ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" липня 2025 р. справа № 809/850/16
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Енергобудмонтаж» до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень,
Приватне підприємство “Науково-виробнича фірма “Енергобудмонтаж» (далі - позивач, ПП НВФ “Енергобудмонтаж», підприємство) 15.07.2016 звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач) від 06.04.2016:
- № 0001882207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (далі - ПНП) на 532738,00 грн, з яких 325664,00 грн за основним платежем та 207074,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0001892207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 98115,00 грн, з яких 64142,00 грн за основним платежем та 33973,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 у задоволенні позову відмовлено (т. 14 а.с. 55-71, 183-194).
Постановою Верховного Суду від 25.06.2025 вказані постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 справу прийнято до провадження суддею Гомельчуком С.В. Цією ж ухвалою допущено процесуальне правонаступництво: замінено відповідача Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463) його правонаступником Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084).
В обґрунтування позовних вимог, згідно поданої до суду позовної заяви та письмових заперечень, представник позивач зазначає таке.
Так, стосовно збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток вказує, що перевіркою не встановлено ні факту відсутності бухгалтерського обліку, ні факту відображення у податковій звітності показників, що не відображені у бухгалтерському обліку підприємства. Тому перевіркою безпідставно зроблено висновок про те, що підприємством завищено витрати на суму 334642 грн, що складає вартість товару поліпропілен, придбаного у ТОВ «Сетмаркет», оскільки витрати на придбання цього товару належним чином підтверджені оригіналами відповідних первинних документів, у тому числі накладною на відпуск товару, податковою накладною, а факт оплати засвідчений банківським дорученням та банківською випискою, які були досліджені перевіркою та описані у акті. При цьому, у акті перевірки відсутні будь-які фактичні докази щодо не здійснення операції підприємства із ТОВ «Сетмаркет».
Стосовно придбання товарів у ТОВ «СК «Вардат сервіс» на суму 181685 грн зазначає, що в акті перевірки із посиланням на неточності у подорожньому листі стосовно пробігу автомобіля зроблено висновок про те, що підприємство не здійснило придбання металовиробів у згаданого постачальника. Стосовно такої позиції зазначає, що чинне законодавство не передбачає можливості підтверджувати факт придбання товарів в залежності від порядку заповнення подорожнього листа. Відтак, твердження перевірки про нереальність придбання металовиробів у постачальника ТОВ «СК «Вардат сервіс» є необґрунтованими.
Представник позивача акцентує увагу на Довідці ДПІ у м. Івано-Франківську від 20.06.2014 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» із платником податків ТОВ «СК «Вардат Сервіс». Згідно згаданої Довідки за підписом заступника начальника відділу ДПІ Мороз К.Б. документально підтверджено здійснення господарських відносин із ТОВ «СК «Вардат Сервіс», їх вид, обсяг, якість та розрахунки.
Стосовно придбання товару у ТОВ «Мікас плюс» на суму 105000 грн (стор. 88 акту перевірки) стверджує, що висновок про нереальність операції із згаданим постачальником перевірка робить виключно на підставі вироку Печерського райсуду міста Києва стосовно засновника та керівника підприємства. Однак вирок не містить жодної інформації стосовно конкретної операції постачальника із позивачем, а тому не може спростовувати факту отримання підприємством товарів від згаданого постачальника саме у цій конкретній операції. За умови, що реальність операції із ТОВ «Мікас плюс» підтверджена у встановленому законодавством порядку дійсними первинними документами, а висновки перевірки ґрунтуються на сторонніх і побічних матеріалах, факт реальності придбання товарів у згаданого постачальника залишається неспростованим.
Стосовно завищення доходу від операційної діяльності на суму 358750 грн зазначає, що на підставі укладеного договору підприємство реалізувало покупцю ТОВ «Західні електротехнічні системи» товар поліпропілен на суму 358750 грн. Товар реально отриманий та оплачений покупцем, що підтверджено належними документами. У перевірки відсутні будь-які підстави для сумніву у реальності згаданої операції. Усі наявні на підприємстві та надані для перевірки документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки та інші, свідчать про реальність здійсненої операції. Натомість висновки перевірки про завищення доходів є надуманими, безпідставними, зробленими поза межами повноважень інспекторів.
Окрім цього, вважає безпідставною і необґрунтованою позицію стосовно завищення витрат на суму отриманих маркетингових послуг, послуг складського зберігання на суму 5324034 грн, оскільки такі послуги документально підтверджені, фактично понесені, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю. За таких умов підприємством у повній мірі дотримано усіх умов Податкового кодексу для врахування таких витрат у складі витрат при обчисленні податку на прибуток.
Також стосовно послуг складського зберігання зазначає, що перевірка викривлено тлумачить положення ПсБО 9 «Запаси» та кваліфікує такі послуги як транспортно-заготівельні. ПсБО 9 «Запаси» у п.9 встановлює, що транспортно-заготівельні витрати включають витрати на заготівлю запасів і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання. А оскільки послуги складського зберігання надавались у місці використання (зберігання) товарів, то такі послугами об'єктивно не можуть бути транспортно-заготівельними витратами.
Із врахуванням викладеного вважає акт перевірки таким, що складений із чисельними порушеннями норм законодавства, із явними перекрученнями дійсних обставин. Висновки акту у багатьох випадках суперечать реальним фактам, перевіркою не проведено всебічного дослідження стосовно ряду операцій, щодо яких перевірка робить свої висновки. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на основі акту, що містить чисельні неточності, викривлення та перекручення.
Окрім цього, у поданих до суду письмових заперечень (від 21.12.2016 року), представник позивача стверджує, що у частині відносин із постачальником ТОВ «Сетмаркет», Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сетмаркет» не містить інформації про факт складання податкового повідомлення-рішення чи про надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення платнику, а тому на підставі норм п. 86.7. ПК України такий акт не може бути доказом щодо нереальності операцій підприємства із ТОВ «Сетмаркет». У акті відсутня будь-яка інформація про операції згаданого контрагента із підприємством.
Також, у частині відносин із постачальником ТОВ «СК «Вардат Сервіс», Акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «СК «Вардат Сервіс» з питань податкового законодавства» не містить інформації про факт складання податкового повідомлення-рішення чи про надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення платнику, а тому на підставі норм и. 86.7. ПКУ такий акт не може бути доказом щодо операцій нашого підприємства із згаданим постачальником. У акті відсутня будь-яка інформація про операції згаданого контрагента із нашим підприємством.
Поряд з цим вказує, що у частині відносин із постачальником ТОВ «Мікас плюс», вирок Печерського районного суду міста Києва у кримінальній справі по обвинуваченню засновника та керівника ТОВ «Мікас плюс» не містить інформації чи тверджень щодо фактів господарської діяльності ТОВ «Мікас плюс», а отже, не спростовує факт господарської операції вказаного контрагента та позивача.
З урахування зазначеного, вважає оскаржувані ППР протиправним та такими, що підлягають скасуванню.
Також, суд враховує ті доводи, які були надані представниками позивача, при первинному розгляді цієї справи, зокрема у судових засіданнях. Так, зазначали, що проведення податковим органом донарахувань з податку на прибуток є протиправним, так як виключення із валових витрат сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових, консультаційних та посередницьких послуг та послуг складського зберігання, на думку представників позивача, зроблено неправомірно. Оскільки чинним законодавством України не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення до валових витрат сум витрат на оплату маркетингових послуг, то при оподаткуванні такі витрати враховуються за умови їх економічної обґрунтованості, документального підтвердження та спрямованості на збільшення доходу. Вважають, що так, як первинні документи повністю оформленні відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто є належно оформленими, а результат використання в господарській діяльності отриманих послуг носить в основному оціночний характер, то законних підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в податкового органу не було. Вказали, що в акті перевірки відсутні будь-які фактичні докази щодо безтоварності операцій підприємства з контрагентами.
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву позов не визнало та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.
Представник відповідача зазначив, що ГУ ДФС в Івано-Франківській області проведено планову виїзну перевірку ПП НВФ «Енергобудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, про складено акт перевірки від 21.03.2016 №143/09-19-2-07/32872 7 72 (далі - акт перевірки від 21.03.2016).
У ході проведеної позапланової перевірки було встановлено безтоварність операцій за договорами з ТОВ «Сетмаркет», ТОВ «СК «Вардат сервіс» та ТОВ «Мікас Плюс».
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що ПП НВФ «Енергобудмонтаж», в порушення вимог п. 138.1. п. 138.4, 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.п. 135.2, п. 135.4 ст. 135, п.198.1 ст. 198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, завищило витрати операційної діяльності на загальну суму 334 642,00 грн та податковий кредит - на суму 66928,40 грн по взаємовідносинах з ТОВ «Сетмаркет»; завищило дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) на 358750,00 грн в частині відображених доходів від реалізації контрагенту-покупцю ТОВ «Західні електротехнічні системи».
Окрім цього, позивачем, в порушення вимог п. 138.1. п. 138.4. п. 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, завищено витрати на загальну суму 105000,00 грн (ПнП (105000x19%= 19950 грн) та податковий кредит на загальну суму 21000,00 грн) по взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс».
Також, ПП НВФ «Енергобудмонтаж», в порушення вимог п. 138.1, п. 138.4, п. 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищило адміністративні витрати на загальну суму 181685,00 грн (ПнП (181685x19%= 34520,15 грн) та податковий кредит на загальну суму 36336,96 грн по взаємовідносинах з ТОВ «СК «Вардат Сервіс».
Окрім цього, представник відповідача стверджує, що згідно висновків перевірки позивачем допущено порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188; п.187.1 ст.187; п.198.1 ст.198; п.198.2,198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в частині завищення ПП НВФ «Енергобудмонтаж» сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг і послуг складського зберігання, та протиправного збільшення за рахунок цього розміру валових витрат.
За таких обставин вважає спірні податкові повідомлення-рішення законними, обґрунтованими та прийнятими на підставі вимог чинного законодавства.
Встановлюючи обставини справи, суд наголошує на тому, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, що відповідає частині 4 статті 78 КАС України. Отже, судом при розгляді цієї справи будуть враховані вже встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, з урахуванням висновків, які наведені в постанові Верховного Суду від 25.06.2025 по даній справі.
Так, дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що за результатами проведеної у період з 18.01.2016 по 14.03.2016 документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, відповідачем складений акт перевірки від 21.03.2016 за №143/09-19-22-07/32872772 з висновками про порушення ПП НВФ «Енергобудмонтаж»:
- пп.14.1.27, пп.14.1.36, п.14.1.108 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134; пп.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.5 ; п.138.6-138.9; пп.138.10.2 - 138.10.6; п.138.10; п.138.11; п.138.12 ст.138, п.140.1 ст.140; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток всього в сумі 1 578 235 грн, у тому числі у 2012 році заниження в сумі 945341 грн, у 2013 році заниження в сумі 113526 грн, у 2014 році завищення в сумі; 502632 грн (пункт 1 висновку акта перевірки);
- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188; п.187.1 ст.187; п.198.1 ст.198; п.198.2,198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 100 055 грн, в тому числі: грудень 2012 року - занижено на суму 35913 грн; березень 2013 року - занижено на суму 88353 грн; травень 2013 року - занижено на суму 47539 грн; жовтень 2013 року - завищено на суму 71750 грн (пункт 2 висновку акта перевірки).
Не погоджуючись з висновками акту перевірки ПП НВФ «Енергобудмонтаж» подало до відповідача заперечення від 25.03.2016 №62 та доповнення до заперечення від 01.04.2016 №67, за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Івано-Франківській області надало відповідь від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22. Зазначеною відповіддю ГУ ДФС у Івано-Франківській області висновки п.1 та п.2 акта перевірки від 21.03.2016 № 143/19-09-22-07/32872772 виклало в наступній редакції:
- п.п.14.1.27; п.п.14.1.36; п.п.14.1.108 п.14.1 статті 14; п.п.134.1.1 и.134.1 статті 134; п. 135.1; 135.2 та 135.4 статті 135; п.138.1, п. 138.2; п.138.4; п.138.5; п. 138.6-138.9; п.п. 138.10.2-138.10.6 ; п.138.10; п.138.11; п.138.12 статті 138, п. 140.1 статті 140; п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139; п.п. 153.1.3 п.153.1 статті 153, в результаті чого встановлено заниження податку па прибуток в сумі 1,271,005 грн, у тому числі у 2012 році заниження в сумі 945341 грн, у 2013 році заниження в сумі 828,296 грн, у 2014 році завищення в сумі 502632 грн (пункт 1);
- п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188 п.187.1 статті 187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 га п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 100055 грн, в тому числі: грудень 2012 року - занижено на суму 35913 грн, березень 2013 року - занижено на суму 88353 грн, травень 2013 року - занижено на суму 47539 грн; жовтень 2013 року - завищено на суму 71750 грн (пункт 2).
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС в Івано-Франківській області винесені податкові повідомлення - рішення від 06.04.2016:
- №0001882207, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 532738 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 325 664,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 207074,00 грн (т. 1 а.с. 11);
- №0001892207, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 98115,50 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 64162,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 33973,00 грн (т. 1 а.с. 12).
Предметом позову, в межах нового розгляду цієї справи, є податкові-повідомлення рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 06.04.2016:
- №0001882207, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 532 738 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 325 664,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 207 074,00 грн (т. 1 а.с. 11);
- №0001892207, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 98 115,50 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 64 162,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 33 973,00 грн (т. 1 а.с. 12).
Отже, у цій справі суд має надати оцінку на предмет правомірності таким податковим повідомленням-рішенням, оцінивши їх через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України.
При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Суд зазначає, що для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень буде проводитись, виходячи із обґрунтування яке міститься у поданих позивачем заявах по суті справи, а також з урахуванням доводів, які висловлені Верховним Судом у постанові від 25.06.2025 по даній справі.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 16 ПК України визначені обов'язки платника податку, серед яких сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44).
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
У пункті 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу (пп.75.1.2).
Згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Згідно з пунктом 85.6 цієї ж статті, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
У відповідності до вимог пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
У відповідності до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Суд також звертає увагу на те що згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п. 1.2 ст. 1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88), ст.ст. 1, 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відтак, первинний документ повинен володіти двома ознаками, а саме, містити відомості про господарську операцію та підтверджувати фактичне її здійснення. При цьому господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону № 996-ХIV).
Таким чином, саме реальні зміни майнового стану платника податків підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Згідно із приписами ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Виходячи із наведеного слід зробити висновок, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують здійснення реальних господарських операцій підприємства.
Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Положення № 88 первинними документами є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно з п. 2.4 зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення № 88 первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, і у разі виявлення їх невідповідності вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку до окремого письмового рішення керівника не приймаються до виконання.
Таким чином, наведені правові норми дають підстави для висновку, що для підтвердження даних податкового обліку беруться до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 751/4044, послуги по прийому товару на склад є транспортно-заготівельними витратами, що підлягають розподілу між сумою залишку запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний період. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів.
Аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Так, реалізуючи свою контрольну функцію, відповідачем проведено документальну перевірку ПП НВФ «Енергобудмонтаж». За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС в Івано-Франківській області складено акт від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22.
На підставі зафіксованих у вказаному акті порушень, відповідачем складено по відношенню до позивача оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які позивач вважає протиправними.
Дотримуючись логічного взаємозв'язку, суд вважає за доцільне надавати оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням умовно за двома блоками:
1 - по зобов'язаннях щодо сплати податку на прибуток (податкове повідомлення- рішення від 06.04.2016 на загальну суму 532 738 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 325 664,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 207 074,00 грн (т. 1 а.с. 11);
2 - по зобов'язаннях щодо сплати податку на додану вартість (податкове повідомлення- рішення від 06.04.2016 №0001892207, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 98 115,50 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 64 162,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 33 973,00 грн (т. 1 а.с. 12).
Стосовно зобов'язань щодо сплати податку на прибуток суд зазначає таке.
Як встановлено судом, оскаржуваним ППР від 06.04.2016 №0001882207 позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 532 738 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 325 664,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 207 074,00 грн (т. 1 а.с. 11)).
Таке ППР винесено у зв'язку із тим, що актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.14.1.27, пп.14.1.36, п.14.1.108 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134; пп.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.5 ; п.138.6-138.9; пп.138.10.2 - 138.10.6; п.138.10; п.138.11; п.138.12 ст.138, п.140.1 ст.140; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України.
Суть спірних правовідносин у цій частині зводиться до обґрунтованості висновків перевірки ГУ ДФС в частині завищення ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг і послуг складського зберігання, та протиправного збільшення за рахунок цього розміру валових витрат.
Судом встановлено, що ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» було укладено ряд договорів про надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг та послуг складського зберігання з приватними підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 .
Так, ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» було укладено із ФОП ОСОБА_1 (т. 5 а.с. 1), ОСОБА_2 (т. 6 а.с.1), ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 1), ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 45), та ОСОБА_7 (т. 4 а.с. 1), договори про надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг від 1 квітня 2015 року № 15/м, від 1 квітня 2010 року № 16/м, від 1 квітня 2010 року № 7/м, від 1 квітня 2010 року № 10/м, від 1 квітня 2010 року № 9/м.
Згідно із пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України маркетинговими послугами (маркетингом) є послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Так, за умовами вищевказаних договорів виконавці зобов'язувалися надати ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» послуги з аналізу ринків для експорту трансформаторів; аналізу ринку металічних щитів; вивчення кон'юнктури ринку електротехнічної галузі України; аналізу стану і проблем виробництва кабельно-провідникової продукції в електротехнічній галузі; аналізу ринку виробників кабельно-провідникової продукції; розробки аналізу та ведення і формування статистики продажів товару, що поставляється компанією в роздрібну мережу магазинів з урахуванням щотижневих даних оформлених у вигляді таблиць з відомостями, які містять інформацію про кількість проданого товару і кількості залишку товару на полиці; розробки аналізу та ведення і формування залишків товару на складі компанії з урахуванням надання щотижневих даних оформлених у вигляді таблиць з відомостями, які містять інформацію про кількість відвантаженого товару і кількості залишку товару на складі компанії в розрізі кожного постачальника, який поставляє товар.
Щодо надання ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_7 маркетингових, консультаційних та посередницьких послуг судом досліджено звіти вказаних ФОП до договорів складського зберігання, зокрема:
- звіт ФОП ОСОБА_1 по договору № 15/м від 1 квітня 2010 року на тему “Аналіз ринків для експорту трансформаторів, аналіз ринку металічних щитів», затверджений 25 грудня 2012 року директором ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» ОСОБА_8 , містить аналіз даних за період 2006-2010 років (т. 5 а.с. 4-48), що свідчить про його неактуальність та неможливість використання у господарській діяльності позивача у 2013 році;
- звіт ФОП ОСОБА_1 на тему “Електротехнічна галузь України: вивчення кон'юнктури ринку» (т. 5 а.с. 49-77) є аналогічним за змістом до наявної у мережі Інтернет роботи “УДК 658.316 Т.О. КОБЄЛЄВА. аспірант. НТУ “ХПІ», Харків Електротехнічна галузь України: сучасний стан та перспективи розвитку», що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця. Окрім того, судами також встановлено, що ОСОБА_1 не має спеціальної освіти в електротехнічній галузі, а отже об'єктивно не може надавати позивачу кваліфіковані послуги щодо аналізу електротехнічної галузі та її ринків збуту.
- звіт ФОП ОСОБА_2 на виконання договору № 16/м від 1 квітня 2010 року за змістом аналогічний до наявної у мережі Інтернет курсової роботи: “Аналіз ринку виробників кабельно-провідникової продукції», що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця (т. 6 а.с. 4-18, 19-36);
- звіт ФОП ОСОБА_7 за договором № 10/м від 1 квітня 2010 року “Основні питання розвитку електроенергетичної галузі України»», затвердженого 17 червня 2013 року директором ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» ОСОБА_8 , за змістом є аналогічним до наявної у мережі Інтернет доповіді “Основні питання політики розвитку електроенергетичної галузі України»» (Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську; Дніпропетровськ - 2011), що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця (т. 4 а.с. 4-127);
- звіт ФОП ОСОБА_4 за договором № 7/м від 1 квітня 2010 року містить статистику продажу товару позивача у роздрібній мережі магазинів, щотижневі дані про кількість відвантаженого товару в розрізі окремих постачальників за період 2010-2011 роки (потижнево) та 1-19 тижні 2012 року, а у актах здачі-приймання наданих послуг періодом, який підлягав аналізу, зазначено період з 1 січня 2013 року по 29 квітня 2013 року (т. 2 а.с. 76-83, 105-255), що свідчить про те, що така інформація не могла бути актуальною для позивача та використана у господарській діяльності. При цьому у податковій декларації за ІІ квартал 2013 року ФОП ОСОБА_4 не відображено отриману від позивача оплату за виконані послуги в сумі 285225,70 грн.;
- звіт ФОП ОСОБА_3 за договором № 9/м від 1 квітня 2010 року на тему “Аналітичний обзор компанії “Siemens A.G.» за змістом аналогічний до наявної у мережі Інтернет курсової роботи “Стратегия развития компании на примере компании “Siemens», а у звіті “Вивчення стимулювання ринку попиту та рекомендації щодо збільшення продажу в умовах падіння ринку» не наведено будь-яких даних чи рекомендацій прикладного характеру, спрямованих на вирішенню конкретних завдань розвитку бізнесу позивача, що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця (т. 3 а.с. 7-67);
- звіт ФОП ОСОБА_9 за договором № 9/м від 1 квітня 2010 року на тему “Аналіз ринку електротехнічної продукції Росії» за змістом аналогічний до наявної у мережі Інтернет курсової роботи на тему “Формирование гибкой организационной структуры управления предприятия электротехнической промышленности (на материалах ОАО “Рудоавтоматика»)», який не містить будь-яких висновків та рекомендацій щодо оптимізації господарської діяльності позивача, що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця (т. 3 а.с. 68-88, 89-122);
- звіт ФОП ОСОБА_9 за договором № 9/м від 1 квітня 2010 року “Огляд ринків формату D. І. У. України, країн СНД і Європи» відповідає наявній у мережі Інтернет інформації, розміщеній на сайті компанії ПАТ “ІНЕКО» “Посткризисный обзор развития рынка D. І. У.», що свідчить про невиконання умов договору зі сторони виконавця (т. 3 а.с. 107-122);
Поряд з цим, у ході перевірки встановлено, що на виконання договору від 1 квітня 2010 року підписано та затверджено два ідентичні звіти на тему “Аналіз ринку електротехнічної продукції Росії» від 29 грудня 2012 року та 30 серпня 2013 року, за які позивачем двічі здійснено оплату на суми 1426594 грн та 917000 грн.
Враховуючи вищевикладене, для формування висновку про те, що податковий орган мав достатні підстави для висновку про завищення ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг і послуг складського зберігання, та протиправне збільшення за рахунок цього розміру валових витрат, варто встановити чи можуть подані звіти у сукупності з іншими первинними документами свідчити про надання ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_7 послуг позивачу на виконання відповідних договорів із ПП “НВФ “Енергобудмонтаж».
Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 по даній справі констатував, що суди попередніх інстанцій, вдавшись до аналізу наданих позивачем звітів на виконання маркетингових та консультаційних, посередницьких послуг та послуг складського зберігання з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , не надали оцінку висновкам акта перевірки в наведеній частині зафіксованих порушень у взаємозв'язку із відповіддю ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 на заперечення позивача до вказаного акту перевірки.
Так, судом при новому розгляді цієї справи досліджено відповідь ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22, яка надана у відповідь на заперечення позивача на акт перевірки та встановлено таке.
У вищенаведеній відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 зазначено:
«3.1. В ході проведення перевірки встановлено, що платником податків на протязі періоду, що підлягає перевірці укладалися з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 : ОСОБА_7 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 договори на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг та/або послуг складського зберігання. Докладна інформація щодо: умов договорів, первинних бухгалтерських документів (актів здачі-приймання наданих послуг, звітів виконавців, платіжних доручень, тощо), бухгалтерських проведень, здійснених на підставі вищезазначених документів, стан взаєморозрахунків з цими фізичними особами-підприємцями наведена у розділі 3.1.2 «витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» (рядок 06.2 Декларацій «Витрати на збут») цього Акту № 143/09-19- 22-07/32872772 від 21.03.2016.
Перевіркою встановлено, що укладені платником податку з вищезазначеними фізичними особами-підприємцями договори про надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг не відповідають вимогам статті 632 "Цивільного кодексу України" від 16.01.2003, № 435-ІV, оскільки в них не зазначені всі істотні обставини, якими керуються сторони при укладенні (розірванні) договорів, а саме: вартість тих послуг, шо зобов'язується надавати Виконавець.
В ході проведення перевірки встановлено завищення платником податків показників у рядку 06.2 "Витрати на збут" Податкової декларації на загальну суму 5324034 грн. внаслідок включення до складу витрат вартості послуг на загальну суму 10216844 грн.. наданих вищезазначеними фізичними особами-підприємцями по Договорах на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг, що не пов'язані з провадженням господарської діяльності платника податку (реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послу г, тощо), що призвело до порушення вимог підпунктів 14.1.27 та 14.1.36; 14.1.108 пункту 14.1 статті 14; пунктів 138.1; пункту 138.2; 138.4; 138.5; 138.6-138.9. підпунктів 138.10.2-138 10.4 пункту 138.10 статті 138, пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України.
Таким чином, саме відсутність зв'язку понесених вищезазначених втрат із господарською діяльністю платника податку, а не тільки те, що укладені платником податку з вищезазначеними фізичним особами-підприємцями про надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг не відповідають вимогам статті 632 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV, призвело до встановлених перевіркою порушень.
В доповненні до заперечення №62 від 25.03.2016 року ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» надало додаткову інформацію «Додаток до заперечення» №67 від 01.04.2016 року та копії Звіту (Додаток №2) по Договору №10/м від 01.04.2010 року на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг «Звіт по рекомендаціям по поліпшенню роботи постачальника» від 25.09.2013 року та Звіту (Додаток №2) до Договору №9/м від 01.04.2010 року на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг «Аналіз та рекомендації щодо імпорту виробів товарів електротехнічного ринку з Росії в Україну» від 30.08.2013 року.
Розглянувши Звіт (Додаток №2) по Договору №10/м від 01.04.2010 року на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг «Звіт по рекомендаціям по поліпшенню роботи постачальника» від 25.09.2013 року встановлено: Звіт (Додаток №2) по Договору №10/м від 01.04.2010 року складений на семи сторінках та містить рекомендації з оптимізації та поліпшення якості виконання замовлень, термінів поставки з компанією «Епіцентр К» який складається з семи пунктів: отримання замовлень від магазинів; обробка отриманих замовлень; формування документів для складання вантажу; підготовка товару відвантаження, відвантаження товару; доставка товару в магазин; прийом товару магазином; викладення товару у відділі магазину.
В доповненні до заперечення платник податку зазначає, що результатом проведеного маркетингового дослідження є збільшення реалізації товарів в мережі супермаркетів «Епіцентр К» та введення но ринок України через мережу «Епіцентр К» нових торгових марок ГІМЕХ ОРАЛ, OSPEL KІER, які дешевші по ціновому сегменту, що дозволило суттєво зменшити вплив девальваційних процесів в економіці на результат продажів, та наводить статистику продажів помісячно в розрізі торгових марок ГІМЕХ ОРАЛ, OSPEL KIER.
Таким чином, підприємством доведено безпосередній зв'язок отриманих маркетингових послуг з розробки рекомендацій щодо поліпшення комерційної діяльності постачальника у гіпермакетах ТОВ «Епіцентр К» на його фінансово-господарську діяльність, зокрема на результати продажів
Розглянувши Звіт (Додаток №2) до Договору №9/м від 01.04.2010 року на надання маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг «Аналіз та рекомендації щодо імпорту виробів товарів електротехнічного ринку з Росії в Україну» від 30.08.2013 року встановлено: Звіт (додаток №2) до Договору №9/м від 01.04.2010 року складений на п'яти сторінках та містить аналіз та рекомендації по російському електротехнічному ринку, які поділені на чотири окремих сегменти: Світлотехнічний ринок (світильники, люстри, лампи, патрони для ламп); Ринок кабельно-провідникової продукції; Ринок електроінсталяційних виробів (розетки, вимикачі, подовжувачі і т.д); Ринок модульної апаратури.
В доповненні до заперечення платник податку зазначає, що результатом проведеного маркетингового дослідження електротехнічного - Дослідження ринку Росії (налагоджена співпраця ПП “НВФ Енергобудмонтаж“ з постачальником та ООО «ВАЛЕНА-Ди Ай Вай сервис». В підтвердження платник податку надав копії контрактів про поставки, копію ВМД, копії платіжних доручень в іноземній валюті.
Таким чином, підприємством доведено безпосередній зв'язок отримання маркетингових послуг з дослідження електротехнічного ринку Росії на його фінансово-господарську діяльність, зокрема: укладено контракти , здійснено імпорт продукції з Росії.
3.2. В ході проведення перевірки не встановлені порушення, пов'язані із включенням платником податків до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування вартості послуг, наданих вищезазначеними фізичними особами-підприємцями згідно договорів складського зберігання.»
Також, суд звертає увагу на те, що згідно відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 висновки п.1 акта перевірки від 21.03.2016 року № 143/19-09-22-07/32872772 викладено в такій редакції:
- «п.п.14.1.27; п.п.14.1.36; п.п.14.1.108 п.14.1 статті 14; п.п.134.1.1 и.134.1 статті 134; п. 135.1; 135.2 та 135.4 статті 135; п.138.1, п. 138.2; п.138.4; п.138.5; п. 138.6-138.9; п.п. 138.10.2-138.10.6 ; п.138.10; п.138.11; п.138.12 статті 138, п. 140.1 статті 140; п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139; п.п. 153.1.3 п.153.1 статті 153 в результаті чого встановлено заниження податку па прибуток в сумі 1,271,005 грн., у тому числі у 2012 році заниження в сумі 945341 гри., у 2013 році заниження в сумі 828,296 грн., у 2014 році завищення в сумі 502632 грн.»
Проаналізувавши відповідь ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 №686/10/09-19-22-07-22 суд приходить до висновку, що ГУ ДФС у Івано-Франківській області фактично констатує про доведення безпосереднього зв'язку отриманих маркетингових послуг з господарською діяльністю позивача на основі укладених договорів № 10/м від 1 квітня 2010 року та № 9/м від 1 квітня 2010 року з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7 ; ОСОБА_3 .
Як вже зазначено судом раніше, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Відповідно, суд вважає спростованими висновки проведеної перевірки, які викладені в акті перевірки, в частині завищення ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових, консультаційних, посередницьких послуг та протиправного збільшення за рахунок цього розміру валових витрат на основі укладених договорів № 10/м від 1 квітня 2010 року та № 9/м від 1 квітня 2010 року з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7 ; ОСОБА_3 .
Звідси вбачається те, що оскаржуваним ППР у цій частині безпідставно визначено позивачу до сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток.
Окрім цього, в п. 3.2. зазначеної відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 наведено, що в ході проведення перевірки не встановлені порушення, пов'язані із включенням платником податків витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування вартості послуг, наданих вищезазначеними фізичними особами-підприємцями згідно договорів складського зберігання.
Натомість, у пункті 3.3 відповіді констатовано, що перевіркою встановлено, що згідно договорів складського зберігання, актів здачі- приймання наданих послуг, звітів Виконавців до цих договорів складського зберігання, затверджених Директором ПН «НВФ «Енергобудмонтаж» ОСОБА_8 вищезазначеними фізичними особами-підприємцями надавалися послуги по прийому товару на склад на загальну суму 3514648 грн, в тому числі у 4 кварталі 2013 року на суму 1138868 грн, у 2014 році на суму 2375780 грн. Відтак констатовано, що внаслідок порушення п. 9 ПСБО 9 Запаси та п. 138.6 ст. 138 ПК України завищено витрати на збут на суму транспортно-заготівельних витрат на загальну суму 3514648 грн, в тому числі у 2013 році на суму 1138868 грн, у 2014 році на суму 2375780 грн, оскільки послуги по прийому товару на склад є транспортно-заготівельними витратами, що підлягають розподілу між сумою залишку запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів, що вибули за звітний період (т. 1 а.с. 149-150). Такі ж висновки зафіксовані актом перевірки (т. 1 а.с. 79).
Оцінюючи наведені в акті перевірки та у відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 доводи щодо включення послуг по прийому товару на склад до транспортно-заготівельних витрата, суд зазначає таке.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податку.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов'язання на підставі такої операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9"3апаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044 (далі- П(С)БО 9 "3апаси").
Відповідно до пунктів 6-8 П(С)БО 9 «Запаси» для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:
- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, в установах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством/установою ще не визнано доходу;
- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу;
- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
- поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).
Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.
Згідно із пунктом 9 П(С)БО 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;
- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9;
- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
Положеннями пункту 16 П(С)БО 9 «Запаси» регламентовано, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Відповідно до пункту 5 П(С)БО 16 «Витрати» витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
За правилами пункту 6 П(С)БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 7 П(С)БО 16 «Витрати»).
Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» укладено договори складського зберігання з ОСОБА_2 (т. 9 а.с. 1-3), ОСОБА_3 (т. 9 а.с. 114-116), ОСОБА_5 (т. 13 а.с. 146-148, т. 9 а.с. 152-153), ОСОБА_6 (т. 7 а.с. 19-21) та ОСОБА_7 (т. 13 а.с. 209-211). Водночас, у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було відсутнє нерухоме майно нежитлового призначення, а відповідно договорів оренди № 135-АР та № 138-АР від 21 жовтня 2013 року та № 146-АР від 16 листопада 2013 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було взято у оренду у ТОВ “Адоніс проект» складські приміщення загальними площами по 200 м2 кожне у будівлі № 130 цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1 (т. 13 а.с.139-140, 169-170, 195-196).
Разом із тим, відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна майновий комплекс загальною площею 20268 м2, до складу якого входить цех виробництва пінополіуретану - корпус № 130, належить ТОВ “Трі Груп» (т. 13 а.с.77-80). Таким чином, орендовані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складські приміщення є цехом загальною площею 8542,9 м2.
Як встановлено судами при первісному розгляду даної справи (примітка, суд враховує показання свідків лише як встановлені обставини, без урахування зроблених судом висновків при первісному розгляді справи), допитаний у якості свідка ОСОБА_7 в судовому засіданні (при первісному розгляду даної справи) повідомив площу орендованого приміщення, яка у кілька разів перевищу ту, яка зазначена у договорі оренди за №146-АР від 16 листопада 2013 року. У показаннях свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 містяться значні розбіжності щодо сум отриманого ними прибутку з тими сумами, які встановлені відповідачем при проведенні перевірки. Так, відповідно до показань вказаних свідків ОСОБА_5 отримала до 50000 грн, ОСОБА_6 - 500000 грн, а відповідно до акту перевірки за умовами договору № 13/15 від 18 листопада 2013 року позивачем сплачено ОСОБА_5 1137 521 грн, а за умовами договору № 13/10 від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_6 було сплачено 1 717 061 грн (т. 1 а.с. 33, 42).
При цьому відповідно п.1.1.2 договорів складського зберігання, укладених ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , послуги по прийому товару на склад передбачають: зберігання товару, перевірку цілісності упакування товару, кількості, цілісності тари, ваги, розпакування, перерахунок товару згідно товаросупровідними документами, розміщення на складі згідно з адресною системою зберігання та вимогами техніки безпеки.
Разом із тим, відповідно до податкових розрахунків форми № 1-ДФ по ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у них у період, що підлягав перевірці, працювало в середньому лише по 2 особи. При цьому, ОСОБА_5 (таб. № 146) та ОСОБА_6 (таб. № 126) у період з 1 січня 2012 року по 24 жовтня 2013 року, а ОСОБА_3 у період з 4 червня 2013 року по 24 жовтня 2013 року перебували з позивачем у трудових відносинах.
Поряд з цим, судом встановлено, що в ході проведення перевірки платником податку надані звіти фізичних осіб-підприємців (Виконавців) до договорів складського зберігання, затверджені директором ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» ОСОБА_8 , в котрих зазначена інформація стосовно надання послуг по прийому товару на склад від контрагентів-постачальників, а саме:
- Звіти ФОП ОСОБА_5 до Договору складської о зберігання №l3/15 від 18.11.2013, в яких зазначена інформація щодо надання послуг по прийому товару від постачальників ЗЕС, KOPP, ELEKTRO-Met; Acerplastica s.r.l., ORNO, ELKO, PCE, PATROL, та інших;
- Звіти ФОП ОСОБА_6 до Договору складського зберігання №13/10 від 21.10.2013, в яких зазначена інформація щодо надання послуг по прийому товару від постачальників VIDEOTRON1C; ABEX Sp z.o.o., V. ANTONIOLI s.r.l., EFAPEL, ELEKTRO-Plast, Obzor, SIMET, Zamel, та інших;
- Звіти ФОП ОСОБА_2 до Договору складського зберігання №13/12 від 21.10.2013, в яких зазначена інформація щодо надання послуг по прийому товару від постачальників ELEKTRO-Plast, Obzor, Videotronik, Zamel. та інших;
- Звіти ФОП ОСОБА_7 до Договору складського зберігання №13/11 від 21.10.2013 , в яких зазначена інформація щодо падання послуг по прийому товару від постачальників OSPEL, 'ГЕМ CATEZ, TIMEX OPAL, та інших;
- Звіти ФОП ОСОБА_3 до Договору складського зберігання №13/13 в яких зазначена інформація щодо надання послуг по прийому товару від постачальників AKS ZIELONKA, RADPOL, Pawbol; Zetwu, ERGOM, Elettrocanali s.p.a., та інших.
Висновки контролюючого органу про наявність факту завищення витрат ґрунтуються на тому, що відповідно до пункту 9 П(с)БО 9"3апаси" вказані у наведених звітах послуги по прийому товару на склад на загальну суму 3514648 грн, є транспортно-заготівельними витратами, що підлягають розподілу між сумою залишку запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний період. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Відповідно до вимог пункту 9 П(с)БО 9"3апаси" та пункту 138.6 статті 138 Податкового Кодексу України платником податку завищено витрати на збут на суму транспортно-заготівельних витрат на загальну суму 3514648 грн, в тому числі у 2013 році на суму 1138868 грн, у 2014 році на суму 2375780 грн. Одночасно, згідно проведених розподілів (наведених у цьому Акті) за результатами перевірки собівартість придбаних та реалізованих товарів збільшена на суму транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули (Д-т 90 «Собівартість реалізації» К-т 28 «Товари») на загальну суму 2688102 грн, у тому числі у 2013 році в сумі 696664 грн, у 2014 році - 1991438 грн.
Дійсно, обставини укладання та реалізації договорів складського зберігання, поряд із наданими показаннями свідків, ставлять під сумнів дійсну можливості реалізації господарських операцій між сторонами таких угод, однак не свідчать беззастережно про їх нереальність.
Водночас, оцінюючи указані висновки контролюючого органу, суд зауважує, що згідно правової позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 820/2417/17, відповідно до положення ПСБУ 9 «Запаси» до складу транспортно-заготівельних витрат при формуванні первісної вартості запасів, що придбані за плату включаються затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Витрат на зберігання, як складової частини транспортно-заготівельних витрат ПСБУ 9 «Запаси» не містить.
Більше того, як наголошено представником позивача, та не спростовано контролюючим органом, оскільки послуги складського зберігання надавались у місці використання (зберігання) товарів, то такі послугами об'єктивно не можуть бути транспортно-заготівельними витратами.
При цьому, у цій справі неможливо залишити поза увагою те, що у п. 3.2 відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 контролюючим органом констатовано те, що «в ході проведення перевірки не встановлені порушення, пов'язані із включенням платником податків до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування вартості послуг, наданих вищезазначеними фізичними особами-підприємцями згідно договорів складського зберігання».
Суд наголошує, що відповідач здійснює (як здійснював на час виникнення спірних правовідносин) свою діяльність як суб'єкт владних повноважень, а отже його діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу “помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі “Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012).
Такий підхід держави, коли відповідач згідно відповіді ГУ ДФС у Івано-Франківській області від 01.04.2016 № 686/10/09-19-22-07-22 констатує про відсутність порушення, а у подальшому згідно спірного ППР притягує до відповідальності за таке порушення, суперечить принципу належного урядування та в цілому верховенства права, однієї з чеснот якого є послідовність та прогнозованість.
Враховуючи зазначене, суд вважає безпідставними висновки перевірки про завищення позивачем витрат на суму транспортно-заготівельних витрат щодо надання послуг по прийому товару згідно договорів складського зберігання, укладених з ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 . Відповідно у цій частині оскаржуване ППР також є протиправним.
Суд звертає увагу на домінуючу позицію Верховного Суду щодо застосування норм права, відповідно до якої “… спірне податкове повідомлення-рішення фіскального органу підлягає скасуванню не через відсутність у платника вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання» (постанова від 06.02.2018, справа №826/15139/16, постанова від 17.04.2018 справа № 2а-10031/12/2670).
Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що “…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акту частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду України в постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06; Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 25.03.2013 по справі №К-58319/09.
Враховуючи зазначене, спірне ППР від 06.04.2016 №0001882207 слід скасувати у повному обсязі, адже неможливим є виокремити ту частину, в якій податковий орган не вірно визначив суму податкового зобов'язання.
Стосовно зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість суд зазначає таке.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (пункт 189.1 статті 189).
Особливості формування податкового кредиту визначні статтею 198 ПК України.
Так, пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Як передбачено пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1, 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податку в результаті придбання товарів/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №823/1620/16 (адміністративне провадження №К/9901/42086/18), від 19 січня 2021 року у справі № 810/3259/15 (адміністративне провадження № К/9901/27530/18), але не виключно.
Судом встановлено, що згідно акта проведеної перевірки контролюючий орган зробив висновок про те, що ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» допущено порушення п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188 п.187.1 статті 187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 га п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 100055 грн, в тому числі: грудень 2012 року - занижено на суму 35913 грн, березень 2013 року - занижено на суму 88353 грн, травень 2013 року - занижено на суму 47539 грн; жовтень 2013 року - завищено на суму 71750 грн (пункт 2).
На підставі таких висновків ГУ ДФС в Івано-Франківській області прийнято ППР №0001892207 від 06.04.2016, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 98 115,50 грн, в тому числі, за основним платежем - в сумі 64 162,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 33 973,00 грн (т. 1 а.с. 12).
Суд звертає увагу на те, що сутність виявлених порушень п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188 п.187.1 статті 187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу, згідно акта перевірки, полягає у тому, що господарські операцій позивача із контрагентами ТОВ “СК “Вардат сервіс», ТОВ “СК “Вардат сервіс» та ТОВ “Мікас Плюс» були нереальними (безтоварними).
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що ПП НВФ «Енергобудмонтаж» в порушення вимог п. 138.1. п. 138.4, 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.п. 135.2, п. 135.4 ст. 135, п.198.1 ст. 198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу завищило витрати операційної діяльності на загальну суму 334 642,00 грн та податковий кредит - на суму 66928,40 грн по взаємовідносинах з ТОВ «Сетмаркет»; завищило дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) на 358750,00 грн в частині відображених доходів від реалізації контрагенту-покупцю ТОВ «Західні електротехнічні системи»).
Окрім цього, ПП НВФ «Енергобудмонтаж» в порушення вимог п. 138.1. п. 138.4. п. 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищило витрати на загальну суму 105000,00 грн (ПнП (105000x19%= 19950 грн) та податковий кредит на загальну суму 21000,00 грн) по взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс».
Також, ПП НВФ «Енергобудмонтаж» в порушення вимог п. 138.1, п. 138.4, п. 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищило адміністративні витрати на загальну суму 181685,00 грн (ПнП (181685x19%= 34520,15 грн) та податковий кредит на загальну суму 36336,96 грн по взаємовідносинах з ТОВ «СК «Вардат Сервіс».
Судом, у межах здійснення позивачем господарських операцій із контрагентами ТОВ “СК “Вардат сервіс», ТОВ “СК “Вардат сервіс» та ТОВ “Мікас Плюс» встановлено таке.
Так, під час перевірки податковим органом було встановлено, що відповідно до наданих первинних документів ТОВ «Сетмаркет» здійснювало постачання ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» поліпропілен, який у подальшому було реалізовано ТОВ «Західні електротехнічні системи».
Разом із тим, у ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» був відсутній договір купівлі-продажу чи поставки із ТОВ «Сетмаркет», а на підтвердження реальності такої господарської операції позивачем було надано лише видаткові та податкові накладні, а також подорожній лист вантажного автомобіля (а.с. 93, т.1).
Водночас відповідно до наявного в матеріалах справи акту ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.07.2014 №1989/26-55-22-08/38388380 “Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Сетмаркет» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 13.09.2012 по 07.05.2014» в періоді, за який проводилась звірка, відповідальним за фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання був директор та головний бухгалтер ОСОБА_10 . В акті наявне посилання на протокол допиту від 29.05.2014 свідка ОСОБА_10 , отриманого в м. Києві старшим слідчим з ОВС, в якому Протченко О.Д. на всі питання щодо фінансово-господарської діяльності TOB “Сетмаркет» відповів: «не знаю, не пам'ятаю, не пригадую». TOB “Сетмаркет» має стан - 12 припинено, але не знято з обліку (а.с. 202-206, т.1).
Крім цього, податковим органом встановлено, що TOB “Сетмаркет» придбавав поліпропілен у TOB “Біпонт» на підставі податкових накладних за №463 від 24.12.2013 та №52 від 05.03.2013, в яких особою, яка склала та підписувала податкову накладну від імені останнього зазначено ОСОБА_11 .
Відповідно до акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2014 року № 1988/26-55-22-08/38450605 «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Біпонт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 06.11.2012 по 20.03.2014», виявлено порушення TOB «Біпонт» п.187.1 ст.187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України. За результатами звірки TOB «Біпонт» не підтверджено задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ та податковий кредит з ПДВ за період з 6 листопада 2012 року по 20 березня 2014 року.
При цьому до вказаного акту від 23 липня 2014 року було надано копію протоколу допиту від 27 березня 2014 року свідка ОСОБА_11 , у якому зазначено, що ОСОБА_11 надав свій паспорт для відкриття фірми на прохання знайомого, документи фінансово-господарської діяльності він не підписував, крім, документів на закриття фірми, коштів з рахунків підприємства не знімав, обов'язки директора підприємства не виконував, намірів здійснювати фінансово-господарську діяльність TOB “Біпонт» не мав (а.с.201 т.1).
До того ж, згідно показів свідка водія ОСОБА_12 , наданих суду першої інстанції при первісному розгляді справи, останній перевозив товар ТОВ “Західні електротехнічні системи» автомобілем марки “Рено Преміум».
Проте, з акту перевірки вбачається, до перевірки представлено подорожній лист на автомобіль IVECO (водій ОСОБА_13 ), однак послідовність виконання завдання в подорожньому листі не заповнено (т. 1 а.с. 94, т. 8 а.с. 33).
З огляду на зазначене, такі обставини стали підставою для висновку контролюючого органу, що ТОВ “Сетмаркет» не могло реально здійснювати постачання ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» поліпропілену.
Щодо господарських операцій ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» по придбанню у ТОВ “Мікас Плюс» товарно-матеріальних цінностей, то судом встановлено, що ПП "НВФ "Енергобудмонтаж" придбавало у ТОВ “Мікас Плюс» товарно-матеріальні цінності (стійка, балка поперечна, перемичка, стабілізатор поперечний, з'єднувач рами, тощо) на підставі видаткової і податкової накладних, в яких зазначено особу, відповідальну за здійснення господарської операції і правильність її оформлення - ОСОБА_14 .
Згідно наявного у матеріалах справи вироку Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/15070/15-к за обвинуваченням засновника та керівника TOB “Мікас Плюс» у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1, 2 ст. 205 Кримінального кодексу України зазначено, що ОСОБА_14 діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, 22.11.2012 здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності - TOB “Мікас Плюс». Вироком Печерського районного суду м.Києва у справі №757/15070/15-к, зокрема, ОСОБА_14 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (а.с.239-248, т.1). Як вбачається зі змісту даного вироку фактично повноваження керівника ОСОБА_14 не здійснювала, в тому числі не підписувала документи бухгалтерського чи податкового обліку.
Також судом встановлено, що ПП НВФ “ Енергобудмонтаж » придбавало у ТОВ “CK “Вардат Сервіс» товарно-матеріальні цінності (арматура, балка, квадрат, кутники, лист, труба, швеллер,тощо).
Перевіркою встановлено, що відповідно до наданого подорожнього листа вантажного автомобіля в міжнародному сполученні, в останньому зазначено наступний маршрут: Івано-Франківськ - Краків (Польша) - Калуш - Київ - Калуш та дописано іншою особою Київ - Луганськ, пробіг - 2452 км. Однак згідно з розрахунком відстаней між вищезгаданими населеними пунктами, пробіг автомобіля Рено НОМЕР_1 повинен би був становити близько 3758 км.
Крім цього, судом встановлено, що Ленінською ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області складено акт від 26.03.2014 №137/22-06/38088338 “Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ “СК “Вардат Сервіс» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства щодо повноти рахування та сплати податку на додану вартість за період з 08.02.2012 по 28.02.2014 та податку на прибуток за період з 08.02.2012 по 31.12.2013», в якому зазначено, що відповідно до пояснень директора ТОВ “СК “Вардат Сервіс» ОСОБА_15 , яке він надав в.о. начальника ОУ Ленінської ОДПІ, він ніяких господарських договорів від імені ТОВ “СК “Вардат Сервіс» не укладав та не підписував, нікому не передавав таких прав, податкову звітність також не підписував, не відкривав рахунки у банках. Засновник ТОВ “СК “Вардат Сервіс» ОСОБА_16 надала в.о. начальника ОУ Ленінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області наступні пояснення (мовою оригіналу): “никакой финансово-хозяйственной деятельности ООО “Вардат Сервіс» я не вела, договора с контрагентами не подписывала, налоговую и бухгалтерскую отчетность не вела, не подписывала и не сдавала. Печать предприятия я никогда не видела. О том, что я являюсь представителем ликвидационной комиссии ООО “Вардат Сервис», мне ничего не известно, я об этом первый раз слышу. Никаких документов на это я не подписывала» (а.с. 207-2119, т.1).
У цій справі позиція відповідача полягає у тому, що позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з ТОВ “Сетмеркет», ТОВ “СК “Вардат сервіс» та ТОВ “Мікас Плюс», що ж наслідком правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.04. 2016 № 0001892207.
У свою чергу, згідно доводів представника позивача, реальність господарських операцій позивача з вищенаведеними контрагентами підтверджена первинними документами, які проігноровані контролюючим органом. При цьому, в акті перевірки відповідачем здійснено посилання на акти про неможливість здійснення зустрічної звірки ТОВ “Сетмеркет» та ТОВ “Вардат-Сервіс», але останні не містять жодної інформації щодо здійснених безпосередньо між позивачем та цими контрагентами господарських операцій, отже не є доказам відсутності реальності господарських операцій.
Суд звертає увагу на те, що у постанові від 20.06.2205 у цій справі Верховний Суд наголосив на тому, що загалом, висновки судів попередніх інстанцій при первісному розгляді цієї справи в частині нереальності господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ “СК “Вардат сервіс», та ТОВ “Мікас Плюс» побудовані на виокремлених із висновків акта перевірки посилань на протоколи допиту свідка - ОСОБА_10 , щодо фінансово-господарської діяльності TOB “Сетмаркет» і пояснень директора ТОВ “СК “Вардат Сервіс» ОСОБА_15 , наданих в.о. начальника ОУ Ленінської ОДПІ. Також, суди врахували вирок Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року у справі №757/15070/15-к, яким ОСОБА_14 (керівник ТОВ “Мікас-Плюс») визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26 квітня 2016 року у справі № 2а-4201/11/2670, свідчило про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю і господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При цьому, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій лише обмежились посиланням на вирок відносно контрагента позивача ТОВ “Мікас Плюс», пояснення та протоколи допиту свідків інших контрагентів позивача - ТОВ “Сетмеркет», ТОВ “СК “Вардат сервіс», проте не встановили, чи містить вирок посилання на конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності саме позивача, чи є відносно інших контрагентів вироки, які набрали законної сили за наслідками кримінальних проваджень, в яких складались протоколи допиту. Тоді як вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Стосовно господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ “Сетмеркет» Верховним Судом констатовано про необхідність встановлення того, чи стосувалися обставини, встановлені в акті ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.07.2014 за №1989/26-55-22-08/38388380 “Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Сетмаркет» безпосередніх правовідносин позивача з його контрагентом ТОВ “Сетмаркет».
Так, вирішальним у цій справі для встановлення того, чи дійсно позивачем допущено порушення п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188 п.187.1 статті 187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 га п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу є встановлення: чи господарські операції позивача із контрагентами ТОВ “СК “Вардат сервіс», ТОВ “Сетмаркет» та ТОВ “Мікас Плюс» документовані належним чином первинними документами, які дозволяють дійти висновку про реальність таких операцій.
Згідно акту перевірки податковим органом встановлено (сторінка 12 акту перевірки), що у періоді, що підлягає перевірці, платником податку відображено у бухгалтерському та податковому обліку витрати, пов'язані із придбанням у ТОВ “Сетмаркет» товарно-матеріальних цінностей (поліпропілену) на загальну суму 334642.0 грн. Платником податку для проведення перевірки надані наступні первинні документи, а саме: видаткова накладна №25 віл 25.12.2012 на поставку товарно-матеріальних цінностей (поліпропілен в кількості 7700 кг) вартістю 179564.0 грн, сума ПДВ 35912.8 грн, загальна сума 215476.8 грн; видаткова накладна №111/2 від 14.03.2013 на поставку товарно-матеріальних цінностей (поліпропілену в кількості 6650 кг) вартістю 155078.0 грн, сума ПДВ 31015.6 грн, загальна сума 186093.6 грн; на підставі яких у бухгалтерському обліку здійснені проведення Д-т 28 "Товари" К631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" на загальну сум) 334642 грн; Д-т 64"Розрахнки за податками і платежами» К63 1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками" на суму 66928 грн. У наданих ТзОВ «Сетмаркет» вищезазначених видаткових накладних зазначено відповідальну за здійснення господарської операції і правильність її оформлення особу - ОСОБА_10 . На підставі рахунків №25 від 24.12.2012 та №111/2 від 26.02.2013 платником податку проведена оплата ТзОВ «Сетмаркет» (платіжні доручення № 2456 від 24.2012 на суму 215476,8 грн; №439 від 05.03.2013 на суму 186093.6 грн) на рахунок НОМЕР_2 МФО 380689. Згідно даних бухгалтерського обліку заборгованість перед ТзОВ «Сетмаркет» відсутня. Відповідно Договору №11 5 від 01.03.2011 та на підставі наданої платником податку видаткової накладної № 2743 від 30.10.2013 на поставку контрагенту - покупцю ТзОВ Західні електротехнічні системи» (код 36894501, м.Калуш) товарно-матеріальних цінностей поліпропілен в кількості 14350 кг на загальну суму 358750 грн (без ІІДВ) бухгалтерському обліку вищезазначена операція відображена проведенням: Д-т 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» К-т 70 «Доходи від реалізації».
Також, згідно акту перевірки (сторінка 82 акта) до перевірки пред'явлено подорожній лист вантажного автомобіля №8644702 за період 01-31 березня 2013 року на автомобіль IVECO, дер.номер НОМЕР_3 , водій ОСОБА_13 . Завдання водієві: м.Київ по Україні. Послідовність виконання завдання в подорожньому листі не заповнено. З ДПІ у Печорському районі отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сетмаркет» (податковий номер 38388380) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 13.09.2012 по 07.05.2014 від 23.07.2014 №1989/26-55-22 08/38388380. В акті наявне посилання на протокол допиту від 29.05.2014 свідка ОСОБА_10 , отриманого в м. Києві старшим слідчим з ОВС, в якому Протченко О.Д. на всі питання щодо фінансово-господарської діяльності TOB “Сетмаркет» відповідає: не знаю, не пам'ятаю, не пригадую. Крім цього, проведеним аналізом встановлено ланцюг постачання поліпропілену, та ідентифіковано товар та найменуванням в ланцюг) послідовних і взаємопов'язаних операцій та ланцюгом постачання поліпропілену Морlen, а саме: ТзОВ «Біпонт» (код ЄДРПОУ 38450605) ТОВ «Сетмаркет» (код ЄДРГІОУ 38388380) - ПП «НВФ «Енергобудмонтаж». Операцію з одержання (придбання) поліпропілену ТОВ «Сетмаркет» в кількості 14350 кг у ТзОВ «Біпонт» (місцезнаходження ГзОВ «Біпонт» (м.Київ, Печорський район, вул.Чигоріна буд.55) було оформлено згідно податкових накладних.
У свою чергу, суд звертає увагу, що матеріали даної справи містять подорожній лист Renault Premium (номерний знак НОМЕР_1 , напівпричеп Tailor НОМЕР_4 ) (т. 13 а.с. 61), який свідчить про транспортування купленого ПП «НВФ «Енергобудмонтаж» товару.
Оцінюючи доводи сторін у цій частині правовідносин, враховуючи встановлені перевіркою обставини, а також беручи до уваги висновки Верховного Суду згідно постанови від 20.06.2025, суд зазначає, що указані первинні документи, у цілому, свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Сетмаркет».
При цьому, судом досліджено акт ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.07.2014 №1989/26-55-22-08/38388380 “Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Сетмаркет» безпосередніх правовідносин позивача з його контрагентом ТОВ “Сетмаркет» та встановлено, що в акті відсутня будь-яка інформація про операції згаданого контрагента із позивачем.
Суд звертає увагу на те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку і свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак при неможливості звірки, контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки не може бути обставиною, яка свідчить про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 813/8767/14 (адміністративне провадження № К/9901/19261/18) та врахована Верховним судом при розгляді цієї справи № 809/850/16 у постанові від 20.06.2025.
Суд наголошує, що підтвердженням господарської операції, виходячи з положень Закону №996-ХІV, є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (постанова Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 805/1357/16-а).
Стосовно господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ “СК “Вардат сервіс» та ТОВ “Мікас Плюс» суд зазначає таке.
Так, ПП НВФ “ Енергобудмонтаж » придбавало у ТОВ “CK “Вардат Сервіс» товарно-матеріальні цінності (арматура, балка, квадрат, кутники, лист, труба, швеллер тощо).
Перевіркою встановлено, що відповідно до наданого подорожнього листа вантажного автомобіля в міжнародному сполученні, в останньому зазначено наступний маршрут: Івано-Франківськ - Краків (Польша) - Калуш - Київ - Калуш та дописано іншою особою Київ - Луганськ, пробіг - 2452 км. Однак згідно з розрахунком відстаней між вищезгаданими населеними пунктами, пробіг автомобіля Рено АТ 8066 АН повинен би був становити близько 3758 км.
Крім цього, як вже зазначалося, Ленінською ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області складено акт від 26.03.2014 №137/22-06/38088338 “Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ “СК “Вардат Сервіс» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства щодо повноти рахування та сплати податку на додану вартість за період з 08.02.2012 по 28.02.2014 та податку на прибуток за період з 08.02.2012 по 31.12.2013», в якому зазначено, що відповідно до пояснень директора ТОВ “СК “Вардат Сервіс» ОСОБА_15 , яке він надав в.о. начальника ОУ Ленінської ОДПІ, він ніяких господарських договорів від імені ТОВ “СК “Вардат Сервіс» не укладав та не підписував, нікому не передавав таких прав, податкову звітність також не підписував, не відкривав рахунки у банках. Засновник ТОВ “СК “Вардат Сервіс» ОСОБА_16 надала в.о. начальника ОУ Ленінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області наступні пояснення (мовою оригіналу): “никакой финансово-хозяйственной деятельности ООО “Вардат Сервіс» я не вела, договора с контрагентами не подписывала, налоговую и бухгалтерскую отчетность не вела, не подписывала и не сдавала. Печать предприятия я никогда не видела. О том, что я являюсь представителем ликвидационной комиссии ООО “Вардат Сервис», мне ничего не известно, я об этом первый раз слышу. Никаких документов на это я не подписывала» (а.с. 207-219, т.1).
Щодо господарських операцій ПП НВФ “Енергобудмонтаж» по придбання у ТОВ “Мікас Плюс» товарно-матеріальних цінностей (стійка, балка поперечна, перемичка, стабілізатор поперечний, з'єднувач рами, тощо), судом враховано те, що відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року у справі №757/15070/15-к ОСОБА_14 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (а.с.239-248, т.1). Відповідно до встановлених даним судовим рішенням обставин ОСОБА_14 фактично повноваження керівника вказаного підприємства не здійснювала, в тому числі не підписувала документи бухгалтерського чи податкового обліку.
Однак, Верховний Суд неодноразово робив висновки у своїх рішеннях щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які підтримала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21), виснувавши, зокрема, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
За висновком Великої Палати Верховного Суду визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: наявність вироку щодо контрагента платника податків; факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Також, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Вирок Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року у справі №757/15070/15-к стосовно ОСОБА_14 , як і акт від 26.03.2014 №137/22-06/38088338 “Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ “СК “Вардат Сервіс», не містять посилання на конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності саме ПП НВФ “ Енергобудмонтаж », а тому висновки перевірки, побудовані на таких обставинах, суд вважає недоцільними та такими, що не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства.
Суд наголошує, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 19 червня 2023 року по справі № 810/1577/17.
У свою чергу, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
У цій справі суд вважає, що податковим органом не надано доказів відсутність фактичного характеру відповідних операцій ПП “НВФ “Енергобудмонтаж» з контрагентами. Таким чином, спірне ППР №0001892207 від 06.04.2016, в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та застосування штрафних санкцій, суд вважає протиправним та таким, яке слід скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем у цій справі не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, натомість останній довів суду їх протиправність.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
На переконання суду сторона позивача довела обґрунтованість позовних вимог, у свою чергу відповідач належними, допустимими та достовірними доказами не довів, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі норм діючого законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений позов слід задовільнити з підстав, викладених у його мотивувальній частині.
Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9462,80 грн, що підтверджується квитанцією платіжним дорученням від 13.07.2016 № 1414.
У зв'язку із тим, що цей позов задоволено, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 9462,80 грн за рахунок його бюджетних асигнувань.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Енергобудмонтаж" до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 06.04.2016 № 0001882207 та №0001892207.
3. Стягнути на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Енергобудмонтаж" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 67, код ЄДРПОУ 32872772) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20; код ЄДРПОУ 43968084) судові витрати в розмірі 9462 (дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.