив, що ОСОБА_1 з 16.10.2000 по 27.07.2021 перебував на обліку в ДПІ у Голосіївського району ГУ ДПС у м. Києві. Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці позивача обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року, за І квартал 2018 року по І квартал 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, на загальну суму 21 030,90 грн.
Відповідач зазначив, що за згаданий вище період сплата єдиного внеску відсутня, а тому станом на 30.04.2019 обліковується недоїмка, у зв'язку із чим ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-270016-17 у сумі 21 030,90 грн. Вважає, що формуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) діяв правомірно, згідно з чинним законодавством та відповідно до наданих повноважень.
Відповідач правом подачі відзиву не скористався.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 31.10.1996 (а.с.22).
Позивач зазначає, що був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа у 2010 році.
Згідно з інтегрованою карткою платника позивача з єдиного соціального внеску позивачу нараховано суми єдиного внеску:
- 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік, нарахування єдиного внеску №3915054/еv від 09.02.2018 термін сплати 09.02.2018 на суму 8 448 грн.;
- 09.02.2018 збільшено недоїмки по нарахуванню єдиного внеску №3915054/еv по нарахування єдиного внеску №3915054/еv /еv від 09.02.2018 на суму 8 448 грн.;
- 19.04.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №7190809/еv від 19.04.2018 термін сплати 19.04.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.04.2018 збільшено недоїмки по нарахування єдиного внеску №7190809/еv від 19.04.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.07.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №8583836/еv від 19.07.2018 термін сплати 19.07.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.07.2018 збільшено недоїмки по нарахування єдиного внеску №8583836/еv від 19.07.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.10.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №9979446/еv від 19.10.2018 термін сплати 19.10.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.10.2018 збільшено недоїмки по нарахування єдиного внеску №9979446/еv від 19.10.2018 на суму 2 457,18 грн.;
- 31.12.2018 сальдо на початок року 15 819,54 грн.;
- 21.01.2019 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №1265418/еv від 21.01.2019 термін сплати 21.01.2019 на суму 2 457,18 грн.;
- 21.01.2019 збільшено недоїмки по нарахування єдиного внеску №№1265418/еv від 21.01.2019 на суму 2 457,18 грн.;
- 19.04.2019 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №4181624/еv від 19.04.2019 термін сплати 19.04.2019 на суму 2 754,18 грн.;
- 19.04.2019 збільшено недоїмки по нарахування єдиного внеску №4181624/еv від 19.04.2019 на суму 2 754,18 грн.;
11.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-270016-17У, відповідно до якої станом на 20.12.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Спір між сторонами стосується факту перебування позивача в статусі фізичної особи-підприємця у спірний період 2017-2019 роки, що має наслідком обов'язок сплати ЄСВ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.04.2020 у справі №140/642/19.
Як установлено судом, позивач у 2010 році був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 (постанова набрала чинності з 02.07.1998).
Норми цього Положення передбачали внесення суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться податковими інспекціями.
Норми цього Положення передбачали внесення суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Скасування ж державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.
Між тим, 01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон №755-IV; у первинній редакції), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон №2390-VI; у первинній редакції), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII; у первинній редакції) яким пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 1 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
В контексті викладеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зауважила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань16.10.2010 ОСОБА_1 взято на облік як платника єдиного внеску ГУ ДПС у м.Києві, ДПІ у Голосіївському районі.
Також судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 31.12.2021, наданого позивачем, в ЄДР міститься запис 1 щодо ОСОБА_1 , актуальний стан на фактичну дату та час формування: припинено. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з її банкрутством, запис від 06.08.2014, номер запису 20640100002026168. Також у зазначеному витязі з ЄДР міститься запис 4 щодо ОСОБА_1 , актуальний стан на фактичну дату та час формування: припинено. Дата та номер запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: дата державної реєстрації 16.10.2000, дата запису 23.07.2021, номер запису 2000680170000051180. Також у зазначеному витязі з ЄДР міститься інформація про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням від 26.07.2021, номер запису 2000680060001051180.
Отже, до ЄДР 23.07.2021 внесено запис № 2000680170000051180 про дату державної реєстрації позивача 16.10.2000, і вже 26.07.2021 внесено запис 2000680060001051180 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Аналогічні відомості містяться у відповіді №1622072 від 30.07.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань на запит судді.
Як вже зазначалось судом вище, спір між сторонами стосується факту перебування позивача у статусі фізичної особи-підприємця у спірний період 2017-2019 роки.
Доказів звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону у спірний період матеріали справи не містять.
Відтак, суд дійшов висновку про незаконність нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю у 2017-2019 роках, оскільки останній з 01.07.2004 по 23.07.2021 не мав статусу фізичної особи-підприємця.
Стосовно вимоги ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-270016-17-У, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, в тому числі, даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана вимога сформована автоматично і підставою для формування недоїмки були відомості щодо заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску за січень-грудень 2017 року та з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, відображені в облікових даних платника.
У справі, що розглядається встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами відсутність підстав для автоматичного нарахування позивачу вказаних сум єдиного внеску, що, як наслідок, свідчить про протиправність та необхідність скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятої ним оскаржуваної вимоги.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 30.07.2021 №0.0.2214435842.1 (а.с.31).
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката в сумі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що 30.07.2021 між Адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем та ОСОБА_1 укладено договір № 030238 про надання правової допомоги.
Згідно пункту 1.1. вказаного вище договору предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомогу Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених в Договорі.
20.07.2021 між Адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 030238 від 30.07.2021.
Згідно пункту 2 Додаткової угоди № 1 Сторони домовились, що вартість послуг (гонорару) Адвоката за договором про надання правової допомоги становить 7000 грн.
Згідно пункту 4 вказаної вище Додаткової угоди сторони домовились, що оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 70% попередньої оплати, інша частина 30% гонорару оплачується Клієнтом після отримання рішення суду на протязі 2 (двох) робочих днів.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи представником позивача окрім договору про надання правової допомоги від 30.07.2021 № 030238 та додаткової угоди № 1 до зазначеного договору, надано квитанцію від 30.07.2021 на суму 6 000 грн.
Суд враховує, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 прийшов до висновку, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 КАС України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін (ст.9 КАС України) має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої сьомої статті 134 КАС України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
При цьому, згідно з правовим висновком Верховного Суду, сформульованим в пункті 36 постанови від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, з огляду на положення частини сьомої статті 134 КАС України саме відповідач у випадку заперечення ним зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Натомість у даній справі, відповідач із клопотанням про зменшення розміру витрат на правову допомогу до суду не звертався.
Проаналізувавши наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно Договору про надання правової допомоги, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн., є пропорційним та співмірним до предмету спору, об'єму наданих послуг та значенню справи.
Отже, загальний розмір судових витрат позивача, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві становить 7908,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-270016-17У.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 7908,00 грн. (сім тисяч дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.