30 липня 2025 року Справа № 280/5447/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії відповідача про відмову позивачу в призначення пенсії та скасувати рішення відповідача від 26.05.2025 №084050021394;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.04.2025 про призначення пенсії, зарахувати до трудового стажу позивача періоди роботи: з 16.03.1988 по 24.10.1988, з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004, та призначити позивачу пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме 26.01.2024.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Черкашиним І.І., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1215560 від 23.06.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.04.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з метою призначення йому пенсії за віком. Рішенням відповідача від 26.05.2025 №084050021394 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу. Водночас вказано, що незважаючи на надані позивачем документи відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу періоди роботи: з 16.03.1988 по 24.10.1988, з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004. Зауважено, що неналежний порядок заповнення трудової книжки та іншої документації не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання щодо надання пенсії за віком. Крім того, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування-індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
09.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до статті 26 Закон України №1058-IV встановлено, що з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Відповідно до наданих позивачем додатків до заяви про призначення пенсії за віком, страховий стаж заявника становить 29 років 3 місяці 8 днів, у зв'язку із чим було прийнято рішення від 26.05.2025 №084050021394, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Водночас вказано, що у записах трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.12.1982 про періоди роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988 та з 18.03.1997 по 31.12.1999 містяться виправлення, які оформленні з порушенням Інструкції № 58, що унеможливлює зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу позивача. Крім того зазначено, що 01.01.2004 страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону України №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Оскільки за періоди роботи 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004 відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків, у відповідача відсутні підстави для зарахування вищезазначених періодів до страхового стажу. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, а тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 30.06.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 09.11.2001 Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області.
19.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно статті 26 Закону України №1058-IV.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення від 26.05.2025 №084050021394 яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення вік позивача на час звернення 60 років 23 дні, загальний страховий стаж - 29 років 3 місяці 8 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою:
- з 16.03.1988 по 24.10.1988 оскільки має місце виправлення дати наказу при звільненні з роботи (незрозуміла дата наказу при звільненні);
- з 18.03.1997 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 31.01.2003 в ТОВ «Агроконсультант», оскільки має місце виправлення дати прийняття на роботу та дати наказу при прийнятті на роботу, також відповідно реєстру застрахованих Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період;
- з 01.01.2004 по 27.10.2004, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Довідка № 18-к від 26.10.2004р. про вищезазначений період роботи потребує перевірки.
Позивач не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу періодів його роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988, з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004, звернувся з цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Отже, з досягненням віку 60 років та за наявності станом на 01.01.2025 страхового стажу не менше 32 року позивач має право на отримання пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Слід зазначити, що станом на час оформлення трудової книжки позивача (28.12.1982) і на момент внесення записів про спірні періоди роботи, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162), відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4.1 Інструкції №162 визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
За приписами пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами пункту 2.6 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З огляду на вищенаведені законодавчі приписи суд зауважує, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідачем було прийнято рішення від 26.05.2025 №084050021394 яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу.
Щодо посилання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988 та з 18.03.1997 по 31.12.1999 через наявність у записах трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.12.1982 виправлень, які оформлені з порушенням Інструкції № 58, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, відповідно, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Щодо періоду роботи позивача з 16.03.1988 по 24.10.1988, суд зазначає, що записи трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 за спірний період роботи, містять наступне:
- 16.03.1988 позивача прийнято на посаду обувника ІІ-го розряду на побутовий поїзд;
- 23.05.1988 позивача переведено продавцем побутового поїзду;
- 24.10.1988 позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.
Суд відхиляє посилання відповідача на наявність виправлення дати наказу при звільненні з роботи, як на підставу для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988, та зауважує, що із наявних за спірний період записів трудової книжки можливо встановити реквізити наказу про звільнення позивача з роботи (№203-к від 17.10.1988), більш того, наведений позивачем недолік заповнення трудової книжки жодним чином не спростовує періоду роботи позивача.
Стосовно періодів роботи позивача з 18.03.1997 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 31.01.2003, які не враховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки має місце виправлення дати прийняття на роботу та дати наказу про прийнятті на роботу, суд зазначає, що із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 за спірний період роботи, встановлено наступне:
- 18.03.1997 позивача прийнято на посаду генерального директора ООО «Агроконсульт»;
- 27.10.2004 позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.
Суд не приймає посилання відповідача на наявність виправлення дати прийняття на роботу та дати наказу при прийнятті на роботу, як на підставу для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 18.03.1997 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 31.01.2003, та зауважує, що із наявних за спірний період записів трудової книжки можливо встановити дату прийняття позивача на роботу (18.03.1997) та реквізити наказу про прийняття позивача на роботу (№1 від 18.03.1997) та наведений позивачем недолік заповнення трудової книжки жодним чином не спростовує періоду роботи позивача.
При цьому, оскільки періоди роботи позивача з 18.03.1997 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 31.01.2003 підтверджені записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, то твердження відповідача про необхідність перевірки Довідки № 18-к від 26.10.2004 про вищезазначений період роботи є безпідставними та необґрунтованими.
Суд зазначає, що вказані записи в трудовій книжці позивача зроблено чітко та зрозуміло, у відповідній графі наведені підстави для внесення відповідних записів, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
У даному випадку трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме дату прийняття позивача на посаду, назви посад, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу (номер наказу, число і місяць його видачі), присвоєння розрядів та звільнення з роботи, які засвідчені печатками підприємств та підписами уповноважених осіб.
Водночас суд звертає увагу, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки запис у трудову книжку вносився відповідальним працівником підприємства, де працював позивач.
Суд враховує викладену в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив правову позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на гарантоване Конституцією України належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що наявність у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 виправлення реквізитів наказу про звільнення з роботи 24.10.1988, а також виправлення дати прийняття на роботу на посаду генерального директора ООО «Агроконсульт» 18.03.1997 не може позбавити його права на гарантоване державою належне пенсійне забезпечення. При цьому, суд враховує, що в досліджуваній ситуації органом Пенсійного фонду не доведено, що він скористався своїм правом на витребування додаткових документів з метою перевірки відомостей трудової книжки позивача.
Щодо посилань відповідача на відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування інформації про сплату страхових внесків, як на підставу для не врахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003 та з 01.01.2004 по 27.10.2004, суд звертає увагу на наступне.
Приписами статті 1 Закону України №1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із статтею 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 20 Закону України №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Згідно частиною третьою статті 44 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною першою статті 101 Закону України № 1788-ХІІ також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду його роботи з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003 та з 01.01.2004 по 27.10.2004 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки згідно з Законом України №1058-IV відповідальність за неподання звітності та за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.
Таким чином, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу періоду його роботи з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003 та з 01.01.2004 по 27.10.2004 через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення дій спрямованих на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував позивачу до загального страхового стажу спірні періоди роботи, а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.05.2025 №084050021394 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тобто, оскільки призначення, нарахування та виплата пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та вирішувати питання щодо призначення позивачу пенсії.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988, з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо незарахування певних періодів роботи до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 23.06.2025 №5266-6447-7270-2074 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.05.2025 №084050021394 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 16.03.1988 по 24.10.1988, з 18.03.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.01.2004 по 27.10.2004, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.07.2025.
Суддя К.В. Мінаєва